Педагогічні особливості виховання “успішних” дітей у сім’ї

За середньостатистичними даними, дитина одержує в день 12, 5 хвилин на спілкування з батьків. Із цього часу 8, 5 хвилин батьки відводять на різного роду наставляння, зауваження й суперечки зі своїми нащадками. На довірче дружнє спілкування залишається лише 4 хвилини на день! До речі, у середньому дитина одержує щодня 432 негативні зауваження й лише 32 позитивних [ 5, c. 30-32 ].

Жахаючі статистичні дані, чи не так? Важко в цій ситуації дитині не зневіритися в собі, своїх силах, щасливому майбутньому. Але ж вам так хочеться, щоб ваш малюк був щасливим? Тоді приділіть своїй дитині більше часу та замініть «негатив» на «позитив».

Деякі ярлики, які навішують на дитину оточуючі, а іноді й самі батьки, можуть приклеїтися до них назавжди; «він безглуздий»; «він кращий за всіх»; «він боягуз»: «вона геніальна»; «він відстав у розвитку»; «вона ніколи нічого не бачить»; «він важкий підліток»; «вона гарненька».

Ярлики прикріпляються до дітей, заганяють їх жорсткі стереотипи, подолати які потім надзвичайно важко. Вони спотворюють їхнє уявлення про себе та свої потенційні здібності. Діти стають такими, якими вони себе вважають на підставі того, що думаєте про них ви. Ярлики можуть стати зручною відмовкою як для вашої дитини, так і для вас самих.

Задумайтеся над тим, що ми іноді говоримо своїм дітям: «не будь таким дурником!»; «поводься тихо»; «сиди смирно»; «чому ти не можеш бути таким як твоя сестра?»; «перестань плакати!»; «як тобі не соромно!»; «від тебе стільки шуму!»; «з тобою саме лихо!»; «ти думаєш тільки про себе!»; «ти такий же як твій батько!»; «не сумуй!».

Ми гаємо час, говорячи дітям, щоб вони не були такими, які, як нам здається, вони є. Більше того, вимагаємо, щоб вони стали такими, якими ми хочемо їх бачити. Часто це закінчується тим, що, ставши дорослими, вони, як і колись, продовжують займатися справою, що їх абсолютно не надихає. Багато дорослих усе життя мріють позбутися безрадісної роботи, яку вони колись обрали з волі батьків. Тому з повагою ставтеся до думки ваших дітей. Єдність і згуртованість не можуть виникнути на основі одноманітності думки.

Розхвалюючи дитину, ви несвідомо робите її залежною від заохочень. У неї може виникнути відчуття, що будь-який її вчинок неодмінно повинен одержувати схвалення. І навпаки, ваше добре, підбадьорююче слово, що стосується самого вчинку, змушує дитину зосередитися на тому, що вона відчуває сама з цього приводу (внутрішній фактор заохочення).

Ми рекомендуємо батькам використовувати такі фрази:”Схоже ти отримав задоволення, малюючи цю картину”, а не такі: “Ти гарний хлопчик”. Цей виховний прийом допомагає дитині відчути свою значущість, упевненість у своїх силах і спроможність творити.

Якщо вам не вдається розбудити в дитині особисту зацікавленість у своїх діях, то згодом єдиним стимулом для того, щоб щось робити, для неї може стати заохочення оточуючих, тобто зовнішній фактор. Часто коли ми буваємо сердиті, дуже непросто підібрати потрібне слово, здатне змінити ситуацію й надихнути дитину. І тому ми або мовчимо або кричимо та караємо її. А це, як правило, тільки погіршує ситуацію. Що робити? Краще заспокоїти дитину, нагадати їй про її колишні успіхи, про події, які були радісними для неї. Якщо ж ви будете вишукувати в її вчинках тільки недоліки і зосереджуватися на них, то в неї може згаснути будь-яке бажання що-небудь робити. Коли ваша дитина помиляється, уникайте робити їй зауваження, бо це змусить її згодом приховувати свої помилки, обманювати й побоюватися ризикувати.

