Явище суржику. Шляхи та методи появи та запобіганню суржику.

Перший аспект. Лексичний. Суржик як сукупність елементів двох або більше мов, об’єднаних штучно, без додержання норм літературної мови [26], первинно існував у лексичному вимірі, позаяк лексика — «найменш консервативний елемент мовної системи» [27]. Першими запозиченнями були слова на позначення побуту та звичаїв сусідів, тобто т. зв. маргінальної лексики (тут важливо не плутати з екзотизмами — словами, що називають поняття й реалії з життя певного народу або групи народів; відмінність полягає у тому, що екзотизми не мають відповідника через відсутність позначуваної реалії у житті носіїв іншої мови, тоді як інтерферемою є уведення в мову паралельної «чужої» назви поняття навзамін рідній, автентичній: «забор» замість українського «паркан», «ступєнькі» замість українського «східці»). У цьому контексті можна було б наводити безліч прикладів зі ЗМІ від примітивних «утюгів» та «клюкв» аж до «мова йдеться», адже на лексичному рівні суржик є найпомітнішим. І саме в лексичному аспекті суржик виходить за рамки традиційного визначення як українсько-російська мовна мішанина, адже українська мова прикро «уражується» не тільки російськими, а й польськими, англійськими, німецькими лексемами. «Якщо додати сюди американізми, то є всі підстави твердити про марґінальність нашого мовного життя» [28].

Окремої уваги потребує американізація мовного простору українських ЗМІ: українсько-американський суржик уже став самостійним явищем нашого медійного простору: римейки, юзери, тінейджери, лузери, райтери заполонили наші екрани та шпальти.

Що ж до «класичного» українсько-російського суржику, то тут варто говорити про цілі системи інтерферемних конструкцій. Наприклад, останнім часом дедалі частіше можна натрапити на такий вислів, як «законослухняні громадяни» (українською органічніше було б сказати «законопокірні», «лояльні», «свідомі»). Такі покручі, як «мені повезло» (замість «мені пощастило»), «ні в якому разі» (замість «у жодному разі»), «співпадати в часі» (замість «збігатися в часі») і т. п., не тільки свідчать про мовне невігластво автора, вони засмічують та лібералізують літературну мову, розхитують її норми. Далі: «результати податкових перевірок не примусять довго чекати» (укр. «не забаряться»); «по праву на це місце претендували» (правильно «справедливо»); «питається, яка вартість такого договору» (російське «спрашивается» треба було перекласти варіантом складнопідрядного речення, головна частина якого — «Постає питання...»).

Русизми набули ознак традиційних елементів української мови, особливо в сфері ЗМІ. Причини передусім історичні: «Витіснення української мови з багатьох сфер публічного спілкування призводило до нехтування її функціональними можливостями, до «завмирання» багатьох природних форм вираження, на зміну яким за умов потужного тиску зросійщення приходили форми спотворені, аж до так званого суржику» [29]; «Державна машина стала вимагати вживання певних форм і забороняла вживати інші. Заборонялося вживати питомі українські форми — такі, як «просвіта», «живе срібло», «ґедзь» тощо. Натомість вимагалося вживати форми, штучно скопійовані з російської мови. За останні 65 років українська мова «зба­гатилася» на такі перли: «блискавковідвід», «гірничорятувальний», «лікарняний лист», «марнославство», «мовленнєвий етикет», «община», «площа січіння», «показання свідків», «правляча верхівка», «променепереломлюваний», «швидкопсувний» тощо» [30]. Є причина й банальна, та від того не менш болюча: «Київське урбаністичне середовище створює психологічно комфортні умови для російськомовної частини населення і дискомфортні для тих, хто зберігає вірність рідній мові. Говорити українською в усіх ситуаціях міських контактів означає повсякчас долати опір мовного середовища. Можна сказати, що мовно-культурна атмосфера наших міст зробила російську мовою пристосування, а українську — мовою протистояння» [31]. Саме в такому контексті чи не найяскравіше простежується роль суржику в зниженні мовної толерантності журналістського матеріалу. Інтерферемні елементи в такому випадку набувають значення образи читача-глядача, адже вживання професійним мовцем суржику є свідчення журналістської недбалості, неуважності, байдужості та зневаги до аудиторії.

