Теоретико-методичні засади превентивного виховання

Проблема превентивності набуває гостроти у зв’язку з тим, що діти формуються в складних соціокультурних умовах економічних і політичних суперечностей, неврівноваженості соціальних процесів, криміногенності суспільства. Як наслідок, мають місце такі відхилення у поведінці учнів, як приниження людської гідності, бродяжництво, конфлікти у системах ”учитель-учень”, “учень-учитель”, ”учень-батьки”, ”батьки-вчителі”. Все це гальмує навчально-виховний та соціальний процес.

Сучасна педагогіка пропонує теоретично-практичну базу, яка сприяє вирішенню та уникненню нагальних проблем превентивного виховання. Зокрема, В. М. Оржеховською [10]. та М. Фіцулою [13]. створено методику профілактики важковиховуваних учнів.
А. Л. Турчак розробив шляхи запобігання у дітей шкідливих звичок. На державному рівні запропоновано для впровадження в практику програми “Діалог”(наказ МОН України від 22. 07. 2003р. №489 “Про впровадження Комплексної програми формування навичок здорового способу життя серед дітей та підлітків в навчальних закладах”). Новизна досвіду – у створенні структурно логічної моделі превентивного виховання, яка включає дітей, педагогів, батьків, соціальну інфраструктуру мікрорайону. Серед підструктур загальної та спеціальної превенції слід виділити нові форми роботи, зокрема, дитяче громадське об’єднання “Веселка”. Основними методами превентивної діяльності педагогів з учнями є діагностика, виховний та управлінський моніторинг.

- Система превентивного виховання – керована діяльність, яка забезпечує теоретичну і практичну реалізацію заходів превентивного характеру, спрямованих на попередження, подолання відхилень у поведінці школярів і запобігання розвитку різних форм їх асоціальної, аморальної поведінки, а саме:

- правопорушень (схильності до агресій, крадіжок, брехні та інших вад, що можуть призвести до кримінальних дій);

- шкідливих звичок (алкоголізму, тютюнопаління);

- екологічної брутальності та егоцентризму (ставлення до всього, що оточує, як засобу задоволення власних примітивних потреб);

- важких психологічних та психічних станів із наслідками(депресії та суїциду, акцентування та загострення психопатичних тенденцій).

Система заходів має бути спрямована на вдосконалення способу життя школярів, обрання ними правильної соціальної орієнтації.

У сучасній педагогічній науці та практиці національної школи виділяються такі функції превентивного виховання:

- діагностична (виявлення причин і факторів відхилень у поведінці);

- реабілітуюча (перевиховна, спрямована на подолання негативних проявів у поведінці);

- координуюча(координація усіх зацікавлених виховних інститутів у попередженні і подоланні асоціальної поведінки);

- прогностична(передбачення можливих негативних явищ у поведінці школярів).

Усі превентивні заходи, які складають систему роботи школи з превентивного виховання учнів, можна розділити на три типи: первинна, вторинна і третинна превенція.

Первинна, або переважно соціальна, превенція спрямована на збереження і розвиток умов, що сприяють здоров’ю, збереженню життя дітей і на попередження несприятливого впливу факторів соціального і природного середовища. Вона є масовою і найбільш ефективною.

Первинна превенція має базуватися на комплексному системному вивченні впливу умов і факторів соціального і природного середовища на здоров’я і розвиток дитини.

Основним завданням вторинної (ранньої) превенції є якомога раніше виявлення негативних змін у поведінці дитини з метою попередження їх подальшого розвитку.

Її підґрунтя – результати різнопланової масової діагностики різноманітних аспектів життєдіяльності школярів, глибокий аналіз чинників і обставин, що зумовлюють асоціальну поведінку школярів.

До заходів ранньої превенції можуть бути віднесені ті, які якнайповніше забезпечують формування рис особистості школяра, морального досвіду та позитивного досвіду суспільної поведінки, а також заходи, що скеровують процес соціальної самоорганізації особистості, який включає самопізнання, самовизначення, саморозвиток, самореалізацію, в цілому самовдосконалення.

Третинна, або цілеспрямована, превенція містить систему заходів, спрямованих на попередження переходу відхилень у поведінці в більш важку стадію. Вона теж має бути індивідуальною і містити заходи з виявлення й усунення конкретних недоліків родинного, шкільного і суспільного виховання, а також цілеспрямовану роботу з тими дітьми, які мають відхилення в поведінці від соціальних норм, як моральних, так і правових; з окремими групами, колективами щодо уникнення несприятливих наслідків їх поведінки.

Превентивну роботу слід будувати на засадах вивчення причин відхилень у поведінці засобами педагогічної діагностики та прогнозування, з урахуванням специфіки кожного навчального закладу, рівня розвитку шкільного та учнівського колективів, через залучення важковиховуваних школярів до практично-предметної та особистісно-рольової діяльності, а також суспільно корисної продуктивної праці.

