Тема 5. Адміністративно-правове забезпечення управління фінансами і кредитуванням.

План

1. Правові засади управління фінансами і кредитуванням.

2. Органи управління фінансами та їх повноваження.

3. Управління в галузі бюджетної діяльності.

4. Управління системою оподаткування.

5. Управління кредитуванням.

6. Фінансовий контроль.

7. Адміністративна відповідальність за порушення фінансового законодавства.

 

Методичні вказівки

Правовими засадами здійснення управління фінансами і кредитуванням є закони «Про бюджетну систему України», «Про систему оподаткування», «Про державну податкову службу», «Про Рахункову палату», «Про податок на додану вартість», «Про банки і банківську діяльність», «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», декрети КМУ «Про акцизний збір», «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та ін.

При вивченні питання про систему органів управління фінансами і кредитуванням, необхідно уяснити, що державну політику у фінансовій сфері визначає Верховна Рада України, яка затверджує загальнодержавні програми, Державний бюджет України, здійснює контроль за виконанням Державного бюджету України, приймає рішення щодо звіту про його виконання. КМУ забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; розробку проекту Закону про Державний бюджет України; виконання затвердженого бюджету України; подання Верховній Раді звіту про виконання Державного бюджету України.

Міністерство фінансів України є центральним органом виконавчої влади з управління фінансами. Його повноваження визначені Положенням про Міністерство фінансів України.

Важливу роль в управлінні фінансами відіграє Державне казначейство України, основним завданням якого є організація виконання Державного бюджету, контроль за його виконанням та регулювання відносин між Державним бюджетом та позабюджетними фондами; короткострокові прогнози обсягів державних фінансових ресурсів і подання відповідної інформації.

Управління фінансами здійснюють Рахункова палата, Державна податкова адміністрація України та інші органи.

Фінансовий контроль є одним із видів державного контролю. Він являє собою діяльність уповноважених органів та їх посадових осіб щодо здійснення перевірки додержання вимог законодавства у сфері фінансової діяльності та застосування в передбачених законом випадках відповідних засобів впливу. Слід мати на увазі, що фінансовий контроль може бути державним, громадським і незалежним.

Суб’єктами фінансового контролю можуть виступати: Рахункова палата, Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, Національний банк України, Державна митна служба, Пенсійний фонд України, органи державної податкової служби, органи контрольно-ревізійної служби, органи державного контролю за цінами і тарифами, органи пробірного контролю та ін.

Адміністративна відповідальність за адміністративні проступки у галузі фінансів передбачені статтями 162,164, 164/1, 164/2, 164/4, 165/2, 166/1, 166/2 КпАП України.

 

 

 

 

Запитання і завдання

1. Що таке фінансове забезпечення і його організація управління фінансами?

2. Дайте поняття фінансовий контроль.

3. Назвіть основні форми фінансового контролю.

4. Назвіть основні завдання державної податкової служби України.

5. Яка адміністративна відповідальність за проступки у сфері фінансів?

6. З чого складається бюджетна система України?

7. Назвіть бюджетну класифікацію.

8. Який проект основних напрямків бюджетної політики?

9. Назвіть головних розпорядників бюджетних коштів.

10. Управління системою оподаткування.

11. Яке управління в галузі грошового обігу і валютних операцій?

Теми рефератів

1. Організація управління фінансами.
2. Фінансовий контроль.
3. Адміністративна відповідальність за проступки у сфері фінансів.
4. Управління в галузі бюджетної діяльності.
5. Управління системою оподаткування.
6. Управління в галузі грошового обігу і валютних операцій.

 

 

Тема 6.Адміністративно-правове забезпечення управління освітою і наукою

 

План

1. Правові засади управління освітою і наукою.

2. Система органів управління освітою і наукою та їх повноваження.

3. Адміністративно-правовий статус освітніх закладів.

4. Управління Одеською національною юридичною академією.

5. Адміністративно-правовий статус наукових закладів і наукових товариств.

