Класифікація договірних зобов'язань

· Залежно від характеру юридичних дій:

1) зобов'язання про передачу майна у власність, 2) зобов'язання про передачу майна у користування, 3) зобов'язання про виконання робіт, 4) надання послуг, 5) зобов’язання щодо розпорядження правами інтелектуальної власності.

· Залежно від мети (спрямованості):

- Регулятивні зобов’язання – регулюють правомірну поведінку учасників;

- Охоронні зобов’язання – захищають порушений інтерес учасників.

· Залежно від характеру правового зв'язку:

- Ординарне зобов’язання – сторони мають по одному праву та по одному зобов’язанню;

- Складне зобов’язання– сторони мають декілька прав та обов’язків.

· Залежно від юридичної значимості:

- основне зобов’язання – самостійне;

- додаткове (акцесорне) зобов’язання не самостійне (застава), забезпечує належне виконання основного. Припинення або недійсність основного спричинює такі наслідки й для додаткового, однак не навпаки.

· залежно від пов'язаності зобов’язання з особистістю учасника:

- Персоніфіковані – зобов’язання виконується особисто (відомий художник);

- не персоніфіковані – виконавець може бути замінений.

· Залежно від засобу платежу:

· грошові зобов’язання – предметом сплата грошових коштів у будь-якої формі. Відповідальність за їх порушення настає навіть при неможливості виконання зобов’язання (без вини);

· бартерні зобов ’ язання – предметом зобов’язань обох сторін є товари, результат роботи, результат послуги;

· безоплатні – предмет зобов’язання є тільки у одній стороні.

 

Співвідношення

Договірних зобов'язальних правовідносин (ЗП) з правовідносинами власності (ПВ)

за характером: ЗП та ПВ є майновими, чим відрізняються від особистих немайнових.

за процесом руху майна:

ЗП – динамічні, регулюється рух речей до інших учасників, ПВ – статичні, фіксується стан влади над річчю.

за суб'єктним складом: ЗП – відносні – відносно конкретних юридично пов'язаних осіб;

ПВ – абсолютні – власнику протистоять абсолютно усі, необмежено коло осіб, власник може робити з річчю абсолютно усе.

Об'єктом ЗП є право на результат дій іншої особи, ці дії, як правило, активні (виконати роботу, надати послугу).

Об'єктом ПВ є речі, право на власні дії щодо них, а дії інших осіб пасивні.

за самостійністю суб'єктів: ЗП – здійснення суб'єктивного права кредитора залежить від здійснення обов'язку боржником; ПВ – власник може здійснювати своє суб'єктивне право самостійно.

 

Тема 6. Цивільно-правовій договір

1. Поняття та принципи договору

Договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. На підставі цієї домовленості договір набуває характеру норм права, що забезпечується примусовою силою держави у випадку порушення умов договору його сторонами.

Договір можна розглядати у таких аспектах:

· як юридичний факт, що є підставою для виникнення правовідношення;

· як власне правовідношення між двома та більше конкретними учасниками внаслідок спільного волевиявлення або правової обіцянки, до виконання якої можна примусити у судовому порядку;

· як документ, форму якого приймає відповідне правовідношення.

Принципи договору: принцип свободи договору, принцип диспозитивності, принцип моральності, принцип економічності та співробітництва; принцип належного виконання договірних зобов’язань; принцип обов’язковості виконання договору; принцип судового адекватного застосування санкцій до порушника зобов’язань з метою спонукання боржника до виконання договірного зобов’язання.

Свобода договору: вільності, обов'язковість, обмеження

Вільності. Принцип свободи договору означає такі вільності:

- сторони договору є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору;

- сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства;

- сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами;

- сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Обов'язковість. Свобода договору не означає уседозволеність, не означає свободу від виконання зобов'язань, договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629).

Обмеження. Безмежна свобода може обернутися свавіллям, спричиненням шкоди іншим, тому свобода договору обмежується вимогами цивільного законодавства, звичаями ділового обороту, вимогами розумності та справедливості.

Обмеження свободи договору вимогами законодавства:

- сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства:

- 1) якщо в цих актах прямо вказано про це;

- 2) якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає:

а) з їх змісту

б) із суті відносин між сторонами, тобто обов'язковість норм права є доцільною, інакше втрачається сенс (встановлення відплатності у договорі дарування буде нонсенсом, безглуздям).

