Дефініції поняття стратегії різних авторів (І. Ансофф, Б, Карлоф, М.Портер, Г.Мінцберг, К.Омає та ін.). Множинність аспектів вживання поняття стратегії.

Дефініції поняття стратегії різних авторів (І. Ансофф, Б, Карлоф, М.Портер, Г.Мінцберг, К.Омає та ін.). Множинність аспектів вживання поняття стратегії.

Багатоаспектність, багатоплановість стратегії є передумовою різних підходів до її тлумачення, серед яких найпомітніші: погляд на неї як на мету управління (ідеальну модель підприємства, в якій реалізується бачення його керівників, власників); позицію на ринках (орієнтує на посилення конкурентної позиції, розширення участі на ринках, захоплення нових ринків); зразок (є джерелом прагнення підприємства наблизитися до еталона, яким загалом вважають фірму, що процвітає).

З огляду на особливості стратегії економісти (Г. Мінцберг, М.-Е. Портер, І. Ансофф) пропонують розглядати її як: план — майбутній результат, орієнтир, напрям розвитку; принцип (модель) корпоративної поведінки; позицію — реальне місце, статус на конкретному ринку; перспективу — уявлення про майбутнє фірми, підприємства; прийом — особливий маневр у конкурентній боротьбі. Інші дослідники тлумачать її як: зобов’язання діяти певним чином (Ш.-М. Остер, П. Дойль); визначення основних довгострокових цілей і завдань підприємства, ухвалення курсу дій, розподіл ресурсів, необхідних для виконання поставлених завдань (А.-Д. Чандлер); загальний, всебічний план досягнення цілей (М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі); план управління фірмою, спрямований на зміцнення її позицій, задоволення споживачів і досягнення поставленої мети (А.-А. Томпсон, А.-Дж. Стрі-кленд); узагальнену модель дій, необхідних для досягнення встановлених цілей шляхом координації і поширення ресурсів компанії (Б. Карлоф); перелік правил для прийняття рішень, якими організація користується у своїй діяльності (І. Ансофф); планування всіх найважливіших дій (підприємницьких, конкурентних, функціональних), які необхідно реалізувати для забезпечення тривалого успіху організації (М.-Е. Портер); довгостроковий курс розвитку фірми, спосіб досягнення цілей, які вона визначає для себе, керуючись власними міркуваннями в межах своєї політики (С. Оборська, 3. Шершньова); комплекс прийнятих менеджером рішень стосовно розміщення ресурсів підприємства і досягнення довгострокових конкурентних переваг на цільових ринках (П. Дойль).

Термін «стратегія» використовується нині в багатьох сферах суспільного життя. Щодо терміну «стратегія підприємства (фірми)», то тут існує чимало визначень. Її розуміють як: • систему організаційно-економічних заходів для

досягнення довгострокових цілей підприємства; • обґрунтування перспективних орієнтирів діяльності підприємства на основі оцінювання його потенційних можливостей і прогнозування розвитку зовнішнього середовища; • генеральний напрямок розвитку підприємства, який забезпечує узгодження його цілей і можливостей та інтересів усіх суб’єктів; • ефективну ділову концепцію досягнення конкурентних переваг підприємством; • сукупність перспективних орієнтирів для роботи підприємства; • план дій, що визначає пріоритети розв’язання проблем і ресурси для досягнення основної мети. Лише в комплексі всі визначення найбільш повно відображають суть поняття «стратегія підприємства».

Сучасні тенденції розвитку стратегічного управління в Україні та у світі.

На вітчизняних підприємствах запровадження системи стратегічного менеджменту буде пов'язане з багатьма проблемами, зокрема з усвідомленням того, що для отримання бажаного результату потрібно одночасно вирішувати як поточні, так і стратегічні завдання. Але підприємство, яке володіє стратегією і запроваджує стратегічний менеджмент, завжди має можливість поводитися послідовно і системно, що

збільшує імовірність досягнення ними поставленої мети. І, як показує зарубіжний, більшість успішних підприємств регулярно розробляють стратегію свого розвитку. А основним завданням такого управління на цих підприємствах є забезпечення досягнення прибутку не тільки сьогодні, але й постійно в довготривалій перспективі.

Тому при постановці стратегічного менеджменту на вітчизняних підприємствах необхідно:

1) по-перше, переконатися, що перша особа підприємства дійсно прагне і готова займатися стратегічним управлінням;

2) по-друге, створити відділ стратегічного розвитку на підприємстві, перед яким повинні ставитися завдання зведення усіх стратегічних напрацювань у задані певним форматом проекти рішень і становлення й удосконалення усіх конкретних робіт зі стратегічного менеджменту, тобто здійснення спеціалізованої циклічної діяльності з розробки, реалізації і розвитку стратегії підприємства.