6. Державний контроль за діяльністю органів освіти.

 

Методичні вказівки

При вивченні даної теми слід мати на увазі, що Конституція України в статті 53 закріплює право громадян на освіту. Реалізація цього права передбачається такими нормативно-правовими актами, як: законами «Про освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про позашкільну освіту», указами Президента «Про Міністерство освіти і науки України», постановами КМУ «Про затвердження Типового положення про управління освіти обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації», «Про затвердження Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту), «Про затвердження Положення про Державний департамент інтелектуальної власності» та ін.

Організаційними засадами реалізації цього права є система державних органів, які забезпечують управління освітою, та система закладів освіти, на яких покладається завдання загальноосвітньої та професійної підготовки. Органами державного управління в даній області є: КМУ, Міністерство освіти та науки України (створене Указом Президента від 15.12.1999р. на базі Міністерства освіти, Державного комітету з питань науки та інтелектуальної власності), діяльність якого регулюється Положенням про Міністерство освіти і науки України, затв. Указом Президента від 7.06.2000р., інші центральні органи виконавчої влади (напр. МВД, Служба безпеки, Генеральна прокуратура), Вища атестаційна комісія (див. Положення про Вищу атестаційну комісію України), управління та відділи освіти місцевих державних адміністрацій, органи місцевого самоврядування (див. Закон «Про місцеве самоврядування в Україні», Положення про порядок створення, реорганізації і ліквідації навчально-виховних закладів).

Безпосереднє управління закладами освіти здійснюють: директор (див. закони «Про освіту», «Про позашкільну освіту», «Про професійно-технічну освіту») ректор, президент (див. закони «Про освіту», Положення про вищий заклад освіти).

Згідно зі статтею 54 Конституції України держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв’язків України зі світовим співтовариством. Правові засади управління наукою визначені законами «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності», «Про авторське право і суміжні права», «Про наукову та науково-технічну експертизу», постановами КМУ «Про затвердження Положення про атестацію державних науково-дослідних установ», «Про затвердження Положення про атестацію наукових працівників».

Управління наукою здійснюють: КМУ, Міністерство освіти і науки, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. З метою сприяння формуванню державної політики розвитку науки, визначення пріоритетних науково-технічних напрямків, вироблення стратегії технологічного розвитку при Президентові України утворений консультативно-дорадчий орган – Рада з питань науки та науково-технічної політики.

В Україні діє Національна академія наук України (НАН України) – державна самоврядна наукова організація, яка організує і здійснює фундаментальні та прикладні дослідження з найважливіших проблем природничих, технічних, гуманітарних наук; координує здійснення досліджень у наукових установах і організаціях незалежно від форм власності та галузеві академії наук (Академія медичних наук, Академія правових наук, Академія мистецтв та ін.)

 

 

Запитання і завдання

1. Назвіть зміст і основні напрями державної політики в галузі освіти.

2. На яких принципах ґрунтується державна політика в галузі вищої освіти?

3. Розкрити систему і повноваження центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування в галузі освіти.

4. Дати повне поняття управління дошкільною, загальною, середньою, професійно-технічною освітою.

5. Освітити управління вищою, післядипломною освітою, перепідготовкою і підвищенням кваліфікації.

6. Розкрити систему і повноваження центральних органів державної виконавчої влади по управлінню наукою.

7. Назвіть форми і методи державного регулювання та управління в науковій і науково-технічній діяльності.

8. Опре діліть адміністративно-правовий статус ВАК України, НАН України і галузевих академій.

Теми рефератів

1. Зміст і основні напрями державної політики в галузі освіти.
2. Управління дошкільною, загальною середньою, професійно-технічною освітою.
3. Управління вищою, післядипломною освітою, перепідготовкою і підвищенням кваліфікації.
4. Система і повноваження центральних органів державної виконавчої влади по управлінню наукою.
5. Адміністративно-правовий статус ВАК України, НАН України і галузевих академій.

