Види посередництва. Соціально-правове посередництво. Посередництво у вирішенні медико-соціальних питань. Посередництво у соціально-педагогічній сфері. Посередництво в отриманні соціальних послуг.

 

Види посередництва.

Механізм посередництва має бути досить гнучким, яка досягається з допомогою різноманіття видів посередництва, і навіть їх поєднань. До поширеним видам ставляться:

§ запропоноване — испрашиваемое;

§ договірне — фактичне;

§ формальне — неформальне;

§ постійне — тимчасове;

§ одностороннє — багатостороннє (індивідуальне — колективне);

- офіційне — неофіційне;

§ персональне — деперсонализированное.

Пропоноване посередництво передбачає, що ініціатива у наданні посередницьких послуг походить від посередника. Наприклад, в конфлікті 1979 – 1980 рр. між навіть Іраном у зв'язку з захопленням американських заручників було винесено посередництво Алжиру, хоча багато хто інші держави й міжнародних організацій виступав із аналогічними предложениями[5].

На відміну від запропонованого испрашиваемое посередництво передбачає, що ініціатива походить від конфліктуючих сторін. Вони самі звертаються по допомогу до країні, організації до розв'язання спору.

Проводячи різницю між запропонованим і испрашиваемым видами посередництва, слід підкреслити, що й виділення є усе ж умовним. Багато конфліктних ситуаціях, як офіційно запропонувати посередницькі послуги, чи запросити їх, учасники конфлікту, й потенційні посередники проводять попередні консультації.

Слід розрізняти також договірне і фактичне посередництво залежно від форми його здійснення. У першому випадку воно передбачається спеціальними угодами між посередником і учасником конфлікту, у другому такі угоди відсутні.

Формальне посередництво передбачає, що з посередником закреплён статус посередника, який визнають всі боку, що у переговорах, тоді як неформальний посередник такого статусу немає. Лише формальне посередництво може з визначення вважатися посередництвом. Проте за практиці надання тому чи іншій особі посередницьких функцій який завжди буває бажаним і навіть можливим учасники конфлікту. У окремих випадках обличчя або група осіб (що можуть бути держави й організації) виконують посередницькі функції, які мають те що формального статусу посередника. Прикладом тут може бути діяльність нейтральних і неприєднаних країн з підготування й уточненню компромісних пропозицій ряд форумів НБСЄ: ці країни тим щонайменше залишалися так само учасниками переговорів, як інші держави.

Останніми роками неформальне посередництво одержує велику поширення, що з з двох причин: по-перше, розвитком практики багатосторонніх переговорів, у яких майже завжди потрібно неформальний посередник для залагоджування суперечностей, і вироблення остаточних рішень; по-друге, достатньої гнучкістю неформального посередництва. Воно не пов'язує боку певними зобов'язаннями. Що стосується неуспіху однієї з неформальних посередників і завдання центру може спробувати вирішити інший. Усе це відкриває широкі можливості використання неформального посередництва. Проте є в нього свої мінуси. Відсутність статусу посередника обмежує його можливості впливу на ситуацію і виконання відновлення всього комплексу посередницьких функцій.

Слід відрізняти офіційне і неофіційне посередництво. Офіційне посередництво передбачає, у ролі посередника виступають держави або міжурядові організації. При неофіційному посередництві цих функцій виконують громадські організації, руху, приватні особи. Важливою характеристикою діяльності неофіційного посередника, що дозволяє то деяких випадках діяти ефективніше, ніж його офіційному колезі, і те, що не відпо-відає політику конкретної держави, хоч і може бути його громадянином. Останнім часом неофіційне посередництво стає досить поширеним, що пов'язано, з одного боку, зі збільшенням кількості неурядових громадських організацій і зростанням їхнього впливу, з іншого боку — орієнтації цього виду посередництва значною мірою громадські свідомість.

Нерідко офіційний і неофіційний види посередництва використовуються параллельно[7]. Є також сталий розвиток і тимчасове посередництво. Постійний посередник здійснює своїх функцій протягом усього врегулювання конфлікту, тимчасовий — якомусь етапі, у його завдання входить надання конкретної допомоги. Аби вирішити окремої завдання до постійному посереднику може приєднатися інший — тимчасовий посередник.

При багатосторонньому посередництвіяк посередник виступає не одну особу, а група осіб (наприклад, група держав). Відповідно, якщо посередництво здійснюється однією особою, воно буде одностороннім.

Важливо пам'ятати, що з відмінності багатостороннього і одностороннього посередництва обличчям, що забезпечує його, не обов'язково окремій людині, їм може бути держава, організація, інститут. Отже, якщо посередництво здійснюється кількома людьми, які мають якусь країну, чи організацію та влитися працюють у «команді», то таке посередництво буде одностороннім.

