Поясніть значення для України Андрусівського перемир’я 1667 і Вічного миру 1686

Андрусівське перемир’я 1667 — угода між Московським царством і Польщею за спиною України про припинення війни, підписана 30 січня 1667 року в селі Андрусове під Смоленськом терміном на 13,5 років. Угода стала завершенням російсько-польської війни 1654—1667 років. До миру з росіянами поляків змусив рокош (заколот) Ю. Любомирського, що охопив значну територію Речі Посполитої. Андрусівський договір визначив місце Московії, Польщі та України в системі міжнар. відносин 60—70-х рр. 18 ст.

За умовами договору:

припинялась польсько-московська війна 1654—1667 років;

встановлювалося перемир’я на 13,5 років;

під владою Московської держави залишалась Лівобережна Україна, Сіверська земля з Черніговом і Стародубом, а також Смоленськ;

в складі Речі Посполитої залишалися Правобережна Україна (крім Києва) і Білорусь з Вітебськом, Полоцьком і Двінськом;

Київ з околицями на два роки передавався Московії, проте в умові був ряд застережень, які давали можливість залишити Київ за Росією назавжди;

Запорозька Січ мала перебувати під спільною владою обох держав;

царський уряд зобов’язувався виплатити Польщі як компенсацію за втрачені шляхтою землі на Лівобережній Україні 1 млн польських злотих (близько 200 тисяч рублів).

Річ Посполита і Московія зобов’язувались у випадку татарських набігів на Україну разом виступити проти кримського хана та Османської імперії, що викликало з її боку ворожу реакцію, підсилену підтримкою Франції, Англії, Голландії та Австрії.

Умови перемир’я викликали велике незадоволення серед українського суспільства. Андрусівський договір, порушивши умови Переяславської Ради (1654) та інших договорів з гетьманами Б. Хмельницьким, Ю. Хмельницьким та І. Брюховецьким, закріпив насильницький поділ української етнічної території на дві частини — Правобережну Україну і Лівобережну Україну, остаточно затверджений так званим Вічним миром в 1686 році. Проти Андрусівського миру рішуче виступали гетьманські уряди П. Дорошенка, І. Брюховецького, П. Суховієнка, а згодом і Д. Многогрішного та І. Самойловича, які протягом свого правління практично його не виконували. Порозуміння Росії й Польщі за рахунок поділу території козацької держави спричинило зростання політичного впливу в українському суспільстві козацької старшини, яка спиралася на підтримку Османської імперії та Кримського ханства. Після 1667 поглибився внутрішньополітичний розкол в Україні.

Внаслідок зайнятої гетьманськими урядами позиції більшість із статей Андрусівського миру не було виконано, а російсько-польські переговори щодо сфер впливу на Українську козацьку державу відразу продовжилися укладанням додаткових до Андрусівського договору постанов — так званих Московських пунктів. Згідно з першими Московським пунктами від 14 (04) грудня 1667, Росія надавала Речі Посполитій військову допомогу для боротьби з П. Дорошенком. За другими Московськими пунктами від 9 квітня (30 березня) 1672 передбачалося, зокрема, відкладення спірного питання про передачу Києва Польщі до 1674. Треті Московські пункти від 13 (03) серпня 1678 передбачали продовжити Андрусівський мир ще на 13 років, починаючи з 1 червня 1680. Статті Андрусівськиого договору підтверджувалися і під час спеціальних зустрічей («з’їздів») російських і польських дипломатів у Андрусові 17(07) березня 1670, 10 січня 1675 (31 грудня 1674).

Андрусівський мир був спрямований також проти військової могутності Османської імперії, відображав вимушений компроміс сторін і засвідчував наявність геополітичної рівноваги у Східній Європі. Уряд Туреччини негативно відреагував на укладений договір і розпочав підготовку до боротьби з обома державами. Водночас Андрусівський мир започаткував процес поступової втрати Українською козацькою державою статусу суб’єкта міжнародно-правових відносин. Проте договір 1667 не означав зникнення з карти Європи Української козацької держави, яка, незважаючи на існування двох політичних центрів (Правобережжя та Лівобережжя), продовжувала існувати як єдиний державний організм.