Проблема запровадження системи стратегічного менеджменту на вітчизняних підприємствах полягає також і в тому, що єдиного стандартного рецепту організації оптимального управління підприємством в довгостроковому періоді не існує і тому треба постійно обирати той тип менеджменту, який є найбільш адекватним і певному типу підприємства, і певному виду проблем. Тобто стратегічний менеджмент не можна звести до уніфікованих рутинних схем і одноразових процедур (хоча існують і певні загальні правила та рекомендації щодо стратегічного аналізу, вироблення, вибору і реалізації стратегії). Його запровадження на підприємстві вимагає творчого та індивідуального підходу.

Таким чином, хоча запровадження системи стратегічного менеджменту в Україні і є об’єктивно необхідним процесом в сфері організації управління бізнесом, який підвищує готовність підприємницьких організацій адекватно реагувати на непередбачені зміни і сприяє обґрунтованому, узгодженому вирішенню як поточних, так і стратегічних проблем (бо стратегічне управління в конкретний момент визначає, як організація має діяти в сучасних умовах, щоб досягти бажаної мети в майбутньому, виходячи з того, що оточення змінюватиметься), але нажаль поки що воно на своєму шляху зустрічає багато як об’єктивних, так і суб’єктивних перешкод.

Суть та значення місії для підприємства. Обов’язкова інформація, що міститься в офіційному викладенні місії.

– найбільш загальні орієнтири функціонування підприємства, як правило, зовнішнього спрямування, що відображають зміст його існування, його філософію, бачення свого місця в даному бізнесі, в регіоні, в суспільстві.

Місія дає змогу визначити наміри та скласти попередню уяву про «обличчя» організації. У визначенні місії має міститися така інформація:

· характеристика продукції або послуг, які пропонуватиме підприємство;

· характеристика ринку (споживачів) на яких розрахована продукція підприємства;

· характеристика технології в термінах: найпрогресивніші інноваційні технології, найновіші досягнення науки тощо;

· цілі підприємства (як правило, на них посилаються);

· філософія підприємства – твердження, яке відображає основні переконання або цінності, з якими працівники роблять свою справу;

· концепція підприємства – власний погляд або самовираз підприємства;

· суспільний імідж – враження про підприємство у суспільстві

Місія має суттєве значення. Вона, зокрема, є базою:

- для розробки і узгодження цілей;

- для розробки всієї системи планів на підприємстві;

- для об’єднання дій персоналу в обраному напрямку;

- для відносин із зовнішніми учасниками ринку

Шляхи досягнення конкурентної переваги, запропоновані К. Омає.

 

Передумови успішного застосування стратегії лідируванні за витратами, відповідні вимоги до підприємства з точки зору технології, організації виробництва та управління. Шляхи досягнення та утримання лідерства за витратами.

Конкурентна стратегія лідерства за витратами найбільш прийнятна тоді, коли на ринку багато споживачів, які достатньо активно реагують на ціни. Вона спрямована на зниження витрат по всьому ланцюгу цінностей підприємства, на всіх етапах та напрямах його виробництва і обігу. Її завдання: створення стійкої переваги над конкурентами у витратах.

Низька собівартість продукції є основою для відповідного (нижчого за середній рівень) рівня цін. Ідеться про відносно низьку собівартість порівняно з конкурентами і означає орієнтацію на завоювання більшої частки ринку, тобто наступальну стратегію.

Водночас, ця стратегія не повинна знижувати інші показники конкурентоспроможності: якості виготовлення окремих деталей, швидкій доставці продукції покупцям і відповідному рівню сервісу, надійності та технічній взаємодоповненості до раніше виготовлених частин тощо.

У ході обирання стратегії фокусування з орієнтацією на зниження цін/витрат складається ситуація, коли на конкурентному сегменті підприємство досягає нижчих цін порівняно з реш­тою ринку, що обслуговується галуззю, тобто виникає додатко-ва «крива досвіду», яка характеризує події на сегменті ринку.

Конкурентну стратегію лідерства за витратами доцільно застосовувати у наступних випадках:

- коли серед продавців дуже сильна цінова конкуренція;

-коли товар у галузі стандартний і його характеристики повністю задовольняють переважну більшість покупців, які рішення про покупку приймають, виходячи тільки із ціни;

-коли більшість покупців використовує куплений товар в однаковий спосіб, незважаючи на незначні особливості чи якість товару: в цьому разі низька ціна також є спонукальним чинником для покупок;

-коли витрати покупців на переключення з одного товару на інший досить незначні, що дає їм широку волю вибору товару з більш низькою ціною;

-коли велика кількість покупців мають низькі доходи, а отже і серйозну причину купляти дешевий товар (ситуація на Україні).