Батькам властиво оберігати дітей від помилок. Коли вони все ж таки помиляються, часто дорікаємо або самі намагаємося вирішити проблеми. Так ми не навчимо дитину відповідати за свої помилки. Помилки відіграють істотну роль у пізнанні світу і є невід’ємною частиною самого життя. Не помиляється тільки той, хто нічого не робить. Надмірна опіка може тільки зашкодити дитині. Усі ми любимо своїх дітей і не хочемо бачити їхні страждання. Але, відгороджуючи їх від справ, ми робимо їм ведмежу послугу. Незважаючи на те, що такі акти милосердя благотворно впливають на наше почуття власної значимості, вони заважають дітям пристосуватися до реального життя. Надмірна опіка закладає у свідомість дитини інформацію про те, що навколишнє життя повне небезпек і що дитина має потребу в людині, здатній захистити, взяти під своє крило. Наші діти стають старшими, і з роками знайти таку людину буває все важче й важче. Отже, у вихованні зробіть опору на позитивне, теплий погляд, добре слово – і дитина обов’язково стане кращою. Спілкування вимагає рівноправ’я та взаємоповаги. Спілкування – здатність перейматися почуттям іншого. Мить спілкування для виховання значить більше, ніж години повчань. Головна думка під час спілкування: дитина – рівна нам людина. Так просто. Але визнання цієї рівності перевертає душу дорослої людини та робить щасливими дітей.

Усе виховання тримається на одному слові – люби. Потреба в любові є однією з фундаментальних людських потреб. Її задоволення – необхідна умова нормального розвитку дитини. Щоразу, коли ми караємо, погрожуємо, звинувачуємо, придушуючи в собі нашу любов, ми викликаємо в дітей почуття страху. Страх руйнує особистість і змушує дітей відчувати свою неповноцінність. Нам, дорослим, довелось достатньою мірою випробувати це почуття на власному досвіді, щоб уявити, яким руйнівним воно може бути. Дітям необхідно відчувати нашу любов без будь-яких умовностей, вони мають знати, що їм не треба спеціально робити що-небудь, щоб її заслужити. Однак досить часто від батьків можна почути звертання: «Якщо не будеш хорошим хлопчиком, не буду тебе любити» або «Не очікуй від мене нічого доброго, поки не перестанеш… (лінуватися, бешкетувати) і не почнеш… (добре вчитися, допомагати по господарству, слухатися)».

Давайте прислухаємося до цих висловлювань. Дитині повідомляють, що її люблять (або будуть любити), «тільки якщо…». Які ж причини заважають батькам безумовно любити, сприймати дитину й показувати це їй?

Багато хто з нас, навіть уже ставши дорослим, за старою звичкою намагається бути улюбленцем завдяки певним вчинкам. Давайте поставимо собі запитання: «Чи все я роблю для того, щоб учинками моєї дитини керувала любов, а не страх?» Страх може стати причиною того, що діти будуть уникати відповідальності та проявів ініціативи, усе частіше й частіше вдаючись до неправди й обвинувачення інших. Діти можуть реагувати на страх двома способами: наступом або відступом. Вони або стають упертими і не піддаються або, навпаки, забиваються в кут. Страх породжує ворожість, відособленість, невпевненість. А за допомогою безумовної любові ми вручаємо нашим дітям один із найкоштовніших подарунків – уміння зберегти в собі віру в життя.

Часом, коли батьки відчувають, що їхні зусилля підкорити собі дитину ні до чого призводять, вони вдаються до авторитарних методів впливу, що зменшує почуття власної гідності дитини.

Принизивши, ми, скоріше за все, отримаємо, що хотіли, але це буде тільки тимчасове явище. Побічні ефекти приниження – невпевненість у собі, бажання помститися й недовіра до нас. Вони виявляються особливо сильно, коли ми принижуємо дітей у присутності їхніх друзів.

Будьте обережні у використанні таких слів, як «завжди» і «ніколи». Вони є перебільшеними та ґрунтовно псують наші взаємини з дітьми.

Одвічний педагогічний гріх: чекаємо все й одразу. Вимагаємо негайної віддачі, іноді одержуємо, але при цьому не уявляємо, скільки втратили. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми змушуємо – вона вчиться, але стає «зубрилом» і ненавидить навчання, а може і нас.

Тому, шановні батьки, пам’ятайте: найважливішими складовими виховання є терпіння і час.

