Кваліфікаційна робота виконується державною мовою.

УДК

ББК

П 44

 

Зміст

Загальні положення

 

Планування роботи

 

Структура та вимоги до змісту кваліфікаційної дипломної роботи

Титульний аркуш

Зміст

Список умовних позначень

Вступ

Основна частина

Висновки

Список використаних джерел

Ілюстрації, таблиці, формули та додатки

 

Обсяг та правила оформлення кваліфікаційної дипломної роботи

 

Захист кваліфікаційної дипломної роботи

Підготовка до захисту дипломної роботи

Порядок захисту дипломної роботи

Критерії оцінювання кваліфікаційних дипломних робіт

Відгук наукового керівника

Рецензія на кваліфікаційну дипломну роботу

 

ДОДАТКИ

Додаток 1. Орієнтовний графік виконання дипломної роботи для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр», «спеціаліст»

Додаток 2. Орієнтовний графік виконання дипломної роботи для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр»

Додаток 3. Зразок титульної сторінки (дипломна робота бакалавра)

Додаток 4. Зразок титульної сторінки (дипломна робота спеціаліста)

Додаток 5. Зразок титульної сторінки (дипломна робота магістра)

Додаток 6. Зразок оформлення змісту дипломної роботи

Додаток 7. Зразок нумерації розділу, підрозділу, пункту

Додаток 8. Завдання на дипломну роботу студента

Додаток 9. Зразок подання голові ДЕК щодо захисту дипломної роботи

Додаток 10. Приклади бібліографічного оформлення

Додаток 11. Зразок відгуку на кваліфікаційну дипломну роботу

Додаток 12. Зразок рецензії на кваліфікаційну дипломну роботу

 

Використана література……………………………………………………………

 

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Випускна кваліфікаційна робота – це дипломна робота, що виконується студентами випускних курсів для отримання відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня («бакалавр», «спеціаліст», «магістр») з метою закріплення, поглиблення, узагальнення знань студентів із передбачених навчальними планами дисциплін професійного циклу та їх практичного застосування під час комплексного вирішення фахового завдання. Спеціалізацією «Прикладна лінгвістика» передбачається дослідження прикладних напрямків сучасної лінгвістики.

Виконання кваліфікаційної роботи передбачає:

- вільне оперування літературознавчим, мовознавчим матеріалом, лінгвістичними теоріями, обізнаність із методикою викладання мови та літератури;

- використання теоретичних моделей дослідження тексту (літературознавчий, мовознавчий аспекти), аналіз певної лінгвістичної проблеми;

- здатність до самостійного аналізу художніх творів, до узагальнення досягнутих результатів;

- концептуальність роботи;

- наукову новизну;

- глибоке осмислення проблем;

- мовне оформлення в науковому стилі;

- дотримання основних вимог державних стандартів.

2. Дипломна робота бакалавра – це дослідження проблемного питання з елементами наукового пошуку, що виконується студентом на четвертому курсі. Випускна робота здійснюється під керівництвом профільної кафедри, є дослідженням певної філологічної (літературознавчої, мовознавчої) й методичної проблеми з відповідним опрацюванням наукової літератури та емпіричним аналізом. Ця кваліфікаційна робота узагальнює самостійну індивідуальну науково-дослідну роботу студента.

3. Дипломна робота спеціаліста виконується студентами за напрямом підготовки «Прикладна лінгвістика» на п’ятому курсі й має на меті підтвердження кваліфікації за спеціальністю, вмінь і навичок ґрунтовного самостійного опрацювання певного кола наукових проблем, використання в межах дослідження комплексу знань із провідних дисциплін, що викладалися протягом періоду навчання. Як теоретико-прикладне дослідження дипломна робота спеціаліста повинна містити теоретичне осмислення актуальної проблеми, а також обґрунтований проект її практичного розв’язання, виконаний на основі ретельного аналізу релевантного й достатнього за обсягом фактичного матеріалу.

4. Дипломна робота магістра – це самостійне дослідження, під час виконання якого студент апробує й поглиблює отримані знання, вміння та навички з обраного напряму спеціалізації, застосовує їх у процесі розв’язання складних актуальних теоретико-практичних завдань, виявляє ступінь підготовки до самостійної фахової діяльності. Робота повинна включати значний елемент новизни і свідчити про вміння випускника орієнтуватися в актуальній науковій проблематиці.

