Методи лінгвістичних досліджень

Методологія лінгвістики – сукупність методів мовознавства. Методика в лінгвістиці – сукупність дослідницьких прийомів, що є способами виявлення нового матеріалу (як лінгвального, так і лінгвістичного) і введення його в теорію мовознавства. Прийоми в лінгвістиці – конкретні дослідницькі дії, безпосередньо спрямовані на виявлення нового мовного матеріалу і його вивчення (прийоми аналізу і синтезу; дедукції й індукції).

Метод у лінгвістиці – це пов’язана з певною лінгвістичною теорією узагальнена система теоретичних настанов і прийомів дослідження мови. Лінгвістичний метод має зв’язок із певною мовою.

Специфіка кожної теорії виявляється у своєрідності аспекту, в якому досліджується об’єкт, і мети, з якою досліджується об’єкт. Наприклад, згідно з теоретичними настановами порівняльно-історичного методу мови вивчаються в аспекті походження з метою встановлення спорідненості між ними, а згідно з теоретичними настановами структурного методу мови вивчаються в системному аспекті з метою виявлення закономірних універсальних зв’язків у мові.

Основні методи лінгвістики – описовий, порівняльно-історичний (компаративний, лінгвогенетичний), структурний, метод лінгвістичної географії (ареальний), зіставний метод (контрастивний, типологічний) та ін. Їх розрізняють не лише за теоретичними настановами, а й за аспектом, метою і прийомами дослідження.

Описовий метод вважають основним у мовознавчій науці. Завдання цього методу – дати точний опис одиниць окремої мови, пояснити особливості їх уживання. На основі цього методу створюються підручники, посібники, в яких описується фонетична система, словниковий склад, граматична будова певних мов. Цей метод забезпечує необхідним матеріалом лексикографів, які укладають різні типи словників. Він інвентаризує й систематизує мовні одиниці (звуки, слова, їх форми, речення), дає їм якісну й функціональну (тобто залежну від діяльності) характеристику. Саме тому з ним взаємодіють інші дослідні методи.

Зіставний метод (контрастивний, типологічний) – сукупність прийомів дослідження й опису мови через її системне порівняння з іншою мовою з метою виявлення її специфіки.

Завдання зіставного методу зводяться до виявлення особливостей зіставлюваних мов у царині звуків, у словниковому складі, граматичній будові. Вивчення мов зіставним методом має завершитися встановленням рис подібності й несхожості, виявлених на певних мовних рівнях – звуковому, словниковому, граматичному. Об’єктом його вивчення (конкретно – зіставлення) є історично споріднені й не споріднені за своїм походженням мови. Зіставляються дві або декілька мов певного етапу розвитку, переважно в стані їх сучасного існування. Уже цим зіставний метод відрізняється від порівняльно-історичного, що порівнює лише споріднені мови й розглядає їх у діахронічному (тобто різночасовому) плані.

Цим методом користуються в теорії і практиці перекладу. Цінність зіставного методу в тому, що зіставлення мовних одиниць різних мов дає змогу не тільки краще зрозуміти (а значить, і засвоїти чужу мову), а й виявити такі особливості рідної мови, на які при будь-якому іншому дослідженні увага не звертається.

Статистичний метод, або метод обчислень. Застосування методу обчислень зводиться до здобуття підрахунків структурних елементів мови, починаючи від звуку, складу в слові й закінчуючи реченнями чи навіть своєрідною в певному відношенні сукупністю їх. Оскільки при статистичному описі доводиться оперувати числами, а нерідко – математичними формулами і рівняннями, цей метод ще називають квантитативним (від лат. quantitas – «кількість»), тобто кількісним.

Поява такого методу, що здійснює лише кількісне обчислення мовних одиниць, а не аналізує якісний бік мови, дала поштовх до поділу лінгвістичних методів на кількісні і якісні, або квалітативні (від лат. qualitas – «якість»). Метод обчислень – кількісний, усі інші – якісні. Попри цілковиту самостійність, вони можуть доповнювати один одного, адже бувають випадки, коли кількісна характеристика сигналізує про характер якісного стану мови. Наприклад, підрахунки показали, що в сучасній українській мові (в різних текстах) стрімко зростає кількість новостворених сполучників у разі якщо, у разі коли, що дозволяє говорити про нові тенденції в розвитку синтаксичної системи української мови, про виділення сполучників чітко спрямованого значення (конкретно – значення умови, часу).

Результати статистичного підходу до вивчення мовних одиниць систематизуються в різних лінгвістичних працях, найповніше – в частотних словниках. Їх специфіка в тому, що вони фіксують частотність уживання слів у різних сферах використання мови. У них слова розміщуються не за алфавітним порядком, а за зменшенням частоти вживання. Завдяки статистичному методу встановлено, що найпоширеніші щодо використання в повсякденному спілкуванні людей слова становлять порівняно невелику кількість нашого словникового складу.

Історичний метод. Предметом історичного студіювання можуть бути звуки, словниковий склад, морфологічна система, синтаксична будова конкретної мови, які розглядаються в процесі їх історичних змін. Для аналізу залучаються факти відомих у певній мові історичних пам’яток, давніх писемних документів. Історичні студії послуговуються також діалектними даними досліджуваної мови. Мета історичного підходу до розгляду мови – встановити закони її розвитку, пізнати мову в її динаміці.

До вивчення мов, що не мали в своїй історії писемності, цей метод не застосовується.

На матеріалах історичних досліджень структурних елементів мов створюються підручники і монографії з історичної фонетики, історичної морфології, історичного синтаксису.