Другий аспект. Граматичний. Лексичні інтерфереми не такі підступні, як ті, що функціонують на рівні граматики. Так званий граматичний суржик, тобто такий, що стосується будови мови (будови і форми слова, словосполучення і речення), небезпечний тим, що втручається у внутрішню систему мови. Подібне втручання дестабілізує основні закономірності функціонування мови, руйнує підвалини, на яких надбудовується уся складна структура загальноприйнятих мовних правил та законів. Не завжди пересічний глядач, слухач або читач може розпізнати граматичні інтерфереми, натомість щоденний суржик ЗМІ виховує у ньому недбалість до своєї мови. Прикладів граматичного невігластва українських ЗМІ можна навести аж надто багато, тому зупинимося на найпоширеніших категоріях інтерферем.

Розповсюдженим недоліком, що спотворює українську мову ЗМІ, є плутанина з родом та числом іменників. Якщо більшості журналістів вдалося запам’ятати українського собаку, який наполегливо відстоював і таки відстояв свій чоловічий рід, то вже з папугою виявилося значно складніше: перетворився на ідіому неправильний переклад «Клуб Білий Папуга» (тим часом як цей птах в українській мові тільки жіночого роду). В нашому медійному просторі можна натрапити й на такі словесні витвори, як «пани міністри» (хоча малися на увазі не представники панівного класу, а множина у звертанні безвідносно до класової належності; правильно «панове»); «невидимі чорнила» (тоді як «чорнило» середнього роду). На жаль, навіть з прикметниками, а саме зі ступенями їх порівняння, не всі журналісти можуть дати раду в своїх матеріалах. Тому й маємо: «версія законопроекту продуманішена та більш зваженіша», «щодня ситуація на ринку м’ясопродуктів стає краще», «хто з них найкраще».

До окремої категорії помилок, які мають масовий характер, можна зарахувати помилки, спричинені несприйняттям українських закінчень та наголосів при відмінюванні різних частин мови та керуванні: «їм зацікавилися компетентні органи» («ним»), «подякувати вас» («вам»), «запобігти нещасних випадків» («нещасним випадкам»), «приймати рішення по двом законам» («по двох законах»), «коли малюку дати іграшку, він неї вистачає» (в останньому прикладі абсурдність фрази можна розгадати тільки методом логічних розмірковувань: напевно, автор цих рядків таким примітивним способом переклав рос. «ее хватает»).

Периферійною ще досі залишається форма кличного відмінка: «пан професор, як ви можете відреагувати на закиди» (потрібно «пане професоре»); «Віктор Андрійович, як ви прокоментуєте вашу заяву» (звичайно, треба Вікторе Андрійовичу). Часто російськомовні журналісти, які намагаються «підкорити» українську мову, припускаються помилки щодо відмінювання українських чоловічих прізвищ на -ко, тому дуже поширеними стали варіанти: «уряд Президента Ющенко», «експерту Андрію Коваленко вдалося довести неприпустимість запропонованих заходів».

Незнання українських суфіксів та префіксів, чергування кореневих голосних зумовлюють появу таких покручів, як «релігіозна сім’я», «десять тисяч евакуїровано з місць катастрофи», «біблейські істини», «баночне пиво», «почнуться судороги в енергетичному секторі», «експозиція відкривається у центральному виставочному залі», «кубок Великого шлему» і т. д. (правильно було б мовити «релігійна», «евакуйовано», «біблійні», «банкове», «почне судомити», «у виставковій залі», «шолому») [32].

Викорінення «граматичного» суржику майбутніх журналістів є нагальною проблемою, однак можна прищепити лише потребу підвищувати рівень своєї освіченості, а не саму освіченість як таку. Варіантом мотивації до цього має стати постійне та наполегливе демонстрування та коментування прикладів недолугого користування професійною мовою.

