Групові процеси і явища. Динаміка функціонування групи само-, взаємодопомоги. Терапевтичні ефекти групи і групової соціальної роботи.

 

Групові процеси і явища.

На відміну від індивідуальної роботи, основою якої є вплив консультанта на клієнта, групова робота використо­вує можливості групи як цілісної спільноти щодо залучен­ня особистості до певної системи цінностей, оволодіння певними видами діяльності, зміни свого життя. Групі в со­ціальній роботі властиві такі самі процеси, явища, тенден­ції, що і будь-якій соціальній групі. Йдеться про те, що кожна група у своїй життєдіяльності долає етапи станов­лення, розвитку, модифікації або розпаду. Усі ці етапи, їх особливості, знання про які необхідні у соціальній роботі, позначають поняттям «групова динаміка».
Групова динаміка — зміни структури групи, розподілу влади в ній, позицій, ролей, групових норм, моделей поведінки, спілкування, міжособистісних стосунків, зумовлені впливом її учасників і зов­нішніми умовами.

Групову динаміку характеризують цілі і завдання, норми (правила), структура групи, групові ролі і пробле­ма лідерства, групова згуртованість, напруження в групі, формування підгруп, актуалізація попереднього емоцій­ного досвіду тощо.

За спостереженнями американських дослідників, біль­шість груп долає у своєму розвитку типологічне однакові фази (етапи, цикли): формування, штормування, норму­вання, виконання, жалкування (табл. 3.1). За іншою версі­єю, такими фазами є підготовка до приєднання, влада та контроль, близькість, диференціація, поділ.

Запропонована Брайсом Такменом двовимірна (дво-факторна) модель зосереджується на взаємодії, описує динаміку групового процесу з урахуванням умов форму­вання групи; наявності ділової (розв'язання групового зав­дання) і особистісної (розвиток групової структури) сфер групової активності; місця групи в гіпотетичній послідов­ності (на відповідній стадії) розвитку. Згідно з цією модел­лю, в кожній із зазначених сфер передбачається подолан­ня групою таких стадій міжособистісної активності:

стадія перевірки і залежності, особливість якої полягає­в орієнтуванні щодо характеру дій кожного учасника і пошу­­ку взаємоприйнятної міжособистісної поведінки в групі;

стадія внутрішнього конфлікту, яку характеризу­­ють порушення взаємодії, відсутність єдності між учасни­­ками групи;

стадія розвитку групової згуртованості, яка досяга­­ється шляхом поступової гармонізації відносин, усунення­міжособистісних конфліктів;

стадія функціонально-рольової співвіднесеності,­пов'язана з утворенням рольової структури групи.

Знання фаз групового розвитку дає змогу враховувати йо­го особливості, бачити наслідки. Добре обізнані з цією проб­лематикою соціальні працівники беруть на себе відповідаль­ність за розвиток групової динаміки, обговорення критичних моментів, реалізацію узгодженої програми діяльності.
Кожна група має власну тривалість існування, зумов­лену різними обставинами. Деякі групи не витримують етапу штормування, інші — не затримуються на етапі виконання і починають шукати собі нові завдання або зазнають стагнації, перетворюються на групу, яка повільно вмирає. Тому іноді краще припинити роботу групи на «високій ноті», ніж спостерігати, як вона скочується у без­вихідь. Наприклад, група самодопомоги жінок, які зазна­ли насильства, може швидко прийняти рішення про реор­ганізацію або зайнятися підприємництвом, не зупиняю­чись лише на обговоренні своїх емоційних проблем.

 

Динаміка функціонування групи само-, взаємодопомоги.

