Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Внутрішня і зовнішня політика Данила Галицького.

Поиск

У 1239 р. Данило знову приєднав до своїх володінь Київські землі. Однак, в період, коли Данило вже відбудував свою державу, на руські землі напали монголо-татари, які після зруйнування в грудні 1240 р. Києва пішли походом на Волинь і Гали­чину. Данило змушений був визнати залеж­ність від Золотої Орди і платити їй данину. Це дозволило йому захистити князівство від монголо-татарських набігів, відновлю­вати економіку. Але коритися Данило не думав і готував сили для боротьби проти Золотої Орди.

Данило Галицький

У руслі цієї антимонгольської політики князь:

> уклав союз з угорським королем;

> уклав союз з папою римським: папа обіцяв допомогу Данилу організацією хрестового походу проти монголо-татар, а Данило обіцяв церковну унію з Римом. У 1253 році він отримав від папи римського королівську корону, однак обіцяна йому до­помога не надійшла;

> організовував війська, укріпляв старі міста і будував нові - заснував Холм і Львів (перша літописна згадка про м. Львів нале­жить до 1256 р.).

Але антимонгольська політика Данила зазнала краху. Татари здійснили похід на князівство і змусили князя знищити від­новлені ним укріплення міст. Це справило гнітюче враження на Данила і прискорило його смерть у 1264 р.

Але головної своєї мети Данило не досяг - не зміг добитися визволення держави від монголо-татар.

* Українська історіографія вважає Да­нила Галицького одним із наивидат-ніших руських князів. У надзвичайно складних умовах він зміг перетворити князівство у високорозвинену державу, яку поважали в Європі.

 

32.Адміністративно-територіальний та політичний устрій Гетьманщи­ни, її соціально-економічне становище.

Адміністративно-територіальний устрій

Територія, на яку поширювалася влада гетьмана, ділилася на полки, а полки - на сотні (полків у різні часи було 36,26,16,10). На чолі полку стояв полковник (обирався на полковій раді або призначався гетьма­ном), на чолі сотні - сотник. Полковники і сотники здійснювали військову і адміні­стративну владу.

Містами й селами управляли отамани. У містах з магдебурзьким правом діяли також виборні магістрати, у селах - сільські ста­рости. Центром гетьманського правління став Чигирин.

 

 

Українські землі у складі Великого князівства Литовського.

Політика Литви в українських землях

Литовські князі, щоб забезпечити управ­ління величезними завойованими терито­ріями, майже не втручалися у життя україн­ських земель. "Старого не змінюємо, а нового не запроваджуємо " - таким був принцип їх правління.

Устрій українських земель

Литва не змінила адміністративно-тери­торіального устрою українських земель. На чолі удільних князівств замість Рюриковичів були поставлені переважно представники литовської династії Гедиміновичів (сини і племінники Ольгерда).

Так, сину Ольгерда Володимиру дісталося Київське князівство та Переяславщина, друго­му сину Дмитру-Корибуту - Чернігівське й Новгород-Сіверське князівство, старшому сину Дмитру- Брянське й Трубчевське, племіннику Патрикію Наримуновичу-Стародубське. Пле­мінники Ольгерда Юрій, Олександр, Федір і Костянтин Коріатовичі вокняжилися на Поділлі.

У невеликих князівствах влада нале­жала місцевим українським князям. Удільні князі перебували у васальній залежності від великого литовського князя, несли війсь­кову службу, сплачували данину. Повно­важення удільних князів на місцях були досить великими, удільні князівства являли собою справжні автономні утворення.

Литва потрапила під великий культур­ний вплив своїх слов'янських підданих -литовські князі прийняли православну віру, вживали староруську мову, складали зако­ни на основі "Руської правди". Литовські роди зливалися з руською знаттю. Уряд Ве­ликого князівства Литовського не пере­шкоджав місцевому населенню у збере­женні і розвитку національних особливос­тей. У зв'язку з цим багато істориків нази­вають Велике князівство Литовське литов­сько-руським (О.Єфіменко, В.Антонович, М. Брайчевський та ін.).

Київське князівство

З приходом Литви провідну роль в укра­їнських землях почало відігравати Київське князівство. З одного боку, влада в Києві перейшла від Рюриковичів до литовської династії Гедиміновичів. Але, з іншого боку, в Київському князівстві збереглися традиції руської державності: київські князі литов­ського походження, спираючись на руську знать, наполегливо прагнули до утвер­дження автономії своїх володінь. Вони мали титул "з Божої ласки князів Київських ", карбували власну монету, вдавалися до

самостійних зовнішньополітичних акцій. Розширилася територія Київського кня­зівства, зросли його авторитет і вплив в українських землях.

Зміна політичного курсу Литви

Як Ви розумієте, автономія українських князівств посилювала сепаратистські тен­денції, відкривала перспективи виходу князівств з-під влади литовського центру. Щоб не допустити цього, Литовський уряд у другій пол. XV ст. взяв курс на ліквідацію удільних князівств. Вони перетворювалися на звичайні провінції (воєводства) на чолі з намісниками, що призначалися великим Литовським князем. У 1471 році було ліквідоване Київське князівство.