Третій аспект. Стилістичний. Як пише В. Костомаров: «Характеризуючи сьогоденний стилістичний смак, слід зазначити, що не просто насичення мови сумнівними словами і зворотами малюється його сутністю, але й загальна свобода, не просто зняття заборони, але принциповий допуск будь-яких у даному випадку відповідних засобів виразу у мові газет. Іншими словами, він (тобто смак) характеризується ставкою на змішання, суміщення, зчленовування будь-яких одиниць мови, на неоднорідність мовної форми спілкування, на гетерогенність кожного окремого тексту» [33]. Звичайно, така мішанина не сприяє підвищенню рівня національної культури. Суржик розмиває стильові межі журналістських текстів, перетворюючи матеріали професійних мовців на «вуличну» балаканину. Недбале використання (іноді навіть одного) слова не тільки знижує дієвість та ефективність тексту, а й впливає на оцінку авторитетності висловлювання та рівня професіоналізму журналіста. Незнання норм та правил літературної мови не звільняє автора від відповідальності перед адресатом за спотворення мови, нехай навіть несвідоме [34].

Суржик журналістському тексті порушує функціонально-стильову систему, унеможливлює стилістичну диференціацію засобів вираження. У контексті стилістики варто говорити й про т. зв. «суржик для інтелігенції» [35], тобто той масив лексики, який більшістю словників уводиться до мовного обігу, проте при пильному аналізі все ж виказує свої стилістичні вади. Йдеться насамперед про використання синонімів: «радувати» (можна й «тішити»), жирне молоко (а є й такі варіанти «мастке», «масне», «ситне»), «жителі» (а чи не краще «мешканці») і т. ін. Звичайно, деякі питомо українські варіанти не є такими поширеними, проте кому ж братися за стилістичне збагачення, а подекуди — й «опритомнення», нашої мови, як не журналістам.

Четвертий аспект. Орфоепічний. Незважаючи на те, що мова — це звукова система, багато журналістів легковажать у поводженні зі звуком. В. Різун застерігає: «Звукова матерія мови має критичну точку впливу субстанції на зміст висловлювання. Як тільки звук спотворюється до невпізнання — губиться зміст, а спілкування стає неможливим». Журналісти ж регу­лярно забувають основні правила наголошення та вимови, тому й спостерігаємо такі мовні покручі, як: «товари падарожчали», «пагодження з урядом», «Хельсінкі», «Чірнобль», «ханьба», «міністерством рекомендуєтса», «уваґа світу» і т. д.

Однією з найважливіших характеристик літературної мови є взаємодія писемного (книжного) та розмовного мовлення, проте українська мова не повністю відповідає цьому параметру. «Це засвідчує нинішній занепад культури українського мовлення, спричинений порушенням балансу у співвідношенні двох зазначених форм існування мови». Українська мова активно витісняється російською з побутової сфери усної комунікації, відсутність мовленнєвого середовища значно ускладнює процес оволодіння нею. «Нині процеси спонтанної й офіційної суржикізації настільки замулили живомовні народні джерела, що звертатися у справі нормування літературної мови до уснорозмовної бази... слід із великим застереженням» [36]. Там, де журналіст втрачає пильність, з’являється «фекання» та «акання». Біда в тім, що незнання елементарних, первинних, правил української орфоепії більшість медійних мовників не вважають за недолік.

П’ятий аспект. Орфографічний. Орфографія найменш уражена суржиком у вимірі мовлення ЗМІ. Комп’ютеризація журналістського фаху дає змогу частково вирішити проблему правильного написання.

Підсумовуючи, мусимо визнати, що маємо критичну ситуацію з поширенням суржику в українській мові. Демократизація норм та лібералізація мовних законів неминуче провокують занепад літературної мови. ЗМІ набувають ознак не вихователів та пропагандистів вищої культури, а стають смітниками неякісної «низької» мови. Суржик сприяє дестабілізації та розмиванню стилів, що, своєю чергою, провокує руйнування самої структури мови.

Із лексико-семантичного та стилістичного рівнів суржик легко перекочував на рівні орфоепії та граматики, втрутившись у мовну систему. Підступність суржику виявляється у тому, що непрофесійний мовник не завжди може розібратися у наявності в тексті інтерферемних одиниць та конструкцій, а тому й беззастережно вводить їх до свого словника. А тут уже йдеться про загальну культуру аудиторії, яку частково покликані формувати ЗМІ.

***