Передумови і характеристика реформ другої половини хіх ст. В росії та в україні.

Нові капіталістичні відносини, що зародилися в кінці XVIII —першій половині XIX ст., наполегливо вимагали ліквідації кріпосного права, яке стало гальмом подальшого економічного розвитку.Поміж нечисленних обставин, що спонукали до модернізації, основним поштовхом стала поразка Росії у Кримській війні (1853-1856), у якій гігантські людські та матеріальні ресурси імперії не подолали новітню техніку європейських держав-лідерів Англії та Франції. Також війна засвідчила занепад господарства, кризу організації праці, наростання соціальної напруженості. Це змусило передову частину російських правлячих кіл замислитися над розробленням та впровадженням реформаційного курсу, спрямованого на модернізацію економіки держави.

19 лютого 1861 р. цар Олександр II видав маніфест про скасування кріпосного права та " Загальне положення про селян, звільнених від кріпосної залежності". За цими документами селяни ставали особисто вільними, але за поміщиками залишалося право власності на землю.В 60—70-х роках ХІХ ст. царський уряд Росії провів державні реформи з метою пристосувати самодержавний лад Російської імперії до потреб капіталістичного розвитку. Реформи торкнулися різних напрямків суспільно-політичного життя. У різні роки були проведені:1. селянська реформа 1861 року;2. земська реформа 1864 року;3. міська реформа 1870 року;4. фінансова реформа 1864 року;5. судова реформа 1864 року;6. шкільна реформа 1860—1964 років;7. військова реформа 1864—1874 років;8. поліцейська реформа та інші.Основне місце серед них займала селянська реформа, яка скасувала кріпосне право в Російській імперії. 19 лютого 1861 р. російським імператором Олександром II було затверджено «Маніфест» і «Загальні положення про селян, звільнених від кріпосної залежності». В Україні ці документи почали оприлюднені лише 9 березня. У результаті реформи селяни дістали ряд громадянських прав: особистих і майнових. Скасовувалася особиста залежність селянина від поміщика; поміщики не мали права купувати, продавати, дарувати селян. Відтепер селяни дістали право вступати в шлюб без дозволу поміщика; самостійно укладати договори й торгівельні угоди; вільно торгувати або заробляти промислами; переходити в інші верстви суспільства (міщани, купці); вступати на службу або в навчальні заклади; купувати рухоме й нерухоме майно. У ході реформи в Україні поміщикам вдалося забрати в свою власність найбільш родючі землі. Земська реформа. (1864)-передбачала створення виборних місцевих органів самоврядування - земств. У Наддніпрянщині земська реформа була поширена на Лівобережжя і південні губернії. На Правобережжі таку реформу провели тільки в 1911р.У ході реформи були створені виборні органи влади в масштабі губернії та повіту - губернські і повітові земські збори. До складу земств входили представники дворянства, буржуазії, селянства, інтелігенції. На постійній основі працювали земські виконавчі органи - губернські та повітові земські управи. Земства займалися організацією охорони здоров'я, розвитком освіти, поштовою справою, місцевою промисловістю і торгівлею, соціальною опікою, збирали статистичні дані, упорядковували дороги.Уряд не допускав обговорення на засіданнях земств політичних питань. Нагляд за земствами здійснювали губернатор і міністр внутрішніх справ, які могли припинити дію будь-якої їхньої ухвали. Судова реформа. (1864)Основними положеннями цієї реформи були: створення єдиного, відкритого суду; відокремлення суду від адміністрації; незмінюваність суддів і слідчих; створення суду присяжних; запровадження адвокатури; проголошення гласності, усності й змагальності процесу (між прокурором і адвокатом), виборність деяких судових органів (мирових судів).У ході реформи були створені дві системи судів: - мирові суди - розглядали дрібні карні й цивільні справи; такі суди створювалися в містах і повітах; - загальні суди; система загальних судів включала окружні суди й судові палати,окружний суд розглядав карні й цивільні справи, апеляційною інстанцією для окружного суду була судова палата.Верховним і вищим касаційним судом, а також вищим органом судового нагляду був Сенат, де існувало два касаційні департаменти - цивільний і карний. Військова реформа. Війська реформа здійснювалася 15 років (1862-1877 рр.) і мала на меті шляхом модернізації армії зміцнити обороноздатність країни. Ця реформа скоротила термін військової служби (до 6-7 років); заборонила тілесні покарання. У 1862-1864 pp. була проведена реформа місцевого військового управління: створені 15 військових округів на чолі з командувачами військами округу. У Наддніпрянщині було утворено три військові округи: Київський, Одеський, Харківський. Для підготовки офіцерських кадрів замість кадетських корпусів створювалися військові гімназії та військові училища (1863-1864 pp.), а також юнкерські училища для осіб, що не мали середньої освіти. За законом від 1 січня 1874 р. призовові на військову службу підлягали особи всіх соціальних груп і станів віком від 21 року; загальний термін служби становив 15 років. Для осіб, що здобули середню й вищу освіту, термін дійсної служби скорочувався (від 4 років до 6 місяців). Міська реформа. 3 1870 р. здійснювався перехід і до міського самоврядування. Відповідно до закону від 16 червня 1870 р. в усіх містах країни змінювався принцип вибору до міських дум. В основі визначення права участі у виборах до міських дум відтепер лежав не становий, а майновий ценз. Виборче право надавалося тільки власникам нерухомого майна, які платили податки. Усі інші категорії міського населення, що становили його більшість (робітники, ремісники, дрібні службовці), цього права не мали. Не мали права брати участь у виборах до міських установ і жінки. Міська дума, обирала на чотирирічній термін міський виконавчий орган - міську управу з головою на чолі. Міська управа займалася благоустроєм міст, промисловістю, торгівлею та іншими господарськими питаннями, а також схороною здоров'я й освітою. Вони безпосередньо підпорядковувалися губернатору і міністру внутрішніх справ. Фінансова реформа. (1860-1864) Грошове господарство було зосереджено в руках міністерства фінансів. У 1860 р. було створено Державний банк, діяльність якого в Україні позитивно вплинула на розвиток промисловості і торгівлі. У ході реформи було збільшено податки на товари масового споживання, створено єдині державні каси, що зосереджували в своїх руках усі прибутки і витрати держави. Реформа в системі освіти. Реформи 60-х pp. дали змогу здобувати освіту навіть найнижчим верствам населення в навчальних закладах усіх рівнів. Відповідно до «Положення про початкові народні училища», затвердженому 14липня 1864 р., запроваджувалася єдина система початкової освіти. Створювати початкові школи дозволялося як державним і громадським установам і відомствам, так і приватним особам, але керівництво навчальним процесом покладалося на повітові і губернські шкільні ради. Середня освіта здобувалася в класичних і реальних чоловічих і жіночих гімназіях, навчання в яких було платним. Право вступу до університетів мали лише ті особи, які закінчували класичні гімназії. Випускники реальної гімназії чи реального училища мали право вступу до вищої технічної школи. Наслідок освітньої реформи: надання більшої автономії університетам. Під час реформування системи освіти було зроблено акцент на поширення писемності серед народних мас(створювалася популярна література, видавалися підручники, організовувалися недільні школи для дорослого населення.) Реформа в галузі цензури. (1865) Цензурні установи вилучалися з відання міністерства народної освіти і підпорядковувалися міністерству внутрішніх справ. У складі цього міністерства були створені головне управління у справах преси і центральний комітет іноземної літератури. У разі виявлення в книгах порушення вимог цензури їхні видавці притягувалися до судової відповідальності. До періодичних видань при порушені цензурних вимог передбачалося застосування адміністративного впливу і заборона видання.