Функціонування груп взаємодопомоги базується на основі взаємної участі їх членів у вирішенні проблем, обміну знаннями й досвідом та самостійно визначеної відповідальності, зацікавленості й бажання змінити щось у власній ситуації та обмінятись своїм досвідом з людьми, які мають подібні проблеми. Групи взаємодопомоги - це засіб, що знімає почуття зовнішньої (соціальної) та внутрішньої (особистісної, душевної) ізоляції. Завдання групи взаємодопомоги спрямовані, в першу чергу, на її членів, а не на сторонніх, що відрізняє її від інших форм громадської активності. Група взаємодопомоги здатна надати як проблемно-орієнтовану підтримку (поради, втішання, обговорення приватних питань тощо), так і відчуття того, що тебе люблять, цінують, ти потрібен комусь.

Основними цільовими установками групи взаємодопомоги є:

- відреагування та обговорення минулого травматичного досвіду, а також можливого майбутнього;

- мінімізація негативного самосприйняття («це трапилось не лише зі мною»); пошук засобів для подолання кризових ситуацій (як психологічного, так і організаційного характеру);

- формування групової згуртованості, збереження соціальної ідентичності;

- надання комплексної соціально-психологічної підтримки.

Як показує аналіз соціальної практики, групи взаємодопомоги об’єднують певну кількість людей (від 6 до 20), які самостійно визначають напрями своєї діяльності, тематику й методи роботи групи, організують свої зустрічі з певною періодичністю (раз на тиждень, раз на місяць); на своїх засіданнях члени групи обговорюють проблеми, з якими стикаються, отримують полегшення, підтримку від інших учасників, усвідомлюють, що не лише вони мають подібні проблеми, набувають навичок усвідомлення своїх проблем і шляхів їх подолання.

Вітчизняний і зарубіжний досвід показує, що групи взаємодопомоги можуть діяти в багатьох напрямах соціальної сфери, зокрема в таких (за класифікацією А. Брауна):

1) у сфері фізичного здоров ’я засновуються групи, мета яких - задоволення потреб людей, які мають певні проблеми, пов’язані з власним здоров’ям чи доглядом за хворими родичами;

2) емоційного та психічного здоров ’я - групи для осіб, хворих на психічні розлади, групи дівчат-підлітків і жінок, котрі зазнали сексуального насильства; для тих, хто просто пригнічений важкими умовами життя і негараздами;

3) групи для членів сімей, в яких є особливі потреби, пов’язані з вихованням дітей (братів, сестер) з психофізичними відхиленнями; дітей розлучених батьків, для матерів дітей, які стали жертвами психічного, фізичного чи сексуального насилля; близьких родичів алкоголіків, наркоманів, ігроманів тощо;

4) зміни поведінки, коли групи є активним засобом впливу на людей з різними видами залежностей, зокрема алкогольною, наркотичною чи девіантною поведінкою, з метою зміни способу їх мислення через використання методу усвідомленого життєвого вибору;

5) життєвих змін та пристосування до них, коли в людини змінився соціальний і професійний статус внаслідок початку трудової кар’єри чи звільнення з роботи, виходу на пенсію, зміни місця проживання через природні чи техногенні катастрофи, вимушеного перетворення в біженців, звільнення з місць позбавлення волі;

6) просвітницько-дозвіллєві групи, чия діяльність спрямована на набуття життєвих і соціальних вмінь і навичок, просвітницьку роботу, превентивне соціальне навчання, організацію дозвілля тощо;

7) організації групового життя, зокрема в діяльності відділень денного перебування територіальних центрів з обслуговування пенсіонерів і самотніх громадян, а також будинків-інтернатів для громадян похилого віку та інвалідів [1].

Види груп взаємодопомоги розрізняють за різними підставами:

- ті, що виникли спонтанно, а також ініційовані фахівцями певних структур/організацій;

- групи, що мають чітку визначену мету і програму функціонування, та групи зі спонтанною динамікою;

- групи закритого (склад учасників постійний) і відкритого (допускається зміна складу, прийом нових членів) типу;

- групи, що зустрічаються регулярно, і які збираються лише з певного приводу;

- тематичні групи (об’єднують тих, хто пережив схожий травматичний досвід) і змішані;

- групи, що об’єднують людей за певною формальною ознакою (стать, вік), та змішані.