Обов’язковою формою впровадження наукових результатів є апробація магістерської роботи ( участь автора в конференціях, публікація наукових статей). Результати магістерського дослідження можуть використовуватися в подальшій науковій діяльності, зокрема під час роботи над дисертацією на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних / педагогічних наук.

5. Захист кваліфікаційний робіт бакалавра / спеціаліста / магістра відбувається прилюдно на засіданні Державної екзаменаційної комісії у визначений заздалегідь термін. Після успішного захисту дипломної роботи ДЕК присвоює студенту кваліфікацію бакалавра / спеціаліста / магістра відповідного напряму та спеціалізації.

Кваліфікаційна робота виконується державною мовою.

Вимоги до самостійності

Основною вимогою до наукових робіт студентів є їх самостійне і творче виконання. Досить часто в роботах наявне зловживання цитатами, запозиченими зі статей, монографій, підручників та мережі Інтернет, що зумовлює негативну оцінку роботи.

Крім того, слід пам’ятати, що кожна надрукована на папері (вміщена на компакт-диску чи іншому носії) або у всесвітній комп’ютерній мережі думка має власника, а її несанкціоноване використання є крадіжкою чужої інтелектуальної власності, за що передбачене покарання. Тому варто бути надзвичайно уважним і коректним, цитуючи праці вітчизняних дослідників, викладаючи зміст іншомовних наукових джерел, використовуючи інформацію з CD та Інтернету. Наукова робота з ознаками плагіату рішенням ДЕК знімається з розгляду, виставляється незадовільна оцінка, а можливість захисту нової (написаної на іншу тему) дипломної роботи надається не раніше, ніж через рік.

8. Керівництво кваліфікаційними дипломними роботами здійснюється найбільш кваліфікованими викладачами, у першу чергу, тими, хто має науковий ступінь або/і вчене звання.

До обов’язків наукового керівника кваліфікаційної дипломної роботи бакалавра / спеціаліста входить:

- консультування студентів із питань вибору теми роботи, розроблення її плану, добору необхідної літератури, підготовки окремих розділів;

- консультування студентів щодо збирання, аналізу та безпосереднього опрацювання й викладу матеріалу;

- формулювання основних завдань дипломної роботи з зазначенням термінів виконання кожного розділу;

- контроль за дотриманням студентом регламенту підготовки дипломної роботи;

- контроль наукової відповідності роботи;

- надання допомоги випускнику в підготовці до захисту дипломної роботи;

- підготовка відгуку про дипломну роботу з ґрунтовною характеристикою її наукової відповідності.

До обов’язків наукового консультанта кваліфікаційної дипломної роботи магістра входить:

- участь у погодженні теми і плану дослідження;

- надання допомоги з теоретичних і методичних питань дипломної роботи;

- сприяння у підборі та вивченні інформаційних джерел з обраної теми;

- індивідуальне консультування з питань дослідження;

- попереднє рецензування дипломної роботи.

Науковий керівник і консультант повинні всебічно сприяти студенту в успішному виконанні його дипломної роботи, а також стимулювати його творчість і самостійність під час проведення дослідження.

9. Обов’язки студента з виконання кваліфікаційних дипломних робіт:

- чітко дотримуватися графіка роботи над дипломним дослідженням і вчасно завершувати відповідні розділи роботи (Додаток 1, Додаток 2);

- вчасно визначитися з темою роботи та узгодити з науковим керівником план кваліфікаційного дослідження;

- подати на відповідну кафедру завдання на дипломну роботу;

- консультуватися з науковим керівником із питань дослідження (не менше, ніж 1 раз на два тижні);

- звітувати науковому керівникові про стан підготовки дослідження;

- завершити роботу в межах установленого терміну;

- обов’язково пройти попередній захист роботи на відповідній кафедрі;

- подати остаточний варіант кваліфікаційної дипломної роботи в друкованому вигляді й на електронному носії (CD-диску), відгук наукового керівника, рецензію, подання голові ДЕК щодо захисту дипломної роботи до деканату філологічного факультету не пізніше, ніж за два тижні до початку державних іспитів;

- відповідальність за правильність висновків та якість оформлення несе студент – автор роботи. Якщо студент подає на попередній захист не самостійно виконану роботу, рішенням кафедри робота до захисту не допускається.