Порівняльно-історичний метод. Він застосовується не до вивчення історії окремої мови, а пов’язаний з розглядом історично споріднених мов і спрямований на встановлення давніх, не зафіксованих у писемних пам’ятках мовних одиниць – звуків, слів, з яких утворилися відповідні одиниці сучасних чи мертвих мов. Його застосування передбачає відновити (реконструювати) спільні для історично споріднених мов слова та їх форми в такому звуковому і морфологічному вигляді, якими вони могли бути до роз’єднання чинних в історії порівнюваних мов єдиного мовного джерела на дві і більше мов. Щоб досягти такого результату, необхідно вдатися до порівняння даних близьких за походженням мов, їх діалектів, даних, засвідчених у писемних пам’ятках цих мов або вживаних у розмовному мовленні.

Структурний метод основною метою має представлення структури мови й опис її системи. Цей метод допомагає описувати семантичну структуру слова. Він ґрунтується на тому, що лексичне значення слова поділяється на мінімальні одиниці смислу, що перебувають у системних відношеннях. Структурний метод реалізується в чотирьох методиках лінгвістичного дослідження – дистрибутивній, безпосередніх складників, трансформаційній і компонентного аналізу.

Компонентний аналіз спирається на парадигматичні зв’язки в системі; був розроблений і використовується переважно як метод розкриття семантики слів, але застосовувався і в інших галузях лінгвістики, наприклад, у фонології, де фонема репрезентувалася як зв’язка чи пучок розрізнювальних (диференційних) ознак на основі ряду їх бінарних протиставлень. Метод виявився плідним і в морфології, і в синтаксисі.

У компонентному аналізі значення слова розкладається на його складники. Їх називають семантичними компонентами, семантичними множниками, диференційними семантичними ознаками, семантичними параметрами, ноемами і т. ін. Найбільш прийнятний термін «сема» як центральний у компонентному аналізі, оскільки відповідає вимогам лаконічності, прозорої мотивованості, що вказує на його належність до семантики як плану змісту, володіє гарним словотвірним потенціалом (пор. «семний склад», «класема», «гіперсема» тощо). Сема – це елементарний складник значення слова чи іншої мовної одиниці, що відображає розрізнювальні мовою ознаки позначуваного.

Дистрибутивний аналіз. Спирається на положення про те, що різні мовні елементи мають різне оточення (дистрибуцію). Оскільки оточення кожного елемента є своєрідним, специфічним, неповторним, то на його (оточення) основі можна докладно вивчити досліджуваний мовний елемент. Дистрибутивний аналіз є корисним для машинного перекладу (на основі оточення визначають значення багатозначного слова) і для дешифрування невідомих текстів.

Аналіз за безпосередніми складниками. У його основу покладено поступове членування мовної одиниці (слова, словосполучення, речення) на складники, яке продовжується доти, поки не залишаться нерозкладні елементи. Наприклад, за безпосередніми складниками можна показати морфемний склад слова і послідовність етапів його творення.

Трансформаційний аналіз. Його суть полягає в тому, що основою класифікації мовних одиниць є їх здатність чи нездатність перетворюватися (трансформуватися) на інші одиниці. Якщо одна з досліджуваних одиниць допускає певну трансформацію, а інша – ні, то такі одиниці належать до різних класифікаційних рубрик. Трансформаційний аналіз знайшов практичне застосування в прикладній лінгвістиці, особливо в автоматичному перекладі (різні синтаксичні конструкції трансформуються в основну, інваріантну, а вже інваріантні перекладаються іншою мовою), та у викладанні рідної та іноземної мов.

Моделювання. Моделювання може мати таку структуру: 1) постановка завдання; 2) створення або вибір моделі; 3) дослідження моделі; 4) перенесення знань із моделі на оригінал (наприклад, модель родовідного дерева). Зазвичай моделювання розуміють як метод теоретичного рівня наукового пізнання.

 

Під час розв’язання поставлених завдань науково-дослідної роботи з методики навчання української мови і літератури використовуються такі методи дослідження:

– теоретичні – системний аналіз філософської, психолого-педагогічної, літературознавчої, мовознавчої й методичної літератури для узагальнення педагогічного досвіду, визначення наукових засад дослідження й розроблення методики розвитку літературних і мовних знань і вмінь учнів із низьким рівнем успішності; теоретичне узагальнення педагогічного досвіду з означеної проблеми; метод теоретичного моделювання для визначення предмета, об’єкта дослідження; порівняльна характеристика результатів традиційного та дослідного навчання;

– емпіричні – педагогічне спостереження, анкетування, бесіди з учителями й учнями, тестування вчителів-словесників та учнів з метою діагностування рівня сформованості вмінь і навичок з української мови (літератури), аналіз уроків мови та літератури, аналіз творчих робіт, усних і письмових відповідей учнів; констатувальні зрізи для одержання інформації про стан досліджуваної проблеми в шкільній практиці; педагогічний експеримент для з’ясування ефективності розробленої методики (констатувальний, формувальний); моделювання уроків для певних класів;

– методи математичної статистики для оброблення результатів експериментальної роботи.

Перераховувати методи дослідження слід не відірвано від змісту роботи, необхідно коротко та змістовно визначити, що саме досліджувалося тим чи іншим методом. Це дасть змогу переконатися в логічності і доцільності вибору саме цих методів.

Доречним буде використання таких методів дослідження, які забезпечують необхідну об’єктивність і достовірність одержаних емпіричних даних.

Основні помилки під час формулювання методів дослідження:

- вони тільки перелічуються без указівки на те, з якою метою той чи інший метод застосовували;

- не звертається увага на методи теоретичного плану, за допомогою яких опрацьовується наукова і науково-методична література.

Методи дослідження автор наукової роботи обирає, консультуючись із науковим керівником, спираючись на методологічну основу.