Збаразько-Зборівська кампанія.

100-тисячна армія Б.Хмельницького спільно з 40 тис. татар на чолі з Ісламом Гіреем на початку липня оточила велику частину польсько-шляхетського війська під Збаражем і тримала її в облозі півтора місяця. У боях біля міста було знищено чимало поляків та українців.

Тим часом на допомогу обложеним поспішали головні сили польської армії, які очолював король Ян Казимир. Непомітним маневром Б.Хмельницький зняв частину війська (близько 40 тис. українців і 25-30 тис. татар) з-під Збаража і вирушив до Зборова назустріч 20 —30-тисячній армії поляків. Несподіваним ударом гетьман відрізав частину польської армії від головних її сил і 15 серпня 1649 р. під час переправи через р. Стрипу завдав їм великих втрат. Наступного дня почався генеральний бій, який загрожував неминучою капітуляцією короля з усією його армією. Але в найкритичніший момент канцлер Оссолінський підкупив татарського хана і той категорично зажадав від Хмельницького припинити бій та почати переговори. Така поведінка хана пояснювалася його політикою «рівноваги сил», яка вела до взаємного виснаження України і Польщі, давала можливість Криму безкарно грабувати ці землі та відігравати провідну роль у Південно-Східній Європі.

18 серпня 1649 р. було підписано Зборівський договір, за яким козаки здобували численні права: 1) Українська держава мала охоплювати територію Київського, Брацлавського й Чернігівського воєводств; на ній не мали права з'являтися коронні війська. Урядові посади тут могли займати тільки православні; 2) козацький реєстр встановлювався у кількості 40 тис. чол., а селяни, які не потрапили до нього, поверталися у кріпацтво. Підтверджувалися всі права і вольності Війська Запорізького; 3) всім учасникам повстання проголошувалася амністія. Водночас магнати і шляхта мали право повернутися до своїх маєтків; 4) Католицька і православна шляхта зрівнювалися у правах, а православний митрополит отримував місце у польському сенаті. Питання про унію передавалося на розгляд сейму; 5) польський король погодився на виплату щорічних упоминок Криму та у таємній статті дозволив татарам грабувати й брати ясир на українських землях.

Зборівський трактат не відповідав ні фактичному успіху національно-визвольної боротьби, ні тим широким надіям, які плекали українські народні маси. За Зборівською угодою велика частина селян поверталася в кріпацтво. На феодальне гноблення була приречена козацька міська біднота. До того ж, татари жорстоко пограбували землі Волині, Галичини й, особливо, Поділля. Доводилося задовольнятися національно-територіальною автономією, і то лише для козацької верстви. Це викликало в Україні надзвичайне обурення та стрімке наростання антифеодальної боротьби => перемир'я триватиме недовго.

 

Зборівський мирний договір.

5-6 серпня основні українські та польські сили зустрілися під Зборовом у Галичині. В перебігу битви селянсько-козацьке військо, зламавши опір польського, вдерлося до ворожого табору. Поразка королівської армії була неминучою. Але Ян Казимир підкупив союзника Хмельницького кримського хана Їслам-Гірея III. Погрожуючи виступити на боці Польщі, той зажадав від козацького гетьмана припинити битву Хмельницькому довелося вступити в перетрактації з Яном Казимиром і укласти невигідний для України Зборівський мирний договір.

За його умовами козацький реєстр обмежувався 40 тис. чол., а тоді під корогвами Хмельницького стояло понад 150 тис. козаків. Польське військо й адміністрація втрачали право перебувати у Київському, Брацлавському й Чернігівському воєводствах. Волинь, Поділля і частина Київщини залишилися під владою Речі Посполитої. Селяни, що не потрапили до козацького реєстру, мали повернутися під владу своїх панів. Хмельницькому було передано у володіння м. Чигирин. Учасникам Визвольної війни польський уряд оголосив амністію. Але на тлі Зборівської перемоги всі ці здобутки Б. Хмельницького виглядали надто скромними. Народ не прийняв умов Зборівської угоди й відповів на неї низкою повстань проти польського гноблення.

 

Битва під Берестечком.

18 червня — 10 липня 1651 р. Відбувся один з кульмінаційних моментів Визвольної війни. На початку лютого 1651 р. підступно порушивши Зборівську мирну угоду 1649 р. між урядом Речі Посполитої і Б. Хмельницьким, польське військо під проводом М. Калиновського вдерлося на козацьку територію і наприкінці місяця облягло Вінницю. Повстанські загони І. Богуна розбили нападників, примусивши їх відступити на Волинь. Там 12 травня вони з'єдналися з основними силами Речі Посполитої на чолі з королем Яном Казимиром. У червні до Берестечка наблизився Б. Хмельницький з козаками й союзниками — татарами кримського хана Іслам-Гірея III.

18 червня між супротивними сторонами розпочалися дрібні сутички, а 20-го відбулася генеральна битва. Польське військо не змогло прорвати правого флангу Хмельницького, де стояли козаки, тому вдарило по лівому. Татари, які там оборонялися, не витримавши артилерійського вогню й натиску регулярного війська, кинулися втікати. Намагаючись зупинити орду, Хмельницький несподівано потрапив у полон до свого союзника — кримського хана. Зрада Іслам-Гірея поставила козаків у надзвичайно скрутне становище їхній табір було оточено з трьох боків, а з четвертого — шлях заступало непролазне баговиння. І Богун, узявши на себе загальне командування українським військом, у ніч на 10 липня наказав збудувати переправу-гатку через болото і р. Пляшівку. Під час відступу полягло багато козаків, особливо в бою з поляками, що вдерлися до незахищеного, по суті, табору. Однак Богунові пощастило вивести селянсько-козацькі полки на Київщину. Поразка під Берестечком негативно вплинула на подальший хід Визвольної війни.