Поняття про посередницьку діяльність. Етапи посередницької діяльності

Поняття про посередницьку діяльність. Етапи посередницької діяльності

 

Головним завданням посередника є перетворення опо­нентів на партнерів з вирішення проблеми. Посередник стає між двома ворогуючими сторонами і допомагає їм знайти варіант вирішення конфлікту. Він прагне бути об'єктивним і нейтральним. Він може переймати на себе цю роль нефор­мально або може бути призначеним на неї.

Зміст посередницьких ролей: Радник-конфліктолог: пропонує альтернативи, демонструє гнучкий підхід, не бере участі в обговореннях, привертає увагу до думки опонента. Неформальне посередництво полягає у дружній підтримці конфліктуючих, стимулює до уважного ставлення опонентів один до одного. При вмілому його використанні сторони навіть не помічають посередницької ролі свого приятеля.

Зазвичай під посередництвом розуміється участь третьої, нейтральній боку з єдиною метою оптимізації процесу переговорів й пошуку взаємоприйнятного рішення. Третя сторона припускає й посередника, і спостерігача, й іншу обличчя, зайняте наданням допомогу у врегулюванні конфліктних взаємин чи розв'язанні тих завдань між іншими сторонами.

Метою посередництва, як підкреслює Э.А.Пушмин, є сприяння мирного врегулювання конфликта[2]. До завданням посередництва ставляться організація переговорів, що у них, пошук взаємоприйнятних формул рішення.

Посередництво – досить гнучкий засіб впливу на конфлікт за метою його врегулювання мирними засобами. В вона найчастіше приймається громадянами та бракує негативних реакцій, породженими, приміром, застосування санкцій або введення миротворчих військ. І ще одне важлива річ: як і раніше, що посередництво виключає використання засобів (загрози, відмову у наданні економічної допомоги у разі продовження конфлікту, й т.п.), воно усе ж таки орієнтоване на діалог конфліктуючих сторін між собою - і кожної їх із посередником.

Посередництво необхідна за наступних випадках:

-якщо боку залучені в тривале протистояння;

- якщо вони визнають одне одного;

-якщо боку пов'язали себе безліччю зобов'язань та їм дуже складно вдатися до поступки;

- якщо серйозні розбіжності у культурі, ідеології чи то релігії, які створюють додаткові комунікаційні бар'єри. Ці умови роблять посередництво необхідним.

Етапи посередницької діяльності

Для того, щоб виконати мету, що стоїть перед посередником, він повинен провести досить тривалу і складну роботу, яку умовно можна поділити на декілька етапів.

1. Діагностика конфлікту. Для цього потрібно: визначити тип конфлікту, оцінити ступінь його гостроти, установити причини конфлікту та його глибину, дослідити динаміку конфлікту та охарактеризувати його стадію на момент дослідження, вивчити наміри, цілі, орієнтації учасників конфлікту, а також ресурси, які вони мають і можливі дії, які вони готові здійснити, оцінити вплив на конфлікт зовнішніх факторів (органів влади).

2. Побудова моделі розвитку конфлікту та прогнозування його наслідків.На цьому етапі необхідно здійснити:

· різні варіанти розвитку конфлікту з точки зору задоволення інтересів кожної із сторін;

· прогноз негативних та позитивних наслідків можливих варіантів розвитку конфлікту для кожного із учасників конфлікту;

· визначити ціни „перемоги”, „поразки” і „згоди” кожного із учасників конфлікту, виявлення на цій основі найбільш привабливих варіантів вирішення конфлікту.

3. Спеціальна підготовка переговорів. Вона передбачає посередником виконання таких видів роботи:

· визначення стратегії та тактики переговорів;

· здійснення допомоги кожній із сторін в осмисленні ситуації, що склалася;

· переформування вимог сторін конфлікту із врахуванням певного бачення ситуації та законодавства країни;

· створення атмосфери довіри учасників переговорів;

· формування порядку денного (визначення пріоритетів та порядку обговорення питань).

4. Переговори. На попередніх етапах кожний з учасників конфлікту за допомогою посередника повинен з’ясувати чим відрізняється бажаний результат від того, що реально може бути досягнуто. Метою переговорів повинне бути те, що можна досягнути, а не бажане. Цей етап може бути достатньо важким і тривалим, оскільки він передбачає безпосередньо контакт учасників конфлікту або їх довірених осіб (це можуть бути, так сказати, перші особи, або на першій стадії − робочі групи).

Етапи посередництва:

§ ініціація пошуку згоди;

§ налагодження переговорного процесу;

§ що у переговорний процес;

§ стеження виконанням угод.

 

Групова згуртованість і її роль у процесі тренінгової роботи

Групова згуртованість - це показник міцності, єдності і стійкості міжособистісних взаємодій і взаємин у групі, що характеризується взаємної емоційної привабливістю членів групи і задоволеністю групою. Групова згуртованість може виступати і як мета психологічного тренінгу, і як необхідна умова успішної роботи. У групі, сформованій з незнайомих людей, якась частина часу обов'язково буде витрачена на досягнення того рівня згуртованості, який необхідний для вирішення групових завдань.