 

ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ

З АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

1. Поділ державної влади в Україні здійснюється на три гі­лки: законодавчу, виконавчу та судову. Яка з цих гілок держа­вної влади здійснює державне управління? Назвати органи, що здійснюють цей вид діяльності.

 

2. Відповідно до ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на закон­них підставах користуються тими самими правами і свобо­дами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією Укра­їни, законами чи міжнародними договорами України.

Назвіть деякі з цих винятків. Обґрунтуйте свою відповідь.

 

 

3. З якого віку настає адміністративна дієздатність: повна, обмежена, часткова?

 

4. До кого може бути застосоване адміністративне стяг­нення, як видворення за межі України?

 

5. Громадянин П. звернувся до Міністерства охорони здо­ров’я з письмовим зверненням 21.08.2004 року.

Які права має громадянин П., що звернувся до державного ор­гану?

Який термін передбачено законодавством розглянути звер­нення громадянина П.?

 

6. Державна податкова адміністрація видає свій наказ, в якому не зазначено порядку набрання ним чинності.

З якого моменту набирає чинності цей акт ДПА? Хто здійснює державну реєстрацію правових актів управління?

 

7. Наведіть приклади укладання адміністративного дого­вору.

 

8. Державний службовець скоїв правопорушення. Яким ви­дам юридичної відповідальності підлягають державні службо­вці?

 

 

9. Державний службовець, одержав як подарунок земельну ділянку в заповідній зоні у приватну власність.

Чи підпадає це діяння до корупційного?

Які діяння державних службовців належать до корупційних?

Обґрунтуйте свою відповідь відповідно до Закону України “Про боротьбу з корупцією”?

 

10. Громадянин Т. зателефонував до приймального міського голови за місцем свого постійного проживання, з усною скар­гою.

Чи розглядається ця скарга як звернення громадянина?

Що розуміють під зверненням громадян згідно Закону України “Про звернення громадян”?

 

11. Державний інспектор з охорони праці не пройшов чер­гову атестацію щодо одержання вищого рангу. Яке значення в цьому випадку має атестація державних службовців?

 

12. На посаду начальника районного управління юстиції сфор­мовано кадровий резерв.

З якого моменту ці особи можуть обіймати посаду начальника районного управління юстиції?

З яких осіб формується кадровий резерв державної служби?

 

13. Які особи в Україні вважаються держаними політичними діячами?

 

 

14. Змоделюйте ситуацію: сформовано новий склад уряду в Україні.

Хто призначає на посаду державних секретарів міністерств?

 

15. Об’єднання громадян порушує законодавство. Чи мо­жуть до нього бути застосовано штраф, примусовий розпуск?

 

16. Академії Державної податкової служби України оголо­шено подяку Президента України. Яким це буде захід заохо­чення: колективний чи індивідуальний?

 

17. За скоєння адміністративного правопорушення неповноліт­ньою особою, до нього застосували такий захід впливу як зобов’язання публічно попросити вибачення у поте­рпілого.

Чи є цей захід адміністративним стягненням? Обґрунтуйте свою відповідь.

 

18. До яких осіб не може застосовуватись адміністративний арешт?

 

19. Які адміністративні стягнення можуть накладатись тільки судами?

 

20. До громадянина Ш., який користується транспортним засо­бом в зв’язку з інвалідністю, застосовано позбавлення права керування транспортним засобом, як адміністративне стягнення.

Чи може бути застосоване до громадянина Ш. зазначене адмі­ністративне стягнення? Які існують винятки?

 

21. Громадянин Ч. вчинив кілька адміністративних правопо­рушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом. В яких межах буде накладено адміністративне стягнення на громадянина Ч.?

 

22. Громадянин А. скоїв 23.04.2005 року адміністративне пра­вопорушення. В який строк може бути накладено адмініст­ративне стягнення на громадянина А.?

