Лікарські форми з антибіотиками

Одним із завершальних етапів виробництва антибіотиків є отримання готових до використання лікарських форм. Антибіотики можуть бути представлені ін’єкційними, пероральними, ректальними та вагінальними лікарськими формами.

Антибіотикихарактеризуються низкою особливостей, які визначають технологічні і практичні аспекти лікарських препаратів з ними. Таким особливостями є недостатня стабільність при зберіганні, взаємодія між собою і з багатьма допоміжними речовинами, погана розчинність деяких антибіотиків у воді, недостатня стабільність водних розчинів антибіотиків, термолабільність.

Антибіотики чутливі до дії мікроорганізмів та їхніх ферментів. Тому всі лікарські форми з антибіотиками готуються в асептичних умовах. Більшість антибіотиків не витримують теплової стерилізації (виняток – очні краплі левоміцетину стерилізують текучою парою при 100° С 30 хв.)

Лікарські форми, що містять антибіотики, повинні відповідати наступним вимогам:

- приготування лікарських форм з антибіотиками повинно здійснюватися в асептичних умовах.

- забезпечувати стабільність антибіотика як у процесі технології, так і при зберіганні.

- забезпечувати необхідну концентрацію антибіотика в макроорганізмі при його мінімальному дозуванні.

Для вибору обґрунтованого способу приготування лікарської форми з антибіотиками важливим є знання фізико-хімічних і фармакологічних властивостей останніх та вплив на їх стабільність різних факторів зовнішнього середовища та допоміжних речовин.

Для прийому внутрь антибіотики випускають у вигляді таблеток, капсул, гранул або порошків для приготування суспензій, сиропів, а також у вигляді готовий водних суспензій. Більшість антибіотиків випускають у вигляді таблеток та капсул. З точки зору терапевтичної ефективності таблетки і капсули є рівноцінними, оскільки як цукрова оболонка так і желатинова капсула максимально маскують неприємний смак і легко руйнуються у шлунку. У разі руйнування антибіотика в кислому середовищі шлунку, таблетки або гранули покривають кислотостійкою оболонкою. З цією метою можуть бути використані ацетилфталілцелюлоза, фталілдекстран і інші речовини, які легко руйнуються в лужному середовищі кишечнику.

Капсулюванню та таблетуванню підлягають порошки антибіотиків з певною сипучістю. В процесі таблетування, а іноді і капсулювання, використовують наповнювачі, що забезпечують нормальне розпадання таблеток в дистильованій воді, міцність та стабільність при зберіганні, добрий товарний вигляд. Наповнювачами можуть бути цукор, лактоза, крохмаль, тальк, стеаринова кислота, стеарат кальцію та інше. Загальна схема виготовлення таблеток наведена на рис. 5.2.

 

Рис. 5.2. Загальна схема виготовлення таблеток антибіотиків

 

У вигляді готових водних суспензій можуть випускатися лише дуже стабільні антибіотики. В більшості випадків їх готують безпосередньо перед використанням. Водні розчини готують за загальними правилами приготування, враховуючи рН розчину та сумісність з іншими інгредієнтами. Особливістю є дотримання асептичних умов.

Ін’єкційні лікарські форми антибіотиків. На відміну від інших ін’єкційних лікарських засобів, що у більшості випадків випускаються у вигляді розчинів в ампулах, антибіотики в більшості випадків випускають у вигляді стерильних порошків у флаконах або ампулах, призначених для приготування розчину безпосередньо перед використанням шляхом введення у флакон відповідного розчинника. Наприклад, для приготування розчинів бензилпеніциліну натрію як розчинники використовують: ізотонічний розчин натрію хлориду, розчин глюкози ізотонічний (5 %), розчин новокаїну (0,25 і 0,5 %).

Специфіка випуску ін’єкційних препаратів антибіотиків у виді сухих порошків зумовлена більшою стабільністю антибіотиків у такому вигляді.

В більшості випадків антибіотики не витримують теплової стерилізації, тому для приготування стерильних ін’єкційних форм використовують фільтрування розчину антибіотика крізь бактеріальні фільтри. В подальшому такі стерильні розчини антибіотиків можуть бути розлиті в асептичних умовах у флакони і ліофільно висушені або передані на розпилювальну сушарку і у вигляді стерильного порошку розфасовані у флакони в спеціальних автоматах.

