Важлива вимога до загальних висновків – їх стислість, чіткість, ґрунтовність.

Пишуть висновки за допомогою таких мовних кліше: узагальнено результати проведеного дослідження; відзначено, що…; з’ясовано, що…; дослідження показало…; зіставний аналіз… уможливлює…; отже, можна зробити висновок, що…; узагальнюючи сказане; зважаючи на викладене вище, підсумовуючи, є підстави твердити, що…

Висновки можна оформити як суцільний текст або як пронумерований перелік найголовніших результатів дослідження. Висновки не повинні суперечити основній частині або містити інформацію, якої не було в роботі.

Висновки співвідносяться зі вступом роботи, тому повинні чітко відповідати всім параметрам, заявленим у Вступі. Положень висновків не може бути менше, ніж поставлених у роботі завдань.

У Висновках формулюють рекомендації щодо наукового і практичного використання результатів, увиразнюють прикладне значення роботи.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

Список використаних джерел – елемент бібліографічного апарату, що містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків.

Завершується кваліфікаційна робота списком використаних джерел, сформованим в алфавітному порядку. Авторів з однаковими прізвищами подають в алфавітному порядку їх ініціалів, праці одного автора – за алфавітом перших літер назв його праць, праці одного автора з однаковою назвою – за хронологією. Спочатку наводять літературу, видану кирилицею, а далі – латиною.

Основна вимога до використаних джерел – дотримання вимог до оформлення бібліографічного опису видань (за вимогами Бюлетеня ВАК. – 2008. – № 3). Бібліотечний опис джерел складають відповідно до чинних стандартів із бібліотечної та видавничої справи (Додаток 10).

Інтернет-матеріали подаються в загальному списку за прізвищем автора статті, вказується повна адреса інтернет-сторінки. Неопубліковані джерела подаються окремою підгрупою. Кожна позиція списку літератури містить прізвище та ініціали автора, назву статті, книги, місто видання, видавництво, рік видання, загальну кількість сторінок (статті – від якої до якої сторінки).

Список використаних джерел як суттєва частина дипломної роботи відбиває рівень дослідження, самостійної творчої роботи студента-дослідника, його обізнаності, компетентності з даної проблеми, обсяг опрацьованих автором наукових джерел, рівень вивчення ним досліджуваної теми та навички роботи з літературознавчою / мовознавчою літературою.

Список використаних джерел містить тільки ту літературу, яка автором була використана й на яку наявне посилання в тексті кваліфікаційної роботи. Якісний склад списку використаних джерел має обов’язково включати навчальну літературу з дисципліни та наукову літературу: монографії, статті тощо; довідники та ін. Мінімальна кількість джерел визначається через зіставлення їх з обсягом дипломної роботи, умовний розрахунок – одне джерело на кожну сторінку.

 

ІЛЮСТРАЦІЇ, ТАБЛИЦІ, ФОРМУЛИ ТА ДОДАТКИ

Ілюстрації

У дипломних роботах (за необхідності) слід використовувати лише штрихові ілюстрації й оригінали фотознімків. Фотознімки розміром, меншим за формат А 4, треба наклеювати на стандартні аркуші білого паперу формату А 4. Ілюстрації повинні мати назву, яку розміщують після номера ілюстрації. За потреби ілюстрації доповнюють пояснювальними даними (підрисунковий текст). Ілюстрації (фотографії, схеми, графіки, карти) й таблиці слід подавати в роботі безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або в додатках, якщо їх обсяг займає понад 2 сторінки. Ілюстрації й таблиці, розміщені на окремих сторінках роботи, включають до загальної нумерації сторінок. Ілюстрації позначають словом «Рис.» і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках. Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу й порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка, наприклад: Рис.1.2 (другий рисунок першого розділу).

Номер ілюстрації, її назва й пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією. Якщо в роботі подано одну ілюстрацію, то її нумерують за загальними правилами.

Таблиці

Цифровий матеріал (у роботах мовознавчого, методичного спрямування) слід оформлювати у вигляді таблиць.

Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над таблицею й друкують симетрично до тексту. Назву і слово «Таблиця» починають з великої літери. Назви не підкреслюють. Заголовки колонок треба починати з великих літер, підзаголовки – з маленьких, якщо вони складають одне речення з заголовком, і з великих, якщо вони самостійні. Висота рядків – не менше 8-ми мм.