Незважаючи на різноманіття груп взаємодопомоги, можна визначити ряд спільних терапевтичних рис, що сприяють досягненню змін у поведінці їх членів, а саме:

- спільний досвід - певний досвід є основою існування таких груп, оскільки люди в них не відчувають себе психологічно самотніми; спільний досвід сприяє зниженню психологічного захисту та спонукає до саморозкриття, в результаті якого виникає ефект катарсиса та зменшується почуття сорому;

- допомога іншим (чим більше члени групи допомагають іншим, тим більше вони допомагають собі) передбачає постійну підтримку від членів групи, що призводить до формування теплих, сімейних відносин;

- обмін інформацією, що допомагає вирішити певні проблеми;

- отримання зворотного зв’язку - атмосфера відкритості та щирості допомагає спостерігати за поведінкою членів групи та коментувати її;

- навчання спеціальним прийомам, що забезпечують адаптацію до ситуації, зміну поведінки, формування навичок прийняття рішень тощо;

- інші когнітивні процеси - формування позитивного Я-образу, поліпшення само розуміння, розширення можливих альтернатив, перевизначення норм тощо.

 

Терапевтичні ефекти групи і групової соціальної роботи.

У груповій соціальній роботі для фахівця передусім важливо правильно організувати, спрямувати групові про­цеси, підпорядкувати їх основній меті групи, завдяки чо­му вдається максимально розкрити, використати для бла­га учасників її терапевтичні ефекти.

Одним із провідних терапевтичних ефектів є групова згуртованість — утворення зв'язків у групі, які забезпечу­ють перетворення її на цілісний психологічний організм, що живе за своїми нормами, правилами відповідно до цілей і цінностей. Група стає згуртованою, коли всі її учасники відчувають і цінують належність до неї, виявляють лояль­ність, солідарність. За таких умов клієнт, який бере участь у груповій соціальній роботі, почувається безпечно, ком­фортно, отримує задоволення від контактів з іншими учас­никами і соціальним працівником, перебирає на себе ризик у певній діяльності, не остерігаючись осуду чи покарання.

Згуртованість е складним феноменом для вивчення. Групи відрізняються одна від одної кількістю наявної у них «групності» — почуття солідарності, почуття «ми». За належної сформованості цього феномену учасники висо­ко цінують групу, захищають її від внутрішніх і зовнішніх небезпек. У таких групах високий рівень відвідуваності, активності та взаємної підтримки, її учасники сильніше за­хищають групові стандарти, ніж ті, в яких не сформоване почуття згуртованості.

Не менш відчутними терапевтичними чинниками є ін­сайт (миттєве цілісне розуміння проблеми) і навчання на міжособистісних взаємодіях. Дослідження свідчать, що в процесі групової роботи клієнти діють так само, як і в жит­ті, оскільки мають уже сформовані певні патерни поведін­ки (нав'язливої жінки, нестриманого чоловіка тощо). Пра­цюючи в групі, клієнт має змогу глибше пізнати себе, ос­мислити свої поведінку, фантазії, очікування, прагнення, думки, внести у них необхідні корективи.

Актуалізація у процесі групової соціальної роботи ефекту позитивного настрою вселяє клієнтові надію на по­зитивні наслідки своїх і групових зусиль. Важливою при дьому є віра тренера (терапевта, ведучого) в себе, в ефек­тивність групи, з якою він працює. Ця віра передається і її учасникам.

У процесі групової соціальної роботи необхідно постій­но дбати про забезпечення інформацією учасників групи (навчальне інструктування). Адже непоінформованість по­роджує невизначеність, відштовхує людей, вселяє їм три­вогу, а доцільні, психологічно вмотивовані пояснення і уточнення діють терапевтичне. Корисним є не тільки зміст поради, а й сам процес надання її, оскільки вона несе пев­не раціональне, конструктивне навантаження і є прикла­дом особистої зацікавленості соціального працівника у на­лагодженні справ клієнтів. Найефективнішими вважають не пряму пораду, а детально розроблену інструкцію, набір альтернативних рекомендацій щодо того, як досягти мети. Прямі поради діють ефективно, якщо їх висловлюють учас­ники групи. Ця форма групової соціальної роботи отримала назву скеровування, інструктування.

