Поняття і методи передремонтного діагностування машин.

Діагностування – контроль технічного стану складовихчастин автомобілів за діагностичними параметрами, зовнішніми ознаками і з потрібною точністю. При цьому автомобіль не підлягає розбиранню. Знімання окремих деталей для приєднання приладів не є розбиранням.Діагноз – висновок про технічний стан автомобіля або його складової частини.Технічне діагностування є частиною технологічного процесу обслуговування і ремонту автомобілів. Його проводять при введенні автомобіля в експлуатацію, технічному обслуговуванні і ремонті. За результатами діагностування приймають рішення про доцільність подальшої експлуатації автомобіля, визначають термін його роботи до капітального ремонту або необхідність постановки на поточний ремонт.

При технічному обслуговуванні діагностуванням визначають якість роботи окремих складальних одиниць, механізмів і систем автомобіля; перевіряють стан рухомих і нерухомих спряжень і т.ін. Результати діагностування використовують для визначення переліку розбирально-складальних, регулювально-налагоджувальних і інших робіт, які необхідно виконати при

технічному обслуговуванні. Діагностуванням забезпечується контроль у процесі виконання ремонтно-обслуговуючих робіт, оцінюється якість технічного обслуговування і ремонтуавтомобілів за їхнім дійсним технічним станом.

МЕТОДИ ДІАГНОСТУВАННЯ здійснюється суб'єктивними (органолептичними) і об'єктивними (інструментальними) методами.

До суб’єктивних методів відносяться: зовнішній огляд, прослуховування, прощупування, випробування, простукування, послідовне виключення з роботи окремих елементів систем, механізмів та агрегатів, перевірка на запах і т.ін. За допомогою суб’єктивного діагностування перевіряють: зовнішнім оглядом – стан ущільнень, витік палива, мастила, охолодної і гальмівної рідини, електроліту, пошкодження зовнішніх деталей; прослуховуванням – удари, стукоти, шуми й інші звуки, що відрізняються від нормальних робочих; прощупуванням – місця нагрівання деталей і рухомих спряжень, температурні режими, які відрізняються від робочих; випробуванням – роботу гальм, зчеплення, рульового керування і т.ін.;простукуванням – нарізні, шпонкові, і зварні з’єднання, а також рухомі спряження; послідовним вимиканням одного з елементів системи – електроустаткування і гідравлічну систему. Суб'єктивним діагностуванням в основному визначають якісне відхилення від норми в роботі автомобілів. Ці методи дозволяють виявляти з допустимою похибкою причини відказів і втрати працездатності автомобілів. Для визначення кількісних змін параметрів технічного стану автомобілів, що змінюються в часі в зв’язку зі зношуванням деталей вдаються до об'єктивного діагностування, тобто діагностуванню за допомогою спеціального обладнання і приладів.

Об’єктивні методи діагностування дають можливість безпомилково установити значення параметрів технічного стану автомобілів. Параметри технічного стану автомобілів розділяють на прямі і опосередковані. Перші безпосередньо характеризують працездатність або справність автомобілів, а другі – непрямо. До прямих параметрів відносяться: зазори і натяги в сполученнях, взаємне розташування, геометрична форма, розміри, шорсткість, механічні властивості деталей, зусилля і тиск в спряженнях, витрата палива, густина електроліту і т.ін. Ці параметри визначають вимірювальними інструментами, приладами і пристосуваннями. Прямі параметри, в основному, дають найбільш об’єктивну оцінку стану об’єкта, що діагностується. Але часто буває, що їх виміряти важко через необхідність розбирання об’єкта, яке викликає порушення взаємного розміщення деталей у спряженнях. Тоді вдаються до опосередкованих параметрів, вони більш правильно характеризують технічний стан об’єкта діагностування, ніж прямі.

Наприклад, стан масляного насоса краще визначити за продуктивністю і тиском, а гідророзподільника і циліндро-поршневої групи – відповідно за кількістю витоку масла і кількістю газів, які проникають у картер, ніж за величиною зазорів у спряженнях.

Опосередкованими вважаються параметри, що залежать від прямих і знаходяться з ними у функціональній залежності: потужність, крутний момент, шум, вібрація, чад картерного масла, склад елементів зносу в мастилі, температура, герметичність, гальмівний шлях й ін.

З розвитком науково-технічного прогресу дослідницькі організації ведуть роботу з розробки і впровадження перспективних методів і технічних засобів (електронних, теплових, віброакустичних, лазерних і ін.), що дозволяють проводити комплексне електронне діагностування з меншою кількістю

приладів, необхідних для оцінки різних параметрів стану двигунів і автомобілів. Для комплексного електронного діагностування дизельних і карбюраторних двигунів застосовуються мотор-тестер КИ-13009 і мотор-тестер КИ-4887.