Таблицю розміщують у додатках або після першого згадування про неї в тексті так, щоб її можна було читати без повороту опалітуреного блоку роботи або з поворотом за годинниковою стрілкою. Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на інший аркуш. При цьому назву вміщують тільки над її першою частиною. Якщо рядки або колонки таблиці виходять за формат сторінки, то в першому випадку в кожній частині таблиці повторюють її шапку, а в другому – боковик.

Якщо текст, повторюваний у графі таблиці, складається з одного слова, його можна замінювати лапками; якщо з двох або більше слів, то при першому повторенні його замінюють словами «Те саме», а далі – лапками. Ставити лапки замість повторюваних цифр, знаків, математичних символів не варто. Якщо цифрові або інші дані в рядку таблиці не подають, то в ньому ставлять прочерк (–).

На всі таблиці повинні бути посилання в тексті, при цьому слово «таблиця» в тексті пишуть скорочено, наприклад: «... у табл. 1.2.». У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вказувати скорочено слово «дивись», наприклад: «див. табл. 1.3.».

Додатки

За потреби до додатків доцільно включати допоміжний матеріал, потрібний для повноти сприйняття дослідження, це: а) проміжні розрахунки; б) таблиці допоміжних цифрових даних; в) інструкції та методики, опис алгоритмів і програм розв’язання завдань дослідження; г) ілюстрації допоміжного характеру; ґ) дані експериментів.

Додатки є необов’язковою частиною наукової роботи. Їх розміщують після бібліографії: кожен додаток – на окремому аркуші з зазначенням його номера і назви, надрукованої вгорі малими літерами з першої великої симетрично до тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово «Додаток» і велика літера (цифра), що позначає додаток. Додатки позначають послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад: додаток А, додаток Б тощо. Один додаток позначається як додаток А.

Текст кожного додатка за потреби може бути поділений на розділи й підрозділи, які нумерують у межах кожного додатка. В цьому випадку перед кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крапку, наприклад, А. 2 – другий розділ додатка А; В. 3.1. – підрозділ 3.1 додатка В.

Ілюстрації та таблиці, розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: рис. Д. 1.2 – другий рисунок першого розділу додатка Д); формула (А.1) – перша формула додатка А.

До роботи за необхідності додають списки умовних скорочень (уміщують після Змісту), відео- та аудіоматеріали, виготовлену наочність тощо.

ОБСЯГ І ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ
КВАЛІФІКАЦІЙНОЇ ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ

Текст дипломної роботи:

- друкується через 1,5 інтервали на одній сторінці стандартного аркуша;

- розмір шрифту – 14 мм,

- на аркуші робляться береги: лівий – 30 мм, правий – 10 мм, верхній – 20 мм, нижній – 20 мм; абзацні відступи – 5 знаків (1,25 см); заголовки відділяються зверху і знизу 1 інтервалом;

- шрифт друку має бути чітким, рядки – чорного кольору;

- щільність тексту має бути однаковою.

На сторінці суцільного тексту – 28–29 друкованих рядків, а в рядку – до 60 знаків з проміжками між словами включно.

Кваліфікаційна робота відкривається титульним аркушем. На титульному аркуші мають бути підписи студента і наукового керівника.

На наступній сторінці подається зміст роботи.

Текст основної частини дипломної роботи поділяють на розділи, підрозділи, пункти і підпункти. Кожна частина розпочинається з нової сторінки. Якщо обсяг додатків досить великий, вони можуть бути оформлені окремою пакою з назвою «Додаток до кваліфікаційної роботи на тему «____» студента ____ року навчання факультету _____ (прізвище, ініціали).

Нумерація. Всі сторінки нумеруються в правому верхньому полі. Загальна нумерація починається з титульної сторінки, порядковий номер на ній не ставиться. Сторінки, розділи, підрозділи, пункти, рисунки, таблиці, формули нумерують арабськими цифрами без знака №.

Заголовки структурних частин друкують великими літерами. У плані заголовки підрозділів друкують малими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Заголовки структурних частин «ЗМІСТ», «ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ», «ВСТУП», «ВИСНОВКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ», «ДОДАТКИ» не нумерують. Номер розділу ставлять після слова «РОЗДІЛ», після номера ставлять крапку. Далі друкують назву розділу великими літерами. Номер підрозділу складається з номера розділу й порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. У кінці номера підрозділу повинна стояти крапка, наприклад: «2.3.» (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу. Підрозділи нумерують у межах кожного розділу.

