Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Утворення та розвиток Української народної республіки за Центральної Ради (березень 1917 Р. – квітень 1918 Р. ).

Поиск

Масовий національний рух за повернення Україні державного суверенітету розгорнувся з перших днів революції. В цьому русі сформувалися дві течії: 1)«автономісти», які обстоювали культурно-національну автономію України в складі перебудованої на федеративних засадах Росії, виразником таких поглядів виступало, перш за все, Товариство українських поступовців (ТУП); 2) «самостійники», які обстоювали повну незалежність України (Українська народна партія М. Міхновського та ін,).

Ці погляди знайшли своє відтворення під час 100-тисячної демонстрації в Києві 19 березня 1917 р., основними гаслами якої були «Автономію Україні», «Вільна Україна у вільній Росії», «Хай живе самостійна Україна» та ін.

Прагнення об'єднати українські національні сили, зацікавлені у відродженні національно-визвольного руху, та не допустити розколу у цьому русі привели національно-патріотичні сили до створення єдиної державно-політичної організації, що отримала назву Центральна Рада (3—4 березня). Українська Центральна Рада об'єднала представників головних українських національних партій — Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), Української партії соціалістів-револю-ціонерів (УПСР), Української партії соціалістів-федера-лістів (УПСФ), Української народної партії (УНП), а також наукових, політичних, освітніх, кооперативних, студентських та інших громадських організацій.

Це був перший український революційний сейм (парламент), що намагався представляти інтереси всього народу. Головою УЦР був обраний відомий український історик, лідер ТУП, відомий політичний і громадський діяч М. С. Грушевський. Провідну роль в Центральній Раді відігравали також Володимир Винниченко, відомий український письменник, член УСДРП. Для обох ідеалом була автономія України в складі Росії. Інші відомі діячі УЦР — Симон Петлюра (УСДРП), С. Єфремов (ТУП), Б. Мар. тос, П. Христюк та ін.

Спочатку Центральна Рада відігравала лише роль київської міської організації і не змогла відразу сформулювати політичної платформи своєї діяльності. В ній увесь час точилася боротьба між «автономістами» і «самостійниками».

Важливу роль в кристалізації політичної програми ЦР та в завершенні її становлення яквсеукраїнської організації відіграли: багатотисячна демонстрація в Києві (19 березня) та в інших містах України; Всеукраїнський національний конгрес (6—8 квітня), на який зібралося понад 900 делегатів, що обговорили методи досягнення автономії України, права національних меншин та обрали повий склад УЦР, головою якої знову став М. Грушевський; 1-й Український військовий з'їзд (травень 1917 р.), який теж став на автономістські позиції, обрав Військовий Генеральний комітет на чолі з С. Петлюрою.

В ході розгортання національно-визвольного руху позиції автономістів перемогли. Гасло національно-територіальної автономії стало основною стратегічною метою УЦР.

Тимчасовий уряд не визнавав державного статусу Центральної Ради.

У законодавчій діяльності Центральної Ради простежується два періоди. Перший (дожовтневий) мав політико-декларативний характер і полягав у розробці підвалин української державності. Законодавча діяльність полягала в розробці універсалів, роботі над проектом Української Конституції ("Статутом автономної України") та підготовці проектів законів, необхідних для створення в Україні "автономного устрою". Як відомо, вперше Закон-декларацію під назвою "Універсал до українського народу на Україні й поза Україною сущого" Центральна Рада прийняла 10 червня 1917 р. Універсал проголошував відродження автономного устрою України в складі Росії й декларував верховенство влади Центральної Ради в Україні. Делегація Тимчасового уряду на чолі з міністром оборони О. Керенським, що прибула до Києва у липні, була змушена визнати Центральну Раду й Генеральний Сек-ретаріат своїми крайовими органами в Україні.

Після жовтневих подій у Петрограді розпочався другий етап законодавчої діяльності, змістом якого стало формування власної правової системи. Центральна Рада Третім Універсалом від 7 листопада проголосила Українську Народну Республіку, однак знову ж таки як автономну частину Російської Федерації. За своїм значенням Третій Універсал — перший у XX ст. український державно-правовий документ конституційної спрямованості, який розпочав процес формування власної правової системи.

Більшовицький переворот підштовхнув Центральну Раду до створення власної держави, але фатальною її помилкою була підтримка ідеї федерації з більшовицькою Росією. У Четвертому Універсалі Центральної Ради говорилося: "Віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, від нікого незалежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу". Центральна Рада, визнаючи джерелом влади народ України, прагнула встановлення "бажаного миру, щоб повести свій край до ладу, творчої праці". Отже, державність України виникла як реакція на розпад центральної влади Російської імперії і була зумовлена не тільки внутрішніми, а й зовнішніми обставинами.

Одним із перших кроків у розбудові української правової системи був Закон від 25 листопада "Про порядок видання законів". Згідно з його положеннями "виключне й неподільне право видавати закони для Української Народної Республіки" до сформування Російської Федерації надавалося Центральній Раді, а "право видавати розпорядження в обсязі урядування на основі законів" — Генеральним секретарям УНР. Водночас не припинялась чинність російського законодавства, що діяло до 27 жовтня і не було скасоване українською владою.

Формування власної законодавчої бази в галузі державного будівництва розпочалося з прийняття 11 листопада 1917 р. Закону "Про вибори до Установчих зборів Української Народної Республіки". Закон встановлював пропорційну систему виборів, докладно регулював організацію їх проведення.

Прийнятими в березні 1918 р. законами встановлювалась державна українська мова, Державний герб УНР — "Володимирів тризуб".

Спробою врегулювання міжнаціональних відносин, забезпечення прав національних меншин був Закон "Про національно-персональну автономію" від 9 січня 1918 р. Але деякі його положення, зокрема про "іменні списки" — кадастри представників нацменшин, які повинні були публікуватись для загального відома, викликали чимало непорозумінь і неприйняття з боку неукраїнців.

Суперечливим виявився й Закон "Про громадянство Української Народної Республіки" від 2 березня 1918 р., за яким громадянами УНР вважалися ті, "хто родився на території України і зв'язаний з нею постійним перебуванням та на цій підставі бере собі свідоцтво приналежності своєї до громадян Української Народної Республіки". Тобто не визнавалися громадянами УНР люди, які постійно проживали в Україні, але народилися за її межами.

Законодавча діяльність відповідала прагненню Центральної Ради здійснити соціалістичні перетворення в основних сферах життя суспільства. Як відомо, Третій Універсал скасував право приватної власності на землю, встановивши, що земля "єсть власність усього трудового народу". Приписувалося встановити "державну контролю над продукцією на Україні", наголошувалось на необхідності "доброго упорядкування виробництва, рівномірного розділення продуктів споживання й кращої організації праці". У січні 1918 р. було прийнято Закон "Про 8-годинний робочий день", який може вважатися першою спробою створення власного трудового законодавства. Він не тільки визначав тривалість робочого часу — 48 годин на тиждень, а й регламентував особливості найму й праці жінок і неповнолітніх, нічні й понаднормові роботи, працю на шкідливому виробництві, встановлював святкові дні тощо.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-08-26; просмотров: 284; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.146.176.112 (0.007 с.)