Перевага у витратах приносить користь доти, доки конкуренти не почнуть агресивні спроби знизити свої ціни і змінити статус-кво на ринку.

Для досягнення переваги по витратах потрібно забезпечити перевагу над конкурентами по всьому ланцюгу цінностей підприємства. Концепція ланцюга цінностей означає поділ процесу виробництва і обігу підприємства на окремі основні і допоміжні елементи.

Основні шляхи досягнення конкурентних переваг за витратами за рахунок перегляду та економії в усіх ланках ланцюга цінностей підприємства наступні: ▪пошук найдешевших матеріальних ресурсів; ▪раціоналізація чисельності персоналу;▪пошук найдешевших сервісних служб; ▪пошук найефективніших форм організації виробництва; ▪досягнення кращої вертикальної та горизонтальної інтеграції виробництва, найвищого синергізму; ▪найбільш повне залучення ресурсів до виробництва і максимальне використання їх можливостей; ▪найбільш раціональне, доцільне використання ресурсів;▪запровадження ресурсозберігаючих технологій; ▪скорочення нераціональних перевезень ресурсів і продукції; ▪раціоналізація складського господарства; ▪впровадження досягнень НТП з питань економії витрат.

Дефініції поняття стратегії різних авторів (І. Ансофф, Б, Карлоф, М.Портер, Г.Мінцберг, К.Омає та ін.). Множинність аспектів вживання поняття стратегії.

Багатоаспектність, багатоплановість стратегії є передумовою різних підходів до її тлумачення, серед яких найпомітніші: погляд на неї як на мету управління (ідеальну модель підприємства, в якій реалізується бачення його керівників, власників); позицію на ринках (орієнтує на посилення конкурентної позиції, розширення участі на ринках, захоплення нових ринків); зразок (є джерелом прагнення підприємства наблизитися до еталона, яким загалом вважають фірму, що процвітає).

З огляду на особливості стратегії економісти (Г. Мінцберг, М.-Е. Портер, І. Ансофф) пропонують розглядати її як: план — майбутній результат, орієнтир, напрям розвитку; принцип (модель) корпоративної поведінки; позицію — реальне місце, статус на конкретному ринку; перспективу — уявлення про майбутнє фірми, підприємства; прийом — особливий маневр у конкурентній боротьбі. Інші дослідники тлумачать її як: зобов’язання діяти певним чином (Ш.-М. Остер, П. Дойль); визначення основних довгострокових цілей і завдань підприємства, ухвалення курсу дій, розподіл ресурсів, необхідних для виконання поставлених завдань (А.-Д. Чандлер); загальний, всебічний план досягнення цілей (М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі); план управління фірмою, спрямований на зміцнення її позицій, задоволення споживачів і досягнення поставленої мети (А.-А. Томпсон, А.-Дж. Стрі-кленд); узагальнену модель дій, необхідних для досягнення встановлених цілей шляхом координації і поширення ресурсів компанії (Б. Карлоф); перелік правил для прийняття рішень, якими організація користується у своїй діяльності (І. Ансофф); планування всіх найважливіших дій (підприємницьких, конкурентних, функціональних), які необхідно реалізувати для забезпечення тривалого успіху організації (М.-Е. Портер); довгостроковий курс розвитку фірми, спосіб досягнення цілей, які вона визначає для себе, керуючись власними міркуваннями в межах своєї політики (С. Оборська, 3. Шершньова); комплекс прийнятих менеджером рішень стосовно розміщення ресурсів підприємства і досягнення довгострокових конкурентних переваг на цільових ринках (П. Дойль).

Термін «стратегія» використовується нині в багатьох сферах суспільного життя. Щодо терміну «стратегія підприємства (фірми)», то тут існує чимало визначень. Її розуміють як: • систему організаційно-економічних заходів для

досягнення довгострокових цілей підприємства; • обґрунтування перспективних орієнтирів діяльності підприємства на основі оцінювання його потенційних можливостей і прогнозування розвитку зовнішнього середовища; • генеральний напрямок розвитку підприємства, який забезпечує узгодження його цілей і можливостей та інтересів усіх суб’єктів; • ефективну ділову концепцію досягнення конкурентних переваг підприємством; • сукупність перспективних орієнтирів для роботи підприємства; • план дій, що визначає пріоритети розв’язання проблем і ресурси для досягнення основної мети. Лише в комплексі всі визначення найбільш повно відображають суть поняття «стратегія підприємства».