Проголошення радянської унр. Війна більшовиків проти Центральної Ради.

Центральна Рада була основним супер­ником більшовиків у боротьбі за владу в Україні. Слід підкреслити, що на цей час РСДРП (б) не користувалася достатньою підтримкою українського населення. Так, під час грудневих виборів до Всеросій­ських. Більшовики наполягали на пере­обранні складу Центральної Ради на Все­українському з'їзді рад робітничих, солдат­ських і селянських депутатів,сподіваючись забезпечити собі більшість його голосів.

4грудня 1917р. Більшовицький уряд заявив, що, визнаючи УНР і її право відокремитися від Росії, він не визнає Цен­тральну Раду повноважним представником українського народу, оскільки вона не ба­жає скликати Всеукраїнський з'їзд рад. (За­значений з'їзд відкрився у Києві саме 4 груд­ня). Центральна Рада звинувачувалася у дезорганізації фронту, у роззброєнні більшо­вицьких частин в Україні, у змові проти про­голошеної більшовиками радянської влади.

Зрозуміло, що ультиматум повинен був підготувати підґрунтя для збройного втру­чання Раднаркому у внутрішні справи УНР. Визнаючи за українською нацією право на самовизначення, уряд Леніна не визнавав того самовизначення, яке відбулося, і праг­нув мати в Україні маріонеткову владу.

Сподівання більшовиків переобрати склад Центральної Ради на Всеукраїнському з'їзді рад не виправдалися. Перебуваючи у значній меншості (127 чоловік і 2,5 тис. деле­гатів), вони покинули Київ і 11-12 (24-25) грудня 1917 р. провели альтернативний з'їзд у Харкові. Харківський з'їзд не був правочинним - 200 його делегатів представ­ляли лише 89 рад із понад 300 існуючих в Україні. Та це не завадило з'їзду проголо­сити встановлення радянської влади в Ук­раїні, створити Центральний виконавчий комітет рад України (ЦВК) та радянський уряд - Народний Секретаріат. ЦВК рад України заявив про розпуск Центральної Ради і Генерального Секретаріату та про початок боротьби з "контрреволюцією". Раднарком Росії визнав новостворену вла­ду і надав їй допомогу у боротьбі проти Центральної Ради, надіславши в Україну війська (біля 60 тис. чол.) на чолі з В. А нто-новим-Овсіснком.

* Таким чином, як ми бачимо, більшови­ки нав'язали Україні громадянську війну. Війна більшовиків з УНР тривала впро­довж грудня 1917 - січня 1918 рр. Цент­ральна Рада виявилася не готовою до успіш­ного збройного протистояння ворогові. Най­драматичнішою сторінкою українсько-більшовицької війни став кривавий похід більшовицьких військ на чолі з М. Мурав-

йовимт Київ. Біля залізничної станції Кру­ти їх спробував зупинити наспіх зібраний загін із 500 київських студентів і курсантів, які героїчно загинули у нерівному бою 16 (29) січня 1918 р. Крути стали символом на­ціональної честі українського народу.

 

 

Україна в першій світовій війні.

(серпень 1914 -листопад 1918рр.)

Світова війна велася між Троїстим, зго­дом Четверним союзом (Німеччина, Авст­ро-Угорщина, Туреччина, Болгарія) і Ан­тантою (Росія, Англія, Франція).

У ході війни до Антанти приєдналися Іта­лія, Румунія, США. Для всіх сторін війна мала загарбницький, несправедливий ха­рактер.

Характеризуючи становище України під час війни, необхідно виділити такі обставини:

> Західна і Наддніпрянська Україна опи­нилися по різні сторони фронтів, оскільки Росія і Австро-Угорщина належали до про­тилежних блоків. Українці, мобілізовані в армії цих країн, вимушені були битися один проти одного. В російській армії нарахову­валося 3,5 млн. українців, в австрійській -250 тис.

> Війна розколола українські політичні сили і, тим самим, ослабила український рух.

У ставленні до війни українські партії зайняли різні позиції.

Партії Західної України активно під­тримували уряд А встро- Угорщини і Німеч­чини у війні з Росією, сподіваючись, що у разі поразки Росії держави-переможці до­поможуть українцям створити само­стійну державу.

Уже в перший день війни - 1 серпня 1914р.

- вони об'єдналися в Головну Українську Раду (ТУР) з метою мобілізувати сили укра­їнців для війни з Росією. На заклик ГУР 6 серпня 1914 р. з добровольців - молодих вихованців організацій "Сокіл", "Січ", "Пласт"-був сформований легіон Україн­ських Січових Стрільців чисельністю 2,5 тис. чол. Полк УСС було визнано найстійкішим в австрійській армії. Після війни він брав активну участь в українській національно-демократичній революції 1917-1920 рр.

