Ставлення уряду Речі Посполитої до козаків

Слідом за козаками в південні степи про­никають офіційні власті, литовські, поль­ські, українські магнати та шляхта.

Уряд Речі Посполитої прагнув узяти ко­заків під свій контроль, щоб використати їх у своїх державних інтересах: для захисту своїх володінь від татар і турків, у проти­стоянні з Москвою. З цією метою у 1572 р. польський король прийняв на військову службу 300 козаків. Вони були вписані в реєстр-список, звідки й отримали назвуре- сстрових козаків. На кін. XVI ст. реєстр був збільшений до 3 тисяч (у подальшому його чисельність змінювалася). Реєстрові козаки користувалися особливими привілеями: отримували землю, плату грошима, звільнялися від податків і повинностей, мали власне самоуправління. Реєстровці повинні були також контролювати не­реєстрових козаків, придушувати анти-польські, антифеодальні рухи. Але ре­єстрові козаки часто брали участь у ко­зацько-селянських антипольських повстаннях, здійснювали самостійні зовнішньо­політичні акції, відстоювали право на власне самоврядування.

 

 

Політика гетьмана П.Конашевича- Сагайдачного.

Багато зусиль для мирного розвитку сто­сунків з Польщею доклав Петро Конаше-вич- Сагайдачний.

Родом П.Конашевич-Сагайдачний із дрібної української шляхти с.Кульчиць під Самбором на Львівщині. Навчався в Острозі, у 1616 р. при­був на Запорізьку Січ. На чолі з ним козаки здійснили кілька успіш­них походів проти татар і турків (1607, 1608,1614,1615,1616 рр.). Особливу славу здобув по­ходом на Кафу (Феодосію) у 1616 р., захопивши її і визволивши з не­волі полонених.

Історики оці­нюють П.Кона-шевича-Сагайдач-ного як найвизнач­нішого гетьмана до Б.Хмельницького.

Намагаючись зміцнити становище України та козаків, Сагайдачний проводив компро­місну політику щодо Речі Посполитої.

Він здійснив реформу козацького війська, вперше перетворивши його на регулярне вій­сько з жорсткою дисципліною. Козацьке вій­сько піднялося до рівня кращих європейських армій.

Найбільшою заслугою Сагайдачного було те, що він навернув козаків до підтримки укра­їнської культури та православної церкви, об'єднав військову силу козаків з політичне слабкою церковною та культурною верхівкою України. Так, у 1620 р. Сагайдачний разом з усім козацьким військом вступив до Київ­ського братства, відраховуючи на його діяль­ність значні кошти. Цього ж року гетьман за­просив до Києва єрусалимського патріарха, який відродив в Україні православну церкву (уряд офіційно визнав її у 1632 р.).

Союз козаків з духовенством був на ко­ристь національним інтересам, сприяв оформленню ідейної програми козацтва.

У1620 р. розпочалася війна між Туреч­чиною та Річчю Посполитою. Річ Поспо­лита опинилася на межі втрати державної незалежності. У битві під Хотином у 1621 р. військо Сагайдачного врятувало Польщу від політичної катастрофи. Але сам гетьман був важко поранений і помер у Києві в 1622 р.

 

 

Березневі статті: умови і правове значення.

Основні положення "Березневих статтей"

>Україна (територія колишніх Київ­ського, Чернігівського і Брацлавського воє­водств) переходить під протекторат Росії;

> влада в автономії належить гетьману, якого обирає військо і затверджує цар; передбачалася пожиттєвість влади Богдана Хмельницького;

> чисельність козацького війська - 60 тис. чоловік;

> в містах зберігалося право на само­управління;

> визнавалася самостійність української православної церкви;

> Україна отримала право на зовнішню політику, крім відносин з Польщею і Туреч­чиною;

> передбачалися спільні воєнні дії України і Росії.

Оцінка договору 1654 року

Серед істориків немає згоди в оцінці ха­рактеру Переяславської угоди. Справа ускладнюється тим, що оригінальні доку­менти втрачено, збереглися лише неточні їх копії.

Переяславська угода була формою васальної залежності, за якої сильніша сторона (цар) зобов 'язувалася захищати слабшу (українців), не втручаючись у її внутрішні справи.

Український історик В.Липинський вва­жав, що угода була тимчасовим військовим союзом України з Москвою проти Польщі.