ПЛАНУВАННЯ РОБОТИ

Підготовка дипломної роботи вимагає виокремлення її певних етапів і визначення конкретних завдань, які необхідно розв’язати на кожному з них. Планування передбачає розподіл часу для написання роботи, дотримання визначених термінів та обсягів. Виконання наукової роботи містить наступні етапи:

1) визначення напряму дослідження, вибір і затвердження теми роботи;

2) добір та опрацювання наукової літератури з теми;

3) підбір та опрацювання фактичного матеріалу;

4) складання й узгодження з науковим керівником попереднього плану дослідження;

5) викладення змісту роботи згідно з її структурою; формулювання висновків;

6) оформлення списку використаних джерел і додатків;

7) подання чорнового варіанта роботи науковому керівникові;

8) усунення зауважень, урахування рекомендацій наукового керівника, остаточне редагування тексту, підготовка роботи до рецензування;

9) захист наукового проекту.

Нижче детально розглянуто основні етапи виконання наукової роботи.

1. Вибір теми. Теми дипломних робіт студенти обирають із запропонованого кафедрою переліку або самостійно. Найчастіше тему пропонує науковий керівник – викладач кафедри, який працює в галузі відповідної проблематики. Тематика дипломних робіт повинна відповідати змісту, завданням навчальної дисципліни, за якою виконується кваліфікаційна робота, передбачати дослідницький характер, актуальність і наукову новизну роботи, враховуючи стан дослідження проблеми.

Студент може запропонувати власну тему дипломної роботи з урахуванням своїх науково-практичних інтересів за умови обґрунтування доцільності проведення дослідження. У разі схвалення керівником тему необхідно затвердити на відповідній кафедрі.

До сфери літературознавчих тем входять актуальні проблеми розвитку вітчизняного й зарубіжного літературознавства, історії української літератури, літературної критики.

До пріоритетних напрямків прикладної лінгвістики зараховуються актуальні проблеми українського і загального мовознавства, лінгвістичного аналізу художнього тексту, філософії мови, мовних технологій громадських відносин та реклами, діагностики писемного мовлення, психолінгвістики, етнолінгвістики, семіотики та ін.

До кола мовознавчих тем відносяться актуальні проблеми української мови, лінгводидактики, соціолінгвістики, етнолінгвістики, лінгвокультурології, когнітивної лінгвістики, теорії і практики комунікації.

Наукове дослідження з методики навчання української мови і літератури спрямовується на розв’язання актуальних для національної школи України проблем, окреслених у державних документах про школу та мовно-літературну освіту (державні програми „Освіта. Україна ХХІ століття”, Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті, Концепція реформування гуманітарної освіти, Концепція мовно-літературної освіти, Державний стандарт базової і повної середньої освіти, навчальні програми з української мови і літератури). Перспективні теми дослідження з методики навчання української мови і літератури мають ураховувати досягнення методичної науки на сучасному етапі, а саме основні концепції вивчення мови та літератури в сучасній школі.

Обрана тема затверджується на засіданні кафедри й не змінюється, але допускається коригування відповідно до напряму опрацьованого матеріалу.

Теми дипломних робіт не можуть збігатися у студентів одного курсу й не повинні повторюватися з року в рік. На кафедрах створюється каталог опрацьованих тем із метою уникнення дублювання.

2. Пошуки і вивчення літератури. Робота над науковим дослідженням розпочинається з опрацювання бібліотечних каталогів, картотек, бібліографічних покажчиків тощо. На цьому етапі студенти ознайомлюються з наявною з обраної проблеми науковою й довідковою літературою, рекомендованою науковим керівником та дібраною самостійно, конспектуючи потенційно важливі думки й положення, які можна використати в тексті. Суттєва необхідність фіксації всіх бібліографічних даних опрацьованого джерела (автор, місто і рік видання, видавництво, кількість сторінок), що надалі полегшить укладання списку використаних джерел.

