Народногосподарське значення , біологічні особливості, та механізована технологія вирощування плодово-ягідних культур.

Технології вирощування суниці різні. Першочерговим завданням у технологічному процесі вирощування високих врожаїв якісних ягід є підготовка ділянки, використання добре розвиненої розсади і створення найбільш сприятливих умов вирощування. Найширше у промисловому ягідництві Лісостепу використовується рядкова культура суниці. При вирощуванні суниці за цією технологією необхідно перш за все знати, що суниця не сумісна з бур’янами і що вона вологолюбна.

Після того як ділянка буде звільнена від бур’янів, вноситься під оранку гній (50–60 т/га) разом із мінеральними добривами (150–200 кг/га Р2О5 і 200–250 кг/га К2О). При підвищеній кислотності ґрунту необхідно проводити вапнувати: за рік–два до посадки або після передсадивної оранки. Середня норма вапнування 1,5–2 т/га СаО. Підготовлена таким чином ділянка не потребує застосування добрив протягом всього часу експлуатації (2–3 роки).

Інтенсивне ведення культури суниці вимагає закладки нових насаджень оздоровленим садивним матеріалом, вирощеним in vitro. Головною вимогою до такої розсади є звільнення її від вірусних і мікоплазмових хвороб, які істотно знижують врожайність. Її в першу чергу використовують для закладки маточників районованих та репродукції нових і перспективних сортів.

Для посадки використовують стандартну, добре розвинену розсаду з діаметром кореневої шийки — 9–10 мм за схемою розміщення рослин 0,9х0,2–0,4 м. Така ширина міжрядь забезпечує оптимальне застосування механізмів для обробітку ґрунту. На невеликих площах розсаду висаджують з міжряддям 0,6–0,7 м і відстанню між рослинами в ряду 0,2–0,25 м. Суницю висаджують навесні або наприкінці літа. Краще всього проводити літню посадку — у липні –першій половині серпня. Щоб проводити посадку в цей час, необхідно на рік раніше закласти маточник або мати однорічну виробничу плантацію, з якої можна одержувати розсаду в ранні строки.

Суниця, посаджена в кінці серпня — середині вересня, добре вкорінюється, але гірше плодоносить порівняно з посадженою раніше. Більш пізні посадки гірше вкорінюються, підмерзають взимку, погано плодоносять. Ранньовесняні строки посадки кращі, ніж пізньоосінні.

Перспективною технологією, яка дає можливість отримувати високі врожаї ягід в наступному після посадки році, є закладка плантації розсадою, вирощеною в минулому році і витриманою в холодильнику при температурі +1 +2°С (розсада “фріго”). При цій технології насадження використовуються два роки. Елементи технології використовувались в умовах сухого клімату Донбасу ще у 80–ті роки ХХ ст. (Бережний П.С., 1981). Закладають такі насадження в кінці червня — на початку липня. Посадку розсади можна проводити аж до пізньої осені й навесні до з’явлення бутонів на рослинах.

Практикується ще одна технологія вирощення суниці — грядкова. Вона передбачає розбивку грядок на плантації шириною 1,0–1,2 м. На промислових плантаціях грядки готують на ширину міжколісного простору трактора і міжрядкові доріжки є коліями для нього при виконанні робіт по захисту від хвороб і шкідників, внесенні добрив, розкидані вкривного матеріалу. На грядках рослини розміщують впоперек з підвищеною щільністю — 0,4–0,5 х 0,1–0,3 м.