На перших заняттях працівник, як правило, дає вка­зівки нерішучим, розгубленим клієнтам. Пояснення ситу­ації допомагає їм впоратися з дискомфортним станом, пі­знати, осмислити сутність своїх проблем, отримати уяв­лення про те, що їх очікує під час групової роботи. Пізніше цю роботу можуть здійснювати як працівники, так і клієн­ти. З часом група поступово доходить до розуміння, що очі­куваного результату можна досягти ціною значних зусиль, налаштовується на відповідну працю.

Значний терапевтичний ефект має орієнтація на альт­руїзм — моральний принцип, який полягає у безкорисли­вому піклуванні про благо інших людей. Відчутною є його ефективність з деморалізованими людьми, які вважають, що вони нічим не можуть прислужитися іншим. Однак звернення до них з проханням про допомогу допомагає їм іншими очима глянути на себе^ свої можливості, власну цінність. Альтруїзм підсилює чутливість клієнта до інших людей, послаблює його надмірну зосередженість на собі.

Позитивні процеси стимулює також коригуюча рекапі­туляція (відтворення ознак) первинної сімейної групи, зав­дяки якій вдається вплинути на досвід, отриманий у роди­ні. Цей феномен ґрунтується на тому, що група багато чим нагадує сім'ю, в якій є авторитетні (батьківська) фігури, якій властиві глибокі особистісні переживання, сильні емоції, близькі комунікативні відстані, а інколи — воро­жість, суперництво. Наслідком такої орієнтації є те, що рано чи пізно учасники групи починають взаємодіяти один з одним і з керівником у манері, яка нагадує їх взаємини з батьками або братами і сестрами.

Групова соціальна робота позитивно впливає і нарозви-ток навичок соціалізації (базових соціальних умінь через безпосереднє навчання або в процесі зворотного зв'язку), міжособистісне научіння (усвідомлення учасниками гру­пи власної поведінки, своїх сил, обмежень, які зумовлю­ють небажану реакцію з боку оточуючих).

Поширеними у груповій соціальній роботі є такі тера­певтичні чинники:

а) універсалізація — узагальнення проблем, потреб,­почуттів, мотивів; завдяки їй люди починають розуміти,­що інші відчувають подібне і мають такі самі проблеми; це­нейтралізує відчуття унікальності проблеми, відчуженості­і самотності, підвищує самооцінку;

б) зворотний зв'язок — отримання від інших людей­об'єктивної інформації про себе, свою проблему і шляхи її­розв'язання. При цьому різні думки відкривають простір­для вибору оцінок і рішень, а однозначні — посилюють пе­­реконання;

в) саморозкриття і катарсис (очищення) — вивільнен­­ня певних емоцій і почуттів, внаслідок чого настає відчут­­тя полегшення. Ці фактори сприяють подоланню почуттів­гніву, тривоги, депресії, провини, сорому. Першим етапом­цього процесу є відверта розповідь, упродовж якої клієнт і­група досліджують отримані відомості і намагаються пере­­осмислити їхнє значення. Разом із формами когнітивного­научіння катарсис сприяє набуттю нових навичок міжосо-­бистісної взаємодії;

г) заміщувальне навчання — можливість учасника гру­­пи обирати доступні для нього моделі для навчання. На­­приклад, він може не виконувати всю роботу, а спостеріга­­ти, як цю роботу здійснюють інші, або наслідувати їх. Цей­терапевтичний чинник сучасний американський теоретик і­практик психотерапевтичної групової роботи Ірвінг Ялом­назвав «імітаційною поведінкою». За його словами, навіть­якщо наслідувана поведінка є нетривалою, вона допомагає­вивільнити клієнта, робить його розкутим, спонукає експе­­риментувати з новими моделями поведінки.