Узагальнення наявних досліджень (А. А. Александров, 1997; Ж. Годфруа, 1992; К. Рудестам, 1993 і ін.) Дозволяє виділити наступні фактори, що сприяють групової згуртованості:

· збіг інтересів, поглядів, цінностей і орієнтації учасників групи;

· достатній рівень гомогенності складу груп (особливо за віковим показником - небажано об'єднувати в одній групі осіб старше п'ятдесяти років і молодше вісімнадцяти);

· атмосфера психологічної безпеки, доброзичливості, прийняття;

· активна, емоційно насичена спільна діяльність, спрямована на досягнення мети, значимої для всіх учасників;

· привабливість ведучого як зразка, моделі оптимально функціонуючого учасника;

· кваліфікована робота ведучого, що використовує спеціальні психотехнічні прийоми і вправи для посилення згуртованості;

· наявність іншої групи, яка може розглядатися як його суперниця в якомусь відношенні;

· присутність в групі людини, здатного протиставити себе групі, різко відрізняється від більшості учасників (як показує сумний досвід не тільки тренінгів, а й повсякденного життя, люди особливо швидко згуртовуються не в боротьбі за щось, а в боротьбі проти когось).

Причинами зниження групової згуртованості можуть виступити:

· виникнення в тренінговій групі дрібних підгруп (це особливо ймовірно в групах, що перевищують 15 осіб; втім, іноді своєрідна змагальність, що з'являється між підгрупами, прискорює групову динаміку і сприяє оптимізації тренінгу);

· знайомство (дружба, симпатія) між окремими членами групи до початку тренінгу - це веде до приховування від інших учасників групи якійсь приватній інформації, до прагнення захистити один одного і не вступати в полеміку, до відчуження такої діади від групи;

· невміле керівництво з боку ведучого, яке може привести до зайвої напруги, конфліктів і розвалу групи;

· відсутність єдиної мети, що захоплюється і об'єднує учасників, і спільної діяльності, організованої провідним; млява групова динаміка.

Згуртованість визначає успіх тренінгової роботи вже хоча б тому, що робить групу більш стійкою до ситуацій, що супроводжується негативними емоційними переживаннями, допомагає долати кризи в розвитку. У деяких випадках досягнення високої груповий згуртованості стає найважливішою метою психологічного тренінгу (про це не завжди доцільно інформувати учасників). Тренінги згуртованості, створення команди проводяться в організаціях і установах, чия ефективна діяльність безпосередньо залежить від ступеня єдності та взаєморозуміння співробітників.

 

Рівні творчої діяльності соціального працівника: удосконалення власної діяльності, творчі впровадження передового досвіду, впровадження нововведень у професійну діяльність, науково-дослідна перевірка ефективності нововведень, прогнозно-пошукова діяльність.

 

На даний час професійна підготовка фахівців соціальної сфери в Україні здійснюється у різних формах: очна, очно-заочна, заочна, вечірня, екстернат та інші – і передбачає багаторівневий характер освіти: допрофесійна, професійна, післядипломна, підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів. Соціальні працівники мають можливість отримувати різну професійно рівневу кваліфікацію і спеціалізацію у середніх навчальних закладах (училищах, технікумах, коледжах, ліцеях) та у вищих навчальних закладах (інститутах, університетах, академіях, спецфакультетах) та ін.

Професійна підготовка спеціалістів для соціальної сфери здійснюється у вузах різних напрямків: університетах класичного профілю, педагогічних університетах, академіях, педагогічних, медичних, технічних, юридичних, економічних інститутах.

На даний час в Україні можна виділити наступні рівні підготовки кадрів для соціальної сфери:

1. Допрофесійна підготовка на курсах, у школах, ліцеях. Випускники цих закладів, отримавши середню освіту, можуть працювати у відповідних закладах і обслуговувати хворих, престарілих, одиноких.

2. Навчання у середніх навчальних закладах дає можливість очолити відділення обслуговування на дому, відділення денного перебування, невідкладної соціальної допомоги та інші відділення із обслуговування хворих, престарілих, одиноких.

3. Навчання у вищих закладах освіти (термін навчання 4-5, 5 років); особи, які мають вищу освіту, можуть навчатись на спеціальних факультетах післядипломної освіти (від 1 до 3 років). У свою чергу, вища професійна освіта має 3 ступені: підготовка бакалаврів (4 роки), спеціалістів (5 років), магістрів (6 років). Останні після отримання диплому мають право займатися навчально-педагогічною та науково-дослідницькою роботою.

4. Перепідготовка і підвищення кваліфікації працюючих спеціалістів (система різноманітних курсів, стажувань і т.д.).

