Нумераційна (в порядку першого згадування публікацій у тексті роботи).

Загальні вимоги до цитування такі:

· а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. б) цитування має бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Допускається пропуск слів, речень, абзаців за умови, якщо це не спотворює авторського тексту; такі пропуски позначаються трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, в кінці). Якщо перед вилученим текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

· в) кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело;

· г) при непрямому цитуванні (переказі, викладенні думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів.

· д) цитування не повинно бути ні надмірним, ні недостатнім.

 

Складання бібліографічного списку літератури - важлива частина процесу написання наукової роботи. Правила оформлення наукових робіт є загальними для всіх галузей знання і регламентуються державними стандартами.

Список використаних джерел:

- є органічною частиною будь-якої науково-дослідної роботи;

- дозволяє автору документально підтвердити достовірність і точність цитованих матеріалів (таблиць, ілюстрацій, фактів і документів);

- характеризує ступінь вивченості конкретної проблеми автором;

- представляє самостійну цінність, як довідковий апарат для інших дослідників.

Список літератури до наукової роботи включає бібліографічний опис документів, використаних автором при роботі над темою. Він розміщується після основного тексту роботи. Кожний бібліографічний запис у списку отримує порядковий номер і починається з нового рядка.
Існують різні способи групування літератури в бібліографічних списках - алфавітний, систематичний, хронологічний, за видами джерел і т.д

Бібліографічний опис документів здійснюється за:

1. ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання (ГОСТ 7.1-2003, IDT)». - К.: Держстандарт України, 2007.

Книги Однотомний документ Один автор

1. Василій Великий. Гомілії / Василій Великий; [пер. з давньогрец. Л. Звонська]. — Львів: Свічадо, 2006. — 307 с. — (Джерела християнського Сходу. Золотий вік патристики ІV—V ст.; № 14).

Два автори

1. Матяш І. Б. Діяльність Надзвичайної дипломатичної місії УНР в Угорщині: історія, спогади, арх. док. / І. Матяш, Ю. Мушка. — К.: Києво-Могилян. акад., 2005. — 397, [1] с. — (Бібліотека наукового щорічника "Україна дипломатична"; вип. 1).

Без автора

1. Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря / [авт. тексту В. Клос]. — К.: Грані-Т, 2007. — 119 с. — (Грані світу).

Словники

1. Географія: словник-довідник / [авт.-уклад. Ципін В. Л.]. — Х.: Халімон, 2006. — 175,

***

Рубрикація текстів.

Рубрикація — це поділ тексту на логічні складові частини, які графічно відокремлюються одна від одної. Для цього використовують також заголовки,систему нуме­рації, колір чи фактуру паперу та ін., що в кінцевому рахунку виражає зовнішню будову (композицію) всього документа і вказує на його складність.

Ступінь складності й форма поділу безпосередньо залежить від обсягу, змісту, складу, тематики і призначення документа.

Найпростішим видом рубрикації є поділ на абзаци. Класич­ний абзац має три частини:

— зачин (формулює тему абзацу — зміст);

— фраза (містить основну інформацію абзацу);

— коментар (підсумок усього абзацного змісту).

Інформація, вміщена в межах одного абзацу, повинна вира­жати закінчену думку. Типовий абзац має бути із 4—5 речень. Хоча ОДС не виключає наявність й одного речення. Та яким би не був обсяг абзацу, він має являти собою внутрішньо замкнене смислове ціле.

Нумерація рубрик тексту існує для чіткого зазначення і вказу­вання на взаємозалежність певних розділів,частин, пунктів та їх підпорядкування, а також підкреслює необхідність самостійно­го розгляду кожного з нумерованих елементів. Розрізняють ком­біновану (традиційну) й нову системи нумерації.

Комбінована (традиційна) базується на використовуванні символів, слів, літер, арабських і римських цифр та доповнює абзацне членування тексту (нумерування пунктів, правил, тез), яке залежить від змісту, обсягу й форми документа.

Більші за розміром порівняно з абзацом рубрики можуть мати і словесні назви – розділ, параграф (позначається зна-ком) та ін., які теж нумеруються.

Останнім часом у науково-технічних текстах і в службових документах уводиться цифрова система нумерації. Для неї характерні такі правила:

1) кожна складова частина тексту, що відповідає поняттю розділу, параграфа, пункту (крім абзацу), одержує свій номер (номери позначаються тільки арабськими цифрами, після кожної цифри ставиться крапка);

2) номер кожної складової частини включає всі номери відповідних складових частин вищих ступенів поділу.

