Формування вищих органів влади та управління і адміністративно-територіальний поділ Гетьманщини

З перших днів національно-визвольної війни фактична влада перейшла до запорізького війська. Генеральний уряд на чолі з гетьманом, який виконував функції кабінету міністрів, зайнявся організацією держави; уся територія була поділена на сотні і полки. Військові старшини виконували також функції цивільної влади. Судова система набула козацького характеру. Всі податки і данини направлялись до військової скарбниці. Уряд України розгорнув широку дипломатичну діяльність з іноземними державами. З початку формування національної держави ознаками прояву державної влади в Україні були: органи публічної влади, територіальний поділ, введення своєї податкової системи; населення вільної України визнавало нову владу. При формуванні української державності за умови бойових дій використовувався досвід військово-адміністративної влади у формі військової полково-сотенної організації визволеної території України, створений в Запорізькій Січі, що зумовлювався потребою в екстремальних умовах максимально об’єднати і мобілізувати на боротьбу усі сили народу. Саме ця організація стала не лише загальною для усіх для усіх повстанських сил, а й єдиною політично-адміністративною, військовою і судовою владою в Україні. Система органів публічної влади мала 3 уряди: генеральний, полкові і сотенні, які поділялись на курені, в яких було по 20-30 козаків. Формально вищим органом влади була Військова Рада, але це був не постійний орган. Він скликався періодично для вирішення найважливіших питань таких, як ведення війни, обрання генерального уряду, поступово його замінила старшинська рада, в яку входили переважно генеральні старшини і полковники. Фактично вища влада належала Генеральному Уряду, який складався з гетьмана і його помічників, які утворювали Раду Генеральної старшини при гетьманові. Главою України був гетьман. Він обирався Військовою Радою за участю представників від усього народу і наділявся широкими державно владними повноваженнями у політичній, військовій, фінансовій і судовій галузях. Він видавав загальнообов’язкові нормативні акти – універсали, скликав ради, був вищою судовою інстанцією, верховним головнокомандувачем, роздавав землі, збирав податки; жалування він не отримував, а мав дохід з маєтків. Найближчими помічниками гетьмана були генеральні старшини, які очолювали окремі галузі управління – генеральні обозний, осавул і хорунжий керували військовими справами, відповідали за боєздатність збройних сил і їх матеріальне забезпечення, притому генеральний обозний, який завідував усією артилерією і обозами, вважався першою посадовою особою після гетьмана. Між іншими генеральними старшинами обов’язки розподілялись, як і в Запорізькій Січі, - генеральний бунчужний був головним охоронцем знаків гідності гетьманської влади і військових з’єднань та виконував окремі доручення гетьмана; генеральний писар керував зовнішніми відносинами і очолював генеральну канцелярію; генеральний суддя очолював вищий судовий орган – Генеральний суд – апеляційну інстанцію для полкових і сотенних судів; генеральний підскарбій відав справами казни – завідував генеральною скарбницею і скарбовою канцелярією; генеральний гарматний отаман був начальником усіх пушкарів. Генеральний уряд був головним розпорядчим, виконавчим і судовим органом Української держави.

Формування місцевих органів влади та управління Козацько – Гетьманської держави (Гетьманщини)

Місцеві органи влади та управління гетьманської держави - полковий і сотенний уряди, міське й сільське управління - наслідували засади організації центральної влади. їхня організація відштовхувалася, насамперед, від потреб оперативної мобілізації збройного люду. Адміністративний поділ козацько-гетьманської держави, що поділявся на полки й сотні, дублював структуру війська: територіальні одиниці відповідали ієрархії бойових підрозділів, забезпечуючи максимально швидку.До складу полкового уряду входили полкова козацька рада, полковник, полкові старшини, рада полкової старшини і полкові канцелярії.На підставі звичаю полковий уряд підпорядковувався полковій козацькій раді. Полковий уряд очолювали полковники, які виступали як представники військової адміністративної влади на території полку та були виконавцями доручень гетьмана, генеральних і старшинських рад. Фактично полковники забезпечували владу гетьмана на місцях. Полковникам у межах полку належали широкі військові, адміністративні, фінансові та судові повноваження. Особу, яка тимчасово виконувала обов'язки полковника називали наказним полковником. В управлінні територією полку та командуванні військовим підрозділом полковник спирався на полкову старшину, склад якої майже повністю дублював склад генеральної старшини - обозний, суддя, осавул, писар, хорунжий. Матеріальним забезпеченням полку відав обозний. Він керував обозом та артилерією, за відсутності полковника виконував його обов'язки. Обозному підлягали полковий артилерійський осавул, полковий артилерійський писар, хорунжий полкової артилерії та отамани. У полковому суді головував полковий суддя. Він мав свою канцелярію та урядовців. Писар вів діловодство полку і керував полковою канцелярією. Осавул (найчастіше їх було два) наглядав за дотриманням порядку й дисципліни у полку, виконував поліційні функції. Мав помічника - підосавула. Полковийхорунжий відповідав за збереження полкового прапора. Модель адміністративного устрою полку копіювалася на сотенному рівні. До складу сотенного уряду входили сотник, городовий отаман, сотенні старшини, сотенна рада старшин і сотенна канцелярія. Сотенний уряд репрезентували сотник і його помічники. Сотникові в межах сотні належали широкі військові, адміністративні та судові повноваження. Передовсім сотник виконував обов'язки командира військового підрозділу, персонально відповідав за боєготовність сотні, щорічно проводив мобілізацію й демобілізацію козаків. У своїй діяльності сотник спирався на сотенну старшину - осавула, писаря, хорунжого, а також курінних отаманів. Поруч з отаманами, які виконували тільки військові функції, дослідники вирізняють і «отаманів городових», котрі мали лише адміністративну владу в містах, зокрема в резиденції гетьмана.Допоміжним органом низової адміністрації були місцеві ради, які скликалися старшиною для обговорення й вирішення найважливіших військових, адміністративних і судових справ.Міське управління в політичній системі Гетьманщини займало окремішнє становище. Населення міст у роки Національної революції зберегло за собою «давні права і вольності». На чолі міста стояв війт. Його вибирало все поспільство і затверджував гетьман (від другої половини XVII ст. набула поширення практика затвердження результатів вибору царським урядом). Влада війта була довічною. Важливу роль у системі міського самоуправління відігравали виборні магістрати, які складалися: ради (райці на чолі з бурмистром) і лави, або лавничого суду. Райц відали адміністративно-господарськими справами: міським господарством, організацією оборони міста, збиранням торгових мит підтриманням зв'язків із гетьманською адміністрацією та царськими воєводами. Члени лавничого суду (лавники) на чолі з війтом вершили судочинство за цивільними й кримінальними справами виносили по них вироки, аж до смертних.Сільське управління перебувало в руках сільської громади, як; складалася з дорослих самостійних господарів, як чоловіків, так жінок. Для догляду за порядком і для завідування сільськими справами громада обирала сільського війта та 2-5 осіб (лавників).Запорозька Січ становила самостійну адміністративно-територіальну одиницю.

Формування збройних сил Козацько – Гетьманської держави (Гетьманщини)