 

23. В який строк може бути накладено на порушника адмініст­ративне стягнення, якщо судом закрито кримінальну справу, але в діях порушника наявні ознаки адміністративне правопорушення?

 

24. Які обставини визнаються такими, що обтяжують відпові­дальність за адміністративне правопорушення?

 

 

25. Які обставини визнаються такими, що пом’якшують відпо­відальність за адміністративне правопорушення?

 

26. На момент вчинення адміністративного правопорушення, громадянину Б., що скоїв правопорушення не виповнилось ще 16 років.

Чи може бути обставиною, що виключає провадження у справі про адміністративне правопорушення?

Назвіть обставини, що виключають провадження у справі про адміністративне правопорушення.

 

27. До громадянина В. застосовано адміністративне стяг­нення у вигляді адміністративного штрафу.

Куди повинен сплатити штраф порушник та в який термін?

 

28. До громадянина В. застосовано адміністративне стяг­нення у вигляді адміністративного штрафу, який не сплатив у встановлений термін адміністративний штраф.

В якому порядку буде примусово стягнено штраф з порушника та у який термін?

 

29. До громадянки Д., органами митної служби при перетині державного кордону було застосовано захід забезпечення про­вадження у справі про адміністративне правопорушення – осо­бистий огляд.

Хто може здійснювати особистий огляд? Хто повинен бути присутнім при огляді?

Де фіксується цей захід?

 

30. До громадянина Ф., що скоїв адміністративне правопору­шення, накладено адміністративне стягнення.

В якому випадку громадянин Ф. вважатиметься особою, що не притягувалась до адміністративної відповідальності?

 

СЛОВНИК ТЕРМІНІВ

 

АДВОКАТУРА — добровільне професійне об'єднан­ня юристів, призначення якої полягає в наданні, у випадках і в порядку, передбачених законодавством, юридичної допомоги громадянам та організаціям.

АДМІНІСТРАЦІЯ — сукупність посадових осіб, наділених права­ми і обов'язками щодо керівництва конкретним органом або об'єктом управління з метою здійснення покладених на них функцій.

АДМІНІСТРАТИВНІ АКТИ — прийняті на основі та з метою виконання законів України компетентними державними органами чи їх посадовими особами в процесі виконавчої діяльності, владні рішення, які спрямовані на встановлення, зміну чи припинення конкретних правовідносин або такі, що мають обов'язкові для під­леглих органів та співробітників органів виконавчої влади норми, з метою організації і здійснення завдань і функцій державного управління в різних сферах життя.

За юридичними властивостями адміністративні акти поділяються на індивідуальні та нормативні.

АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ — один з видів юридичної відповідальності, що регулює правовідносини, які вини­кають при вчиненні адміністративного проступку (правопорушення). Підставою для адміністративної відповідальності є адміністративне правопорушення. Питання порядку застосування адміністративної відповідальності регулюються Кодексом України про адміністратив­ні правопорушення (КУпАП). До порушників застосовуються адміні­стративні стягнення (попередження, штраф, платне вилучення пред­мета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, конфіскація, позбавлення спе­ціального права, наданого даному громадянинові, виправні роботи, адміністративний арешт). Суб'єктами адміністративної відповідаль­ності можуть бути як фізичні особи, які досягли 16-річного віку так і юридичні особи.

АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ — обов'язок особи, яка вчинила адміністративний проступок, нести відповідальність за свої протиправні дії у межах встановленого законом стягнення.

АДМІНІСТРАТИВНА ДІЄЗДАТНІСТЬ ГРОМАДЯН — передбачена адміністративним законодавством спроможність громадян своїми діями здійснювати права та набувати нових особистих прав і викону­вати обов'язки у відповідних сферах державного управління. Вини­кає в повному обсязі у 18 років, обмежена настає з 16-річного віку. АДМІНІСТРАТИВНО-ДЕЛІКТНІ ВІДНОСИНИ — урегульовані нормами адміністративного права суспільні відносини, які виникають з приводу вчинення адміністративного правопорушення.