На присадибних ділянках поширена технологія, направлена на раціональне використання землі (масово застосовується у селах Черкаської області. Насадження суниці закладаються після овочів, зоравши чи перекопавши ділянку восени. Вносять фосфорні й калійні добрива і перегній, що зберігався в бурті не менше року. Рано навесні ґрунт боронують, заготовляють розсаду суниці. Її відразу ж висаджують за схемою 0,3 х 0,3 м у залиті водою лунки. Стежать, щоб не загиналось коріння, не засипалось верхівкова брунька. Після садіння поливають. Надалі полив ведуть на ґрунтах легкого механічного складу щоденно, а на інших — за необхідністю. Полив проводять також для захисту насаджень від весняних заморозків. Між рослинами молодих насаджень висаджують цибулю, яку збирають на початку липня. Далі ґрунт розпушують, підживлюють азотним добривами і знову регулярно поливають. Систематично ведуть боротьбу з бур’янами. Рано навесні наступного року закривають вологу граблями. При дощовій погоді рослини обприскують 1%–ою бордоською рідиною, попереджуючи розвиток сірої гнилі. Наприкінці квітня — на початку травня (до цвітіння) виполюють бур’яни та розпушують ґрунт на глибину 10–12 см.

Після кожного збору врожаю плантацію поливають. Через два тижні після закінчення збирання врожаю рослини скошують. Листя використовують для виготовлення компостів або висушують і взимку згодовують худобою. Далі ділянку мульчують піском шаром до 3 см і регулярно щедро поливають. З настанням приморозків проводять удобрення перегноєм–сипцем. Ця технологія дає можливість вирощувати суницю на одному місці до 4 років, отримувати щорічно високі врожаї якісних ягід та вагомі прибутки.

Для прискорення достигання ягід суниці використовують декілька технологій. Одна з них — вирощування врожаю на грядках під поліетиленовою плівкою, якою накривають гряди в середині березня. Між рослинами і плівкою лишають повітряній простір (0,3–0,5 м) при допомозі дерев’яних підпірок або дугоподібного каркасу з товстого дроту.

Грядку шириною 1,0–1,2 м готують завчасно у серпні місяці, куди висаджують впоперек грядки загущено (0,3 х 0,1 м) добре розвинену розсаду. Створюють умови для росту рослин. На зиму їх прикривають дрібною соломою, сосновими голками, сухим картоплинням та ін. В період весняного росту, цвітіння та плодоношення стежать за вологістю ґрунту і повітря. При необхідності проводять поливи, та розпушування ґрунту, знищують бур’яни, провітрюють. В теплі сонячні дні краї плівки піднімають, що дає можливість в період цвітіння відвідувати квіти бджолами і покращувати їх запилення.

На кафедрі садівництва НАУ вивчали вплив вкривання поліетиленовою плівкою сортів суниці з метою прискорення достигання ягід. Із 12 сортів, які були у досліді, кращими виявились Десна, Фламінго, Катюша, Максім і Брайтон (нейтрального світлового дня). У цих сортів відмічено прискорення достигання ягід на 16–20 днів, при їх високих товарних і смакових якостях.

Технології вирощування смородини. На ділянці, відведеній під насадження смородини, наприкінці літа проводять оранку на глибину 27–30 см для чорноземних та сірих ґрунтів або на 22–25 см — дерново–підзолистих. Під оранку вносять 60–80 т/га гною разом із фосфорними й калійними добривами (по 90–120 кг/га д.р.). Оптимальний строк садіння саджанців — кінець вересня–перша половина жовтня за схемою 2,5–3,0 х 0,3–0,5 м. Якщо планується механізований (комбайновий) збір ягід, то плантація має бути не менше 30–40 га, яка створюється щорічним садінням 10–12 га.

Навесні другого року рослини зрізають на висоті 8–10 см. Прийоми догляду першого року направлені на отримання 5–6 пагонів на кущі довжиною 60–90 см кожний. У наступні роки ґрунт насадження утримують чистим від бур’янів, поливами забезпечуються необхідна вологість (не менше 70 % НВ), своєчасно і якісно ведеться боротьба з хворобами та шкідниками. Кущ формують таким чином, щоб у нього було 14–16 пагонів одно–чотирирічного віку. Пагони старшого віку, як і сухі, пошкоджені хворобами та шкідниками, видаляють і спалюють. Вже на другий рік після садіння з куща отримують по 0,2–0,4 кг, у наступні роки — до 1–2 кг плодів.