Таким чином, номери найбільших частин тексту (перший ступінь поділу) складаються з однієї цифри. На другому сту-пені поділу складові частини одержують номери з двох цифр, на третьому – із трьох і т. д. Використання такої системи ну-мерації дозволяє уникати слів частина, розділ, параграф тощо.

 

***

Орфографічні й технічні правила переносу. Загальноприйняті та індивідуальні правила скорочування слів та словосполучень. Правила написання цифр та символів.

Розрізняють орфографічні й технічні правила переносу.
Щодо орфографічних правил переносу слід враховувати таке:
частини слів з одного рядка в інший переносяться за складами:
до-р >-га, рі-к<, з>-шит, ко-л>-дязь, са-дів-н_к, Х<р-ків.
В українській мові можна довільно переносити слова за складами: Дні-пр> й Дніп-р>, Оле-кс<ндра й Олек-с<ндра, се-стр< й сест-р<, укра^н-ський і укра^нсь-кий.
При цьому слід запам’ятати, що не можна:
1) Розривати сполучення літер дж, дз, які позначають один звук: г \-дзик, бджо-л<, хо-дж\.
Якщо дж і дз належать до різних морфологічних частин слова, то їх можна розривати: під-жив_ти, над-звич<йний.
2) При переносі складних слів залишати в кінці рядка початкову частину другої основи, якщо вона не становить складу: багато-ступ%нчастий (а не багатос-туп%нчастий), п’яти-гр<нний (а не п’ятиг-р<нний), далеко-сх%дний (а не далекос-х%дний).
3) Розривати ініціальні абревіатури, а також абревіатури комбіновані, які складаються з ініціальних скорочених цифр: АЕС, ГАЗ-24, МАГАТЕ, МАЗ-105.
4) Відривати приголосну від кореня: в_-йти (а не в_й-ти), в_-словити (а не в_с-ловити) тощо.
5) При переносі відокремлювати від попередньої букви апостроф і м’який знак: бур’-#н (а не бур-’#н), п<ль-ці (а не п<л-ьці), бл_зь-ко (а не бл_з-ько).
6) Одну літеру переносити і залишати в попередньому рядку: ака-д+мія (а не а-ка-д+мія), олі-в+ць (а не о-лів+ць).
^ При технічних правилах переносу не можна:
1) Переносити прізвища, залишаючи в кінці попереднього рядка ініціали або інші умовні скорочення, які до них відносяться: Т. Г. Шевч+нко (а не Т. Г. // Шевч+нко), гр. Борис+нко (а не гр. // Бори­с+нко), акад. (доц., проф.) Гончар+нко (а не акад. (доц., проф.) // Гончар+нко), тов. Кот$к (а не тов. // Котюк).
Проте коли імена, звання тощо подаються повністю, то прізвище, а також по батькові можна переносити
2) Відривати скорочені назви мір від цифр, до яких вони належать: 1998 р. (а не 1998 // р.), 20 га (а не 20 // га), 15 см (а не 15 // см), 8 г (а не 8г). //
3) Відривати й переносити граматичні закінчення, з’єднані з цифрами через дефіс: 2-й (а не 2- // й), 5-го (а не 5- // го), 15-му (а не
15- // му) та ін.
4) Розривати умовні (графічні) скорочення типу вид-во, і т. д., і т. ін., т-во і под.
5) Переносити в наступний рядок розділові знаки (крім тире), дужку або лапки, що закривають попередній рядок, а також залишати в попередньому рядку відкриту дужку або відкриті лапки.

123-125, 129-130,

СКОРОЧЕННЯ СЛІВ

Дотримуючись вимоги лаконічного, максимально стислого письма, під час укладання ділових паперів на позначення понять чи значень широко користуються системою скорочень, яка розроблена й рекомендована Держстандартом України (ДСТУ 3582 - 97), що чинний від 1998 року.

Види скорочень

Розглянемо такі види скорочень, як загальновживані, спеціальні й локальні.

До загальновживаних, які використовуються в більшості видів літератури, належать скорочення:

а) після переліків;

б) перед іменами та прізвищами;

в) перед географічними назвами;

г) при цифрах;

д) при посиланнях.

До спеціальних належать скорочення в бібліографічних описах. Подані українською мовою, вони повинні відповідати останньому Держстандартові України, а подані російською, англійською та ін. європейськими мовами – стандартам ГОСТ 7.12-93 та ГОСТ 7. 11-78.

