Зміст, структура та методика складання Балансу

Вивчаючи матеріал теми, слід пам’ятати, що обов’язковою формою фінансової звітності підприємств зарубіжних країн є Бухгалтерський баланс (Balance Sheet), який виступає основним джерелом інформації про фінансовий стан підприємства для всіх зацікавлених користувачів. Зважаючи на те, що метою складання Балансу є подання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на певну дату для прийняття виважених економічних рішень, його ще називають Звітом про фінансовий стан підприємства (Statement of Financial Position), в якому відображається співвідно­шення між економічними ресурсами компанії та зобов’язаннями за ними.

У загальноприйнятій у світовій практиці термінології економічні ресурси, які контролює підприємство, розглядаються як його активи, а борги підприємства перед кредиторами (зобов’язання) і суми, що належать власникам підприємства (капітал) як пасиви. Тому формула балансу має вигляд:

Активи = Зобов’язання + Капітал. (2.1)

Активи – це економічні ресурси, якими володіє підприємство у ре­зультаті минулих подій і від використання яких очікується над­ходження майбутніх економічних вигід до підприємства. Вони мо­жуть мати матеріальну форму (будівлі, споруди, обладнання, грошові кошти, товарно-матеріальні запаси тощо), а також бути нематеріаль­ними (юридичні права, товарні знаки тощо). В міжнародній практиці актив визнається в Балансі, якщо існує достатня впевненість у тому, що майбутня економічна вигода, втілена в ньому, буде одержана підприємством і якщо він має собівартість або вартість, яка може бути достовірно виміряна. Активи поділяються на поточні та непоточні.

Пасиви об’єднують зобов’язання (борги) підприємства перед кре­диторами (поточні і довгострокові) та капітал власників.

У зарубіжній обліковій практиці використовуються різні форми Бухгалтерського балансу: облікова (горизонтальна) і звітна (верти­кальна). Облікова (горизонтальна) форма – двостороння, в ній активи розміщуються з лівого боку, а зобов’язання і капітал – з правого. Звітна форма – вертикальна, в ній спочатку відображаються активи, а за ними пасиви – зобов’язання і капітал. Бухгалтерський баланс складається за даними сальдо реальних (балансових) рахунків активів, зобов’язань, капіталу.

Будь-яка форма фінансової звітності включає заголовок, основні її елементи: розділи, підрозділи, статті. У заголовку наводиться: назва підприємства; назва звіту; дата або період часу, до якого відноситься звіт; валюта, в якій складено звіт та рівень її точності.

Основні елементи Балансу – активи, зобов’язання та капітал традиційно класифікуються як показано на рис. 2.3, 2.5.

Активи	Поточні активи (короткострокові)	Грошові кошти
Цінні папери
Дебіторська заборгованість
Товарно-матеріальні запаси
Непоточні (довгострокові) активи (основні засоби, вкладення, нематеріальні активи)	Нерухомість, будівлі та обладнання
Довгострокові інвестиції
Довгострокова дебіторська заборгованість
Гудвіл
Патенти, торгові марки
Витрати майбутніх періодів

Рис. 2.3. Групування статей активу у порядку зменшення їх ліквідності

Поточні (короткострокові) активи – це грошові кошти та інші ресурси, які можуть бути перетворені на готівку або повністю вико­ристані протягом одного фінансового року чи нормального операцій­ного циклу підприємства (залежно від того, який період триваліший). Поточні активи також називають оборотними активами, вони знаходяться в процесі постійного перетворення на грошові кошти (рис. 2.4.)

Рис. 2.4. Операційний цикл

У різних країнах існують певні традиції послідовності розміщення активів у балансі. У США та Канаді їх відображають, починаючи з грошових коштів і далі – в порядку зменшення їх ліквідності. Наприк­лад, у Великобританії, Німеччині, Росії та інших країнах, навпаки – від найменш ліквідних (основні засоби) до найбільш ліквідних (грошові кошти), тобто в порядку збільшення їх ліквідності.

Зображені на рис. 2.3 статті повинні розкриватись окремо. Так, грошові кошти– це кошти в касі підприємства, а також на його бан­ківських рахунках, які можуть бути одержані за вимогою.

Цінні папери – акції, облігації та інші ринкові цінні папери, які є короткостроковими інвестиціями тимчасово вільних коштів. Якщо ринкова вартість цінних паперів відрізняється від балансової, вона повинна розкриватись окремо.

Дебіторська заборгованість. По цій статті відображається сума дебіторської заборгованості, яка повинна бути сплачена упродовж року: рахунки та векселі до отримання, дебіторська заборгованість директорів, міжфірмова дебіторська заборгованість, дебіторська заборгованість асоційованих компаній тощо, а також завчасно сплачені витрати. Ця сума звичайно вказується за вирахуванням резерву на безнадійні борги.

Товарно-матеріальні запаси– у виробничих компаніях скла­даються з трьох груп:

1) 1) сировина, яка повинна бути використана на виробництво продукції;

2) 2) напівфабрикати, що знаходяться у виробництві;

3) 3) готова продукція призначена для реалізації.

У торговельних підприємствах – це запаси товарів, призначені для продажу покупцям. Товарно-матеріальні запаси в звіті відобра­жаються за нижчою з двох оцінок – за собівартістю або ринковою вартістю.