Багатостороннє посередництво — досить поширене явище в світі. Конфліктуючі боку можуть вибрати однієї з посередників чи погодитися щодо участі двох і більше посередників.

Переваги, надані цим виглядом посередництва, не означають, що посередництво взагалі ефективніше, коли вона здійснюється не однієї, а двома чи декількома сторонами. Одночасне втручання кількох сторін у конфлікт можуть призвести до ускладнення процесу. Так, під час захоплення заручників у місті Будённовске в 1995 р. посередницькі функції їх визволенню намагалися здійснити представники різних політичних партій та сил Росії. Діючи паралельно, але завжди узгоджено, вони створювали перешкоди одна однійі тим самим часом ускладнювали ситуацію.

Недоліком багатостороннього посередництва є, ще, та її надмірна «громіздкість». Оскільки кількість сторін, потребують узгодження, збільшується, остільки багатостороннє посередництво, зазвичай, вимагає більше часу й внаслідок втрачається оперативність.

Є й неофіційне персональне посередництво. Іноді ще й називають посередництвом приватних осіб. У цьому ролі зазвичай виступають журналісти, бізнесмени, відомі вчені, колишні політичних діячів. Так, під час Карибського кризи використовувалися журналістські канали обмінюватись інформацією.

Здається, приватна особа як неофіційного посередника має мінімальним впливом. Часом навіть приватній особі зазвичай утруднений доступом до закритим джерелам інформації. Чому ж тоді учасники конфлікту звертаються до такого посередника? Причина тут психологічна — приватний посередник може бути ефективним, коли він має високого авторитету. До його допомоги вдаються тоді, як між конфліктуючими сторонами відсутні канали комунікації, а відтворити їх у офіційному рівні дуже складно.

Соціально-правове посередництво.

Посередництво у вирішенні медико-соціальних питань.

Соціально – медичний посередник є особою, яка допомагає медичному персоналу виконувати медичну діяльність, сприяє діалогу між спільнотою та представниками державних структур (медичним персоналом), укріпляє зв’язок між спільнотою та різними державними закладами, визначає соціальні та медичні проблеми ромського населення і допомагає в їх вирішенні.

Обов’язки соц-мед посередника

допомагати громадянам, які потребують медичної, а також соціальної допомоги, яка пов‘язана із забезпеченням їхнього доступу до соціально - медичних послуг;

налагоджувати співробітництво та співпрацювати із закладами охорони здоров‘я;

співпрацювати із закладами охорони здоров‘я та органами місцевої влади з метою сприяння вирішенню соціально-медичних питань;

інформувати населення про види послуг, що надаються медичними закладами та установами соціального обслуговування та порядок їх отримання, у т.ч. шляхом розповсюдження інформаційно-довідкових матеріалів і методичної літератури;

самостійно або/та разом з медичними працівниками, компетентними громадськими організаціями та засобами масової інформації проводити роз‘яснювальну, інформаційно-просвітницьку роботу серед населення стосовно корисності медичних, соціальних та освітніх послуг, пропагувати здоровий спосіб життя, сімейні цінності та відповідальне батьківство;

Посередництво у соц-педагогічній сфері

Соціально-педагогічне посередництво має на меті встановити взаємозв’язок та спільну дiяльність багатьох структур для вирішення проблем різних клієнтів соціальної роботи. Посередництво має на меті професійне втручання у конфлiктну ситуацю, створює для конфліктуючих сторiн сприятливі умови самостійно приймати рішення щодо вирішення конфліктів. Варто зауважити, що керівником процесу розв’язання конфлiктів здійснює нейтральний учасник – посередник (соціальний педагог).

Посередництво – це допомога у вирiшенні проблем клієнта, яке здiйснюється третьою стороною, процес допомоги відбувається за допомогою різних служб та спецiалістiв, [47]. Соціальна посередницька дiяльність - діяльність спеціаліста соціальної сфери, яка зумовлена дiями соціальних суб'єктiв, є причиною i наслідком цих дій i є способом вирішення та подолання соціального конфлiкту [47, c. 231]. Виходячи з вище зазначеного можна зробити висновок, що соцiальний педагог є посередником мiж особистiстю та соцiумом, який активно бере участь у формуванні гуманних, виховуючих, морально i фiзично здорових відносин у соціальному середовищі, сiм'ї, сімейному оточенні, мiж дорослими та дітьми.

Соцiальний педагог школи виконуючи роль посередника обов`язково має визначити співпадання потреб учнів з видом дiяльності тих закладів, які можуть надати професійну i компетентну допомогу. Для цього потрiбно провести дiагностику проблеми яка виникла. Також соціальний педагог має володіти інформацію про види послуг, які надають рiзні заклади. Це дозволить йому швидко відреагувати на проблему, оцінювати її i давати клієнту чіткі пояснення про те, хто i як може йому допомогти. Отже, соцiальний педагог як посередник повинен бути готовим до професiйного виконання таких функцiй:

- Прогностична,

- Дiагностична,

- Експертно-консультативна,

- Органiзаційна,

- Профiлактична.