Вічний мир — мирний договір між Річчю Посполитою і Московською державою, підписаний 6 травня 1686 р. у Москві. В переговорах, які тривали сім тижнів, з польської сторони брали участь посли Кшиштоф Гжимултовський і Мартіан Огінський, з московської — канцлер і начальник Посольського приказу князь Василій Голіцин. Текст договору складався з преамбули і 33 статей. Договір було укладено на основі Андрусівського перемир'я (1667).

Річ Посполита визнавала за Московським царством Лівобережну Україну, Київ, Запоріжжя, Чернігово-Сіверську землю з Черніговом і Стародубом та Смоленськ.

Річ Посполита отримувала 146 тис. крб. компенсації за відмову від претензій на Київ

Північна Київщина, Волинь і Галичина відходили до Польщі.

Південна Київщина й Брацлавщина від містечка Стайок по річці Тясмин, де лежали міста Ржищів, Трахтемирів, Канів, Черкаси, Чигирин та інші, дуже спустошена турецько-татарськими і польсько-шляхетськими нападами, мала стати "пусткою", нейтральною територією між Московією і Річчю Посполитою. Польський уряд обіцяв надати православним свободу віросповідання, а російський уряд обіцяв їх захищати.

Поділля залишалося під владою Туреччини (в 1699 було приєднано до Польщі).

Московське царство анулювало попередні договори з Туреччиною та Кримським ханством і вступило до антитурецької Священної ліги, а також зобов'язувалось організувати воєнний похід проти Кримського ханства (Кримські походи 1687 і 1689).

Хоча умови Вічного миру набували чинності відразу після підписання договору, польський сейм ратифікував його тільки в 1710. Вічний мир остаточно затвердив насильницький поділ українських земель між двома державами, що значно ускладнювало і послаблювало національно-визвольний рух в Україні.

23. Діяльність гетьмана Мазепи

Зміст

Політичне положення на початок XVIII ст.

1.1.Война с Туреччиною

1.2.Походи російсько-українських військ на Крим.

1.3.Північна війна

Політика гетьмана Мазепи

2.2.Мазема - політик та дипломат

2.3.Аніпольскі повстання на Україні

2.4.Переговори гетьмана с Карлом XII, та спроба зробити Україну незалежною

Поразка гетьмана Мазепи

3.1. Відповідь Петра I

3.2. Битва під Полтавою

3.3. Смерть гетьмана Мазепи та втрата Україною незалежності

Політичне положення на початок XVIII ст.

1.1.Война с Туреччиною

У 1677 р. турецькі війська знову вторглися в Україну. Протягом 1677-1678 рр. численна турецька армія і кримські татари двічі напа-дали на Чигирин — місто у Правобережній Україні. Чигирин захи-щали українські козаки і частини російської армії. У 1678 р. поблизу Бужина відбулася семиденна битва об'єднаних українських сил і ту-рецької армії. Турки, втративши половину своїх сил, відступили. Пе-ремога під Бужином стала переломною: у 1681 р. у Бахчисараї (Крим) було укладено перемир'я.

Проте Туреччина не відмовилася від своїх планів, залишаючись небезпечним суперником Росії. Тримаючи у своїх руках Північне Причорномор'я і Приазов'я, Туреччина і Кримське ханство закрива-ли Росії вихід до Чорного й Азовського морів.

Походи російсько-українських військ на Крим.

У 1687 і 1689 р. відбулися походи російсько-українських військ на Крим. Та через брак води і продовольства розгромити військо крим-ського хана не вдалося.

Під час наступної воєнної кампанії 1695-1696 рр. російські війська та українські козаки на чолі з Петром І зуміли заволодіти турецькою фортецею Азов. Та Чорне море, як і раніше, залишалося неприступ-ним для російського флоту.

На початку XVIII ст. створилася сприятлива міжнародна обста-новка для боротьби Російської держави за вихід до Балтійського мо-ря. Ще в 1699 р. зусиллями російської дипломатії було створено Пів-нічний союз — антишведську коаліцію у складі Росії, Польщі, Сак-сонії і Данії. Північна війна зі Швецією розпочалася в 1700 р.