У роботі з певними групами клієнтів фахівці зосере­джуються переважно на екзистенційних факторах, кон­центруючи їх увагу на найсуттєвіших життєвих проблемах. Ними залежно від ситуації можуть бути проблеми відповідальності у всіх її іпостасях, ізольованості, нестій­кості буття, визнання смертності людини. Розмірковуючи над ними, обмінюючись поглядами, учасники групи ба­чать свої проблеми на тлі глибинної сутності життя, при­значення людини, що допомагає їм знаходити внутрішні сили для осмислення свого становища, налагодження (нас­кільки це можливо) свого життя.

Терапевтичні ефекти групи і групової соціальної робо­ти є основою для подальших змін клієнтів, а тому відпові­дальний за групову роботу соціальний працівник має на­магатися максимально їх заохочувати і активізувати.

Завдяки цим ефектам групи можуть бути корисною ареною'для розв'язання проблем клієнтів, надання їм емо­ційної підтримки, розвитку впевненості в собі. Водночас вони можуть нагнітати фрустрацію, напруження. Тому не­обхідно достеменно знати позитивний і негативний потен­ціал кожної конкретної групи, особливості його прояву на кожній стадії групової динаміки, активізувати терапев­тичні чинники групи, нейтралізувати негативні аспекти її функціонування.

8. Організація соціальної групової роботи: планування і підготовка, переговори і узгодження діяльності, проведення групових занять і зустрічей, завершення і оцінювання групової соціальної роботи.

 

Для групової соціальної роботи характерно:

проблемно-орієнтовані підходи, де специфіка проблем клієнтів викликає до життя певні техніки групової роботи;

орієнтація групової роботи на роботу з випадком через встановлення суб'єкт-суб'єктних відносин із групою, де соціальному працівнику визначена роль посередника і фасилітатора;

орієнтація на техніки і методи групової роботи, прийняті в суміжних дисциплінарних областях, орієнтованих на роботу з патологіями;

привласнення і переосмислення в теоретичних і практичних підходах понятійного апарату, методів і принципів з практики роботи психотерапевтів та практичних психологів;

створення індивідуальних підходів, діяльнісних принципів і цінностей у роботі з різними випадками.

Соціальна групова робота включає в себе різні підходи поведінкового обміну, індивідуального розвитку, інтерперсональних умінь, групових орієнтованих проблем, соціальних акцій. На практиці соціальна групова робота представлена ​​досить широко - від групового консультування до терапевтичних підходів.

Група розглядається як система обслуговування клієнтів, вона являє собою певний континуум, в якому здійснюється процес інтеракцій, спрямований на вирішення проблем клієнтів. Груповий континуум складається з певних складових частин, куди входять: організаційний процес, робота по залученню нових членів групи, виявлення проблем та інтересів, укладення контракту, забезпечення обслуговування відповідно до умов агентства і цілями групи. Груповий континуум вимагає, щоб соціальний працівник виконував певні норми і процедури. Так як процес групового розвитку здійснюється безперервно, соціальний працівник повинен забезпечити умови його розвитку з урахуванням дій і внеску окремих членів групи.

Досягнення цілісності групи, реалізація принципу «група як ціле» здійснюється шляхом виявлення спільності: загальні інтереси, подібні важкі життєві ситуації, одна етнічна приналежність, статева ідентифікація і т.д. Такі фактори є межабонентскімі зв'язками, які дозволяють групі разом проходити всі стадії групового розвитку.

Основним завданням соціального працівника є посилення групового і індивідуального соціального функціонування. Це досягається постійною допомогою групі у прийнятті рішень, оцінці ситуацій, результатів дій.

Соціальний працівник допомагає формувати норми, вирішувати конфлікти, управляти ситуацією - це важливо для просування групи на всіх стадіях її розвитку

В основі групової роботи соціального працівника лежать наступні принципи:

1. Визнання унікальності кожного клієнта в міжгруповому взаємодії.

2. Визнання широкого розмаїття груп як видів людської спільноти.

3. Прийняття індивіда з його унікальними можливостями, здібностями, слабкостями і своєрідністю.