АДМІНІСТРАТИВНИЙ ДОГОВІР — укладена між рівними за юридичним статусом сторонами угода щодо передачі повноважень управління відповідними об'єктами чи здійснення певних владних дій, що передбачені в акті законодавства.

АДМІНІСТРАТИВНЕ ЗАТРИМАННЯ — захід адміністративно-правового припинення і забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення. Застосовується у випадках, прямо передбачених законодавчими актами (зокрема ст. 260 КУпАП), коли вичерпано інші заходи впливу для встановлення особи, скла­дання протоколу про адміністративне правопорушення у разі не­можливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язковим, для забезпечення своє­часного і правильного розгляду справ та виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення. Про адміністративне затримання складається протокол. На прохання затриманої особи про місце перебування її повідомляють родичів, адміністрацію за місцем роботи або навчання. Про затримання неповнолітнього повідомлення його батьків або осіб, які їх замінюють, обов'язкове. \Адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може тривати не більш як 3 години. У виняткових випадках законодавством України може бути встановлено інші стро­ки адміністративного затримання (осіб, які порушили прикордонний режим, вчинили дрібне хуліганство, тощо)Л

АДМІНІСТРАТИВНА КОМІСІЯ — спеціальний колегіальний орган, який утворюється при виконкомах сільських, селищних та міських рад і у районних державних адміністраціях для розгляду справ про адміністративні правопорушення, накладення в адміні­стративному порядку стягнень за порушення норм чинного законо­давства в межах наданих законом повноважень.

АДМІНІСТРАТИВНИЙ НАГЛЯД — захід адміністративного примусу, що має запобіжний, припиняючий вплив у сфері забез­печення громадського порядку. Адміністративний нагляд здійснюють переважно органи внутрішніх справ, державні інспекції та ін. Розрізняють адміністративний нагляд загальний та за деякими категоріями осіб.

АДМІНІСТРАТИВНИЙ НАГЛЯД МІЛІЦІЇ — систематичне спосте­реження за точним і неухильним дотриманням посадовими особами і громадянами правил та застосування норм, що охороняють життя, здоров'я, права і свободи громадян, регулюють громадський порядок та безпеку з метою попередження, припинення порушень цих правилвиявлення порушників та притягнення іх до адміністративної відпо­відальності, застосування до них заходів громадського впливу.

АДМІНІСТРАТИВНИЙ НАГЛЯД ЗА ОСОБАМИ, ЗВІЛЬНЕНИМИ З МІСЦЬ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОШ — система тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюється органами внутрішніх справ.

АДМІНІСТРАТИВНА НОРМОТВОРЧІСТЬ — прийняття органами виконавчої влади та їх посадовими особами підзаконних норматив­но-правових актів, які містять загальнообов'язкові правила поведін­ки в сфері виконавчої та розпорядчої діяльності.

АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО УКРАЇНИ — одна з галузей права (система правових норм), яка з метою реалізації завдань та функцій держави регулює суспільні відносини управлінського ха­рактеру та відповідальності, що формуються у сфері виконавчої влади, у внутрішній організаційній діяльності деяких органів держави інших гілок влади, а також в процесі здійснення органа­ми місцевого самоврядування зовнішніх, делегованих державою, юридично-владних повноважень.

АДМІНІСТРАТИВНА ПРАВОЗДАТНІСТЬ — здатність суб'єкта адміністративних правовідносин мати права і нести юридичні обов'яз­ки у галузі державного управління. Залежно від виду суб'єкта адміністративного права можна говорити про правоздатність колек­тивних та індивідуальних суб'єктів адміністративного права. Право­здатність є необхідною передумовою суб'єктивного права.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВА НОРМА — обов'язкове, фор­мально визначене правило поведінки, що встановлено та охороняєть­ся державою для організації і регулювання суспільних відносин, які виникають, розвиваються та припиняються в процесі здійснення повноважень виконавчої влади та відповідальності у сфері держав­ного управління за адміністративні правопорушення.