Північна війна

Північна війна, яка тривала двадцять один рік, відбувалася на те-риторії України. У 1702 р. шведські війська вторглися на територію Польщі, до складу якої входила Правобережна Україна. У 1704 р. шведська армія захопила Львів. Шведський король Карл XII рвався до Москви. Спочатку він хотів підійти до Москви через Смоленськ, але згодом змінив плани і повернув на Лівобережну Україну. Його рішення пояснювалося нестачею продовольства у шведській армії, а також тим, що у боротьбі з Росією він розраховував на допомогу ук-раїнського гетьмана І. Мазепи.

2. Політика гетьмана Мазепи

2.1. Підтримка Мазепою козацької старшини

Період життя і діяльності І. Мазепи — один з найважливіших в то-гочасній історії України. Протягом понад двадцяти років ця людина обіймала найвищий пост у козацькій державі. І. Мазепа — складна, неоднозначна і суперечлива постать. З одного боку, він ревно за-хищав інтереси козацької старшини, був вірним прислужником Петра І. З іншого боку, це була високоосвічена й інтелігентна люди-на, меценат, який сприяв розвитку науки й мистецтва в Україні. Час-тину власних коштів він віддавав православній церкві й монастирям, будував школи і друкарні.

Північна війна лягла непосильним тягарем на плечі українського народу. Запровадження нових податків, відправлення козацьких полків на північ для участі у воєнних діях викликали невдоволення не лише селян і простих козаків, а й козацької старшини.

Іван Мазепа протягом майже 21-річного гетьманування (1687-1708) проводив політику підтримки козацької старшини. Він постійно зміцнював становище козаць-кої старшини, роздавши їй понад тисячу дарчих на землі козаків і селян. Не забував гетьман і про власні інтереси, ставши одним із найбагатших феодалів Європи. Відкрита й послідовна підтримка старшини породжувала невдоволення мас та запорозького козацтва.

У цей період у поміщицьких та монастирських маєтках існували всі види ренти — відробіткова, продуктова і грошова. Поступово пере-важаючими ставали відробітки, які вже наприкінці XVII — на почат-ку XVIII ст. склалися в регулярну панщину на основних сільськогос-подарських роботах.

2.2. Мазепа - політик та дипломат

Плинув час, а взаємини Мазепи з Москвою розвивалися у сприят-ливому для нього руслі. Як тонкий політик і дипломат, високоосвіче-на людина, він умів одночасно захищати власні економічні та загаль-ноукраїнські інтереси, зберігаючи водночас добрі стосунки з Моск-вою. Інтелігенція і правляча верхівка України підтримували Мазепу ще й тому, що значну частину особистих прибутків він спрямовував на розвиток релігії та культурно-освітніх установ. До цього часу в Києві, Переяславі та інших містах збереглися собори, церкви й мона-стирі, побудовані або реставровані на кошти гетьмана (усього понад десять). Але доля І. Мазепи і всієї Гетьманщини різко змінилась у роки Північної війни Росії зі Швецією (1700-1721).

Як відомо, спроби Росії закріпитися на узбережжях Чорного і Азовського морів наприкінці XVII ст. виявилися невдалими. На по-чатку XVIII ст. Петро І змінює акцент зовнішньополітичного курсу, і відтепер пріоритетною для Росії стає боротьба на півночі за вихід на Балтійське узбережжя. З Туреччиною в 1700р. було підписано Кон-стантинопольський мирний договір і розпочато війну зі Швецією.

Зміна зовнішньополітичних пріоритетів Росії позначилася безпо-середньо на подальшій долі українських земель. Як і раніше, до участі у кримських та азовських походах, до ведення Північної війни також були залучені гетьманські козацькі полки. Отже, тягар тривалої війни повною мірою ліг і на українські землі, що мало свої наслідки.

Північна війна не була схожа на воєнні кампанії кінця XVII ст. Те-пер у далеких і чужих північних містах під час боїв та від виснажливої служби гинуло багато козаків. Їхнє озброєння і тактика не відпові-дали вимогам російської та інших тогочасних європейських армій. Усе це викликало незадоволення серед козаків та українського насе-лення.

Події першого періоду Північної війни складалися несприятливо для Росії та її союзників. У листопаді 1700 р. російська армія й ук-раїнські загони зазнали жорстокої поразки під Нарвою. Проте козаць-ка кіннота не допустила прориву шведів на Новгород і Псков.

