Характеристика зобов’язального права гетьманщини (основні види договорів. Їх зміст та оформлення)

Зобов’язальне право було основним правовим інститутом цивільного права Гетьманщини, регулювало майнові відносини феодального суспільства у сфері виробництва і цивільного обігу, визначало поведінку зацікавлених осіб, їхні правові дії або утримання від них. Зобов’язання мали важливе значення. По-перше, це були специфічні юридичні форми майнових відносин, по-друге, з їх допомогою забезпечувалося здійснення особистих і майнових стосунків. Розвиток економіки, товарно-грошових відносин сприяв зростанню ролі та значення зобов’язань.Під зобов’язанням у Гетьманщині розуміли цивільні права і обов’язки кожного суб’єкта правовідносин. Тобто це такі правові відносини, згідно з якими 1 особа мала право вимагати у іншої вчинення певних дій або утримання від них. Кредитор (віритель) – сторона, що мала право вимагати. Боржник – сторона, зобов’язана виконати вимогу кредитора.Предметом зобов’язання завжди була дія, що мала певне юридичне значення і певні правові наслідки.Зобов”язання поділяли на односторонні (якщо права, обов”язки виникала, змінювалися або припинялися за волевиявленням однієї сторони (позика грошей)), двосторонн і (контракти, договори купівлі-продажу, найму, майна)і багатосторонні (кілька сторін, які мали відповідні права та обов”язки).Критеріями розподілу цих видів зобов”язань були розподіл прав та обов”язків та к-сть сторін.У Гетьманщині було 2 підстави виникнення зобов”язань:угода (договір, контракт)та заподіяння шкоди.Останні поділялися на завдання шкоди особі та общині.В обох випадках заподіяна шкода повинна була відшкодовуватись майном або відробітком. Мета цих зобов”язань полягала у відновленні порушеного майнового стану особи, котрій заподіяли шкоди. Мали і виховне значення.Відповідальність за шкоду покладалась на особу, що її завдала.Способи припинення зобов”язань:1.його виконання.2.Настання випадкової неможливості його виконання:а) Фізична – коли предмет зобов”язань випадково гинув.б) юридична – коли предмет зобов”язань вилучався з обігу.У випадку смерті боржника його борги передавалися у спадок наслідникам.У Гетьманщині діяли загальні правила виконання зобов”язань:зобов”язання боржник повинен виконувати в інтересах кредитора;важливе значення мало місце виконання зобов”язанння;час виконання;виконання повинне відповідати умовам договору.У випадку невиконання зобов”язання кредитор мав право накласти стягнення на майно боржника.Основні правові засоби забезпечення зобов”язань:а) завдаток – грошова сума або інша цінна річ, яку боржник давав кредитору у момент укладення договору;б) застава – це договір, на підставі якого заставодавець для забезпечення договору позички віддавав кредиторові у володіння своє нерухоме майно з правом чи без права користування. Застава здійснювалась із відома місцевої адміністрації. Договір застави укладався у письмовій формі, при свідках чи поручителях. Обов”язковою була явка сторін для запису в урядові книги. Заставити майно можна було на певний строк або без строку, на строк з умовою втрати права власності у випадку недотримання умов договору. Встановлювалось що спадкоємці боржника, якщо будуть спроможні, мають право викупити заставне майно. Діяв принцип “борг і застава давності не мають”. Але якщо в умовах договору термін все-таки вказувався, то з його виходом у випадку невиконання умов кредитор мав право продати заставну річ і на отримані кошти покрити борг, решту віддати боржникові.в) порука – це зобов”язання у письмовій або словесній формі, згідно з яким певна особа поручалась за борг чи за будь-що іншої особи боржника. 3я особа брала на себе зобов”язання виконати зобов”язання боржника, якщо він цього не зробить. Мета - забезпечити виконання договору. Порука заміняла договір застави.Поручителями не могли бути:неповнолітні під опікунством та дорослі, що жили з батьками;дружина без дозволу чоловіка;монахи без письм дозволу начальника і братії;піддані без дозволу панів.