Багатозначні слова і контекст. Системність лексики української мови. Специфіка виявлення системності термінології. Особливості вживання термінів-синонімів.

Cлово, що має два і більше значень, називається багато­значним. Здатність слова виступати з різними значеннями на­зивається багатозначністю, або полісемією.

Слово може бути багатозначним тому, що в його назві враховується лише одна якась ознака предмета. А таку саму ознаку можуть мати й інші, відмінні предмети. Наприклад, основне пряме значення слова стіна — «вертикальна міцна частина будівлі» (матеріал, з якого вона виготовлена, тут не вказується), тому цим словом ще називають і «прямовисну бічну поверхню чого-небудь» (стіна урвища), і «муровану ого­рожу» (стіна замку), і переносно «щільний ряд людей» (люд­ська стіна), і так само переносно «моральну перепону між людьми» (стіна непорозуміння) тощо.

Основне й побічні значення сло ва.

У багатозначному слові одне значення основне, інші — побічні. У слові голова основним є значення «частина тіла», побічними — «розум», «керівник», «передні ряди», «основна річ» тощо. Іноді в слові буває два й більше основних значень. Наприклад, слово грубий має три основні значення: «товстий»; «необроблений»; «брутальний».

Багатозначність дає змогу за відносно обмеженої кількості слів називати ними практично необмежену кількість предметів та явищ

 

Контекст (лат. contextus – тісний зв’язок, сплетення) – відрізок, частина тексту писемної чи усної мови з закінченою думкою, який дає змогу точно встановити значення окремого слова чи виразу, що входять до його складу.

У художньому творі естетичне навантаження кожного елемента тексту визначає близький контекст (фрази, епізоду, ситуації) та широкий контекст (твору, творчості письменника).

У ширшому значенні контекст — середовище, в якому існує об'єкт (наприклад, «Бібліотека і книга в контексті часу»). З формальної точки зору контекст є певною системою відліку, простором імен.

Отже, системність мови виявляється у різних вимірах: у наявностілексико-семантичних груп, у визначенні системних, зокрема синонімічних,

відношень усередині цих груп

Синонімічний ряд з домінантою співчутливий складається з ЛСВ:півчутливий – чулий – чуйний – чутливий – душевний – сердечний.

Дефініції названих прикметників, подані в Словнику української мови,показують, що тільки слово співчутливий входить до синонімічного ряду у

прямому значенні, чим і зумовлено його домінуюче положення в структуріряду.

Багатозначність (полісемія) - це функціонування слова в кількох різних значеннях, обов”язково пов”язаних між собою певнимивідношеннями,лініями семантичного розвитку. У багатозначному слові форматив залишається незмінним, а денотат змінюється.

Полісемія охоплює більшість словникового складу, а поза нею залишається невелика група слів, які є моносемічними. Це термінологічні назви (геометрія, суфікс), найменування деяких рослин і тварин (клен, горобець), числові назви (5..)

Кожне багатозначне слово є сукупністю кількох значеннєвих одиниць, або лексико-семантичних варіантів.

У полісемантичному слові одне зі значень сприймається як основне, яке “нібито безпосередньо спрямоване на “предмети”, явища, дії і якості дійсності і відбиває їх суспільне розуміння” (В.В.Виногнадов). Воно є опорою і суспільно усвідомленим фундаментом усіх інших значень і вживань слова і називається головним або прямим номінативним. Інші ЛСВ теж виконують номінативну функцію у мовній системі, але вони спрямовані не безпосередньо на предмет, а усвідомлюються нами через пряме номінативне значення. Їх називають вторинними, похідними номінативними значеннями.

Багатозначність – це здатність слова об”єднувати у своїй семантичній структурі кілька лексико-семантичних варіантів.

Явище синонімії. Синонімія як тип лексико-семантичних відношень, грунтується на тому, що слова, які належать до однієї й тієї ж частини мови, характеризуються повним або частковим збігом своїх лексичних значень.

Беручи до уваги знакову природу слова, можна констатувати, що глибинну основу синонімії становить позначення одного і того ж денотата кількома різними словами.

Синонімія – повний або частковий збіг значень двох чи кількох слів; подібність слів, морфем, фразеологічних одиниць за значенням при відмінності їх звукової форми.

Синоніміка – 1) сукупність синонімів даної мови; 2) розділ лексикології, що вивчає синоніми.

Синоніми виникають по-перше з необхідності фіксувати у слові нові відтінки значення у явищі, уявленні, понятті. З другого боку, синонімічні слова можуть характеризувати не саме явище, а своєрідність бачення, оцінки його, ставлення до нього. У більшості випадків відношення синонімії грунтуються не на повному збігу значень слів, бо кожне з цих значень виступає носієм певної специфічної інформації про один і той же денотат, є засобом позитивної чи негативної оцінки, прихильного чи негативного ставлення, зменшеності чи згрубілості, повідомляє про міру або ступінь вияву ознаки, дії, процесу.