Незабаром зазнали поразок союзні саксонська та данська армії, і ці країни змушені були капітулювати. Великих втрат було завдано армії польського короля Августа II. Обстановка в Речі Посполитій ще більше ускладнилася, коли частина шляхти вступила у змову зі Швецією і проголосила королем Польщі познанського воєводу С. Лещинського.

2.3.Аніпольскі повстання на Україні

На землях Правобережної України після рішення польського сей-му в 1699р. ліквідувати козацтво з новою силою спалахнуло анти-польське повстання, очолюване С. Палієм, С. Самусем, 3. Іскрою та А. Абазиним. У боротьбі з ослабленою, але ще досить сильною Річчю Посполитою фастівський полковник зробив ставку на Росію і Лівобе-режну Україну. Не задовольняючи прохання повстанців про приєднан-ня Правобережної України до Росії, уряд Петра І таємно надавав Їм допомогу, аби використати визвольний рух для тиску на Польщу. Про-те щоб не втратити останнього союзника в боротьбі зі шведами, ца-ризмові довелося принести в жертву національно-визвольний рух на окупованих Польщею землях. Після арешту С. Палія у 1704 р. і взяття козаками І. Мазепи Білої Церкви та інших міст Правобережжя по-встання поступово припинилося.

У 1705-1706 рр. козацькі загони перебували не тільки на Правобе-режній Україні. Вони воювали проти шведів і на території Польщі, Литви та Білорусії. Воєнні успіхи в ці роки були на боці Карла XII. У вересні 1706р. після розгрому польської армії зрікається престолу Август II. Росія і Україна, витративши останнього союзника, опини-лись у політичній ізоляції.

1.4. Переговори гетьмана с Карлом XII

З 1706 р. при посередництві С. Лещинського Карл XII починає таємні переговори з І. Мазепою, щоб відірвати Україну від Росії для ще більшого ослаблення останньої. Переговори активізувались у 1707 р., і Мазепа з невеликою групою полковників узяв курс на зміну відносин з Росією. Такі настрої, поразка російських військ на початку війни, а також успіхи шведів зміцнили рішення І. Мазепи перейти на бік Швеції у боротьбі проти Росії. Бажаючи добитися самостійності України, І. Мазепа звернувся до Карла XII і польського короля С. Лещинського з пропозицією об'єднатися проти Росії. Угода І. Мазепи з Лещинським передбачала свободу України "від усякої чужої влади".

Вирішальні події відбулися протягом наступних 1708-1709 рр. У ве-ресні 1708 р. війська Карла XII зі Смоленщини повернули не на Мос-кву, як гадало російське командування, а на Україну. Проте російські війська і Стародубський та Чернігівський полки випередили шведів і першими вступили у Стародуб, а потім у Новгород-Сіверський. Спро-би шведських військ захопити ці та інші міста виявилися марними. Вони зазнавали великих втрат не лише в боях, але й від нападів парти-занських загонів у Білорусії та Гетьманщині. Кожне місто, містечко та село доводилося брати з боєм і втратами. Дніпровські переправи

були зайняті козацькими полками Г. Ґалаґана, Д. Апостола та І. Скс- ропадського, що не дозволило військам Карла XII з'єднатися із союзниками - Туреччиною і Кримським ханством.

У такій обстановці 24 жовтня 1708 р. І. Мазепа повів кількатисячний загін козаків і групу старшин із Батурина нібито на з'єднання з російською армією, а насправді козаки на чолі з Мазепою переправи-лися на правий, "шведський" берег Десни. Тільки там, під Оболон-ням, козакам і більшості старшини гетьман відкрив свій задум: за до-помогою шведів зробити Україну незалежною. У відповідь не пролу-нало жодного слова, але під прикриттям ночі багато козаків і старшини втекли з правого берега Десни назад. Небагато козаків підтримали І. Мазепу. Замість обіцяних 50 тис. воїнів І. Мазепа привів до Карла XII близько 4 тис., та не-вдовзі частина з них залишила шведський табір.

3.Паразка гетьмана Мазепи

3.1.Відповідь Петра I

Реакцію Петра І передбачити було неважко. Військам О. Меншикова цар дав наказ випередити шведів і першими зайняти столицю Гетьманщини Батурин, де закріпився гарнізон полковника Чечеля. У Батурині була зосереджена майже вся козацька артилерія, боєпри-паси та велика кількість продовольства і фуражу. 2 листопада 1708 р. гарнізон міста капітулював, і над ним та населенням було вчинено жорстоку розправу.