Якщо боржник своєчасно не виконував зобов”язання, поручителю давали до 6 тижнів на його пошук. Зобов”язання поручителя переходили до його спадкоємців. Але в договорі могло бути передбачено звільнення поручителя від зобов”язань.1 з причин виникнення зобов”язань вважався договір. Договір набував юридичної цінності за таких умов:наявності волі сторін;законність договору;дотримання відповідної форми договору;подання та реєстрація запису до урядових (судових) книг письмових договорів;мета (предмет) договору і можливість його виконання. Договір купівлі продажу Згідно з ним продавець бере зобов”язання передати покупцю у власність певний товар, а покупець прийняти річ і заплатити за неї. Предметом (товаром) могли бути будь-які речі, вироблені для продажу. Головні елементи-товар і ціна. Обов”язковий запис договору в урядові книги. Договір оформлювався так: продавець сам мав написати і підписати купчу, а потім засвідчити підписами свідків. Потім продавець оголошував лист пропродаж майна в присутності представників місцевої адміністрації, і вони вписували купчу у міські книги і потім давали витяг, скріплений печаткою та підписами представників місцевої адміністрації.Порушення договору призводило до відшкодування збитків.Також існував договір відкупу маєтку Договори дарування та міни. Дарування -договір, за яким 1 сторона передавала іншій майно у власність безоплатно. Здійснювалось з доброї волі. Дарування майна, вартість якого не перевищувала 100 рублів, не зобов”язувало реєструвати договір у відповідній місцевій адміністрації. Проте при даруванні повинні бути присутні свідки. Якщо особа дарувала чужу річ, то догові вважався недійсним.Дарування майна, вартість якого перевищувала 100руб. оформлялось у пмсьмовій формі та реєструвалося у відповідній місцевій адміністрації в присутності дарувальника й обдарованого. Договір міни – 1 сторона зобов”язувалася надати іншій право власності на яке-небудь майно, не користуючись грошима. Не допускала застосування грошей. Цінність речі вимірювалась вартістю іншої. Договір укладали в письмовій формі і в присутності представника місцевої адміністрації. Укладався рідко. Договір позички 1 сторона передавала іншій певну к-сть грошей чи речей у власність. Позичальник мав повернути туж суму грошей чи к-сть речей.Була усна(для дрібних позичок-до 12 руб) і письмова(понад 12 руб) форми укладення.Особи, що перетерпіли пожежу, повінь тощо могли вимагати від суду надання від строчки, за це сплачували % (максимум 8%)Неплатоспроможних боржників називали “банкрутами”. Проти них застосовували такі заходи:1.взяття під арешт;2.якшо 1 не давав наслідків, кредитор міг взяти боржника “для вислуги боргу” максимум на 7 років.Позички, зроблені під час азартних ігор, вважалися недійсними. Договір майнового найму Особа зобов”язувалася за відповідну плату надати нерухоме майно іншій особі у користування на певний строк.У договорі вимагалося називати суму найманої плати, термін її сплати, строк дії договору тощо. Договір укладався у письмовій та усній формах.. детально зазначалося – на власника чи наймача покладався обов”язок відшкодувати збитки. Лише заподіяні вначлідок бурі чи пожежі покладалися на власника.Було 3 умови для розірвання договору наймодавцем:1.псування і спустошення найманого майна2.“безчинного” життя наймача3.у власника виникла потреба самому поселитися у будинку.Обставини, за яких наймач міг розірвати договір: наймодавець перешкоджав збирати урожай;наймодавець вимагав грошей раніше встановленого строку; наймодавець побив чи обезчестив наймача;майно зазнало збитків від нещасного випвдку а наймодавець вимагав за це плати.Укладались договори найму за чиншовим правом – форма “вічного найму” за незмінну, раз встановлену платню.Також існували орендні контракти, орендні договори. Не відомо, чи існував договір особистого найму.Отже, договірне право було ефективним засобом врегулювання товарно-грошових відносин. Багато договорів були вдосконалені і пристосовані до нових умов, збереглися в сучасному цивільному праві.