Правове регулювання договорів

Правове регулювання договорів полягає у встановленні порядку їх укладення та виконання сторонами прийнятих на себе зобов’язань, а також відповідальності за їх порушення, що регулюються Цивільним кодексом України. Одночасно не слід забувати, що джерелами договірного права є Конституція України, Господарський кодекс України, а також інші нормативні акти.

Існує думка, що договірне право може бути названо інститутом тільки особливої частини цивільної галузі. Динаміка договірних правовідносин регулюється також загальними положеннями про договір, а також нормами, що входять у склад загальної частини ЦК у цілому, а само загальної частини зобов’язального права (зобов’язання). Тому договірне право є комплексним інститутом цивільного права та неможливо вивчати навчальну дисципліну «Договірне право» та використовувати при укладенні договорів норми тільки особливої частини ЦК. Тільки комплексне вивчення правових норм, що стосуються договірних відносин, може дати позитивні результати.

Договір є особливим предметом регулювання при одній з найбільш розповсюджених моделей цивільно-правової норми – тої, що включає формулу: «якщо інше не передбачено договором».

Також, те, що можна назвати договірним правом, входить широкий набір різного роду актів за межами ЦК, до яких він адресує. ЦК та інші закони, що регулюють цивільні відносини, складають кістяк цивільного права у цілому, договірного зокрема. Слід говорити про широке розуміння терміну «законодавство» та в узькому: в узькому – це тільки закони, у широкому – закони та інші нормативні акти. Одним із способів захисту цивільних прав визнається незастосування судом акта державного органа або органа місцевого самоврядування, що суперечить законові. ЦК допускає у випадках, передбачених законом, визнання судом недійсними поряд з ненормативними також нормативних актів, що не відповідають законові або іншим правовим актам, що порушують цивільні права.

В Конституції України закріплений пріоритет правил міжнародних договорів щодо правил національних законів, якщо міжнародним договором України встановлені інші правила, ніж передбачені законом, то діють правила міжнародного договору.

Горизонтальна ієрархія правових норм полягає у вимогах: 1) новий закон має пріоритет щодо раніше прийнятого; 2) спеціальний закон витісняє загальний.

Норми окремих глав, присвячені різним типам договорів, витісняють правила загальних положень про зобов’язання, про договори. Принцип верховенства спеціальних норм носить генеральний характер та діє незалежно від того, чи закріплений він у нормах, присвячених відповідному договору, або ні.

Договори регулюються також звичаями – це правило поведінки, що ґрунтується на тривалості та багаторазовості його застосування. Звичай є обов’язковим до тих пір, доки не буде скасований закон, який санкціонує використання такого джерела. Застосування звичаїв – це визнання ролі децентралізованих засобів правового регулювання ринка у цілому та вільних договірних зв’язків.

Правовий звичай виконаний у вигляді норми, застосування якої санкціоновано волею законодавця. Ділові узвичаєння існують незалежно від такого санкціонування. Однак вони у рівному ступені виступають як засіб заповнення прогалин у договорі та нормативних актах.

 

 