За офіційною радянською теорією, Переяславська угода стала результатом прагнення українців і росіян до возз'єднан­ня і що возз'єднання двох народів було ос­новною метою визвольної боротьби україн­ського народу і самого Б.Хмельницького.

Насправді ж, Б.Хмельницький споді­вався, спираючись на підтримку Москви, завершити, нарешті, війну проти Польщі, розширити і зміцнити козацьку державу.

Козацько-селянські повстання кін. XVI ст. та 20-30-х рр. XVII ст., їх наслідки.

Після смерті Сагайдачного козаки від­мовилися від політики компромісів з Поль­щею. Посилення тиску з боку польського уряду (заборона нереєстрового козацтва, будівництво для контролю над козаками фортеці Кодак на Дніпрі та ін.) викликало нову хвилю козацько-селянських повстань.

Найбільш відомі з них - повстання 1630 р. під проводом гетьмана Тараса Федоровича, повстання 1635 р. під проводом гетьмана Івана Сулими і повстання 1637-38 рр. під проводом гетьманів Павла Павлюка і Якова Острянина.

Придушивши повстання, Польща вжила жорстокі заходи проти козаків. У 1638 р. польський сейм схвалив "Ординацію Запо­розького реєстрового війська", спрямовану на ліквідацію привілеїв козацтва:

> нереєстрові козаки оголошувалися під­даними;

> втеча до козаків каралася смертю;

> скасовувалося самоуправління у реєстро­вих козаків (їх кількість становила б тис.): замість виборного гетьмана король призна­чав комісара;

> проти українців здійснювалася політи­ка жорстокого терору.

Та спокій тривав в Україні лише десять років - у 1648 р. спалахнула грандіозна Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького.

Значення повстань

Повстання, хоч і зазнали поразки,і сприяли зростанню національної свідомості українців та накопиченню ними досвіду для майбутніх визвольних змагань.

Значення козацтва

Козацтво стало провідною суспільною силою в боротьбі за національне визво­лення України.

Діяльність ко­заків торкалася усіх сфер життя українського на­роду: вони боро­нили українські землі, освоювали південні степи, підтримували ук-Герб Війська Запорозького ра'ЇНСЬКу куль­туру і православну церкву, брали участь в антифеодальних виступах, зробили го­ловний внесок у визволення України з-під влади Речі Посполитої. Козаки створили Запорізьку Січ, яка стала важливим етапом у формуванні української державності і витоком Української держави.

 

Брестська церковна унія 1596 р. та її історичне значення.

У 1596 р. в Бресті була проголошена цер­ковна унія - об'єднання православної церкви з католицькою, внаслідок чого утворилась нова - уніатська церква (греко-католицька). Уніатська церква зберігала слов'янську мову та православні обряди, але визнавала догмати католицької церкви і переходила під владу Папи римського. Існування православної церкви в Речі Посполитій було заборонено.

Якщо Литва толерантно ставилася до православної церкви звичаїв українського народу, економічного та культурного життя, що створило умови для його подальшого розвитку, то керівні кола Речі Посполитої взяли курс на знищення залишків спадщини Київської Русі, насильне окатоличення та закріпачення селян.

Проти церковної унії виступили на­родні маси, час­тина знаті на чолі з князем Василем Костянтином Острозьким (1527-1608 рр.), братства (громадські органі­зації міщан, ство­рені для захисту православної пастви. Це змусило Польщу в 1632р. знову дозволити легальне існування православної церкви.

Братства

Значний внесок у національно-культурне життя кін. XVI - поч. XVII ст. зробили брат­ства. За структурою вони нагадували міські цехи, мали статути, в яких передбачалися регулярне проведення зборів, виборність старшини і прийняття присяги. Існували на членські внески братчиків і пожертвування. Братства за­сновували друкарні, братські школи. Особливо відомі Успенське братство у Львові (1585 р.), Київське Богоявленське братство (1615 р.),Луць-ке Чеснохрестське братство (1617р.).

Таким чином, з приходом Польщі, було поставлено під сумнів формування україн­ців як окремої етнічної спільності. В Україні розгортається визвольний рух проти польської колоніальної політики. Україн­ська знать втрачає роль виразника націо­нальних інтересів, роль провідної верстви визвольного руху. Ці функції перебирає на себе козацтво, яке вже у XVI ст. заявило про себе як про помітну соціальну силу.