Антична колонізація в Північному Причорномор’ї.

(VII ст. до н.е. - V ст. н.е.)

З VII ст. до н.е. в Північному Причорно­мор'ї вихідцями із Греції були засновані міста-держави: Ольвія (гирло Південного Бугу), Тіра (біля гирла Дністра), Феодосія, Херсонес (на місці нинішнього Сева­стополя), Пантікапей (на місці сучасної Керчі) та інші.

- Засновані спочатку містами малоазійського узбережжя, ці поселення невдовзі стали неза­лежними державами (VII-! ст. до н.е.), а пізніше (І ст. до н.е. - III ст н.е.) опинились під про­текторатом Риму. Найбільшого розквіту держави досягай у УІ-ГУ ст. до н.е. Провідну роль серед них відігравали Ольвія, Херсонес, Боспорське царство.

Головні причини заснування греками колоній - дефіцит землі і хліба, пере­населеність грецьких міст, воєнно-політичні конфлікти. Лідерство у заснуванні колоній належало малоазійському місту Мілету, "родоначальнику" понад 90 міст у басейні Чорного моря. Саме з малоазійських грецьких міст, які терпіли від постійних нападів персів і лідійців, рухався основний потік грецьких колоністів.

За формою правління міста-держави були республіками: демократичними (де вирі­шальну роль у політичному житті відігравав демос) або аристократичними (де влада фак­тично належала рабовласницькій аристо­кратії). Типовими демократичними полісами були Ольвія та Херсонес. Як свідчать джерела, демократизації суспільного життя міст передувала гостра внутрішня соціальна бо­ротьба. Так, переломним моментом в історії Ольвії можна вважати осаду міста полко­водцем Зопіріоном у 331 р. до н.е. У цей період у місті спалахнула гостра соціальна боротьба: було звільнено рабів, наділено громадян­ськими правами іноземців, пом'якшено бор-

гові зобов'язання, збільшено повноваження народних зборів. Соціальні реформи за­спокоїли населення, в результаті Ольвія змогла дати відсіч Зопіріону.

Єдина монархія - Боспорське царство -виникла у V ст. до н.е. в результаті об'єднання більш як 20 міст на чолі з Пантікапеєм. Причому спочатку держава представляла со­бою союз грецьких міст, кожне із яких мало елементи самоврядування. Але поступово вона трансформувалася в монархію. До Боспор-ського царства входили Керченський та Таман-ський півострови, Кубань. Поряд з греками тут жили скіфи, таври (у Криму), меотські племена (у Приазов'ї та на Кубані). У період свого розквіту (ІУ-ІІІ ст. до н.е.) Боспор вдався до спроби поширити свою владу на все узбережжя Чорного моря. Правлячими династіями були Археанактиди (480-438 рр. до н.е.) та Спартокіди, що стояли при владі до 107 р. до н.е., коли під час повстання рабів та вільного населення під проводом скіфа Савмака було вбито царя Перісада V. По­встання виявилося згубним для Боспорської держави: спочатку вона ввійшла до складу Понтійського царства, згодом підпала під владу Риму, а у 70-х роках IV ст. н.е. остаточно розпалася під ударами гунів.

Господарство античних міст-держав було засноване на жорстокій експлуатації рабів.

Економіка була багатогалузевою: ® Торгівля велася у двох напрямках -з Гре­цією і з північними сусідами (скіфами та сарматами). У Грецію вивозили хліб, худо­бу, шкіру, пушнину, рабів. Сусідам прода­вали вино, зброю, тканини, вироби мистец­тва та ін.

& Ремесло досягла високого рівня розвитку і славилося виробництвом металевих, керамічних, ювелірних виробів, ткацтвом. ® Землеробство: вирощували пшеницю, ячмінь, просо, виноград, яблука, грушііт.п. Є Скотарство і рибальство.

Духовна культура досягла високого рівня розвитку: розвивалися освіта, наука, літера­тура, музика, театр, скульптура, архітектура.

Культуру міст-держав визначають як чорноморський варіант античної культури.

Причини занепаду:

-загальна криза рабовласництва, яка почалася з НІ ст. н.е. і підірвала сили держав;

-натиск кочовиків. У НІ ст. н.е. під натиском готів загинула Ольвія та ін. міста, в IV ст. н.е. під натиском гунів загинуло Боспорське царство. У Vст. н.е. античні міста-держави припинили існування.

Культура античних колоній значною мірою вплинула на культурний розвиток сусідніх народів, у т.ч. і слов'ян.