Основні правила скорочення

1. Скороченню підлягають різні частини мови. Одне й те саме скорочення застосовується для всіх граматичних форм одного й того самого слова, незалежно від роду, числа, відмінка й часу.

2. Неприпустиме одне скорочення для двох різних за значенням слів без додаткового пояснення.

3. У скороченому слові слід залишати не менше ніж дві букви, незалежно від прийому, який використовується. Під час відсікання крапка ставиться, а під час стягування – ні.

4. Скорочення слова до однієї початкової літери припускається тільки для загальноприйнятих скорочень: к. (карта), м. (місто), с. (сторінка) та ін.

5. Іменники та інші частини мови, крім прикметників і дієприкметників, скорочують лише за наявності їх у переліку особливих випадків скорочень слів. Під час скорочення іменників ураховуються відмінкові закінчення однини і множини: д-р (доктор), д-ри (доктори); м-во (міністерство), м-ва (міністерства) та ін.

7. Прикметники, що закінчуються на: графічний, -логічний, -номічний, -навчий скорочують відсіканням частини слова: - афічний, -огічний, -омічний, -авчий: географічний - геогр., соціологічний - соціол. і под.

8. Прикметники, що утворені від власних імен, скорочуються відсіканням частини -ський: шевченківський - шевченків., франківський - франків. і под.

9. У прикметників, утворених від географічних назв і назв народів (як в етнографічному, так і в адміністративному значенні), зберігають найповнішу для розуміння форму скорочення: грузинський народ – грузин. народ, Луганська облась – Луган. обл. і под.

Якщо назви району й області збігаються, то вони скорочуються ідентично: Запорізька область - Зап. обл., Запорізький район - Зап р-н і под.

10. Якщо відсіченій частині слова передує літера й або голосний, то слід зберігати наступниц за ним приголосний: калійний – калійн., червоний – червон. і под.

11. Якщо скороченню підлягає тільки одна літера, то слово не скорочують: вищий – вищ., але вища – не скорочують, учений – учен., але вчена – не скорочують і под.

12. Якщо відсіченій частині слова передує апостроф, то слід зберігати наступний за ним голосний і приголосний: торф'яний – торф'ян., слов'янський – слов'ян і под.

13. Якщо відсіченій частині передує літера ь, то скорочувати слід на приголосний, що стоїть перед ним: грецький – грец., гуцульський – гуцул. і под.

14. Якщо відсіченій частини передує подвоєний приголосний, то скорочене слово зберігає один із приголосних: законний – закон., іменний – імен. і под.

15. Якщо слово може скорочуватися відсіканням різної кількості літер, то відсікають максимальну, слідкуючи лише за тим, щоб не затемнювалося безпосереднє значення скорочуваного слова: експериментальний – експерим., а не експериментал., експеримент; графічний – графіч, комічний – коміч. і под.

16. У складних іменниках, що пишуться через дефіс, відсікають кожну складову частину або одну з них: обліково-видавничий аркуш – обл.-вид. арк.

17. У словосполученнях скорочують кожне слово: видавничий відділ – вид. від. В окремих усталених словосполученнях слова скорочують тільки в складі даного словосполучення: без року – б. р., без ціни – б. ц., і так далі – і т. д.

18. У географічних назвах, що пишуться через дефіс, відсікають другу складову частину, якщо вона має закінчення - ський: місто Кам'янець-Подільський – м. Кам'янець-Поділ. Географічні назви, що є складними іменниками та пишуться через дефіс, не підлягають скороченню: Івано-Франківськ, Михайло-Олександрівка.

19. У складних прикметниках, що пишуться через дефіс, відсікають кожну складову частину або одну з них відповідно до загальних правил скорочення: греко-католицький – греко-католиц., фізико-математичний – фіз.-мат. і под.

20. У складних прикметниках, що пишуться разом, відсікають другу частину слова відповідно до загальних правил скорочення: лісогосподарський – лісогосп. і под.

21. Однокорінні прикметники та дієприкметники, що відрізняються лише префіксами, скорочуються однаково: карпатський – карпат., закарпатський – закарпат., прикарпатський – прикарпат. і под.

22. У складених словах, що пишкуься разом, скорочують або першу, або останню частину слова чи залишають перші літери слів, які утворюють складне слово: відеофонограма – відеофоногр., діафільм – дф. і под.

23. Якщо слово є єдиним членом речення (у відомостях, що відносяться до назви), його не відсікають: Лікарські рослини: Словник-довідник, а не Лікарські рослини: Слов.-довід.; але Лікарські рослини: Словник-довідник лікаря – Лікарські рослини: Слов.-довід. лікаря.