4. Затвердження цілеспрямованих взаємодій між членами групи і соціальним працівником.

5. Підтримка та надання корисних контактів всім членам групи.

6. Модифікація групового процесу в контексті зміни групових завдань.

7. Підтримка кожного члена групи, надання йому можливості для реалізації та актуалізації своїх потреб.

8. Надання кожному члену групи можливості брати участь в груповому процесі, вирішуючи свої індивідуальні проблеми.

9. Створення умов членам групи для отримання нового досвіду соціальних відносин.

10. Розумне використання обмежень, оцінювання індивіда та його ситуації в груповій взаємодії.

11. Цілеспрямоване використання програми роботи з групою з метою досягнення поставлених завдань.

12. Прояв теплих та дружніх відносин з боку соціального працівника до всіх членів групи.

Успішний результат професійного втручання у роботі з групами вимагає, щоб соціальний працівник – фахівець по роботі з групами - ретельно продумував такі найважливіші етапи роботи з групою, як: планування, проведення курсу занять, оцінювання та завершення роботи. Визначення мети і завдань професійного втручання, а також теоретична орієнтація є дуже вагомими аспектами планування роботи з групами. Не менш важливими питаннями етапу підготовки до роботи є визначення структури групи, її розміру та підбору її членів. Соціальний працівник повинен ретельно оцінити готовність членів до роботи в групі, а також їхню зацікавленість в основному спрямуванні роботи. Кожного потенційного члена групи потрібно поінформувати щодо тем та проблем, які підніматимуться у процесі діяльності, а також щодо того, як група могла б змінити їх, чи певні сторони їхнього життя. Основним критерієм підбору членів групи є можливий потенційний внесок членів у розвиток групи або їхня непродуктивність (стан активної кризи, активного психозу, суіцидального психозу).

Тривалість роботи групи - окремий і дуже важливий аспект її структури. Робота короткотермінових груп різних типів є ефективною для вирішення багатьох проблем, хоча мета формування певних груп вимагає довготривалої роботи. Стандарт тривалості діяльності терапевтичних та освітніх груп – 10-16 тижнів. Досить часто, якщо зустрічі групи продовжуються понад 12-14 тижнів, більшість її членів перестає відвідувати ці зустрічі.

На ранній стадії роботи з групою соціальний працівник повинен створити атмосферу взаємної довіри і підтримки. Разом з учасниками визначити основні напрямки діяльності групи і, що дуже важливо, групи, він розробляє норми поведінки та роботи під час групових занять. Культура групи певним чином пов”язана з нормами роботи групи, але, мабуть більш чітко її визначає таке поняття, як спільні цінності членів групи з однаковим або подібним життєвим досвідом. Таким чином, високий рівень культури групи швидше з”являється в невеликих групах, які складаються з так званих “однорідних” членів. В той час, як на ранній стадії роботи групи її керівник запрошує членів до активної участі у всіх видах діяльності з метою забезпечення послідовності роботи, на робочій стадії, у процесі комунікації та взаємодії учасників групи менш відчувається роль лідера-керівника групи. Учасники безпосередньо активно взаємодіють один з одним, таким чином забезпечуючи належний рівень роботи групи без докладання зайвих зусиль з боку її керівника. Важливими питаннями цієї стадії розвитку групи є питання контролю та дотримання визначених самими учасниками групи норм поведінки, а також вирішення конфліктних ситуацій. Контроль здійснюється, здебільшого, керівником групи – соціальним працівником, який, використовуючи прийоми психотерапевтичного втручання, заохочує саморозкриття учасників, забезпечує конструктивну конфронтацію і зворотній зв”язок. На заключному етапі у практиці соціальної роботи з групами у Канаді важливо, спільно з усіма учасниками групи, обговорити і оцінити її роботу та розвиток. Керівник повинен, виражаючи об”єктивне ставлення до участі усіх членів, мотивації, взаємодії, а також емоційного клімату підсумувати результати роботи групи.