Тема 2. Об'єкти та предмети у договірному праві

Об’єкт правового регулювання та об’єкти цивільних прав

З точки зору філософії об’єкт – це те, на що впливає суб’єкт, те, на що спрямована його діяльність, те, що протистоїть суб’єкту. По латині об’єкт (objectum) означає предмет, який складає частину зовнішнього, матеріального світу; предмет пізнання, діяльності людини. Тобто, ці слова у загальновживаному значенні є тотожними та ніяк не означають дії. Поведінка людини, дії, можуть визнаватися тільки об’єктом правового регулювання, про яке не йде мова у Розділі ІІІ Книги Першої ЦК «Об’єкти цивільних прав». Якщо мова йде про цивільне право як сукупність правових норм, то це є право в об’єктивному розумінні. Об’єктом цивільного права є певний об'єкт правового регулювання, суспільні відносини, які опосередковує приватне право. Об’єкти цивільного права та об’єкти цивільних прав відрізняються не тільки як однина та множина прав. Об’єкти цивільних прав – це такі правові категорії, що існують об’єктивно, тобто об’єкти цивільних прав є потенційними об’єктами цивільних правовідносин. Якщо об’єкти цивільних прав – це всі об’єктивні блага, щодо яких встановлюється цивільно-правовий режим та щодо яких можуть виникнути правовідносини, якщо відбудуться юридичні факти, то кожне правовідношення виникає між конкретними суб’єктами із приводу конкретних благ на підставі юридичних фактів, тобто має конкретний суб’єктивний характер. Тому поняття «об’єкти цивільних правовідносин» не може бути однозначним поняттю «об’єкти цивільних прав». Суб’єкти вступають у цивільні відносини, кожний з них, як учасник майнових відносин, має суб’єктивні права на об’єкти, суб’єкти здійснюють певні дії, відбуваються інші юридичні факти, та у суб’єктів трансформуються їх суб’єктивні цивільні права на об’єкти. Цивільні відносини не є суб’єктами, особами, та не можуть у прямому сенсі мати цивільні права на об’єкти. Кожний учасник цивільних відносин має автономність, свої об'єкти цивільних прав, які не перетворюються на об'єкти цивільних відносин, тому вираз «об’єкти цивільних правовідносин» означає суб’єктивні права учасників цивільних правовідносин на об’єкти.

Об’єктами цивільних прав, правове регулювання яких здійснюється у Розділі ІІІ Книги Першої ЦК «Об’єкти цивільних прав», є всі об’єктивні матеріальні та нематеріальні блага, щодо яких законодавством встановлений певний правовий режим, це ті явища (предмети) навколишнього світу, створені природою або результати діяльності учасників цивільного обороту, які мають корисні властивості, усвідомлені та освоєні людством. Це можуть бути речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, а також інші матеріальні та не матеріальні блага. Об’єктом цивільних прав не можуть визначатися дії, а тільки результати дій (результати виконання роботи, результати надання послуги) та інші блага.

Правовий режим речей – це певний порядок користування та межі розпорядження річчю, встановлений законодавством. Наприклад,об’єкти договорупозики є грошові кошти та інші речі з родовими ознаками. Договір майнового найму відрізняється від позики об’єктом, це речі неспоживні, з індивідуально-визначеними ознаками.

Майно – це те, що належить конкретній особі, має вартість, ціну, попит, та складається з сукупності наявних речей, збільшується на вартість майнових прав – прав вимог до третіх осіб, та зменшується на вартість майнових зобов’язань – боргів перед третіми особами. Наприклад, майно може бути предметом спадкового договору. Одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача. До складу спадщини входять усі права та обов’язки спадкодавця, які не є нерозривно пов’язаними з його особою та які не припинилися внаслідок його смерті. Це, по-перше, речі (квартири, будинки, машини, меблі, земельні ділянки, грошові суми, цінні папери тощо); по-друге, майнові права (пайовий внесок членів ЖБК, права вимоги боргів з третіх осіб тощо); по-третє, майнові обов’язки (обов’язки спадкодавця сплатити борги, відшкодувати шкоду тощо). Усе це в сукупності є майном та буде предметом спадкового договору. Однак визначення майна, що переходить у спадок має певні особливості, зазначені у ст. 1282 ЦК: розмір успадкованих спадкоємцем обов’язків не може перевищувати його прав; спадщина не може складатися лише з обов’язків спадкодавця.

Об’єкти договірних відносин

Об’єкти цивільних прав є потенційними об’єктами цивільних правовідносин, у тому числі договірних, якщо суб’єкти стануть учасниками цих відносин. Об’єктами цих суб’єктивних прав та обов’язків учасників правовідносин є конкретні матеріальні й нематеріальні блага, щодо яких учасники цих відносин здійснили певні дії, або щодо яких трапилися інші юридичні факти, що вплинули на ці права та обов’язки суб’єктів. Дії, поведінку, діяльність або бездіяльність не можна визначати об’єктом чи предметом договорів та інших цивільно-правових відносин, дії є підставою виникнення суб’єктивних цивільних прав, поряд з іншими юридичними фактами, та є фактичним змістом правовідносин.