Виходячи iз вище зазначеного,соціальний педагог має володіти знаннями про:

- особливостівиникнення соціального конфлiкту та соціальних проблем;

- сутность соцiального дiалогу дляїх вирішення конфлікту;

- теоретичні знання й практичні навички у галузi соціальних досліджень для діагностування проблеми;

- знання та навички щодо профiлактики проблемних ситуацiй;

- володiння технологіями процесу переговорів івраховувати вимоги соціального діалогу;

- вміння створювати умови, якiможуть задовольнити інтереси обох сторін, між якими соціальний педагог постає посередником, а також дані інтереси не мають суперечити чинному законодавству.

Посередницька робота соціального педагога здiйснюється за певною технологією. Соціально-педагогічна технологiя – це сукупність прийомiв, методів i впливів, що застосовуються для досягнення поставлених цілей у процесі соціального планування, розвитку та розв’язання рiзних соціальних проблем. В діяльності соціального педагога як посередника можна виділити три технологічні етапи:

1) Виявлення проблеми клієнта та оцiнка можливостей її вирішення;

2) Вибір закладу, здатного допомогти клієнту у вирішенні проблеми;

3) Допомога клiєнту у встановленні контакту з потрiбною службою i допомога в прийомі клієнта даним закладом.

Отже, соціальний педагог звертається до посередницької діяльності тодi, коли соціальний педагог не може знайти сам шляхи та засоби вирішення проблеми клієнта, або ж у закладі в якому працює. Тоді він рекомендує i сприяє зверненню клієнта до необхідного спеціаліста та закладу який може допомогти у вирішенні проблеми.

Посередництво в отриманні соціальних послуг

Надання соціальної послуги проводиться в два етапи:

1 етап – допомога у врегулюванні конфліктів (спорів) і опрацювання шляхів та умов їх розв’язання (надається соціальним працівником, фахівцем із соціальної роботи, психологом);

2 етап - ведення переговорів (надається посередником (медіатором).

Суб’єкт, що надає соціальну послугу, може відмовити отримувачам соціальної послуги у її наданні, якщо він не здатний задовольнити індивідуальні потреби отримувачів соціальної послуги (відсутність кваліфікованих спеціалістів, посередників (медіаторів), наявність у одного з отримувачів соціальної послуги стану загострення хронічного психічного захворювання, стану гострого алкогольного та/або наркотичного сп’яніння, ознак гострого захворювання, відмови від отримання соціальної послуги однієї із сторін).

Відмова супроводжується письмовим поясненням причин та довідковою інформацією про можливість отримати таку соціальну послугу в іншого суб’єкта, що надає соціальну послугу (за наявності).

У разі недосягнення сторонами спільної згоди по конфлікту (спору), що виник між отримувачами соціальної послуги, або якщо одна із сторін не з'являється для участі у врегулюванні конфліктів (спорів) більше двох разів поспіль без поважних причин, надавач соціальної послуги приймає у письмовій формі рішення про завершення процедури надання соціальної послуги, яке посвідчується організацією, що надає соціальну послугу або нотаріально, якщо посередником (медіатором) є фізична особа-підприємець та інформує сторони про право звернення до суду у встановленому законом порядку.

У рішенні про завершення процедури надання соціальної послуги посвідчується лише факт небажання обох або однієї із сторін отримувати цю послугу.

Укладення договору про надання соціальної послуги та медіаційної угоди

1. З отримувачем соціальної послуги протягом 5 днів з дня прийняття рішення про надання соціальної послуги укладається договір про її надання, за винятком, коли отримувачем послуги є дитина, яка перебуває у складних життєвих обставинах, влаштована до закладу соціального захисту дітей.

2. Укладання договору про надання соціальної послуги здійснюється за участю кожного отримувача соціальної послуги.

3. Договір підписується кожним отримувачем соціальної послуги та представником суб’єкта, що надає соціальну послугу. Кожна зі сторін отримує один примірник договору.

4. За результатами надання соціальної послуги може бути укладена медіаційна угода (мирова угода, угода про примирення).

5. Медіаційна угода укладається у письмовій формі, підписується сторонами, посередником (медіатором), законними представниками сторін (якщо отримувач соціальної послуги дитина).

Медіаційна угода включає спільне рішення сторін щодо врегулювання конфлікту між ними та/або зобов’язання про форму та порядок усунення спричиненої конфліктом шкоди.

У разі невиконання стороною узятих на себе медіаційною угодою зобов’язань інша сторона має право звернутися до суду в установленому законодавством порядку.

Медіаційна угода не може містити положень, що порушують чинне законодавство.