Технологія направлена на створення шляхом загущеної посадки саджанців плодоносного ряду, придатного для комбайнованого збирання ягід. Термін експлуатації таких насаджень — 8–10 років. Основною метою даної технології вирощування смородини є отримання високоякісного врожаю при зменшенні витрат на закладку насаджень та економії садивного матеріалу. Технологія пройшла виробничу перевірку і може застосуватися в садівничих господарствах різних форм власності Лісостепу України.

Основні етапи технології: підготовка ґрунту; посадка саджанців; формування суцільного ряду; догляд за насадженнями і міжряддями; підготовка кущів до механізованого збирання врожаю.

Вибір місця і підготовка ґрунту для створення цієї технології мало відрізняється від загальноприйнятої. Посадка смородини проводиться рядками, розміщеними на відстані 2,5–3,0 м один від одного, а при наявності малогабаритної техніки — 2 м. Для посадки рослин в ряду однокорпусним плугом робиться борозна на глибину 15–18 см. Посадка проводиться однорічними, одностебельними, сильнорослими саджанцями висотою 60–100 см і більше

Рослини висаджують похило, під кутом 30–35°, у ямки із заглибленням на 3–4 см нижче їх умовної кореневої шийки. Відстань між рослинами в ряду дорівнює висоті висаджуваного саджанця. Після посадки верхівки саджанців вкорочують і пришпилюють вздовж ряду дерев’яними ключками. Коли з бруньок нахилених саджанців виростають вертикальні пагони висотою 15–20 см, їх підгортають вологим ґрунтом, згодом підгортання повторюють.

Догляд за насадженнями полягає в 5–6–ти разовій культивації міжрядь і 3–4–х розпушуваннях в рядках. Глибина обробітку в межах 10–12 см, а біля кущів — 5–6 см. Мінеральні добрива вносять щорічно, органічні — через 2–3 роки. Фосфорні і калійні добрива (90–120 кг/га д.р.) вносять восени під зяблевий обробіток ґрунту, азотні — навесні під першу культивацію. Ефективні підживлення смородини азотом у період формування зав’язі (1–1,5 ц/га аміачної селітри).

Пагоноутворювальна здатність посаджених саджанців, в першу чергу, залежить від сортових особливостей. Кількість і якість вкорінених пагонів визначаються також умовами догляду. Якщо однорічні саджанці добре вкоренилися, то після закінчення вегетації їх розріджують, залишаючи на постійному місці найкращі рослини з відстанню між ними 50 см. Викопані саджанці використовують як для посадки, так і для реалізації. Слаборослі рослини висаджують на дорощування.

Надалі проводяться робота з підготовки кущів до механізованого збирання врожаю. Рано навесні всі нижні гілки, які направлені в бік міжрядь і полеглі в напрямку ряду, видаляються. Одночасно вирізають старі, поламані та однорічні гілки, які загущують кущ. Формування кущів дозволяє перетворити розлогі кущі в напіврозлогі, зменшивши їх діаметр при основі до 0,2–0,3 м, що відповідає критерію придатності для комбайнового збирання ягід.

Технологія базується на біологічних особливостях сортів смородини, створенні умов для кращого освітлення вегетативних та генеративних утворень, що зумовлює значне підвищення врожайності та якості плодів, менше осипання ягід і листків.

При вивченні даної технології на кафедрі садівництва НАУ найбільш придатними для неї виявились нові сорти Дочка Ворскли, Говтва, Пам’ятна, Прем’єра, Дружба, Народна, Голосіївська 2. Із раніше занесених у Реєстр сортів рослин України економічно вигідно вирощувати Зелену димку і Чорний жемчуг.

Результати економічного аналізу підтверджують ефективність технології. Зменшуються капітальні вкладення на закладання насаджень за рахунок зниження витрат на садивний матеріал. Собівартість 1 ц ягід при цьому знизилась на 6,3–12,7 грн. Відповідно підвищився рівень рентабельності, який становить 133–139 %.

Створення інтенсивних насаджень смородини.Основною метою пропонованої інтенсивної технології є вирощування високоякісного врожаю із зменшенням витрат на закладку насаджень, економія садивного матеріалу, ефективна підготовка кущів до механізованого збирання врожаю. Технологія пройшла виробничу перевірку і може застосуватися в садівничих господарствах різних форм власності Лісостепу України. (Кручек А.Н., 1997; Федоренко В.С., Шеренговий П.З., Кручек А.Н., 2000).

