ТОП 10:

Походи козаків пороти татар і турків



Озброєні козаки почали не тільки захищатися від набігів кримчан, а й нападати на татарські улуси. У 1489 р. загони ко­заків під час походу билися з татарами поблизу Таванської переправи на Дніпрі. У 1492 р. козаки напали на татарські кораблі на Дніпрі. У 1494, 1496 і 1498 р. українські козаки разом із донськими здійснили кілька вдалих походів проти татар, що змусило Кримське ханство для свого захисту збудувати на Дніпрі та Перекопі кілька фортець. У 1521 р. козацькі загони здійснили похід у Молдавію, у 1523 р. - у Крим, у 1524 р. - під Тавань, у 1528 р. - під Очаків, який захопили в 1545 р. У результаті цих перших походів козаки часто звільняли полонених українців, захоплювали багату військову здобич. На кінець XVI ст. такий негативний образ козака зазнав змін, принаймні у свідомості нижчих верств, великою мірою завдяки тому, що козаки дедалі частіше й зухваліше нападали на татар та їхнього могутнього сюзерена — оттоманських турків.Певна річ, запорожцям імпонувала здобута в нападах на турків слава, але, організовуючи походи, вони також мали і практичні цілі: відтіснити татар далі від своїх поселень, а захопленою в оттоманських містах здобиччю примножити свої прибутки. Більшість нападів здійснювалися морем. Із цією метою козаки будували флотилії з 40—80 чайок — довгих, вузьких і неглибоких човнів, у кожному з яких могло вміститися близько 60 чоловік. Прослизнувши повз оттоманські форти у гирлі Дніпра, вони атакували татарські й турецькі укріплення на Чорноморському узбережжі. Перщий такий наскок датується 1538 роком, ще до заснування Січі, коли козацька флотилія частково зруйнувала турецьку фортецю Очаків. У наступні роки козаки все частіше організовували такі походи, завойовуючи цим гучну славу, адже в ті часи Оттоманська імперія була наймогутнішою державою світу. Вже у 1595 р. австрійські Габсбурги, що ворогували з турками, послали на Січ свого посла Еріха фон Лясоту для укладення угоди про спільний виступ проти турецьких військ у Молдавії. Найбільшого розмаху козацькі походи сягнули між 1600 та 1620 рр. У 1606 р. козаки спустошили Варну — найсильнішу турецьку твердиню на Чорному морі, у 1608 р. під їхніми ударами впав Перекоп, у 1609 р. було пограбовано Кілію, Ізмаїл та Аккерман, у 1614 р. вперше зазнав штурму Трапезунд, що в Малій Азії. А в 1615 р. вони вчинили особливо зухвалий наскок, коли 80 козацьких чайок на очах у султана і 30-тисячної залоги проникли в Константинопольську гавань, спалили її, а потім утекли. У 1620 р. козаки повторили цю акцію. Раніше, у 1616 р., вони здобули Кафу — ринок рабів у Криму — і звільнили тисячі невільників. Опи­суючи ці козацькі діяння, турецький історик XVII ст. Найма зауважує: «Можна стверджувати напевно, що немає на світі людей, які б менше дбали про своє життя і менше боялися смерті, ніж ці... Знавці військової справи твердять, що ці сіромахи, завдяки своїй хоробрості та вправності, в морських боях не мають собі рівних в усьо­му світі».Не менш вражаючими були подвиги козаків на суші. Розлючений нездатністю Польщі приборкати козаків, султан Осман II зібрав величезне 160-тисячне військо й разом із тисячами своїх кримських васалів рушив на Річ Посполиту. В 1620 р- під Цецорою поляки зазнали страшної поразки. Але через рік 35-тисячне польське військо, що намагалося затримати турків під Хотином, врятувала від неминучої загибелі вчасна підмога 40 тис. козаків на чолі з гетьманом Сагайдачним.

 