Підбираючи літературу для дослідження, варто переглянути нові номери українських періодичних наукових видань та збірок наукових праць, що видаються у вітчизняних вищих навчальних закладах. Обов’язковим є використання наукових праць учених Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського, які працюють у межах обраної студентом наукової проблеми.

Посилатися слід на останні видання публікацій та активно використовувати новітні наукові дослідження. Серед усіх бібліографічних джерел мають переважати праці XXI століття. Негативною ознакою роботи вважається відсутність чи замала кількість (менше від 10 позицій) використаних сучасних досліджень з обраної проблеми, що зумовлює зниження оцінки. Також (насамперед у магістерських роботах) необхідно використовувати наукові праці зарубіжних учених із досліджуваної проблеми.

Етап збирання й відбору інформації надзвичайно важливий для проведення наукового дослідження. Від того, наскільки ретельно і ґрунтовно підібрано й опрацьовано інформацію з теми дослідження, буде залежати результативність наукової розвідки.

Інформація повинна бути актуальною й точно відображати реальний стан дослідження об’єкта; достовірною, тобто презентовані в науковому документі дані й результати мають бути істинними і правдивими; релевантною, тобто безпосередньо стосуватися теми дослідження; подаватися в такій системі показників, за якою виключається ймовірність протиріч і неузгодженості у висновках.

Порядок опрацювання літературних джерел:

- вивчення літературних джерел із фондів бібліотеки університету, кафедр факультету;

- вивчення фондів інших бібліотек за тематичними каталогами;

- користування послугами Інтернет-бібліотек;

- ознайомлення з іншими джерелами за порадою керівника.

Систематизацію матеріалу бажано розпочинати з наукових праць, у яких проблема відображається в цілому (монографії, підручники, теоретичні статті), а потім звернутися до вужчих досліджень (статті, присвячені певним літературознавчим / мовознавчим / методичним дослідженням). Позаяк вивчення складних джерел (монографій) слід починати лише після опрацювання простіших (підручників), проте аналіз книг передує огляду статей. Спершу вивчають останні дослідження з обраної проблеми, а потім – більш хронологічно віддалені.

Огляд літературних джерел здійснюється не для запозичення матеріалу, а з метою осмислення знайденої інформації та вироблення власної концепції, яка може стати самостійною публікацією автора. Головною ідеєю аналізу інформації повинно бути обґрунтування актуальності й перспективності своєї наукової роботи.

Вивчаючи літературні джерела, треба стежити за оформленням виписок, щоб надалі ними було легко користуватися. Працюючи над частковим питанням або розділом, слід пам’ятати про їх зв’язок із загальною проблемою; розробляючи широку проблему, необхідно розділяти її на частини, кожну з яких детально продумувати.

3. Складання плану роботи. Після ознайомлення з літературою студент уже повинен мати сформовану думку про напрям свого дослідження й бути готовим до складання плану дослідження.

Дипломна робота обов’язково має ускладнений план, який містить вступ, два-чотири розділи, що поділяються на декілька підрозділів, висновки, список використаних джерел та, за необхідності, додатки (див. Додаток 1).

План наукового дослідження узгоджується з науковим керівником ще до початку роботи над текстом і повинен відповідати темі роботи, мати чітку логіку поєднання теоретичної і практичної або/і методичної частин.

У процесі розроблення й обговорення плану дослідження необхідно скласти поетапний календарний план написання роботи згідно з затвердженим на кафедрі регламентом (Додаток 1, Додаток 2). Невиконання графіка і систематичне відхилення від регламенту є підставою для недопущення студента до захисту роботи.

СТРУКТУРА ТА ВИМОГИ ДО ЗМІСТУ
КВАЛІФІКАЦІЙНОЇ ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ

 

Структура дипломного дослідження чітко регламентована й містить такі основні елементи: 1) титульний аркуш; 2) зміст (план); 3) список використаних джерел; 4) за необхідності – перелік умовних позначень чи скорочень, 5) вступ; 6) основну частину; 7) висновки; 8) список використаних джерел; 8) додатки (за потреби).

 

ТИТУЛЬНИЙ АРКУШ

Титульний аркушє основним елементом дипломної роботи. З нього розпочинається нумерація сторінок (номер сторінки на ньому не проставляється).