Основні етапи технології: підготовка ґрунту; посадка саджанців; формування суцільного ряду; догляд за насадженнями і міжряддями; підготовка кущів до механізованого збирання врожаю.

Вибір місця та підготовка ґрунту за інтенсивної технології мало відрізняється від загально прийнятої. Кращими під смородину є чорноземні і сірі ґрунти суглинкового гранулометричного складу, родючі, добре забезпечені вологою. Непридатні лужні ґрунти. Ґрунт перед посадкою готують завчасно. На глибоких ґрунтах після дискування проводять оранку на глибину 30–35 см, а на дерново-підзолистих — на глибину гумусного шару. Під оранку вносять 40–60 т/га гною та мінеральні добрива в залежності від забезпеченості ґрунту фосфором і калієм (90–120 кг/га).

Посадка смородини проводиться рядками, розміщеними на відстані 2,5–3 см один від другого, а при наявності малогабаритної техніки — 2 м. Для посадки рослин у рядку однокорпусним плугом робиться борозна на глибину 15–18 см. Посадка проводиться однорічними, одностеблими, сильнорослими саджанцями висотою від 60 до 100 см і більше. Рослини висаджують похило під кутом 30–35°в ямки із заглибленням на 3–4 см нижче їх умовної кореневої шийки. Відстань між рослинами в ряду дорівнює висоті висаджуваного саджанця.

Після посадки саджанців їх верхівки вкорочують і пришпилюються вздовж ряду дерев’яними ключками. Коли з бруньок нахилених саджанців виростають вертикальні пагони висотою 15–20 см, їх підгортають вологим ґрунтом, згодом підгортання повторюють.

Догляд за насадженнями заключається в 5–6–ти разовому розпушенні міжрядь і 3–4–х рихленнях у рядках. Глибина обробітку в межах 10–12 см, а біля кущів — 5–6 см. Мінеральні добрива вносять щорічно, органічні через 2–3 роки. Фосфорні і калійні добрива (90–120 кг/га) вносять восени під зяблевий обробіток ґрунту, а азотні навесні під першу культивацію. Досить ефективні підживлення смородини у період формування зав’язі (1–1,5 ц/га аміачної селітри).

Пагоноутворювальна здатність посаджених саджанців в першу чергу залежить від сортових особливостей. Кількість і якість вкорінення пагонів визначається умовами догляду. Якщо однорічні саджанці добре вкоренились, то після закінчення вегетації їх розріджують, залишаючи на постійному місці найкращі рослини з відстанню одна від одної 50 см. Викопані саджанці використовують як для розширення посадок, так і для реалізації. Слаборослі рослини висаджують на дорощування.

Надалі проводиться робота з підготовки кущів до механізованого збирання врожаю. Рано навесні всі нижні гілки, які направлені в бік міжрядь і полеглі в напрямку ряду, видаляються. Одночасно вирізають старі поламані та однорічні гілки, які загущують кущ. Формування кущів дозволяє перетворити розлогі кущі в напіврозлогі, зменшивши при основі до 0,2–0,3 м, що відповідає критерію придатності для комбайнового збирання ягід (Шеренговий П.З., Кручек А.Н., Гонтар В.Т., Мазур Б.М., 2002).

Технологія базується на технологічних особливостях сортів смородини, умовах кращого освітлення вегетативних і генеративних утворень, що призводить до значного підвищення врожайності і якості плодів, меншого осипання ягід і листків.

При вивченні створеної інтенсивної технології насаджень смородини на кафедрі садівництва НАУ кращими сортами для неї виявились нові сорти Дочка Ворскли, Говтва, Пам’ятка, Прем’єра, Дружба, Народна, Голосіївська 2. Серед занесених у рельєфом сортів рослин України економічно вигідно вирощувати Зелену димку і Чорний жемчуг. Результати економічного аналізу підтверджують економічну ефективність технології. Зменшуються капітальні викладення на закладання насаджень за рахунок зниження витрат на садивний матеріал. Собівартість 1 ц ягід при цьому знижують на 6,3–12,7 грн. Відповідно підвищився рівень рентабельності, який становить 133–139 %.