65.ДорошенкоЯк Тетеря виїхав з України, правобічним гетьманом проголосився сотник з Ведмедівки, Степан Опара. Але гетьманував він недовго; татари увязнали його в серпні 1665 р. і віддали полякам, а ті, у таборі під Равою, покарали його смертю. Тоді рада в Чигирині віддала гетьманську булаву Петрові Дорошенкові .Аби зміцнити свої позиції всередині країни й забезпечити народну підтримку, Дорошенко систематично збирає військову раду. Спираючись на підтримку татар, Дорошенко намагається витиснути поляків із Правобережжя. Восени 1667 р. перед лицем об'єднаних козацько-турецьких військ польський король визнає суверенітет гетьманату на Правобережній Україні Закріпившись на Правобережжі, Дорошенко готує похід на Лівобережжя, де у 1668 р. проголошує себе гетьманом всієї України. Але в цей час поновлюється військова активність Польщі. Відтак, залишивши на Лівобережжі наказним гетьманом чернігівського полковника Д. Многогрішного, Дорошенко повертається на Правобережжя. У березні 1669 р. на Глухівській раді Многогрішний обирається гетьманом і водночас затверджуються Глухівські статті, згідно з якими в Україні зменшувалася чисельність російських воєвод, а українські делегати могли брати участь у дипломатичних справах Москви. Многогрішний і частина козацької старшини переходять на бік Росії. А на Правобережжі, окрім зіткнень з польськими військами, у Дорошенка з'явилися додаткові проблеми - нові претенденти на гетьманську булаву: Я. Суховій, який спирався на запорожців, і М. Ханенко - ставленик Речі Посполитої. У цій ситуації П. Дорошенко змушений був посилити протурецьку орієнтацію, офіційно прийнявши у 1669 р. протекторат Стамбула. 1672 року Туреччина починає війну проти Польщі й за допомогою козаків здобуває перемогу. Підписана того ж року Бучацька мирна угода означала входження Правобережної України до складу Туреччини. П. Дорошенко проголошувався правителем України в межах Брацлавщини та Київщини. В цей час міняється влада на Лівобережній Україні. Замість засланого до Сибіру Д. Многогрішного у 1672 р. гетьманом обраний І. Самойлович. Поява турків в Україні позбавила П. Дорошенка народної підтримки. В 1674 р. до І. Самойловича перейшло 10 правобережних полків. За таких обставин у вересні 1676 р. П.Дорошенко скидає гетьманські повноваження і піддається Росії. На раді у Переяславі І. Самойлович проголошується гетьманом обох боків Дніпра. він приступив до реформи і реорганізації війська, яке є однією з найважливіших ознак державності, створив постійне наймане військо — так званих сердюків або серденят.. Сердюцькі полки стали основою збройних сил. Вони комплектувалися з місцевих людей — «охотників», та чужоземців — молдаван, сербів тощо. Це була піхота (до 20 тисяч чоловік), керована досвідченими старшинами, а також чужоземними офіцерами, які перейшли з польської служби. Для зміцнення фінансової системи Гетьманщини Дорошенко встановив на українському кордоні нову митну лінію і почав карбувати власну монету. Проводячи політику колонізації незалежних земель, Дорошенко на степовому порубіжжі утворив новий Торговицький полк, який довірив Степанові Щербині. Намагаючись здобути підтримку серед народних мас, Дорошенко часто скликав козацькі ради, де вислуховував думку рядових козаків. розгорнув широку зовнішньополітичну діяльність. Стратегічною метою всієї внутрішньої і зовнішньої політики Дорошенка було об'єднання під своєю владою Лівобережної і Правобережної України.

66.Хотинська війна 1620—1621 років — війна султанської Туреччини проти Польщі, яка завершилася 4-тижневою битвою об'єднаних сил українського козацького і польського шляхетського військ проти турецько-татарських загарбників під Хотином (звідси її назва) і поразкою турків. Війну почала Туреччина. Після перемоги над польсько-шляхетським військом у Цецорській битві 1620 р. вона почала готуватися до завоювання Речі Посполитої . Ослаблена поразкою під Цецорою Річ Посполита перебувала у політичній ізоляції через ворожі відносини із Московською державою, Швецією та іншими країнами. Вона могла зібрати лише 30-тисячне військо. Потрапивши в скрутне становище, польсько-шляхетський уряд звернувся до українських козаків із закликом взяти участь у війні проти Туреччини, обіцяючи їм розширити права та привілеї. Польський сейм ухвалив козацький реєстр у 20 тис. чол. з платнею 100 тисяч злотих на рік. Основними причинами Хотинської вiйни стали агресивна зовнiшня полiтика Туреччини щодо слов'янського свiту, безперервні руйнiвнi походи запорожцiв на кримські й турецькі землі, посилення впливу Польщі на Молдовське князівство, яке вважалось васалом Отоманської Порти 15-17.VI. 1621 р. в Сухій Діброві (урочище між Білою Церквою і Ржищевом) відбулася загальна рада реєстрового і нереєстрового козацтва, на якій вони прийняли пропозицію польського сейму взяти участь у війні проти турків. Рада доручила гетьману нереєстрового козацтва Неродичу Бородавці командування 40-тисячним козацьким військом. Після ради козацьке військо вирушило в похід на Молдавію.Козаки висловили недовіру гетьману Бородавці і вибрали Петра Сагайдачного,який рік перед цим був скинутий Бородавкою з гетьманства.Яцька Бородавку козаки віддали Сагайдачному.Петро Сагайдачний йдучи через Молдавію в одній із сутичок з татарами був поранений в руку і втратив в бою коня.Бородавка послав передовий загін козаків в Молдавію ,який був розбитий ще перед Хотинською битвою 1621, що викликало велике незадоволення в козаків.Сагайдачний та очолюване ним 40-тисячне козацьке військо, спільно із польською армією, відіграло вирішальну роль у розгромі 1621 р Перемога в Хотинській Війні мала велике міжнародне значення. Вона примусила Туреччину відмовитися від планів завоювання Європи. Розгром під Хотином привів у султанській Туреччині до народного повстання, заколоту яничарів, ослаблення політичної влади (1622 р. Османа ІІ було вбито яничарами) та до посилення визвольної боротьби слов'янських та арабських народів проти турецьких поневолювачів.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-13; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.234.143.26 (0.007 с.)