П’ятницька церква Успенський собор

(м. Чернігів) (м. Володимир-Волинський)

Однак найпоширенішим типом церков за часів Київської Русі стала й продовжувала бути на українських землях 3 - 5-купольна храмова будівля. Це – Спасо-Преображенський (1036) і Борисоглібський (1123) собори в Чернігові, Кирилівська (1146) і Василівська (1183) церкви в Києві, Успенська (1078) церква Києво-Печерської лаври тощо

Спасо-Преображенський собор

м. Чернігів

 

Живопис. Розвиток живопису в Київській Русі цілком пов'язаний з поширенням християнства. Оздоблення церков здійснювалося спочатку грецькими й малоазійськими майстрами. З Візантії спочатку завозилися ікони. Так, відому тепер під назвою Володимирської Божої Матері ікону, яка була копією більш давньої ікони, написаної нібито ще євангелістом Лукою, було подаровано з Візантії київському князю Володимиру Мономаху на початку XII ст. Потім (1155 року) цей шедевр візантійського іконопису було вивезено з Вишгорода до Володимира-на-Клязьмі князем Андрієм Боголюбським.

Вже з другої половини XI ст. при давньоруських монастирях починають плідно працювати й власні іконописні майстерні. І хоча в ті часи живописці не підписували своїх робіт, а лишали тільки знаки приналежності ікони тій чи іншій майстерні, до нас дійшли імена руських іконописців Григорія та Аліпія, що жили на межі ХІ – ХІІ ст. при Києво-Печерській лаврі – одному з найбільших центрів тогочасного іконопису.

Мистецтво масштабних мозаїчних композицій, як і саме слово «мозаїка» також прийшли з Візантії. Це мистецтво й сьогодні справляє неабияке враження, а для середньовічних русичів воно було наочним чудом. Мозаїка несе в собі ідею гармонійної єдності безлічі різноманітних одиничних компонентів, їх стрункої організації в цілісну картину, де кожен камінчик взаємодіє із сусідніми і взаємодоповнює їх, не втрачаючи своїх одиничних властивостей – кольору і блиску.

 

4.5 Культура Галицько-Волинського князівства. З XII ст. Київська Русь як держава поступово занепадала, однак рівень культури залишався високим. Потужного і страшного удару по ній завдала монгольська навала. Досить сказати, що в Києві після походу монголів з 50 тис. мешканців залишилося живими 2 тисячі, з 8 тис. дворів – 200, з 40 кам'яних монументальних споруд – лише 4. На якийсь час центр українського життя перемістився з Придніпров'я на захід, де сформувалося міцне Галицько-Волинське князівство, котре сучасники вважали щитом Європи від монголо-татар.

У 980 – 990 рр. Володимир Великий відвоював у поляків Галичину й Волинь і приєднав їх до своїх володінь. На Волині він заснував місто Володимир, що згодом стало величною столицею цих земель. У Галичині політичний центр князівства перемістився з Перемишля до міста Галича біля карпатських соляних копалень. Київським князям удалося закріпити ці землі за своїм наступником, оскільки вони належали до їхніх особистих володінь. Тому першими в Галичині правили Ростиславичі, нащадки онука Ярослава Мудрого. Тим часом на Волині до влади прийшли Мстиславичі, що вели свій рід від Володимира Мономаха.

Скориставшись смертю у 1199 р. останнього представника династії Ростиславичів (Володимира Ярославича), Роман Мстиславич, спираючись на підтримку дружинників, частково боярства й міщанства, які були невдоволені могутністю великих бояр, з другої спроби (перша, 1189 р., була невдалою) здобув Галич і таким чином об'єднав під своєю владою Волинське і Галицьке князівства. Роман Мстиславич створив державу, територія якої простяглася від Карпат до Дніпра. Оскільки створена Романом держава трималася переважно на сильній особистості князя, то після його смерті у 1205 році вона була приречена на розпад.

Після загибелі Романа Мстиславича його синам Данилу та Васильку довелося вести тривалу боротьбу за відновлення єдності Галичини та Волині під своєю владою. Ця боротьба завершилася їхньою перемогою 1238 р. Незважаючи на постійний тиск з боку Золотої Орди, Данило Галицький укріплював свої володіння. Він створив галицьку митрополію і призначив її митрополитом свого прибічника «печатника» Кирила; заснував на честь старшого сина Лева м. Львів, а столицю переніс з ненадійного Галича до неприступного Холма. Одночасно князь здійснював реорганізацію війська. Ударною силою в ньому стала важкоозброєна дружина, а також селянське і міщанське ополчення. 1252 р. галичани і волиняни спільними зусиллями вигнали татарську орду хана Куремси за Дністер. Протягом 1254 – 1255 рр. дружини Данила і Василька Романовичів та Лева Даниловича звільнили землі уздовж Бугу, Случа і Тетерева. Але 1259 р. на кордонах Волині з'явилося об'єднане татарське військо, послане ханом, щоб покарати повсталих. Щоб зберегти державу від розгрому, Данило мусив виконати вимоги хана про знищення міських укріплень і прикордонних фортець, знову визнати свою залежність від Орди. Його спроби створити новий антитатарський союз зазнали невдачі. 1264 р. Данило Романович Галицький помер.

Значну роль культурному житті Галицько-Волинської держави відігравала церква, оскільки її установи були центрами освіти. Писемність поширювалась не тільки серед знаті, але й серед простих людей, про що свідчать численні знахідки берестяних грамот і бронзових писал. В Галицько-Волинській державі було створено і переписано багато книжок. Велика книгописна майстерня існувала при дворі волинського князя Володимира Васильовича (1270 – 1289), який багато знався на різних науках. Як і в Київській державі, тут велось літописання. Галицько-Волинський літопис, створений тут, є основним історичним джерелом з історії Галицько-Волинського князівства з початку до кінця XIII ст.

Архітектуракраю була представлена кам'яними фортифікаційними спорудами з великою кількістю башт. Такі замки у другій половині XIII ст. будувалися в Луцьку, Кременці, Олеськові, Хотині тощо. У містах Галичини – Перемишлі, Звенигороді, Галичі, застосовуючи різьблені орнаменти, будувалися з білого каменю церкви. Найбільшим білокам'яним храмом у Галичі був збудований у середині XII ст. Успенський собор (зберігся до нашого часу у вигляді руїн).

Нові ідеї в архітектурі з'явилися у XIII ст. Вони відобразились у спорудженні урочистих храмів: церков Успіння у Холмі, храмів св. Іоана Богослова та св. Дмитра у Луцьку, церкви св. Миколая у Львові, церкви св. Василя у Володимирі-Волинському. В їхній архітектурі перепліталися візантійсько-руський та готичний стилі.

Церква св. Миколая у Львові

 

Під впливом київського розвивався галицько-волинський іконопис. До сьогодні збереглася ікона волинської Божої Матері кінця XIII – XIV ст. з Покровської церкви у Луцьку. Популярна в Польщі Ченстоховська ікона Божої Матері («Матка Боска Ченстоховська») була створена у XIV ст. в місті Белзі на Галичині.