Технології вирощування малини. Підготовку ґрунту під насадження малини проводять у паровому полі наприкінці літа. Вона полягає у оранці на глибину 22–30 см (залежно від типу ґрунту), внесенні 60–80 т/га гною і по 90–120 кг/га д. р. фосфорних та калійних добрив. За традиційної (рядкової) технології вирощування кущі висаджують в першій половині жовтня за схемою 2,0–3,0 х 0,3–0,4 м. Навесні протягом перших двох років стебла малини зрізають на висоті 15–20 см, тим самим створюючи умови для формування смуги рослин шириною 30–40 см.

Догляд за плодоносними насадженнями полягає у боротьбі з бур’янами, обприскуванні рослин проти хвороб і шкідників, підтриманні вологості ґрунту у межах 70–100 % НВ, щорічному весняному внесенні 60–90 кг/га азоту та осінньому 60–120 кг/га фосфору і калію у вигляді мінеральних добрив.

Збір плодів, які достигають у липні, проводять 3–5 разів у невелику дерев’яну чи пластмасову тару (по 1–2 кг). Стебла малини, які відплодоносили, після збирання зрізають, виносять за межі ділянки і спалюють. Термін використання насаджень — 8–10 років. Ця технологія розрахована, в першу чергу, на великі за площею насадження, але може бути використана на присадибних і фермерських ділянках

При шпалерному вирощуванні малини у 1–2 рік після садіння в рядку через 8–10 м ставлять стовпи (залізобетоні, металеві) і натягують дріт на висоті 150–160 см. Навесні до нього прив’язують річні стебла на відстані 5–7 см один від одного. Вирощування малини на шпалері сприяє кращому освітленню листків та їх асиміляційній діяльності, зменшенню ураження рослин хворобами та шкідниками, покращенню врожайністю, якості та товарності ягід. Технологія потребує певних витрат на встановлення шпалери і підв’язування стебел, які повною мірою компенсуються додатковим прибутком. Як і попередня, її може використовуватись у всіх типах господарств.

Біологічною особливістю малини ремонтантних сортів є здатність формувати на пагонах у рік їх росту генеративні бруньки і до настання морозів давати врожай. Величина його визначається тією частиною ягід, які достигають до холодів і залежить, насамперед, від ранньо — і дружньостиглості сорту та строків перших осінніх приморозків. Осіннє чи ранньо весняне видалення надземної частини, яка є місцем зимівлі шкідників і хвороб, а також асинхронність фаз розвитку останніх з фенологічними фазами малини дозволяють не проводити обприскування пестицидами і отримувати екологічну чисту продукцію. Недостиглі генеративні органи (бутони, квіти, зав’язі) можна збирати для сушіння та використовувати як добавку до лікарських зборів.

Технологія вирощування ремонтантної малини з метою отримання тільки осіннього врожаю значно скорочує кількість агрозаходів з догляду, зокрема нормування пагонів, 2–3–х обприскувань проти хвороб і шкідників, встановлення шпалери та підв’язування до неї рослин.

Технологія з перервним циклом плодоношення. В Росії вже більше двадцяти років практикують інтенсивну технологію з перервним циклом плодоношення, яка дає можливість одержувати високі врожаї малини при зменшенні витрат людської праці. Розроблена технологія Науково–дослідним зональним інститутом садівництва Нечорноземної зони та Новосибірською плодовоягідною дослідною станцією Росії. Попередні вивчення цієї технології свідчать про можливість її застосування в умовах Лісостепу України.

Суть цієї технології полягає в тому, що плантація плодоносить через рік, а в проміжні роки рослини готують до плодоношення. Щоб в господарстві не було перерви в одержанні ягід по роках, створюють рівнозначні насадження з тією різницею, що в один рік на перших достигає врожай, а на других–відростають пагони. Підготовка ділянки, посадка рослин, догляд за ними до товарного плодоношення не відрізняється від традиційної технології.