На титульному аркуші зазначають повну назву навчального закладу та його відомчу підпорядкованість, факультет, кафедру, при якій виконано роботу, назву роботи, дані про студента і наукового керівника, місто і рік подання роботи до захисту. Крапки в кінці речення не ставлять, переноси не допускаються. Скорочення в назві навчального закладу і назві роботи не допускаються.

Текст верхньої частини аркуша (назву міністерства, вищого навчального закладу) друкують великими літерами, вирівнювання – по центру, кеглем 14.

Назву факультету – маленькими літерами, крім першої букви, вирівнювання – по центру, кеглем 14.

Назву кафедри – маленькими літерами, крім першої букви, справа, кеглем 14.

Вид дослідження – маленькими літерами, крім першої букви, вирівнювання – по центру, кеглем 14.

Назву теми роботи друкують великими літерами напівжирним шрифтом, вирівнювання – по центру, кеглем 14.

Назва спеціальності починається з великої літери й береться в лапки; прізвище, ім’я, по батькові автора роботи подають маленькими літерами, крім перших букв власних назв, і виділяють напівжирним шрифтом.

Науковий ступінь, вчене звання, прізвище, ім’я, по батькові наукового керівника і консультанта друкують маленькими літерами, крім перших букв власних імен, справа, кеглем 14.

Місто і рік написання наукового дослідження вказують маленькими літерами, крім першої букви власної назви, вирівнювання – по центру, кеглем 14.

Зразок оформлення титульної сторінки дипломної роботи бакалавра, спеціаліста, магістра наведено відповідно в Додатку 3, Додатку 4, Додатку 5.

ЗМІСТ

У змістіпрописані найменування і номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів та пунктів (якщо вони мають заголовок), зокрема, вступу, висновків до розділів, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел. Приклад оформлення змісту дипломної роботи подано в Додатку 6.

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

Якщо в дипломній роботі вжито специфічну термінологію, а також використано маловідомі скорочення, нові символи, позначення тощо, то їх перелік подається на окремому аркуші перед вступом як список умовних скорочень. Перелік друкується двома колонками, де ліворуч за абеткою наводять, наприклад, скорочення, праворуч – їх детальне розшифрування. Якщо вони повторюються менше від трьох разів, то перелік не складають, а їх розшифрування наводять у тексті при першому згадуванні.

ВСТУП

Вступ – це надзвичайно важлива й відповідальна частина дипломної роботи, оскільки він містить усі кваліфікаційні характеристики проведеного дослідження. Завдання вступу– розкрити сутність і стан наукової проблеми, обґрунтувати необхідність проведення дослідження. Вступ має бути ґрунтовним, конкретним, не обтяженим цитатами.

Структура вступу:

- актуальність теми дослідження;

- зв’язок роботи з науковим проектом відповідної кафедри;

- мета роботи;

- завдання роботи;

- об’єкт дослідження;

- предмет дослідження;

- методи дослідження;

- теоретико-методологічна основа дослідження;

- наукова новизна одержаних результатів;

- практичне значення одержаних результатів;

- теоретичне значення (за наявності);

- апробація результатів дослідження (обов’язкова частина вступу дипломної роботи магістра);

- структура і загальний обсяг роботи.

Заголовок структурної частини ВСТУП друкують без лапок великими літерами, напівжирним шрифтом по центру сторінки. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Структурні частини вступу виділяються в тексті напівжирним шрифтом.

Мета і завдання дослідження

Мета дослідження – наперед спрогнозований і словесно-логічно описаний бажаний результат дослідження з мовознавства, літературознавства, методики навчання української мови чи літератури. Цей науковий норматив дослідження формулюється на основі аналізу й актуальності теми, виявленого протиріччя і поставленої проблеми. Мета дослідження пов’язана з об’єктом і предметом дослідження, кінцевим результатом та шляхом його досягнення.

Мета – це задум дослідження, науковий результат, якого прагнуть досягти. Мета відображає спрямованість наукового пошуку на одержання нових знань та їх експериментальну апробацію. Тобто якщо в темі дослідження розкривається те, що і для чого досліджується, то в меті – не тільки що досліджується, але й яким чином буде відбуватися дослідження.