Об'єднання Литви і Польщі мало прин­ципові наслідки для всього подальшого розвитку українських земель.

 

 

Наступ Польщі на українські землі. Утворення Речі Посполитої.

Після смерті у 1340 р. останнього га­лицько-волинського князя Юрія II Болеслава між Польщею і Литвою розпочалася боротьба за українські землі. Проте, з кін. XIV ст. ряд зовнішніх і вну­трішніх обставин спонукали ці держави до об'єднання, яке відбувалося нерівномірно (остаточне, здавалося б, об'єднання держав змінювалося їх політичною само­стійністю) до сер. XVI ст. У цьому об'єд­нанні виділяють два основних етапи -Крев-ська унія 1385 р., яка започаткувала об'єд­нання Литви і Польщі, і Люблінська унія

1569 р., яка завершила їх об'єднання в одну державу - Річ Посполиту.

• Кревська унія 1385 р. Причини унії

* Прагнення Литви і Польщі об'єднати зу­силля перед небезпекою з боку могутнього Тевтонського ордену, який панував на Бал­тійському узбережжі, з боку Московського князівства, авторитет якого зростав після перемоги над татарами в Куликовській битві 1380 р., з боку Кримського ханства (виділилося у 1443р. із складу Золотої Орди, з 1475р. визнало залежність від Османської імперії).

* Пошуки великим князем литовським Ягайлом (1377-1392рр.) союзника для зміц­нення свого становища. Ягайло, молодший син Ольгерда, зайнявши великокнязівський престол всупереч принципам родового стар­шинства, опинився у скрутній ситуації. Проти нього виступили старші Ольгер-довичі і кузен Вітовт.

Зміст унії

Це була шлюбна унія - литовський князь Ягайло одружився з польською королевою Ядвігою і був проголошений польським ко­ролем; внаслідок цього припинялися сутички між Польщею і Великим князівством Литов­ським, аїх збройні сили об'єднувалися. Унією передбачалося приєднання Великого кня­зівства Литовського до Польщі. Проте, у ре­зультаті прагнення литовської верхівки до політичної самостійності Литва фактично залишилася окремою державою, влада в якій безпосередньо належала кузену Ягайла -князю Вітовту (1392-1430 рр.).

За умовами унії Литва, яка була останньою язичницькою країною в Європі, прийняла католицтво.

Наслідки унії

> Позитивні - об'єднання зусиль двох держав допомогло розгромити Тевтонський орден і зупинити просування німців у слов 'ян-ські землі (битва при Грюнвальді 1410 р.).

> Негативні - посилювався вплив поляків в Україні, почалося насильницьке насадження католицтва. Польща прагнула повністю під­корити Велике князівство Литовське.

 

Соціально-економічні та політичні передумови виникнення українського козацтва. Реєстрове козацтво.

Коли і де виникло козацтво

Перші письмові згадки про україн­ських козаків трапляються у 1492 р. Але різке зростання чисельності ко­зацтва припадає на XVI ст.

Козацтво виникло в південноукраїн­ських землях - на території від середнього Подніпров'я і майже до Дністра (південні окраїни Київщини, Брацлавщини, Поділля). Ці землі називалися Диким полем: після нашестя монголо-татар, а потім, внаслідок частих нападів Кримського ханства, землі обезлюділи і залишалися незаселеними. Центром козацтва стало Запоріжжя - степи за порогами Дніпра.

Причини виникнення

> Наявність в українському суспільстві окремих прошарків вільних людей, що займали проміжне становище міме не­заможною шляхтою та селянством.

> Посилення соціального та релігійного гноблення, закріпачення селянства. Селяни та міщани тікали від феодальних по-винностей та державних податків.

> Постійна військова небезпека з боку Кримського ханства та кочових татар­ських орд.

> В окремих випадках - організаторська роль місцевих, прикордонних землевлас­ників і урядовців.

Козацтво поповнювалося вихідцями із різних верств населення: селян, міщан, шляхти.

Козаки користувалися господарськими угіддями, займалися промислами, брали участь у самоуправлінні. Для оборони від турецько-татарської агресії козаки об'єд­нувалися у військові загони. Вони і самі за­вдавали ударів татарам та туркам: спуска­ючись по Дніпру на своїх великих човнах -"чайках", нападали на татарські гарнізони, турецькі галери, фортеці.

Етнічний склад козацтва

Основна маса козаків поповнювалася за рахунок українців, були серед них і біло­руси, росіяни, молдавани. Траплялися поля­ки, татари, серби, німці, французи, італійці, іспанці, представники інших етносів, проте такі випадки мали поодинокий характер. І тому оцінки етнічного складу козацтва як інтернаціонального є неточними. Козацький край, за висловом сучасного ісяорикаВ.Бо-рисеика, був "національним оазисом серед українських земель, які дедалі більше полоні­зувалися і втрачали національні риси".



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-08-26; просмотров: 370; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.223.195.164 (0.009 с.)