5. Підготовка науково-викладацьких кадрів. На сьогодні в Україні діють вчені ради по захисту дисертацій, у яких успішно захищаються докторські і кандидатські дисертації із різноманітних проблем соціальної роботи та соціальної педагогіки. Характерно, що поряд із викладачами успішно захищають свої наукові дослідження практики: спеціалісти комітетів соціального захисту населення, спеціалісти центрів соціальних служб для молоді, управлінські кадри.

 

Поняття про посередницьку діяльність. Етапи посередницької діяльності

 

Головним завданням посередника є перетворення опо­нентів на партнерів з вирішення проблеми. Посередник стає між двома ворогуючими сторонами і допомагає їм знайти варіант вирішення конфлікту. Він прагне бути об'єктивним і нейтральним. Він може переймати на себе цю роль нефор­мально або може бути призначеним на неї.

Зміст посередницьких ролей: Радник-конфліктолог: пропонує альтернативи, демонструє гнучкий підхід, не бере участі в обговореннях, привертає увагу до думки опонента. Неформальне посередництво полягає у дружній підтримці конфліктуючих, стимулює до уважного ставлення опонентів один до одного. При вмілому його використанні сторони навіть не помічають посередницької ролі свого приятеля.

Зазвичай під посередництвом розуміється участь третьої, нейтральній боку з єдиною метою оптимізації процесу переговорів й пошуку взаємоприйнятного рішення. Третя сторона припускає й посередника, і спостерігача, й іншу обличчя, зайняте наданням допомогу у врегулюванні конфліктних взаємин чи розв'язанні тих завдань між іншими сторонами.

Метою посередництва, як підкреслює Э.А.Пушмин, є сприяння мирного врегулювання конфликта[2]. До завданням посередництва ставляться організація переговорів, що у них, пошук взаємоприйнятних формул рішення.

Посередництво – досить гнучкий засіб впливу на конфлікт за метою його врегулювання мирними засобами. В вона найчастіше приймається громадянами та бракує негативних реакцій, породженими, приміром, застосування санкцій або введення миротворчих військ. І ще одне важлива річ: як і раніше, що посередництво виключає використання засобів (загрози, відмову у наданні економічної допомоги у разі продовження конфлікту, й т.п.), воно усе ж таки орієнтоване на діалог конфліктуючих сторін між собою - і кожної їх із посередником.

Посередництво необхідна за наступних випадках:

-якщо боку залучені в тривале протистояння;

- якщо вони визнають одне одного;

-якщо боку пов'язали себе безліччю зобов'язань та їм дуже складно вдатися до поступки;

- якщо серйозні розбіжності у культурі, ідеології чи то релігії, які створюють додаткові комунікаційні бар'єри. Ці умови роблять посередництво необхідним.

Етапи посередницької діяльності

Для того, щоб виконати мету, що стоїть перед посередником, він повинен провести досить тривалу і складну роботу, яку умовно можна поділити на декілька етапів.

1. Діагностика конфлікту. Для цього потрібно: визначити тип конфлікту, оцінити ступінь його гостроти, установити причини конфлікту та його глибину, дослідити динаміку конфлікту та охарактеризувати його стадію на момент дослідження, вивчити наміри, цілі, орієнтації учасників конфлікту, а також ресурси, які вони мають і можливі дії, які вони готові здійснити, оцінити вплив на конфлікт зовнішніх факторів (органів влади).

2. Побудова моделі розвитку конфлікту та прогнозування його наслідків.На цьому етапі необхідно здійснити:

· різні варіанти розвитку конфлікту з точки зору задоволення інтересів кожної із сторін;

· прогноз негативних та позитивних наслідків можливих варіантів розвитку конфлікту для кожного із учасників конфлікту;

· визначити ціни „перемоги”, „поразки” і „згоди” кожного із учасників конфлікту, виявлення на цій основі найбільш привабливих варіантів вирішення конфлікту.

3. Спеціальна підготовка переговорів. Вона передбачає посередником виконання таких видів роботи:

· визначення стратегії та тактики переговорів;

· здійснення допомоги кожній із сторін в осмисленні ситуації, що склалася;

· переформування вимог сторін конфлікту із врахуванням певного бачення ситуації та законодавства країни;

· створення атмосфери довіри учасників переговорів;

· формування порядку денного (визначення пріоритетів та порядку обговорення питань).

4. Переговори. На попередніх етапах кожний з учасників конфлікту за допомогою посередника повинен з’ясувати чим відрізняється бажаний результат від того, що реально може бути досягнуто. Метою переговорів повинне бути те, що можна досягнути, а не бажане. Цей етап може бути достатньо важким і тривалим, оскільки він передбачає безпосередньо контакт учасників конфлікту або їх довірених осіб (це можуть бути, так сказати, перші особи, або на першій стадії − робочі групи).

Етапи посередництва:

§ ініціація пошуку згоди;

§ налагодження переговорного процесу;

§ що у переговорний процес;

§ стеження виконанням угод.