Потреби та мотивації, їх роль у формуванні поведінки

 

Біологічні мотивації. Структура цілісного поведінкового акту

В основі будь якої поведінкової реакції лежить виникнення внутрішньої потреби організму, задоволення якої здійснюється на основі цілеспрямованої взаємодії організму з зовнішнім середовищем - поведінки.

Серед багатьох внутрішніх потреб, які мають місце, біологічно найважливіша для організму є домінуюча внутрішня потреба. Саме вона і призводить до початку поведінкової реакції - формування домінуючої мотивації за П.К.Анохіним.

Біологічна мотивація - це спонукання, потяг до дії організму, спрямоване на пошук ознак у зовнішньому середовищі, необхідних для задоволення внутрішньої потреби організму.

Фізіологічні механізми формування домінуючої мотивації полягають у аферентній сигналізації до спеціальних структур - мотиваційних центрів гіпоталамуса про наявність внутрішньої домінуючої потреби - відхилення константи гомеостазу, задоволення якої можливо лише при взаємодії організму з зовнішнім середовищем.

Мотиваційне збудження - це інтегративний стан головного мозку, під час якого на основі висхідних мезенцефалічних і дієнцефалічних структур відбувається активація центрів кори головного мозку. При цьому в механізмах активації переважають адренергічні нейромедіатори.

Внутрішня потреба, що призводить до формування мотивації й активує структури переднього мозку, виступає спочатку як “сліпа сила” за І.П.Павловим. Але це лише один з етапів функціональної системи поведінки, описаної П.К.Анохіним.

Функціональна система - це динамічна саморегулююча організація, окремі складові елементи якої взаємно сприяють у забезпеченні корисних для організму наслідків.

Функціональна система, що забезпечує поведінкову реакцію, призводить до задоволення внутрішньої потреби організму.

Структура цілісного поведінкового акту за П.К.Анохіним - це частково гіпотетична, частково науково обґрунтована універсальна модель етапів поведінки, що призводить до задоволення внутрішньої потреби організму.

Першою стадією поведінкового акту є стадія аферентного синтезу, яка полягає у аналізі й обробці аферентних сигналів про наявність домінуючої мотивації, аферентної сигналізації про стан зовнішнього середовища (обстановочна аферентація) та пускових стимулів (пускова аферентація) на основі пам’яті - природженої генетичної чи набутої протягом життя індивіда.

Потреби

1. Біологічні (вітальні) потреби. У своїх первинних біологічних формах потреба є нестачею в чомусь. Це відчуває організм. Як правило, те, чого потребують, перебуває в зовнішньому середовищі й необхідне для життєдіяльності організму. Біологічні потреби обумовлені необхідністю підтримувати сталість внутрішнього середовища організму — гомеостаз. Такі потреби виникають при відхиленні параметрів внутрішнього середовища організму від оптимального рівня й задовольняються при його досягненні.

Біологічні потреби забезпечують нормальну життєдіяльність організму. Провідними біологічними потребами є:

• харчова потреба, що характеризується зменшенням в організмі рівня поживних речовин;

• питна потреба, пов'язана з підвищенням осмотичного тиску;

• температурна потреба — у разі зміни температури тіла;

• статева потреба тощо.

Біологічні потреби (у їжі, воді, безпеці тощо) властиві і людям, і тваринам. Однак більшість потреб у тварин має інстинктивний характер. Біологічні потреби людини відрізняються від аналогічних потреб тварин. Основна відмінність полягає, насамперед, у рівні соціалізації біологічних потреб людини, які можуть істотно видозмінюватися під впливом соціокультурних факторів. Так, наприклад, соціалізація харчової потреби спричинила відмінні національні кухні світу й відповідний етикет споживання їжі. Відомо також, що в деяких випадках люди здатні придушувати в собі біологічні потреби (харчову, статеву тощо), керуючись цілями вищого порядку.

2. Соціальні та ідеальні потреби. Умовно можна виокремити дві основні школи фізіологів вищої нервової діяльності, з різними підходами до визначення природи соціальних та ідеальних потреб. Одна школа спирається на павловські уявлення про існування вродженої безумовно-рефлекторної основи поведінки, що має універсальний характер і проявляється в поведінці не лише вищих тварин, а й людини. Друга базується насамперед на ідеях П. К. Анохіна, який розглядає свідомість як сукупність мотивацій. Класик цієї школи П. В. Симонов вважає, що особистість людини визначається сукупністю та ієрархією її потреб (мотивів). Особливості емоційного реагування та темперамент, не кажучи про такі властивості нервової системи, як сенсорика, пам'ять, програмування та реалізація дій, мають другорядне значення. Хоча суб'єктивність емоцій є результатом неповторної індивідуалізації суб'єкта, неповторної історії формування її природних задатків та процесу онтогенетичного розвитку [10].