Правильне визначення мети роботи дає змогу виокремити в ній основний напрям дослідження, упорядкувати пошук та аналіз матеріалу, підвищує якість роботи. Поставленої мети необхідно досягти, а результати дослідження презентувати у висновках.

Основні помилки під час формулювання мети дослідження:

– ототожнення мети з одним із завдань дослідження;

– на початку речення використовуються такі слова, як «дослідити...», «вивчити...», що вказує на спосіб досягнення мети, а не на саму мету.

Мета роботи зазвичай тісно переплітається з назвою кваліфікаційного (випускного) дослідження й має чітко вказувати, що саме розв’язується в ньому.

Мета дослідження конкретизується в його завданнях, що дають уявлення про спрямованість наукової розвідки. Чітко окреслені завдання визначають шлях пошуку, вибудовують, уточнюють послідовність дій дослідника. Визначаючи мету, дипломник передбачає, який результат має отримати в процесі дослідження, а завдання дають уяву про те, що саме необхідно зробити для досягнення мети.

Завдання дослідження слід розташовувати в такому порядку, в якому заплановано їх вирішення. Кожне наступне завдання повинно бути логічно зумовлено попереднім.

Завдання не можуть дублювати мету і широко формулюватися. Системність завдань та їх вирішення призводять до прогнозованої мети, одержання гарантованого результату дослідження обраної проблеми, теми тощо.

Складовими завдань дослідження є:

– вирішення теоретичних питань;

– усебічне вивчення практики вирішення мовознавчої / літературознавчої / методичної проблеми;

– обґрунтування необхідної системи заходів щодо вирішення вказаної проблеми.

Завдання формулюють у формі перерахунку (вивчити…, описати…, встановити..., виявити…, вивчити..., розглянути..., визначити..., обґрунтувати..., довести..., показати... та ін.).

У науковій роботі визначають, як правило, від 3 до 7 завдань.

Методи дослідження

Метод – це мисленнєвий шлях науковця за певним систематизованим комплексом прийомів, процедур і засобів, застосовуваних ним під час теоретичного дослідження та практичного втілення чи освоєння лінгвістичного / літературознавчого явища чи процесу для досягнення поставленої мети.

Методи поділяють на загальнонаукові (наприклад, аналіз і синтез, діалектичний метод, індукція, дедукція) і спеціальні наукові (ті, що стосуються певної галузі наукового знання: мовознавства, літературознавства, історії, філософії, біології тощо).

Вибір методу дослідження залежить від предмета розвідки, спеціальності, за якою виконують наукову роботу, а також дослідницької мети.

Методика дослідження – це впорядкована система принципів, правил, вимог і технічних приписів у використанні методів, прийомів та операцій, необхідних для отримання фактичного матеріалу, його оброблення й одержання необхідних результатів у заданій послідовності.

Методологія предметнонаукова (конкретнонаукова) – це сукупність принципів, філософських ідей або специфічних методів певної науки (лінгвістики, літературознавства, методики викладання літератури), що є базовими для розв’язання конкретної дослідницької проблеми. Це теоретико-методологічні, теоретико-методичні, технологічні, лінгвістичні, літературознавчі тощо концепції, способи наукового пізнання, на які спирається дослідник.

Методологія літературознавча – система методів, використовуваних у науці про літературу; теоретичне осмислення сутності цих методів, їх евристичних можливостей, умов ефективного використання; стає адекватним інструментарієм під час прямих та опосередкованих кореляцій між концепціями і сприйняттям літератури; логічно сформульовані й інтуїтивно осягнуті положення, що є засобами в оцінці, аналізі, осмисленні, декодуванні та систематизації досліджуваних явищ.

Метод у літературознавстві – система наукових засобів пізнання і тлумачення літературного феномену, спосіб цього розуміння і висвітлення. Формується у процесі осмислення словесних творів і залежить від світогляду та естетичних уявлень інтерпретатора, що підлягають основним засадам суспільної свідомості або вступають із ними в суперечність, чим забезпечують оновлення методу або вироблення нового способу пізнання.