Регламентоване діагностування виконують при періодичних (планових) технічних обслуговуваннях і ремонтах. При цьому проводиться узагальнена перевірка стану складових частин автомобіля, зазначена в маршрутній технології діагностування.

Заявочне діагностування проводять поглиблено в міжконтрольний період за заявками при виникненні несправностей івідказів і якщо значення регламентованих параметрів (показників) не відповідають допустимим, а також при визначенні залишкового ресурсу автомобіля або його складових частин. Послідовність регламентованого і заявочного діагностування повинна забезпечити оперативність і ефективність пошуку несправностей з меншими витратами праці.

Маршрутна технологія діагностування – це раціональна послідовність виконання операцій (робіт), у результаті якої на встановлення параметрів стану, пошук несправностей і визначення залишкового ресурсу затрачається найменше часу. Маршрутна технологія складається з двох частин – узагальненого і заявочного діагностування. У першій частині вказується: номер технологічної карти, зміст і послідовність обов'язкових робіт; засоби, що використовуються; роботи, що виконуються за необхідністю і номери їхніх технологічних карт, номер карт, після виконання яких проводять заявочні операції. В другій частині вказують номери технологічних карт, за якими здійснюється діагностування, зміст робіт і застосовувані засоби.

Діагностування за маршрутною технологією дозволяє значно знизити його трудомісткість і, в той же час, дає можливість виміряти основні значення параметрів стану, необхідних для визначення залишкового ресурсу автомобіля чи його складових

частин.

Діагностування кривошипно-шатунного механізму та циліндро-поршньової

Групи.

До кривошипно-шатунного механізму багато циліндрових двигунів належать такі деталі: картер (блок циліндрів) з головкою. З ущілювальними прокладками; поршнева група (поршні, поршневі кільця, поршневі пальці), шатуни: колінчастий вал: маховик, піддон картера. циліндро-поршневої групи – відповідно за кількістю витоку масла і кількістю газів, які проникають у картер, ніж за величиною зазорів у спряженнях

Ознаки несправності кривошипно-шатунного механізму. Сторонні стуки на шуми; зниження посутності двигуна підвищена витрата оливи, перевитрата палива; поява диму у відпрацьованих газах тощо. Стуки та шуми у двигуні виникають у наслідок і підвищеного спрацювання основних деталей; збільшення зазорів між сряженими деталями. Через спрацювання поршня й циліндра, а також збільшення зазору між ними виникає дзвінкий металічний стук, який добре прислуховується під час роботи холодного двигуна. Різкий стук у двигуні що не припиняється й супроводжується зникненням тиску оливи, свідчить про виплавлення підшипників. Шуми й стуки прослуховують за допомогою стетоскопа. Зниження потужності двигуна спричиняється зменшенням компресії (тиску суміші наприкінці такту стискання ви циліндрі) внаслідок: порушення ущільнення прокладкою головки циліндрів у разі слабкого або нерівномірного затягування гайок кріплення або пошкодження прокладки;

пригоряння колець у канавках поршня через відкладення смолистих речовин і нагор; поломки або втрати пружності кілець; спрацювання стінок циліндрів.

Компресію в циліндрах двигуна перевіряють від руки за допомогою компресометра. Для перевірки компресії від руки треба: викрутити свічки запалювання, за винятком свічки циліндра що перевіряється;

обертаючи колінчастий вал пускового рукояткою, за опором прокручуванню визначити компресію; так само перевірити компресію в решті циліндрів.

Що перевірити компресію за допомогою компресометра, слід:

прогріти двигун; викрутити свічки; повністю відкрити дросельну й повітряну заслінки; встановити гумовий наконечник компресометра в отвір свічки;провернути колінчастий вал на 8-10 обертів, стежачи за показами компресометра, після прокручування колінчастого вала у справному циліндрі компресія має становити 0,70.0,78 Мпа; так само послідовно перевірити компресію в кожному циліндрі.

Про технічний стан цилідропоршневої групи та клапанів можна судити за відносним витіканням повітря, яке за допомогою приладу К-69 подається під тиском у кожний циліндр двигуна крізь отвори для свічок запалювання.

Тріщини в стінках порожнини охолодження блока та головки циліндрів можуть виникнути в разі: замерзання охолодної рідини; заповнення сорочки охолодження гарячого двигуна холодною рідиною.