Необхідною умовою нової технології є використання якісного здорового садивного матеріалу кращих районованих сортів і щільне розміщення рослин в рядках. Черговість використання плантації може бути такою: в перші два роки після посадки насадження вважають не експлуатаційними, а потім протягом семи–дев’яти років (через рік) її то готують до плодоношення, то збирають врожай.

Весняні роботи на плантації проводяться залежно від способу культивування насаджень: із застосуванням шпалери або без неї. В обох випадках на початку вегетації видаляють погано розвинені пагони, залишаючи на 1 погонному метрі смуги шириною 30–50 см лише 12–15 штук. Верхівки пагонів укорочують до висоти 1,6–1,8 м. Для цього можна використовувати машину.

Для боротьби із шкідниками та хворобами проводять два-три обприскування: по сплячих бруньках 5–7 % сечовиною, до початку цвітіння –одне–два сумішшю отрутохімікатів — 0,3% хлорокису міді з 0,3% карбофосом, кельтаном чи їх замінниками. Молоді кореневі паростки і пагони заміщення висотою 5–15 см обприскують кілька разів фізіологічно активними речовинами або гербіцидами. Кращі результати одержують при використанні КАНУ 0,1%, реглону 3–5 кг на 1 га, при витраті 100 мл розчину на 1 кв. м або 1000 л на 1 га. Такі обприскування призводять до загибелі або пригнічення росту молодих пагонів, що сприяє кращому росту плодоносних. В результаті поліпшення освітлення врожай збільшується, ягоди достигають дружніше, їх легше збирати. При збиранні врожаю машиною плоди легко відокремлюються від гілок, їх краще вловити. Крім того, знищення молодих пагонів зменшує винесення з ґрунту елементів живлення рослин.

Ґрунт у міжряддях утримують в розпушеному і чистому від бур’янів стані, завдяки проведенню як неглибоких культивацій так і дискувань. Для збирання врожаю використовувати виноградозбиральний комбайн. Після збирання врожаю всі пагони, що відплодоносили та цьогорічні, скошують косаркою і вивозять з поля. Плантацію удобрюють мінеральними добривами і проводять розпушування ґрунту в рядках, а при відсутності шпалери — впоперек рядків.

У наступному році рано весною тракторним агрегатом розкидають мінеральні добрива. Заробляють їх у ґрунт бороною, закриваючи одночасно вологу. Коли основна маса пагонів малини досягне висоти 5 см, їх проріджують шляхом повторного боронування ґрунту. Подальший догляд за плантацією полягає у механічному обробітку ґрунту в міжряддях. При необхідності проводять обприскування пестицидами проти шкідників і хвороб. При висоті пагонів 45–50 см всі менш розвинені знищують шляхом просапування, залишаючи до 25 шт. на 1 погонний метр смуги.

При експлуатації насаджень малини із використанням шпалери в рік плодоношення весняні роботи починають з підв’язування пагонів до дроту вручну. При цьому використовують пристрій, який полегшує і прискорює роботу. Він прикріплює до дроту пагони групами по два–три суцільною ниткою шпагату. Ще до підв’язування пошкоджені і слабкі пагони видаляють, залишаючи тільки 12–15 шт. на 1 погонний метр смуги шириною 30–40 см.

Проріджування пагонів малини можна проводити по–іншому. Весною ґрунт у міжряддях обробляють так, щоб смуга мала ширину біля 70 см. Із часом сильніші пагони в середині смуги глушать менш розвинені, які з'являються пізніше. Коли пагони в середині досягнуть висоти 50–60 см, смуги звужують до 40–50 см, захоплюючи під час обробітку міжрядь додатково 10–15 см з кожного боку. При цьому частина пагонів знищується, смуги стають неширокими і не загущеними.

Нова технологія вирощування малини економічно вигідна. Вона дозволяє на значних площах отримувати майже по 40 ц з гектара в перерахунку на щорічний врожай та механізувати більшість робіт із догляду за насадженнями.