Об’єкти цивільних правовідносин, у тому числі договірних, складаються з об’єктів суб’єктивних цивільних прав та обов’язків учасників цих правовідносин – це конкретні блага, із приводу яких в учасників цих правовідносин їх абстрактні можливості, потреби та необхідність перетворилися на суб’єктивні цивільні права та обов’язки внаслідок здійснення юридичних фактів (дій та подій).

Предмет договору

Для того, щоб визначити, що є предметом договору, проаналізуємо норми Цивільного кодексу та визначимо, у якому сенсі застосовує ці слова законодавець. Відповідно до ст. 177 ЦК гроші є різновидом речей, у свою чергу речі є об’єктами цивільних прав. Особливим об’єктом вважається майно, що містить у собі окрему річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки (ст. 190 ЦК). За ст. 179 ЦК річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки. Таким чином, річ та предмет є поняттями тотожними. Поняття «майно» є ширшим, оскільки містить у собі як окрему річ, так й інші поняття. Ст. 551 ЦК установлює, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме й нерухоме майно. Під предметом неустойки розуміється певна річ, сукупність речей тощо. За ст. 718 ЦК предметом договору дарування є речі, майнові права. За договором будівельного підряду підрядник зобов’язується збудувати … об’єкт (ст.. 875 ЦК). Власником об’єкту … результату … робіт … є підрядник (ст. 876 ЦК). Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси (ст. 980 ЦК). Предметом договору управління майном може бути підприємство, ….майнові права та інше майно (ст. 1030 ЦК). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги (ст. 1078 ЦК). Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність … майнового права або речі … (ст. 1238 ЦК). У ст. 591 ЦК предмет застави розглядається як те, що підлягає реалізації. Норму ст. 577 ЦК «якщо предметом застави є нерухоме майно …» слід розуміти як «якщо заставленою річчю є нерухоме майно …». Норму ст. 581 ЦК «у разі настання страхового випадку предметом застави стає право вимоги до страховика» слід розуміти як те, що предметом застави стає майнове право. Відповідно до ч. 4 ст. 576 ЦК предметом застави не можуть бути певні цінності, які є об’єктами права державної власності. Таким чином, якщо предмет договору – це річ, будь-яке майнове або немайнове благо, щодо якого суб’єкти правовідносин намагаються виникнення у них цивільних прав, то об’єкт цивільних прав – це річ, благо, на яке існує суб’єктивне право, тобто це суб’єктивне право виникло в суб’єктів внаслідок юридичних фактів, зокрема, договору. Вважаємо, що законодавець застосовує термін «предмет» для визначення речі, сукупності речей та інших благ, не пов’язуючи цей термін із майновими правами, які вже є, а тільки з тими правами, які виникнуть внаслідок виконання умов договору; предмет договору ні в якому разі не означає певні дії або діяльність. Так само можна тлумачити й ч. 4 ст. 180 Господарського кодексу України, за якою умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування та кількість продукції, а також вимоги щодо її якості, тобто, категорія «предмет договору» – це певна інформація про благо, що не є об’єктом прав. Як зазначено в ст. 656 ЦК, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який відсутній у продавця на момент укладення договору, а значить може бути відсутнє й суб’єктивне право на предмет договору. Таким чином, предмет зобов’язання або договору слід відмежовувати від об’єкта зобов’язання чи об’єкта інших цивільно-правових відносин, оскільки щодо предмету може й не бути цивільних прав, але якщо мова йде про об’єкт цивільно-правових відносин, то останній пов'язаний із суб’єктивними цивільними правами учасників цих відносин.

Предмет договору – це істотна умова договору про передбачуване благо, щодо якого існує можливість виникнення речового чи зобов’язального права у сторін договору після виконання зобов’язань. Наприклад, у покупця є гроші, для нього предметом договору буде товар. Як правило, ця категорія в Цивільному кодексі України не пов’язується із суб’єктивними правами осіб на це благо, а існує для встановлення певного правового режиму, це певна інформація про благо, що не є об’єктом цивільних прав, однак на підставі юридичних фактів ці права можуть виникнути у суб’єктів чи трансформуватися.