Соціальна реабілітація людей з інтелектуальною недостатністю: інноваційні підходи в Україні

Інваліди з психічними розладами відносяться до найбільш соціально дезадаптовані групи населення. У загальній структурі інвалідності за класами хвороби психічні захворювання займають третє рангове місце і становлять 10%. Психічні розлади відрізняються великою варіабельністю як за клінічним особливостям, тим чи іншим проявам психічної дезорганізації, так і за ступенем її вираженості. У 10-й Міжнародній класифікації хвороб описано 458 категорій психічних розладів, але далеко не всі з них призводять до інвалідизації. До найбільш серйозних захворювань, що викликають виражені порушення життєдіяльності, відносяться шизофренія, розумова відсталість, старече слабоумство, розлади настрою, особи і деякі інші [11].

Програми реабілітаційних заходів при психічних розладах визначаються як характером обмеження життєдіяльності і здатністю до компенсації порушених психічних функцій, так і місцем їх проведення. Але в будь-якому випадку передбачаються дві стратегії втручань: 1) розвиток навичок інваліда; 2) розширення зовнішніх ресурсів.

Протягом багатьох десятиліть основними організаційними формами психіатричної допомоги в системі соціального захисту населення вважалися установи стаціонарного типу - психоневрологічні інтернати та диспансери (ПНД) для дорослих і дітей [12].

Основними завданнями психоневрологічних інтернатів служать:

матеріально-побутове забезпечення інвалідів та створення найбільш адекватних за віком та станом здоров'я умов життєдіяльності;

організація догляду та нагляду за пацієнтами, надання медичної допомоги, проведення лікувально-оздоровчих і профілактичних заходів;

здійснення реабілітаційних заходів медичного, соціального і лікувально-трудового характеру;

- Організація відпочинку і дозвілля осіб, що проживають в інтернаті.

Головні організаційні завдання соціальної допомоги в умовах ПНД:

організація різних форм соціальної підтримки пацієнтів;

забезпечення соціальної допомоги хворим і їх сім'ям; оформлення документів та госпіталізація пацієнтів при наявності показань до установ органів соціального обслуговування; вирішення питань опіки;

проведення соціально-реабілітаційних програм - освітніх курсів з основ психіатричних знань, різних видів індивідуальної та групової психотерапії та тренінгів соціальних навичок; відновлення професійного функціонування чи забезпечення трудової зайнятості;

надання психологічної підтримки сім'ям, які мають психічно хворого;

організація суспільних форм допомоги споживачів - самих хворих, їхніх родичів і найближчого оточення;

встановлення зв'язків і взаємодії психоневрологічного диспансеру з територіальними соціальними та іншими установами, що мають відношення до соціальних проблем психічно хворих людей [13, с. 78-90].

З метою активізації психічної діяльності хворих фахівцями пропонується використовувати наступні реабілітаційно-відновлювальні режими змісту пацієнтів:

режим постійного спостереження, коли хворий постійно перебуває в полі зору персоналу;

режим загального нагляду, який передбачає можливість переміщення пацієнта по території;

обмежено-вільний режим (у межах установи);

власне вільний режим утримання.

Лікувально-трудові майстерні (ЛТМ) і спеціалізовані цехи у системі органів охорони здоров'я представляють основну базу для організації трудової діяльності інвалідів з психічного захворювання. Вони розгорнуті в структурі психоневрологічних диспансерів і психіатричних лікарень.

Помітну роль у реабілітації інвалідів з психічного захворювання відіграють громадські об'єднання. Їх умовно можна розділити на два види: 1) професійні громадські об'єднання, до складу яких входять психіатри, психологи, соціальні працівники та інші спеціалісти; 2) громадські організації, які представлені самими пацієнтами, їх родичами, особами, їм співчуваючими.

Соціальна реабілітація головним чином спрямована на відновлення трудового статусу і придбання здатності жити у природних умовах. Один із способів досягнення здатності вести незалежну, особистісно задовольняє життя може бути виражений формулою: репетиція-імітація "нормальної" самостійного життя і суспільних взаємодій. За допомогою психосоціального тренінгу хворі також навчаються справлятися з конфліктами, відстоювати свої інтереси, визначати реальні перспективи, діяти у відповідності з очікуваннями суспільства. Підводячи підсумки сказаного, можна відзначити, що основними організаційними формами психіатричної допомоги в системі соціального захисту населення вважаються психоневрологічні інтернати та диспансери, де надається спеціалізована допомога цій категорії інвалідів, що пов'язано з клінічними особливостями психічних захворювань.

 

Соціальна реабілітація сліпих: інноваційні підходи в Україні

 

Соціально-побутова та соціально-средовая реабілітація інвалідів з порушеннями зору забезпечується системою орієнтирів - дотикових, слухових і зорових, які сприяють безпеці пересування та орієнтуванні в просторі.

Дотикальні орієнтири: напрямні поручні, рельєфні позначення на поручнях, таблиці з опуклими написами або шрифтом Брайля, рельєфні плани поверхів, будівлі тощо; змінюваний тип покриття підлоги перед перешкодами. Слухові орієнтири: звукові маяки при входах, радіотрансляція. Зорові орієнтири: різні спеціально освітлювані індекси у вигляді символів і піктограм з використанням яскравих, контрастних кольорів; контрастне колірне позначення дверей і т.п.

Вирішальний момент у психологічній реабілітації - відновлення соціальних позицій інваліда по зору, зміна ставлення до свого дефекту і сприйняття його як особистого якості, індивідуальної особливості.

Особливе місце займає навчання навичкам використання в роботі комп'ютерної оргтехніки, вміння орієнтуватися в науковій інформації, ефективно її використовувати для вирішення практичних завдань. Розвивається практика індивідуального навчання. Організовуються виховна, культурно-просвітницька робота і дозвілля учнів.

Курс соціальної реабілітації забезпечує оволодіння навичками самостійної орієнтування в просторі, соціально-побутової орієнтування і самообслуговування, читання та письма за системою Брайля, машинопису та інших комунікативних засобів. Незрячих навчають правилам користування громадським транспортом, вчать робити покупки в магазині, користуватися поштою і т.д.

Інваліди з патологією зору відчувають певні труднощі при необхідності самостійного користування транспортом. Для сліпих важливі не стільки технічні пристосування, скільки адекватна інформація - вербальна, звукова (орієнтує, що попереджає про небезпеку і ін)

Слабозорі людина потребує при користуванні транспортом у зміні величини покажчиків, посилення контрастності колірної гами, яскравості освітлення об'єктів, транспортних елементів, які дозволяють йому використовувати, диференціювати, розрізняти транспортні засоби та пристрої. Для людини з повною втратою зору доступ до громадського транспорту можливий лише зі сторонньою допомогою.

Важливе значення для соціальної інтеграції інвалідів із зоровими розладами мають заходи соціальної реабілітації. Для реалізації цих заходів необхідно забезпечення незрячих допоміжними тифлотехнічних засобів:

- Для пересування і орієнтування (тростина, системи для орієнтації - локатори лазерні, світлові й ін)

- Для самообслуговування - тіфлосредства культурно-побутового і господарського призначення (кухонні прилади і пристосування для приготування їжі, для догляду за дитиною та ін)

- Для інформаційного забезпечення, навчання;

- Для трудової діяльності - тіфлосредства і пристосування, якими незрячих забезпечує виробництво в залежності від виду трудової діяльності