Довгострокові активи – це засоби, які передбачається викорис­товувати протягом періоду, що перевищує один фінансовий рік.

Нерухомість, будівлі та обладнання називають також основними засобами. Це активи, що постійно використовуються і не призначені для продажу. До цього типу активів належать будівлі, які є власністю підприємства; земельні ділянки, на яких розташовані ці будівлі та споруди; обладнання та машини що використовуються на вироб­ництві. Вони матеріальні і забезпечують доходи підприємства. В Балансі довгострокові активи (крім землі) відображаються за залиш­ковою (балансовою) вартістю, яка визначається шляхом вирахування із їх первісної вартості суми накопиченої амортизації.

Довгострокові інвестиції – цінні папери, які не будуть продані протягом найближчого року; векселі, видані терміном більше року; земля для майбутнього освоєння; вкладення в дочірні підприємства, асоційовані та інші компанії на період, що перевищує один фінан­совий рік. У валюту Балансу ці активи включаються за нижчою з двох оцінок – купівельною або ринковою.

Довгострокова дебіторська заборгованість – заборгованість, яка не буде сплачена упродовж року.

Гудвіл (ділова репутація, фірми) – це перевищення суми, сплаченої при придбанні підприємства над справедливою вартістю його активів.

Патенти, торгові марки та гудвіл є нематеріальними активами. Вони відображаються за ціною придбання, яка у деяких з них протягом очікуваного періоду амортизується.

Витрати майбутніх періодів – це фактично проведені витрати (на наукові дослідження, реорганізацію, розвиток та інше), які принесуть економічні переваги в майбутньому. Як витрати вони відобра­жаються в період визначення економічних переваг.

Зобов’язання – це вірогідне зменшення у майбутньому економічних переваг (активів) компанії внаслідок передачі активів або надання послуг іншим компаніям, проведення операцій або здійснення подій (рис. 2.5).

ЗОБОВ’ЯЗАННЯ	Поточні (короткострокові) зобов’язання	Банківські позики
Поточна частина довгострокових зобов’язань
Кредиторська заборгованість
Довгострокові зобов’язання	Забезпечені позики
Незабезпечені позики
Міжфірмові позики
Позики, одержані від асоційованих компаній
Інші зобов’язання та резерви	Довгострокові резерви
Доходи майбутніх періодів
Відстрочені податки

Рис. 2.5. Групування та складові зобов’язань

Поточні (короткострокові) зобов’язання – це зобов’язання, які можуть бути погашені протягом фінансового року або нормального операційного циклу підприємства – залежно від того, який з цих періодів виявиться довшим.

Поточні (короткострокові) зобов’язання компанії звичайно погаша­ються за рахунок поточних (оборотних) активів. Взаємозв’язок між цими двома групуваннями вимагає суттєвої уваги при вивченні балансу – він вказує на здатність підприємства погасити свої борги. Різниця між величиною поточних активів і короткострокових зобов’я­зань становить робочий капітал. Це один з найбільш поширених показників ліквідності підприємства. Його ще називають чистий оборотний капітал (чисті оборотні активи) – це величина, яка зали­шається після погашення всіх короткострокових зобов’язань. Консер­вативні інвестори бажають, щоб компанія, в яку вони здійснюють інвестиції, мала значний оборотний капітал, вбачаючи в цьому її здатність спрямовувати кошти після сплати боргів на приріст виробництва.

Довгострокові зобов’язання – це борги фірми, термін сплати яких перевищує один фінансовий рік, або операційний цикл.

Капітал являє собою обсяг прав власників підприємства.

Порядок відображення в Балансі власного капіталу залежить від форми власності:

– – приватне підприємство – належить одній особі;

– – товариство – належить двом або більше особам;

– – корпорація – юридична особа, яка створюється на підставі офіційно затвердженого статуту і продає свої акції. Початкова сума коштів, вкладених в компанію акціонерами, називається акціонерним(статутним, сплаченим) капіталом, а прибуток корпорації, нерозпо­ділений серед акціонерів – нерозподіленим прибутком (заробленим або резервним капіталом).

Згідно з п. 6.6. МСБО 1 «Подання фінансових звітів» у Балансі підлягає відображенню наступна інформація:

– – основні засоби;

– – нематеріальні активи;

– – фінансові активи;

– – інвестиції, які обліковуються із застосуванням методу участі у капіталі;

– – запаси;

– – торговельна та інша дебіторська заборгованість;

– – грошові кошти та їх еквіваленти;

– – торговельна та інша кредиторська заборгованість;

– – податкові зобов’язання та активи згідно з вимогами МСБО 12 «Податки на прибуток»;

– – забезпечення;

– – непоточні зобов’язання, на які нараховуються відсотки;

– – частка меншості;

– – випущений капітал і резерви.

Цей Міжнародний стандарт визначає лише мінімальні вимоги до розкриття інформації у Балансі, в ньому відсутня жорстка регламен­тація формату, за яким слід подавати статті. В Додатку до МСБО 1 «По­дання фінансових звітів» наведено приклад форми Балансу, в якому всі статті згруповані в розділи за їх економічним змістом (таблиця 2.1).

Таблиця 2.1