Для забезпечення стерильності антибіотики отримують в стерильних умовах. Тому всі розчини, що використовуються на виробництві підлягають фільтруванню через бактеріальні фільтри, всі процеси здійснюються в стерильній апаратурі в приміщеннях, що забезпечуються подачею стерильного повітря.

Мазі з антибіотиками широко застосовуються в офтальмології та дерматології. При приготуванні мазей з антибіотиками особливу увагу звертають на склад основи і спосіб введення антибіотиків.

Найстабільнішими є мазі, приготовлені на безводних основах. Найчастіше основою для очних мазей є суміш, яка складається з вазеліну – 9,0 г і безводного ланоліну – 1,0 г. Також використовують наступні основи:

- суміш із 4 частин ланоліну безводного і 6 частин вазеліну;

- суміш парафіну (30,0 г), і олії соняшникової (70,0 г);

- поліорганосилоксанові основи (силікони) – пеніцилін на таких основах зберігається тривалий час (до 3 місяців і більше).

Усі основи для мазей з антибіотиками використовуються лише після їхньої стерилізації.

Процес одержання мазей антибіотиків полягає в наступному. Компоненти основи мазі (вазелін, ланолін, стабілізатори, емульгатори, інші речовини) роздільно стерилізують. Можлива сумісна стерилізація, якщо компоненти основи мазі не руйнуються. Антибіотики чи їхні суміші тонко подрібнюються та просіюються. Компоненти основи мазі подаються в попередньо простерилізований змішувач і нагріваються до розплавлення. Розплавлена мазева основа фільтрується і охолоджується до температури, припустимої для введення антибіотика. Частина основи використовується для приготування концентрату (суміші основи і антибіотика), який потім розбавляється основою до необхідної концентрації антибіотика. Готова мазь, зазвичай, фасується в алюмінієві туби, вкриті внутрі спеціальним захисним лаком.

Стрептоміцинова мазь із сульфаніламідами може бути приготовлена на емульсійній основі наступного складу: самоемульгуючого гліцерину моностеарату 12,0 г; воску білого 3,0 г; гліцерину 5,0 г; парафіну рідкого 10,0 г; пропілгідроксибензоату 0,035 г; води 90-100 мл. Мазі з солями бензилпеніциліну готують за типом тритураційних, бо у водному розчині антибіотик швидко інактивується. Пеніцилінова мазь має наступний склад: бензилпеніциліну натрієвої солі 0,65 г, ланоліну безводного 20,0 г, вазеліну до 100,0 г. Солі бензилпеніциліну доцільно диспергувати з вазеліновим маслом, тому що масляна плівка, яка утворюється навколо частинок порошку не дає можливості рідинам організму розчиняти антибіотик і тим самим зменшує його інактивацію, а також сповільнює вивільнення його із основи, що забезпечує пролонговану дію такої мазі.

Парентеральний шлях введення антибіотиків має ряд недоліків так же, як і пероральний. Тому призначення антибіотиків у вигляді супозиторіїв має велике значення. Швидкість всмоктування антибіотиків залежить від природи основи. Як основу використовують масло какао, віск, гідровані рослинні олії та різні ПАР. Виготовляють супозиторії викачуванням або пресуванням, виливанням не можна. Пеніцилін розтирають з невеликою кількістю молочного цукру і в вигляді тонкого порошку вводять у супозиторну основу. Вміст пеніциліну в одному ректальному супозиторії від 100 000 до 500 000 ОД. При зберіганні в прохолодному місці активність готових супозиторіїв може зберігатися 2 місяці. Інколи для прискорення дії пеніциліну його розчиняють у розчині натрію цитрату (1:1000) і змішують із супозиторною основою. Стійкість таких супозиторіїв не більше 10 днів.

Також готують ректальні супозиторії з тетрацикліном. Найчастіше з цією метою застосовують тетрацикліну гідрохлорид, що обумовлено меншою подразнюючою дією цього антибіотика.

Лікарські форми з антибіотиками оцінюють за такими показниками: перевіряють правильність документації, упаковку (укупорку); органолептичний контроль (колір, запах, наявність осаду); відсутність механічних домішок (рідкі ліки); відхилення в об’ємі або масі, однорідність змішування (порошки, мазі); температуру плавлення, час повної деформації (супозиторії), а також інші показники у відповідності до методик контролю даного препарату.

Зберігання лікарських форм з антибіотиками ґрунтується, перш за все, на фізико-хімічних властивостях кожного антибіотика окремо. Наприклад, водні розчини сульфату поліміксину зберігають протягом 7 днів при температурі 4-10° С.