Методи літературознавчого дослідження: біографічний, компаративний (порівняльно-історичний, порівняльно-типологічний), культурно-історичний, психологічний, психоаналітичний, феноменологічний, соціологічний, структуральний, постструктуралістський, формалістичний та ін. Також виокремлюють описовий, герменевтичний, структурно-функціональний, методи рецептивної естетики, контекстуального аналізу, міфологічної критики, семіотичний. Окрім того, можуть застосовуватись різновиди архетипної, феміністичної, екзистенційної інтерпретації художнього твору тощо. Ці методи виникли в надрах однойменних шкіл і літературознавчих напрямів.

Об’єктом літературознавчого методу є текст (твір), а основним, традиційним способом його пізнання – читання й інтерпретація. Призначення методу полягає в дослідженні літературного явища, теоретичному осмисленні його форми і змісту.

Кожен метод у літературознавстві репрезентує варіативний підхід до художнього твору (тексту) і не претендує на універсальність його тлумачення.

Філологічний метод вивчення художньої літератури полягає у збиранні, систематизації, тлумаченні текстів із погляду мовних особливостей. Найпомітніші представники – славіст В. Ягич, український літературознавець В. Перетц. Філологічні студії відіграли позитивну роль у вивченні мови художнього твору, зосередили значний фактичний матеріал.

Біографічний метод виходив із того, що творчість письменника, її характер і спрямування визначаються його біографією, фактами його особистого життя, своєрідністю особистості митця. Основоположник методу – французький літературознавець Ш.-О. Сент-Бев, автор кількатомних «Літературних портретів» (ученого цікавила творча індивідуальність письменника, його життя, звички, «моральна фізіологія», навіть домашній побут, дрібниці повсякденного життя). Серед українських літературознавців цей метод застосовували С. Єфремов, М. Чалий, О. Огоновський, М. Петров, І. Франко, С. Балей, І. Дорошенко та ін.

Використання біографічного методу допускається, але не як універсального, а як одного з часткових методів.

Історичний метод (конкретно-історичний, історико-генетичний, історико-функціональний) – напрям дослідження, зорієнтований на осмислення і ґрунтовне висвітлення суспільно-політичних процесів, відображених у художньому світі твору. Може бути доречним під час аналізу творів історичної тематики. Але при цьому слід ураховувати, що застосування цього методу зумовлює посилену увагу до змістових компонентів твору – й ігнорування його естетичної природи, тобто особливостей художньої форми.

Культурно-історичний метод у вивченні явищ мистецтва передбачає використання культури як ключа до інтерпретації художніх творів і до осмислення художнього процесу. У трактуванні представників цього методу культура – соціальна пам’ять людства, суспільний продукт діяльності людей, і тільки в її лоні художній твір може виникнути й реалізувати себе як соціальний феномен, бути прийнятим і зрозумілим. Література усвідомлюється як частина загальної духовної культури й розглядається у зв’язку з іншими видами мистецтва. Основоположник методу – французький вчений Іполит Тен, який в основу літературного процесу клав три фактори: расу (національна самобутність літератури), середовище (людська психологія, соціально-політичні обставини, природа, клімат, географічні умови), момент (вплив попередньої літератури на творчість письменника). Представники культурно-історичної школи в Україні – М. Петров, М. Дашкевич, у Росії – О. Пипін, М. Тихонравов, С. Венгеров, у Німеччині – Т. Гетнер, у Данії – Г. Брандес.

Порівняльно-історичний (компаративний) метод займається зіставленням еволюційних тенденцій національних літератур, вивченням безпосередніх та опосередкованих взаємин між ними, їх подібностей і відмінностей. На відміну від інших методів, об’єкт порівняльного дослідження є щонайменше бінарним (складається з двох співвідносних складових – це можуть бути окремі твори, їх фрагменти чи певні аспекти, а також комплекси мистецьких творів, як-от: творчість письменника, літературний жанр, стильовий напрям тощо).