Тим часом почалася підготовка до обрання нового гетьмана. На козацькій раді у Глухові 6 листопада у присутності Петра І ним став стародубський полковник І. Скоропадський (1708-1722). Запорозька Січ своїх представників у Глухів не прислала.

Оскільки позиція Запорожжя мала принципове значення, туди були направлені посланці Петра І із царською грамотою, грішми та зав-данням переконати козацтво підтримати Росію. У цей час кошовий К. Гордієнко із загоном козаків уже перейшов на бік Мазепи, з яким у попередні роки в нього були принципові суперечки. Новий запорозь-кий кошовий П. Сорочинський також схилявся до необхідності "Мос-кву воевать", а отже, місія царських посланців не принесла бажаних результатів.

У травні 1709 р. війська полковника Яковлєва і козацького пол-ковника Г. Ґалаґана за царським розпорядженням зруйнували Чортомлицьку Січ. Частина козаків втекли і заснували нову Січ на р. Ка-м'янка, а потім перейшли в межі Османської імперії і з дозволу влас-тей облаштували Олешківську Січ у тому місці, де Дніпро впадає в Чорне море. Проіснувала вона до 1733 р.

3.2. Битва під Полтавою

У 1709 р. Карл XII вирішив захопити Полтаву — важливий стра-тегічний пункт на шляху до Москви, Польщі, Туреччини й Кримсь-кого ханства. Спроба шведських військ штурмом заволодіти містом завершилася невдачею. Тоді Карл XII наказав обложити Полтаву, але шведам так і не вдалося взяти місто.

До кінця червня 1709 р. до Полтави підійшли головні сили російсь-ких військ. Полтавська битва почалася на світанку 27 червня 1709 р. Об 11 годині ранку битва завершилася цілковитою перемогою армії Петра І. Це була одна з найважливіших битв у європейській історії XVIII ст. Переможцем у ній вийшов Петро І, і наміри Швеції підкорити всю Північно-Східну Європу та плани Ма-зепи здобути за допомогою Карла XII незалежність України зазнали цілковитого краху.

3.3. Смерть гетьмана Мазепи та втрата Україною незалежності

Гетьман з невеликою групою вірної йому старши-ни та козаків і загоном запорожців К. Гордієнка опинився на чужині, у межах Османської імперії. Незабаром 22 серпня 1709р. І. Мазепа помер у м. Бендери. Росія, забезпечивши контроль над узбережжям Балтійського моря, почала перетворюватися на могутню європейсь-ку державу.

Петро І жорстоко помстився І. Мазепі. Через кілька днів після пе-реходу І. Мазепи на бік шведів командувач російських військ в Ук-раїні Меншиков за наказом Петра І зруйнував центр гетьманської влади в Україні — Батурин і вирізав усіх його жителів — 6 тис.

Оточення І. Мазепи стало осередком першої української еміграції. 5 квітня 1710 р. на засіданні козацької ради гетьманом було обрано П. Орлика. Він походив з чеського дворянського роду, предки якого свого часу переселилися із Сілезії в один з литовських повітів. Здобув-ши блискучу освіту в Києво-Могилянському колегіумі, він був висо-кокультурною людиною, володів кількома іноземними мовами. Спо-чатку обіймав високі посади в Генеральній військовій канцелярії, а потім його призначили генеральним писарем. П. Орлик став найближ-чим радником Мазепи.

Під час обрання гетьмана емігрантського війська був схвалений за-пропонований П. Орликом документ "Пакти й конституції законів і вільностей Війська Запорозького" ("Конституція П. Орлика"). Це була своєрідна угода між Військом Запорозьким та гетьманом про державний устрій України після того, як вона здобуде незалежність від Москви. Протектором України визнавався шведський король, підписом і печаткою якого був скріплений цей документ. Основна його ідея полягала в уникненні прорахунків і помилок, які призвели до фак-тичної втрати незалежності України після смерті Б. Хмельницького.

Так завершилася остання спроба відірвати Україну від Росії. У по-дальшому процес інкорпорації українських державних органів