Адміністративно-правова норма, як правило, складається з трьох частин: гіпотеза; диспозиція; санкція.

Гіпотеза — елемент адміністративно-правової норми, що вказує на умови, після виникнення яких правило поведінки, закріплене в нормі, набирає сили.

Диспозиція — основна частина норми, в якій викладено саме правило поведінки.

Санкція — міра відповідальності у вигляді адміністративного стягнення за порушення припису правової норми.

АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ (ПРОСТУПОК) — протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи гро­мадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено застосування заходів адміністративної відповідальності.

Загальний об'єкт адміністративного проступку — всі відносини що захищаються за допомогою норм Кодексу України про адміністра­тивні правопорушення. Ці відносини врегульовані нормами адміні­стративного та інших галузей права.

Родовий об'єкт адміністративного проступку — група одно­рідних відносин, урегульованих соціальними нормами, які мають загальні ознаки.

Безпосередній об'єкт адміністративного проступку — конкретні відносини, що захищаються відповідною адміністративно-право­вою нормою.

Об'єктивна сторона адміністративного проступку — протиправна дія або бездіяльність, негативні наслідки, які завдані проступком, та причинний зв'язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками.

Суб'єктом адміністративного проступку може бути осудна фізична особа, якій на момент вчинення адміністративного правопорушення виповнилось 16 років.

Суб'єктивна сторона адміністративного проступку — внутрішня ознака проступку, яка передбачає психічне ставлення суб'єкта правопорушення до скоєного проступку і настання його негативних наслідків та може виявлятися в умислі (прямому або непрямому) або необережності.

Ч АДМІНІСТРАТИВНЕ ЗАКОНОДАВСТВО — система нормативно-правових актів, в яких адміністративно-правові норми знаходять свій зовнішній прояв.

⁴ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ РЕЖИМ — це певне поєднання адміністративно-правових засобів регулювання, що проявляється в централізованому порядку, імперативному методі правового впливу та юридичній нерівності суб'єктів правовідносин.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИИ СТАТУС громадян склада­ється з адміністративної правоздатності громадян, адміністративної дієздатності громадян, адміністративно-правових прав громадян та адміністративно-правових обов'язків громадян.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ — це врегульовані нормами адміністративного права суспільні відносини у сфері держав­ного управління, у якому сторони беруть участь як носії прав і обов'язків встановлених і забезпечуваних адміністративно-правовими нормами.

- АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ОБОВ'ЯЗКИ ГРОМАДЯН -встановлені державою і адресовані громадянам вимоги діяти в певних межах.

- і АДМШІСТРАТИВНО-ПОПЕРЕДЖУВАЛЬШ ЗАХОДИ — заходи, що застосовуються з метою охорони державних і громадських інтересів та безпеки громадян як засіб попередження майбутніх правопорушень та їх негативних наслідків.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ МЕТОД РЕГУЛЮВАННЯ —

сукупність правових засобів і способів (прийомів), які застосовують­ся органами виконавчої влади для забезпечення регулюючого вшшву норм адміністративного права на суспільні відносини. Такі прийоми використовуються органами виконавчої влади при встановленні юри­дичних фактів, суб'єктів адміністративного права та їх правового статусу, визначенні прав і обов'язків учасників відносин, що регулю­ються, санкцій та порядку застосування санкцій.

АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПРИМУС — метод вольового забезпечен­ня відповідно до правової норми поведінки громадян, посадових та юридичних осіб за допомогою застосування заходів впливу, врегульо­ваних адміністративно-правовими нормами, з метою досягнення відповідного порядку, припинення та попередження правопорушень, притягнення до відповідальності правопорушників.

АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРОВАДЖЕННЯ — система адміністратив­но-процесуальних норм, що регулюють порядок розгляду і вирішен­ня однорідних груп адміністративних справ, які безпосередньо пов'я­зані з порядком управління чи адміністративною відповідальністю. Види адміністративних проваджень: провадження в справах, що стосуються відновлення прав учасників адміністративно-правових відносин, які порушені державними органами; в справах про відшко­дування шкоди, завданої громадянам незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду; в справах про заохочення громадян, державних службовців; дисциплінарне провад­ження щодо державних службовців; провадження у справах про адміністративні правопорушення.

^^АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПРОЦЕС — врегульований адміністра­тивно-процесуальними нормами порядок вирішення індивідуальних справ відповідними державними органами, їх посадовими особами при здійсненні функцій виконавчої влади, а також спорів, що виникають між органами виконавчої влади, їх посадовими особа-ми^та іншими суб'єктами адміністративно-правових відносин. V АДМІНІСТРАТИВНА РЕФОРМА — вид політико-правової рефор­ми, яка здійснюється у сфері виконавчої влади і торкається як її організаційної системи і структури, завдань, функцій, кадрового забезпечення, так і взаємовідносин з громадянами та їх об'єднан­нями, з органами місцевого самоврядування.

'АДМІНІСТРАТИВНІ СТЯГНЕННЯ визначені у статтях глави III Кодексу України про адміністративні правопорушення: поперед­ження; штраф; оплатне вилучення предмета; конфіскація; позбав­лення спеціального права, наданого даному громадянинові; виправні роботи; адміністративний арешт.

АДМІНІСТРАТИВНИЙ ШТРАФ — стягнення, яке є мірою відповідальності за адміністративне правопорушення і має разовий майновий характер. Розміри адміністративного штрафу визначають­ся законодавством і можуть бути фіксованими або пропорційними мінімальній заробітній платі.

-. АДМІНІСТРАТИВНА ЮРИСДИКЦІЯ — встановлені законодав­чими актами повноваження органів виконавчої влади і посадових осіб щодо розгляду індивідуальних адміністративних справ і застосу­вання відповідних юридичних санкцій в адміністративному порядку (без звернення в суд).

АДМІНІСТРАТИВНА ЮСТИЦІЯ — діяльність судів щодо роз­гляду конкретних справ щодо захисту прав громадян від порушень їх різними державними органами і посадовими особами органів виконавчої влади і місцевого самоврядування.

АКРЕДИТАЦІЯ ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ — дер­жавне визнання його статусу, надання вищому навчальному закладу права провадити освітню діяльність, пов'язану зі здобуттям вищої освіти та кваліфікації, згідно з вимогами стандартів вищої освіти, а також державними вимогами щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення. Акредитацію освітніх закла­дів проводить Державна акредитаційна комісія України. Відповідно до законів України "Про освіту" та "Про вищу освіту", в Україні встановлено чотири рівні акредитації вищих навчальних закладів.

/ АКТ ОРГАНУ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ — підзаконне офіційне рішення, прийняте органом виконавчої влади в однобічно-владному порядку з виконанням встановленої процедури з того чи іншого питання, віднесеного до його компетенції. Дія актів виконавчої влади розрізняється в просторі, часі та за колом осіб.

АНУЛЮВАННЯ ЛІЦЕНЗІЇ — позбавлення ліцензіата органом ліцензування права на провадження певного виду господарської діяльності. Це припинення дії ліцензії суб'єкта підприємництва за підставами, передбаченими Законом.

АПАРАТ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ — організаційно поєднана сукупність структурних підрозділів і посад, які призначені для здійснення організаційних, консультативних чи обслуговуючих функцій щодо виконання відповідними органами закріплених за ними повноважень (компетенції). До особового (персонального) скла­ду апарату органів виконавчої влади належать державні службовці та інші працівники апарату.

АУДИТ становить собою перевірку публічної бухгалтерської звітності, обліку первинних документів та інформації, пов'язаної з фінансово-господарською діяльністю господарюючих суб'єктів, з метою визначення їх достовірності, повноти звітності і обліку та відповідності законодавству.