В окремих випадках у наукових студентських роботах підрозділи можуть бути поділені на пункти і підпункти. Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту чи параграфу, між якими ставлять крапку. В кінці номера також повинна стояти крапка, наприклад: «1.3.2.» (другий пункт (параграф) третього підрозділу першого розділу). Потім у тому самому рядку йде заголовок пункту.

Порядок посилань на літературу (джерела)

На всі одиниці бібліографічного опису, наведеного в дипломній роботі, обов’язково мають бути посилання в тексті. Посилання в тексті дають у квадратних дужках [ ], де перше число позначає порядковий номер видання в бібліографічному описі (воно відокремлюється комою), а після цього вказують використані сторінки видання: [9, с. 22]. Посилаються на джерело і сторінку (крім газетних статей і випадків, коли вказують на джерело в цілому). Наприклад:

«Доведено взаємовплив мови і соціуму» [3, с. 453].

«Особливості функціонування власних назв у художніх текстах розглянуто Ю. О. Карпенком у статті...» [7].

«Специфіку словотвірних категорій української мови з’ясовано у працях К. Г. Городенської та В. П. Олексенка» [3; 10].

«Проблеми сучасної лексикографії висвітлено у працях» [1–7].

Якщо посилання дається відразу на декілька видань (позицій бібліографічного покажчика), то їх номери відокремлюють крапкою з комою, наприклад: [4, с. 269; 12, с. 134; 19, с. 20]. Крапку в кінці речення ставлять не перед квадратними дужками, а після них. Якщо цитату, наведену в роботі, взято не з оригіналу, а з іншого видання, то це треба відобразити в посиланні, напр.: [цит. за: 8, с. 438].

У цитуванні бібліографічних джерел необхідно дотримуватися таких вимог:

- якщо цитату включено до основного тексту роботи, то її оформлення відповідає правилам оформлення прямої мови;

- науковий етикет потребує точного відтворення цитованого тексту, оскільки найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором, тому текст наводять у тих самих граматичних формах, з тими ж авторськими особливостями, які наявні у джерелі;

- якщо ж цитату наведено не в повному обсязі, то необхідно вказати місце пропущених слів (речень) трьома крапками – (…);

- якщо цитата, що має в кінці крапку, завершує речення, то в його кінці ставлять лише одну крапку не після лапок, а після квадратних дужок, у яких дається посилання на джерело цитати. Перед лапками може стояти лише знак оклику чи знак питання, якщо вони є в оригіналі; тоді крапку в кінці речення після лапок не ставлять;

- роботу не треба перевантажувати цитатами, допускається загальний обсяг цитування до 15–20 % основного тексту роботи й не більше
2–4 рядків на сторінці.

- основну цитовану літературу опрацьовують у першому і другому розділах роботи, а в третьому вона може слугувати підґрунтям експериментального дослідження;

- уся цитована література повинна подаватися в бібліографії; вказівка на бібліографічне джерело передбачає його обов’язкове згадування в тексті роботи, тобто до списку використаних джерел включають лише публікації, цитовані в тексті. Невідповідність між джерелами, вказаними у списку літератури та наявними в тексті роботи, зумовлює значне зниження оцінки;

- дані про бібліографічні джерела (зокрема, загальна кількість сторінок і номери сторінок, де розташовано цитати) повинні відповідати реальності;

- мінімальний обсяг використаних і цитованих наукових джерел такий:

для дипломної роботи бакалавра – не менше 35–40 позицій;

для дипломної роботи спеціаліста – 45–60 позицій;

для дипломної роботи магістра – не менше 60–70 позицій.

Якщо в роботі використано велику кількість джерел фактичного і довідкового матеріалу (понад 3–5 позицій), то їх розміщують після загального списку використаної літератури під назвою «Джерела» та «Довідкова література» й до загальної кількості наукової літератури не зараховують.

Корпус джерел фактичного і довідкового матеріалу містить: 1) оригінальні писемні пам’ятки, що належать певному культурно-історичному періоду й виступають як документи доби: історичні праці (хроніки, літописи тощо), правові акти; 2) законодавчі акти; 3) архівні матеріали (організаційні документи, листи, щоденники, рукописи видань та ін.); 4) книжкові, газетно-журнальні видання, календарі, листівки, інші види друкованої продукції; 5) літературні твори; 6) праці лексикографічного характеру; 7) записи діалектного чи розмовного мовлення.