Явище синонімії виявляється на різних мовних рівнях. Окрім лексичних, які є предметом вивчення лексикології, виділяють:

• морфологічні- варіанти форм слів на позначення того самого поняття (літа – літає, у синьому – у синім, директору - директорові);

• синтаксичні – різні синтаксичні конструкції, вживані для вираження тієї ж самої думки (для створення – з метою створення, для того, щоб створити);

• словотвірні – характеризуються наявністю префіксально-суфіксальних утворень, наділених різними семантико-стилістичними відтінками (писав – написав - понаписував);

• фразеологічні – варіанти фразеологічних одиниць на позначення того самого поняття: (тримати нейтралітет – моя хата скраю, про мене – хай вовк траву не їсть);

• фонетичні – є одним із засобів створення милозвучності мови. Це різні форми одного й того ж слова, що з”являються внаслідок чергування, наявності чи відсутності протетичних (вставних) звуків (іти – йти, учитель – вчитель, імла - мла).

Докладніша класифікація грунтується на внутрішній диференціації квазісинонімів, у складі яких виділяють:

1. Семантичні (ідеографічні) синоніми, які також називають понятійними, позначаючи один і той же предмет позамовної дійсності, відрізняються певними елементами своїх значень, зумовлюваними різною мотивацією відповідних назв, позначенням різних кількісних або ідейних виявів денотата (хуртовина – завірюха, заметіль, хуга, віхола, метелиця, сніговиця, хурделиця, сніговій, сніговійниця, метіль, завія, задуха, віхтолиця, вертелиця веремія, хвища, каракурія, курява, крутелиця, вітрениця, збитниця, буря, віялиця, буран).

Важлива диференційна ознака семантичних синонімів полягає у тому, що вони позбавлені емоційно-оцінних, експресивних значеннєвих нашарувань.

2.Стилістичні синоніми виділяються за ознакою емоційно-експресивних відтінків, наявністю у семантичній структурі слів вказівки на позитивну або негативну оцінку предмета, ознаки, дії (ханжество – святенництво - лицемірство). Стилістичним синонімам властиве протиставлення з нейтральними, що позначають як позитивні, так і негативні риси, якості: 1) поважний – серйозний, солідний, статечний, важний, величний; 2) амбітний – самолюбний, гордий, честолюбний; 3) гордовитий, чванливий, чванькуватий, гоноровитий, надутий, бундючний – задавастий.

3.Семантико-стилістичні відрізняються один від одного як за значенням, так і за емоційно-експресивним забарвленням (охоче – радо – залюбки; успіх – торжество – тріумф; бешкетник – урвиголова – шибайголова – зірвиголова – зайдиголова – паливода – палисвіт – шибеник – угара – урвипола - шилихвіст).

Синоніми об”єднуються у синонімічні ряди, яким властива певна внутрішня організація. Принципи внутрішньої організації синонімічного ряду залежать від характеру семантичних відношень між словами.

Так, абсолютні синоніми утворюють синонімічні ряди, позбавлені ознак внутрішньої структурної організації. У таких випадках члени синонімічного ряду виступають як лексичні одиниці, не підпорядковані одна одній за ознаками загального і часткового значень, нейтрального і стилістичного забарвлення.

Синонімічні ряди квазісинонімів – це сукупності слів зі складними відношеннями, зумовлюваними як значеннєвими, так й експресивно-оцінними відмінностями між відповідними лексичними одиницями.

Синонімічні ряди – це слова, що пов”язані між собою синонімічними зв”язками і являють собою не просту сукупність синонімів, а певним чином організовані, складають лексичну групу і пов”язані між собою смисловою залежністю.

Домінанта характеризується найзагальнішим значенням у синонімічному ряді, вона є носієм основних прикмет, властивих усім членам ряду. У синонімічних словниках його використовують як реєстрове слово. Найчастіше це синонім без виразного стилістичного забарвлення. Усі інші слова синонімічного ряду безпосередньо пов”язані зі стрижневим, спільні з ним за основним значенням і протиставляється особливостями значеннєвих відтінків

Існування термінів -синонімів на формальному рівні – явище, що майже не викликає певних протиріч у терміносистемі, як правило, це є повні відношення між синонімами. Згадані термінолексеми творяться не за морфологічними, орфографічними чи лексико-семантичними нормами, а словотворчими, є сталими синонімами на позначення одного й того ж поняття.

Деякі форми притаманні певній терміносистемі і рідко можуть виступати на позначення понять в іншій. За формами ми розрізняємо несловесні та словесні типи термінологічних синонімів.

Несловесні форми термінів – синонімів рідко зустрічаються саме у літературознавчій термінології, а більшою мірою притаманні математичній, біологічній, хімічній, подекуди музичній, суспільно-політичній. Порівняно зі словами та словосполученнями, невербальні термінологічні засоби досліджені помітно менше. У сфері функціонування несловесні назви дуже активні.

Частина термінів, складових синонімічних пар, є найменнями-символами, відомими вже школярам: V – швидкість, S – простір, t – час, Н2О, NaCl, ДНК, РНК тощо. Більшість мовознавців вважає, що такі види позначень є економними і зручними у використані.

Основним недоліком таких синонімічних рядів є те, що лексико-семантичне значення може пояснювати лише словесний дублет (за умови, що символічне зображення терміна специфічне для певного кола науковців і рідко вживане загалом). За цими якостями несловесні засоби дехто з термінологів не відносить до термінів. Але, попри всі протиріччя, вони є безпосередньо рівноправними компонентами у термінолексиці й не шкодять прагненню термінознавства до точності й виразності номінантно-понятійних відношень, а, навпаки, виступаючи абсолютними відповідниками, дають змогу більшому розширенню функціональної діяльності наукової мови.

 

***