Почуття соціальної відповідальності є інтегративним у формуванні моральних якостей важковиховуваних дітей.

Особлива мета педагогічної превенції – гуманістичне, відповідальне ставлення вихованця до людини, з якою він спілкується. При цьому моральна позиція має конкретизуватися громадянськістю, культурою поведінки, дисциплінованістю, працелюбністю, здоровим способом життя [4, c. 21].

У превентивному вихованні учнів важливим є залучення до виховного процесу батьків, громадських організацій, самоврядування; координація взаємодії школи, сім’ї і громадськості. Співпраця школи з батьківською громадськістю, іншими суспільними виховними інститутами забезпечує стійкість і стабільність навчально-виховного процесу, сприяє усуненню психолого-педагогічних порушень соціальної адаптації неповнолітніх.

Педагогічна превенція – частина загального навчально-виховного процесу. Вона має бути представлена двома основними групами засобів: загальною ранньою превенцією з усіма учнями, які потребують особливої уваги та їх батьками. Тому її слід розглядати в першу чергу як систему колективних та індивідуальних виховних впливів, спрямованих на вироблення імунітету до негативних впливів оточуючого середовища з метою попередження розвитку асоціальної спрямованості особистості і перебудови ставлення особистості до навколишньої дійсності в процесі перевиховання.

Педагогічну превенцію слід пов’язувати з формуванням конкретного морального почуття відповідальності школяра.

Педагогічна превенція може розглядатися як самостійний вид педагогічної діяльності зі своєю метою, мотивами, умовами інтерпретації методів виховання. Мета має розглядатись у трьох площинах: соціальній, психологічній, педагогічній.

На загальносоціальному рівні соціально-превентивна діяльність у широкому значенні має за мету виявлення, усунення і нейтралізацію причин і умов, які викликають різного роду негативні явища.

Педагогічна превенція актуалізує мету виховання – забезпечення набуття молоддю досвіду моральних і правових стосунків; попередження ситуацій її соціальної дезадаптації.

Оскільки сутність протиправної поведінки неповнолітніх полягає у соціальній дезадаптації, психологічний аспект превенції постає в необхідності формування у важковиховуваних підлітків і вихованців потреби у самовизначенні, самопізнанні, самовдосконаленні, в розширенні особистих знань, досвіду гуманних і демократичних стосунків, у прагненні до активного подолання негативних явищ в соціальній дійсності. Втрата інтересу до навчання – одна з активних причин відхилень у поведінці. І це питання сьогодні набуває особливої ваги, оскільки неуспішність – гостра проблема, як сучасної школи, так і суспільства. Однак неуспішність – проблема не тільки педагогічна, а й соціальна. Зниження авторитету знань, саморозвитку створює негативну атмосферу у соціальній свідомості, стримує розуміння значимості досягнути соціальних успіхів за допомогою отримання високого рівня освіти. У вирішенні цієї проблеми багато залежить від учителя та умов, які дуже впливають на якість навчання та розвиток дитини. Серед них: зміст програм, підручників, методів навчання, технічного оснащення навчального процесу. І все-таки роль учителя залишається визначальною, оскільки він попереджає і ліквідовує неуспішність учнів у навчанні, водночас виконує функцію інтеграції, запобігає втратам сенсу навчання. Саме неуспішність, відсутність інтересу до навчання приводить учня до відчуження від школи, на ґрунті якого виростає безліч проблем асоціальної поведінки. Тому подолання неуспішності учнів можна розглядати як засіб превенції.

У педагогічній теорії, присвяченій вивченню важковиховуваних учнів, розробляються їх типології, аналізуються причини глибокої та стійкої неуспішності; методи роботи з такими дітьми, завжди звертається увага на обумовлений характер навчально-виховної та профілактично-коригувальної діяльності. Відомі також і наукові дослідження з цієї проблеми, що привертають увагу до подолання інтелектуальної пасивності та нерозвиненості інтересів. Проте проблеми подолання психології апатії, втрати інтересу до навчання залишаються серйозним завданням виховного впливу на учнів шкіл. Як показують дослідження, більшість учителів не змогли запропонувати шляхів попередження шкільних проблем. Психолого-педагогічні основи попередження негативних явищ, як відомо, закладені у працях вітчизняних педагогів: А. С. Макаренка, В. О. Сухомлинського. Особливу велику увагу розробці даної проблеми приділяв В. О. Сухомлинський. Він висловив багато важливих ідей, сповнених високого гуманізму, багаторазово вказував на роль вчителя та школи у переборенні такого явища, як педагогічна занедбаність. Саме в ній криються корені розвитку важковиховуваності учнів. Вчити і виховувати таких дітей треба у масовій загальноосвітній школі. Ці діти не потворні, а найтендітніші, найніжніші квіти у безмежно різноманітному квітнику людства.