Ми дуже принципові й недоліків не терпимо. Зосереджуємося на них, не розуміючи, що губимо дітей, виховуючи брехунів, хуліганів, злодіїв. Дитина, та й будь-яка людина, не може витримати думки про те, що в ній все погано до останньої риси, вона відчуває, що це справді не так, і тому осудливі слова на її адресу просто не сприймаються.

Однак ми скупі на похвалу, ми «чесні», ми боїмося добрим словом зіпсувати дитину, ми засмученні життєвими неприємностями, дитина дратує нас своїм невмінням, капризами тощо. І пішли холодні погляди, зауваження, смикання, лайка. Усі проблеми з дитиною виникають там, де вихователеві не вистачає доброго слова.

Ми вибудовуємо монблани теорій, методик, щоб приховати ці недоліки. Тому поступово вилучайте з репертуару своїх виховних засобів погляд косий, підозрілий, важкий. Залишайте погляд добрий, лагідний, розуміючий, підбадьорливий. А для покарання? Здивований погляд: «Я знаю, що ти чудовий хлопець. Як же ти міг таке зробити?!».

Заборонимо ж собі сваритися з дитиною хоч на тиждень і, якщо вистачить витримки, ми з подивом побачимо, наскільки м’якшою, добрішою, слухнянішою та веселішою вона стала. Це здається дивом, але дива немає – просто ми на тиждень зійшли з помилкового шляху виховання!

Необхідно знаходити найменший привід для заохочення. Але часто, коли ми буваємо сердитими або дитина «виводить нас із себе», дуже непросто підібрати потрібне слово, здатне змінити ситуацію й надихнути дитину. Іноді ми змушені буквально «відкопувати» навіть «найнезначнішу малість».

Отже, у вихованні зробіть опору на позитивне, теплий погляд, добре слово – і дитина обов’язково стане кращою.

Виховання – співпраця з дитиною. Педагогіка – наука про мистецтво співпраці. Співпрацювати з людьми – значить поважати їх, цінувати, вміти поступатися своїми бажаннями, мати потребу в них і бути їм потрібним.

А його так мало в наших взаєминах з дітьми. Багатьом із нас потрібно покаятися у своїх провинах перед дітьми і стати іншими.

Отже, з одного боку, найпростіша педагогіка вкладається в одну фразу: «А дати йому, як треба, щоб знав!» З другого – нескінченні складнощі та суперечності: «Що робити?» Вибирати треба вам, а ми віримо, що ваш вибір буде правильним.

Застосовуючи вищенаведені практичні поради, ви допомагаєте власній дитині бути оптимістом. Використовуючи їх, пам’ятайте про певні застереження, а саме:

1. Якщо ви будете постійно критикувати свою дитину, то вона через це навчиться засуджувати (себе й інших людей).

2. Якщо ваша дитина буде рости у ворожій обстановці, то вона навчиться так само вороже ставитися до світу. І це навчить її бути надмірно агресивною.

3. Якщо ваша дитина виросте в атмосфері страху, вона навчиться боятися всього на світі.

4. Якщо ви оточите свою дитину атмосферою жалості, вона навчиться жаліти себе. А це призведе до негативних наслідків.

5. Якщо ви створите своїй дитині атмосферу глузувань, вона може стати сором’язливою.

6. Якщо ви будете постійно порівнювати свою дитину з іншими дітьми, вона навчиться заздрити.

7. Якщо ви будете постійно соромити її – вона навчиться завжди почуватися винною.

Розділ 2

Особливості превентивного виховання
дітей молодшого шкільного віку

Зміни, які наразі відбуваються у суспільстві, різнобічно впливають на школу як важливий соціальний інститут та її вихованців, викликаючи при цьому як позитивні так і негативні тенденції. Зокрема, дослідженням «Моніторинг практики застосування законодавства щодо попередження насильства в сім'ї» на рівні Херсонської області констатовано, що збільшується: кількість осіб, які чинять насильство в сім'ї, кількість батьків, які негативно впливають на виховання дітей, кількість дітей, схильних до скоєння насильства в сім'ї та відносно однолітків, яких поставлено на облік службами у справах неповнолітніх. Помітним стало падіння інтересу до навчання в школі. Сукупність цих чинників актуалізує проблему превентивного виховання та вимагає розробки ефективних засобів превентивної діяльності вчителів підростаючого покоління.