Партії Наддніпрянської України поста­вилися до війни неоднозначна:

> більшість українських партій, в т. ч. частина УСДРПна чолі з С.Петлюрою, ке­рівництво ТУП підтримали Росію у війні;

> частина ТУП (його Київська рада) пропонувала українцям дотримуватися у війні нейтралітету;

> частина УСДРП на чолі з В. Винничен-ком засудила війну і виступила за поразку Росії;

> найбільш вороже настроєні щодо Росії соціалісти (УСДРП, "Спілка") емігрували до Західної України і створили у Львові 4 серпня 1914 р. Союз Визволення України - СВУ. Серед них - В.Дорошенко, Д.Донцов, М. Меле-невський, М. Залізняк, А.Жук. Своєю метою СВУ проголосила утворення самостійної української держави і для Ті досягнення вирішила співробітничати з Німеччиною та Австрією проти Росії.

>У роки війни значна частина України перетворилася в район запеклих бойових дій (Галичина, Закарпаття, Буковина, Поділля, Волинь). Територія декілька разів пере­ходила із рук в руки. Це призвело до значних жертв серед мирного населення, занепаду промисловості, сільського господарства, зубожіння народу. Протягом 1914 -1916рр. в Україні закрилися більше 1400 підпри­ємств, посівні площі зменшилися на 1,9млн. десятин.

> Держави, в інтересах яких проливали свою кров українці, мали агресивні плани щодо України, ігнорували українські національні

Інтереси, прагнули використати воєннеста-новище, щоб назавжди покінчити з націо­нально-визвольним рухом українців.

Плани сторін щодо України

Австро-Угорщина мала намір приєдна­ти до своїх володінь Волинь і Поділля.

Німеччина прагнула створити у ході війни Пангерманський союз, включивши до нього і Україну.

Росія планувала приєднати до імперії За­хідну Україну.

Політика сторін щодо України

Росія, окупувавши в 1914-1915 рр. Захід­ну Україну, утворила тут нове генерал-гу­бернаторство на чолі з реакціонером Г.Боб-ринським, за наказом якого було закрито всі українські школи, культурні установи, періодичні видання. Особливих пересліду­вань зазнала греко-католицька церква, її митрополита А. Шептицького було депор­товано до Суздаля.

Австро-Угорщина, повернувшись у травні-червні 1915 р. в Західну Україну, звинуватила українців у своїх поразках і розгорнула проти них репресії.

Уряди Росії та Австрії, залежно від того, кому належала влада, здійснювали масові репресії проти українства.

* Таким чином, перша світова війна ста­ла для українців справжньою національ­ною трагедією. Єдиним позитивним для України наслідком війни було те, що війна виснажила обидві імперії і приско­рила їхній крах.

 

 

Заснування Української Центральної Ради,її соціальна база і програма.

В ніч з 2 на 3 березня Микола II зрікся престолу і передав владу Тимчасовому уря­ду, який проголосив політичні свободи і початок виборів до Установчих зборів -вони повинні були вирішити долю Росії, прийняти її конституцію.

Реальна влада в Росії зосереджувалася в руках Тимчасового уряду.

Утворення Центральної Ради

Падіння самодержавства, демократиза­ція суспільства сприяли піднесенню націо­нально-визвольних процесів. Виникла мож­ливість самовизначення України і відро­дження її державності.

На порядку денному постало питання про необхідність єдиного центру україн­ського руху. За ініціативи Товариства ук­раїнських поступовців (з кінця березня реор­ганізоване в "Союз автономістів-федераліс-тів") 4 березня 1917 р. представниками ук­раїнських партій і громадських організацій була утворена Українська Центральна Рада. Провідне становище в Центральній Раді зайняли ТУП, УСДРП, УПС, її головою було обрано М.С.Грушевського.

Своєю метою Центральна Рада оголоси­ла державне самовизначення українського народу. Утворення Центральної Ради по­клало початок української національно-де­мократичної революції 1917-1920 рр.

Уже в перші дні свого існування Центральна Рада на чолі з М. Грушевським звернулася до українського Народу із закликом згуртувати свої сили у боротьбі. Ця відозва свідчить про те, що лідери українства правильно зорієнтувались у складній політичній ситуації перших днів революції. В історичній літературі відсутня чітка періодизація української революції. Як пра­вило, в її озвитку виділяють три етапи: доба Української Центральної Ради, доба гетьманату, доба иректорії УНР.