Гетьман І. Самойлович та його боротьба проти татарсько-турецької загрози.

1672 року лівобережна старшина скинула з гетьманства Д. Многогрішного і на Конотопській раді обрала гетьманом Лівобережної України Івана Самойловича, якого підтримала Росія.

Конотопські статті. 17 червня 1672 року після обрання на загальній козацькій раді в Козачій Діброві поблизу Конотопа гетьманом Лівобережної України Івана Самойловича між гетьманським урядом і царською адміністрацією був підписаний договір (10 нових пунктів, були складені на основі Глухівських статей 1669 року з деякими доповненнями): 1) новообраному гетьманові заборонялося без старшинської ради висилати посольства до іноземних держав і підтримувати відносини з гетьманом П. Дорошенком; 2) лівобережним полкам заборонялося надавати військову допомогу П. Дорошенку в його боротьбі проти Польщі; 3) гетьманська влада значно обмежувалася на користь старшини; 4) гетьман не мав права позбавляти старшину уряді або карати їх без згоди старшинської ради чи вироку військового суду.Скасувавши компанійські полки як реальну військову силу, на яку міг опертися гетьман, Конотопські статті створили передумови для посилення колоніальних впливів московського уряду в Гетьманщині.17 березня 1674 року І. Самойловича проголосили гетьманом усієї України. У результаті вторгнення військ Туреччини втратив контроль над Правобережжям. Проявив себе здібним воєначальником у війні об’єднаних сил козацької України та Московії з Османською імперією. Висловлював незадоволення укладеним між Московським царством і Османською імперією Бахчисарайського миру 1681, неодноразово виступав проти укладення польсько-російського Вічного миру 1686 року, який узаконював розділ України на дві частини.

 

Доба гетьмана І. Мазепи.

(? — 1.Х 1709). Гетьман Лівобережної України (1687—1708). Протягом 2-х десятиліть Мазепа з ласки царя залишався повновладним господарем Лівобережної України, входив до вузького кола довірених осіб Петра І. Був умілим адміністратором і воєначальником. Розбагатів, маючи у кріпосній залежності майже півмільйона селян. Суворо придушував повстання проти панського гноблення. Робив і деякі пом'якшення кріпакам. Ідеал суспільного устрою вбачав у Речі Посполитій. Залишився чужим для козаків, селян і міщан, які не надали йому підтримки у вирішальну мить. Мазепа опікувався ремеслами й торгівлею, багато зробив для розвитку міст. Був щедрим меценатом, збудував власним і державним коштом чимало церков і монастирів.

Коли в перебігу російсько-шведської війни (розпочалася 1700 р.) ворог вдерся в Україну й здобував перемоги над російськими військами, Мазепа, хибно оцінивши ситуацію, у жовтні 1708 р. перейшов на бік Карла XII з кількома тис. козаків. Врешті, зрозумівши, що прорахувався, він вступив у таємні переговори з царем, обіцяючи йому видати Карла XII. Але Петро І не повірив своєму колишньому улюбленцеві. На Україні розгорнулася народна війна проти загарбників. Після Полтавської битви 1709 р., в якій шведи зазнали розгрому, Мазепа разом з купкою прибічників і Карлом XII перебрався до Туреччини, де незабаром помер.

 

99. Пилип Орлик. «Пакт і Конституція…»

(11.Х 1673 —1742?). Гетьман українського козацтва на еміграції. Очолив групу старшин, яка склала «Конституцію прав і свобод українського війська». В ній, на думку деяких істориків, уперше в Європі було створено модель незалежної держави, заснованої на принципах демократії, хай і станово обмеженої.

Положення Конституції (1710): У тексті документа її автори називають територію держави Малою Руссю, Військом Запорозьким, Україною.

Законодавча влада надається Генеральній Раді, що виконує роль парламенту, до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники (делегати від полків з людей розважливих і заслужених), полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі. Генеральній Раді належало працювати сесійно, тричі на рік — в січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) і жовтні (на Покрову). На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину.Найвищу виконавчу владу мав гетьман, влада якого була довічною. У період між сесійними зборами Генеральної Ради виконував її повноваження. Можливості гетьмана і його владні повноваження було значно обмежені статтями 6, 7 і 8. Відповідно до цих положень гетьман не мав права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику. Йому також було заборонено створювати якусь власну адміністрацію, він не міг застосовувати покарання до винних. Для задоволення матеріальних потреб гетьманові виділялись певні рангові маєтності з чітко визначеними прибутками, проте лише на час його перебування на посаді.