Соціальні потреби (зоосоціальні у тварин) можуть бути реалізованими тільки шляхом взаємодії з іншими особинами свого виду. Задоволення цих потреб формує статеву, батьківську, територіальну поведінку, феномен емоційного резонансу (співпереживання), групову ієрархію тощо. Кожна особа є шлюбним партнером, батьком або дитям, господарем території або прибульцем, лідером або підлеглим [11]. Соціальні потреби спрямовані на забезпечення взаємодії індивіда з іншими представниками свого виду.

Соціальні потреби складаються з таких основних видів:

• потреба належати до певної соціальної групи;

• потреба посідати в цій групі певне місце відповідно до суб'єктивних уявлень індивіда про ієрархію в цій групі;

• потреба дотримуватися поведінкових зразків, прийнятих у певній групі.

Соціальні потреби у тварин задовольняються за рахунок рольових (зоосоціальних) інстинктів, через встановлення певних зоосоціальних норм: встановлення та підтримка ієрархічних відносин у зграї; феномен емоційного резонансу.

Ідеальні потреби становлять біологічно зумовлену основу для саморозвитку індивіда. В цю групу включають:

• потребу в новизні, інформаційну потребу;

• потребу в компетентності;

• потребу в подоланні перешкод.

Потреба в новизні перебуває в основі орієнтовно-дослідницької діяльності індивіда й забезпечує тварині можливість активно пізнавати навколишній світ. Дві групи факторів пов'язані з актуалізацією цієї потреби: дефіцит активації, що спонукає до пошуку нових стимулів, та дефіцит інформації, що змушує шукати способи зниження невизначеності. Досліди на тваринах свідчать, що інтенсивність та розмаїтість дослідницьких реакцій помітно зростають у щурів, яких попередньо на дві години поміщали в інформаційно збагачене середовище — приміщення із набором нових, регулярно змінюваних предметів [23].

У дослідженні потреб людини іноді як особливий вид потреби виділяють інформаційну потребу, яка не є «сенсорним голодом» як таким, а потребою в різноманітній стимуляції. Незадоволеність інформаційної потреби може призвести до порушень не тільки психічної рівноваги людини, а й життєдіяльності всього організму.

В експериментах з повної сенсорної ізоляції здорову людини поміщали в спеціальну камеру, що давало змогу практично повністю ізолювати її від сенсорних подразників різних модальностей (акустичних, зорових, тактильних та ін.). Через якийсь час (у кожної людини він різний) людина починає відчувати психічний дискомфорт (втрата відчуття свого тіла, галюцинації, кошмари), що може призвести до нервового зриву. Проста монотонна стимуляція рецепторів (наприклад, монотонний звук) лише на короткий час поліпшує стан. Однак, якщо ті ж стимули пред'являти не ритмічно, а у випадковому порядку самопочуття людини поліпшується. При незмінності параметрів стимулу вводиться момент невизначеності й з ним можливість прогнозу, що містить певний зміст або інформацію. Це сприяє нормалізації психічного стану людини. Отже, інформаційна потреба, хоча й належить до ідеальних потреб, у людини набуває вітальної або життєвої значущості. Не випадково тяжким покаранням в судовій практиці вважають ізоляцію людини.

Потреба в компетентності проявляється в прагненні повторювати одну й ту саму дію до повного успіху її виконання. Ця потреба виявляється в поведінці вищих тварин і нерідко маленьких дітей. Її задоволення створює основу для оволодіння інструментальними навичками, тобто основу для навчання в найширшому значенні цього слова.

Потреба в подоланні перешкод («рефлекс волі», за визначенням І. П. Павлова) виникає внаслідок наявності реальної перешкоди й детермінована прагненням живої істоти перебороти її. Рефлекс волі найяскравіше виражений у диких тварин. Стимулом для його актуалізації є будь-яке обмеження, а безумовним підкріпленням — подолання перешкоди. Адаптивне значення цієї потреби передусім пов'язане зі спонуканням тварини до розширення середовища перебування і зрештою — до поліпшення умов для виживання виду.