Основні теорії походження Київської Русі.

В історичній науці склалося декілька теорій щодо утворення Київської Русі. Найбільш поширеними вважаються:

> Норманська теорія: варяги (нормани) відіграли вирішальну роль у створенні Давньоруської держави, східнослов'янські племена були нездатні без допомоги зовні заснувати могутню державу.

Норманську теорію започаткували німецькі історики Г.Баєр та Г.Міллер, які працювали в другій пол. XVIII ст. в Росії.

> Теорія природньо-історичного (авто­хтонного) походження Київської Русі: з варягами чи без варягів східні слов'яни були в змозі утворити свою державу, бо:

> для цього у східних слов 'ян існували всі необхідні внутрішні соціально-еконо­мічні передумови;

> процес державотворення розпочався у східних слов 'ян ще до приходу варягів;

> варяги, просуваючись у східнослов'янські землі, керувалися, перш за все, не державотворчою, а торговельною метою і здобуванням. Вони прагнули підпоряд­кувати дніпровський торговельний шлях (так званий "шлях із варяг в греки"), об­класти даниною місцеве населення.

Цю теорію сповідували видатні україн­ські історики XIX - поч.ХХ ст. М.Косто­маров, В.Антонович, М.Грушевський, Д.Багалш та інші.

Антинорманської теорії дотримується і сучасна українська історіографія.

Дійсно, держава виникає лише тоді, коли стає історичною необхідністю - на стадії розкладу первіснообщинного та формування класового суспільства. Саме на такій стадії суспільного розвитку зна­ходилися східні слов'яни у УІП-ІХ ст.

Перші київські князі. Їх внутрішня та зовнішня політика.

1 період:

охоплює князювання Олега (882-912р.) Ігоря (912-945р.) Ольги (945-964р.) Святослава (964-972р.)

Це період швидкого територіального зрос­тання Русі і поступової консолщаціїдержави.

Князі об'єднали майже всі східнослов'ян­ські племена, підпорядкували собі найваж­ливішу торговельну артерію по Дніпру. Кон­солідації племен сприяла боротьба з кочо­виками і Візантійською імперією.

Син Ольги, Святослав здійснював надзвичайно активну зовнішню політику, приєднавши території Дунайської Болгарії та Північного Кавказу (пізніше ці території були втрачені). Свято­слав розгромив Хозарський каганат, але місце хозарів зайняли більш войовничі печеніги.

II період

Охоплює князювання Володимира Великого (980-1015рр.) Ярослава Мудрого (1019-1054 рр.)

Це період економічного та культурного розквіту Київської держави, досягнення нею вершини політичної могутності.

Володимир забезпечив захист Русі від пе­ченігів, зміцнивши прикордонні землі сис­темою валів та укріплених містечок.

Надзвичайно важливим було запрова­дження Володимиром у 988 р. християнства, обумовлене такими причинами, як необхідність укріплення єдності Русі, князівської влади, підняття міжнародного авторитету держави, її зближення з високорозвиненою Візантією.

Прийняття християнства сприяло розвитку. Син Володимира Ярослав, прозваний у народі Мудрий.

Завдяки підтримці Ярослава зростала цер­ква, стрімко розвивалася культура. Він зас­нував Києво-Печерську Лавру, збудував ба­гато церков, серед яких був і Софійський собор, зведений у Києві на честь перемоги над печенігами.

Ярослав Мудрий зміцнив стосунки Русі з європейськими державами, правителі яких вважали за честь мати шлюбні зв'язки з київ­ською династією. Правління Ярослава Мудрого було апо­геєм могутності Русі.

III період

Період феодальних усобиць, які розгортаються після смерті

Ярослава Мудрого. Найбільш відомі князі -Володимир Мономах (1113-1125 рр.) Мстислав (1125-1132 рр.)

Це період поступового політичного ослаб­лення Київської Русі. Русь роз­палася на окремі князівства.

Брати спільно ви­рішували державні справи (видавали закони, хо­дили в походи, переміщали молодших братів із одного уділу в інший). Після поразки 1068 р. на річці Альті у битві з половцями тріумвірат розпався, що при­звело до посилення міжусобної боротьби.

> Талановитий та досвідчений політик, Во­лодимир Мономах зумів тримати удільних князів у покорі, ліквідувати гостроту соці­альних суперечностей у суспільстві.

Син Володимира Мономаха - Мстислав -продовжував централістичну політику бать­ка, та після його смерті Русь вступає в смугу роздробленості.

IV період (1132-1237-1241 рр.)