Прихильники методу відшукували паралелі між сюжетами й мотивами у творах різних літератур, розробляли теорію запозичень, впливів, аналізували «мандрівні» сюжети. Нагромадження матеріалу з міжнаціональних взаємозв’язків і взаємовпливів у літературі дало можливість визначити загальні закономірності світового літературного розвитку. Представниками методу в Україні були М. Дашкевич, М. Драгоманов, І. Франко. Останній підкреслював важливість типологічних зіставлень у вивченні фольклору й літератури.Компаративістика розвивається у взаємодії з іншими науками: теорією літератури, культурологією, філософією, психологією; орієнтується на методологічні засади феноменології, герменевтики, рецептивної естетики, включає інтермедіальні студії (міжмистецьке порівняння – висвітлення зв’язків літератури з іншими видами мистецтва), а також імагологічні (вивчає образи народів у літературній рецепції інших етносів і регіонів).

Основні проблеми, якими займається порівняльне літературознавство:

- міграція сюжетів, мотивів та їх варіанти в національних літературах;

- типологія художніх форм (зіставлення художніх явищ різних часів і літератур з метою виявлення спільних ознак та закономірностей розвитку);

- історична еволюція художніх форм (жанри, стилі, стильові різновиди, типи творчості) у словесному мистецтві різних народів, а відтак – відтворення загальносвітової (регіональної) динаміки літературного розвитку;

- культурний контекст окремих літературно-мистецьких явищ.

Психолінгвістичний метод звертає особливу увагу на глибини людської свідомості, на психологію художньої творчості; для нього характерна увага до психології сприймання художніх творів, поглибленого аналізу характерів, психології літературних героїв. Основоположник методу – український філолог О. Потебня, у лінгвоестетичній концепції якого значну роль відіграє діалектична тріада: зовнішня форма – внутрішня форма – зміст. Найважливіший елемент у цій структурі – внутрішня форма, яка служить джерелом утворення нових слів, є основою образності мови й художності літературного твору. Така структура дозволяє розкривати як психологіютворчості, так і психологію сприйняття художнього твору, з’ясовувати особливості його поетики. З позицій цього методу І. Франко розглядав природу поезії («Із секретів поетичної творчості»).

Близький до психолінгвістичного методу інтуїтивізм (А. Бергсон, Б. Кроче), який підносить значення підсвідомого, оголошує інтуїцію головним і визначальним методом естетичного пізнання. Сучасні прихильники інтуїтивізму стверджують, що мистецтво інтуїтивно глибше проникає в суть життя, ніж заснована на інтелекті наука.

Психоаналітичний метод заснований австрійським лікарем-невропатологом Зигмундом Фройдом. Суть методу полягає в тлумаченні підсвідомого у психічній (і творчій) діяльності людини. Художню творчість фройдисти розглядають крізь призму примирення «принципу задоволення» і «принципу реальності». Цей процес передбачає сублімацію (перехід) підсвідомих бажань у художні образи, реалізацію душевних сил і розв’язання внутрішньопсихічних конфліктів. Джерела й рушійні сили художньої творчості представники методу вбачають у прагненні людини здійснити невдоволені бажання, пов’язані з сексуальними переживаннями. Подібне і є мотивацією вчинків літературних героїв. Зацікавлення Фройда психологією творчості спонукало його до порівняння мистецтва і сну: у сні він убачав ті самі психологічні механізми, за допомогою яких конструюється образ, художній світ, а власне сон розглядав як «дорогу» до підсвідомого.

Теорію Фройда розвинув К.-Г. Юнг, який висунув теорію архетипів (від гр. «праобраз», «праформа»). Архетип, за Юнгом, – це «універсальний символ», «індивідуальне підсвідоме», образи, характери, теми, що існують у літературі з часу їх виникнення, постійно відновлюючись у її розвитку. Юнг бачив завдання дослідника в тому, щоб збагнути архетип та особливості його функціонування в мистецтві.

Об’єктами інтерпретації для психоаналізу можуть бути:

1. Характери персонажів, що розкривають

а) особливості соціальної адаптації (чи дезадаптації) героя, на які вказує персонаж;

б) механізми психологічного захисту, відображені в думках, мовленні, снах, учинках героя;

в) взаємини героя з батьками та іншими членами родини, аналіз ситуації дитинства героя;

г) авторські емоційні акценти, що виявляють його ставлення до героя.

2. Система образів:

а) проекція дисоційованого варіанта авторської особистості, що презентує групу дійових осіб, задіяних у первинному дитячому конфлікті (Едипів комплекс);

б) проекція амбівалентної дисоціації – контрастні характери, контрастні соціальні групи;