БАНК — фінансова установа, яка здійснює креди­тування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, проводить касове та розрахункове обслуговування господарської діяльності юридичних і фізичних осіб, здійснює валютні та інші банківські операції.

БАНКІВСЬКА СИСТЕМА В УКРАЇНІ є дворівневою і склада­ється з Національного банку України і комерційних банків, у тому числі зовнішньоекономічного банку, ощадного банку та інших комерційних банків різних форм власності.

БІБЛІОТЕКА — заклад, в якому є зібрання книг, періодичних видань, що призначені для читання і опрацювання широким колом читачів.

ВАЛЮТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ становить собою діяльність держави і уповноважених нею органів щодо організації та здійснення валютних операцій, встановлення характеру відносин між державою і суб'єктами, на яких поширюється валютне регулювання, правових форм їх здійснення, закріплення основ правового статусу суб'єктів валютного регулювання, характеру відносин між державою і рези­дентами та нерезидентами.

ВИДИ АДМІНІСТРАТИВНИХ СТЯГНЕНЬ: попередження, штраф, оплатне вилучення предмета, конфіскація предмета, позбавлення спеціального права, виправні роботи, адміністративний арешт (стаття 24 Кодекс України про адміністративні правопорушення).

ВИКОНАВЧА ВЛАДА — одна з трьох гілок державної влади, яка відповідно до конституційного поділу державної влади покли­кана розробляти і втілювати державну політику щодо забезпечен­ня виконання законів, державного управління всіма сферами і галузями суспільного життя, насамперед державним сектором еконо­міки. У відносинах із законодавчою і судовою владою користується певною самостійністю.

ВИКОНАВЧІ ДОКУМЕНТИ — видаються судом, нотаріусом або органами державної виконавчої служби. Вони засвідчують право стягувача на примусове виконання внесеної в документ постанови.

ВИНА — психічне ставлення особи до своїх протиправних діянь, до їх наслідків, у формі умислу або необережності.

ВІЙСЬКОВА ДОКТРИНА УКРАЇНИ визначається принципом оборонної достатності у будівництві Збройних сил України і ґрунту­ється на тому, що Україна не визнає війну як засіб вирішення між­народних проблем; прагне до нейтралітету та дотримання неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерну зброю;

не має територіальних претензій до жодної держави і не бачить у жодному народові образ ворога; ніколи першою не розпочне бойові дії проти будь-якої країни, якщо не стане об'єктом агресії.

ВОЄННИЙ СТАН — особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і грома­дянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. На режим воєнного стану покладаються завдання стабілізації системи суспільних відносин, забезпечення роботи державних інститутів, суспільного порядку і суспільної безпеки, забезпечення успішної дії збройних сил.

ГЕНЕРАЛЬНИЙ ШТАБ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇ­НИ — окрема складова частина Міністерства оборони України, головний військовий орган з планування оборони держави та оперативного управління Зброй­ними Силами України.

ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ — будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, пов'язана з виробництвом і обміном мате­ріальних та нематеріальних благ, що виступають у формі товару.

ГРОМАДЯНСТВО — правова приналежність до держави (стійкий правовий зв'язок особи і держави), що поширюється на громадян будь-якої держави, встановлена законами цієї держави, а також права й обов'язки по відношенню до нього.

ГРОМАДЯНИН — особа, яка перебуває у сталих юридичних зв'язках з конкретною державою, що знаходить своє вираження саме в наявності відповідного громадянства.

ГРОМАДСЬКА БЕЗПЕКА — стан захищеності життєвоважливих інтересів суспільства, що сконцентровані в його матеріальних і ду­ховних цінностях, а виявляються в можливостях народу виступати єдиним джерелом влади.

ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ — об'єднання громадян для задово­лення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

ГРОМАДСЬКИЙ ПОРЯДОК — це сукупність встановлених у дер­жаві правил поведінки