Види договорів

· в залежності від розподілу обов'язків між сторонами:

- односторонні – у однієї сторони – обов'язки, у іншій стороні – права вимоги (д-р доручення, дарування, позика);

- двохсторонні – правами та обов'язками наділені обидві сторони договору,

· в залежності від наявності зустрічного надання:

відплатні, безвідплатні (дарування, позичка),

· в залежності від моменту виникнення договору:

консенсуальні – вважаються укладеними з моменту досягнення згоди (купівля-продаж, підряд),

реальні – досягнення згоди недостатньо, моментом виникнення є передача певного майна (позика, зберігання);

· в залежності від самостійності договорів:

основні – існують самостійно,

додаткові (акцесорні) – залежні від основних, не можуть існувати самостійно, в разі визнання недійсним основного договору стає недійсним й додатковий (застави, поруки, гарантії);

попередні – договори, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

· в залежності від об'єкту договору:

речові – з моменту укладення договір породжує речове право, оскільки у цей момент передається річ у власність (дарування),

зобов'язальні – об'єктом є дії зобов'язаної особи.

· Публічний договір – в якому одна сторона (підприємець) взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, медичне обслуговування тощо). Ст. 633 ЦК встановлює певні правові переваги споживачеві, обмежуючи права підприємця. У разі необґрунтованої відмови підприємець повинен відшкодувати збитки споживачеві тощо.

· Договір приєднання – умови договору встановлені однією із сторін у стандартній формі, інші сторони погоджуються з договором у цілому та не можуть запропонувати свої умови. Це договори на постачання електроенергії, газу, послуг зв’язку, страхування тощо. Ст. 634 ЦК встановлює певні гарантії, захист для сторони, яка приєдналася, це право на зміну або розірвання договору з відшкодуванням збитків при певних умовах.

· Типовий договір – це своєрідний нормативно-правовий акт, який заповнює правове регулювання певної сфери господарських відносин через недостатнє врегулювання їх актами вищої юридичної сили. Договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку. Умови типового договору прирівнюються до звичаїв ділового обороту (ст. 630 ЦК).

· Договір на користь третьої особи – це договір, в якому боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі, наприклад, вантажоотримувач. Ст. 636 ЦК передбачені права третьої особи, хоч вона і не є стороною у договорі (право вимагати виконання договору тощо).

Зміст договору

Зміст договору складають істотні умови договору (хто, скільки, коли, яким чином, за скільки? тощо) - умови, які необхідні та достатні для того, щоб договір вважався укладеним та породжував права та обов'язки сторін.

Істотні умови бувають:

- умови, що є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства;

- випадкові - це умови, що встановлюються та погоджуються сторонами, вони є додатковими, не встановленими законодавством, однак стають істотними, якщо випадково включені у договір, бо на цьому наполягає хоча б одна із сторін (ст. 628 ЦК).

Окрім істотних умов у договір іноді включають звичайні умови договору – які базуються на диспозитивних нормах закону або звичаях. Вони не потребують погодження, можуть бути відсутні, оскільки є запасними, однак обов'язкові до виконання. Вважається, що сторони про них повинні знати та згодні з ними, оскільки не передбачили іншого, тому вказувати їх не обов'язково. Не можуть вважатися умовами договору положення, що закріплені в імперативних нормах закону, оскільки імперативні норми вимагають підкорення, а не погодження.

Змішаний договір – це договір, в якому містяться елементи різних договорів. До кожної частини договору застосовується відповідна частина законодавства.

Договір з типовими умовами – договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку. Функція типових договорів – слугувати зразком правового регулювання відносин, якщо сторони не встановили інший правомірний порядок. Типові (взірцеві) договори мають рекомендаційний характер.

Тлумачення умов договору – з'ясування тексту договору шляхом пояснення значення слів, понять сторонами договору, судом, шляхом визначення загальноприйнятих термінів, порівнянням частин договору, висвітлення наміру сторін, мети договору тощо.

Ціна у договорі встановлюється за домовленістю сторін, за винятком випадків державного регулювання.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до умов договору.