І. Виговський та його боротьба за незалежність україни.

(? —1664). Гетьман України. Під Жовтими Водами Виговський бився на боці поляків, був поранений і потрапив у татарський полон, але його викупив сам Хмельницький, оцінивши освіченість, розум і дипломатичні здібності свого майбутнього помічника. Поступово Виговський увійшов у довіру до гетьмана й посів одну з найвищих посад у козацькій адміністрації — генерального писаря (керівник канцелярії, який відав ще й іноземними справами).Старшинська верхівка не врахувала того, що Хмельницький не хотів, аби Виговський став його наступником, і після смерті гетьмана в серпні 1657 р. фактично позбавила Юрія гетьманства, посадивши на це місце генерального писаря. Виговський, що здавна орієнтувався на Річ Посполиту й робив їй таємні послуги в роки Визвольної війни, одразу ж почав вести справу до повернення України під польське панування. Народ вороже поставився до цього. Вже напр. 1657 p. спалахнуло велике повстання проти Виговського, яке очолили полтавський полковник Пушкар і кошовий Запорозької Січі Барабаш. Підголивши за великі гроші татар, Виговський потопив повстання у крові. Територія Полтавського полку, мов ворожа країна, була пограбована татарами й козаками Виговського. Все це не додало йому популярності.У жовтні 1658 р. Виговський підписав з урядом Речі Посполитої Гадяцьку угоду, за якою Україна переходила під владу польсько-шляхетської держави, хоч і отримувала чималу автономію — на папері, звичайно. Ця угода з одвічними гнобителями викликала бурю народного гніву в Україні. Повстання проти Виговського 1659 р. очолив сподвижник Хмельницького Богун. Не зумівши передати Україну Речі Посполитій, Виговський спробував підкорити її Туреччині, що викликало нові народні повстання. Потім Виговський перебував на польській службі. Уряд Речі Посполитої віддячив своєму прислужникові титулом сенатора, високими посадами київського воєводи і барського старости. Гнучкий інтриган Виговський і на польській службі дбав тільки про власні інтереси, домагаючись, зокрема, титулу «князя Руського». Звинувачений небезпідставно, правобережним гетьманом П. Тетерею в зраді Речі Посполитої, Виговський у березні 1664 р. був розстріляний за вироком польського польового суду.

Гадяцький договір.

Розуміючи, що збройне зіткнення з Московською державою неминуче, І.Виговський починає шукати союзників. Швеція на той час уже фактично примирилась і з Москвою, і з Польщею. Покладатися на одних татар було небезпечно. Становище ж України постійно погіршувалося, зокрема до українських кордонів вирушило велике московське військо, знову активізувалася опозиція. Тоді Виговський розпочинає переговори з Польщею.

16 вересня 1658 р. між Україною і Річчю Посполитою було укладено Гадяцький договір, який передбачав: 1) Україна у складі Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств під назвою Князівства Руського об'єднувалася з королівством Польським і Великим князівством Литовським персональною унією, тобто особою спільного короля; 2) найвища законодавча влада належала Національним зборам депутатів від усіх земель Князівства Руського; 3) на чолі виконавчої влади мав стояти гетьман, який обирався пожиттєво і затверджувався королем; 4) князівство Руське повинно було мати свій суд, скарбницю, грошову одиницю, 40-тисячне військо, українське діловодство; 5) перебування польських та литовських частин на українській території заборонялося, а при нагальній потребі вони підпорядковувалися українському гетьманові; 6) загальна свобода віри, слова, друку тощо.

Укладаючи Гадяцький договір, І.Виговський прагнув, щоб Україна ввійшла до Речі Посполитої як рівноправний суб'єкт федерації. Однак Польща у принципових питаннях виявила непоступливість. Було відкинуто домагання українців про включення до складу Князівства Руського західноукраїнських земель; обмежувалися його права на міжнародні відносини; фактично ліквідовувалася створена під час революції нова модель соціально-економічних відносин; відкривалися можливості доступу в Україну польської шляхти тощо. Тому Гадяцький договір не міг повністю задовольнити українських державників.