Вироби давньоруських ювелірів (колти, техніка перегородчастої емалі)



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Вироби давньоруських ювелірів (колти, техніка перегородчастої емалі)



За часів Київської Русі досить помітно відчувається різниця в умовах і способі життя на селі й у місті. Місто жило в цілому значно заможніше. Робота ремісників оцінювалася в декілька разів вище, ніж праця селян, що істотно позначалося навіть на фізичному розвитку людей. Діти в містах росли довше, мали кращі фізичні показники, адже пізніше залучалися до праці. Як свідчать розкопки, городяни були значно вищими на зріст, мали більш тонкий кістяк і статуру, ніж етнічно тотожні з ними селяни, виснажені землеробською працею. Хоча й за умов міста слов'яни не втрачали можливості вести натуральне господарства Тому городяни тримали велику й дрібну худобу, одомашнених птахів, маючи під господарство й присадибні ділянки. Попри істотну різницю в житті села й міста, існували і досить впливові фактори створення єдиної культури: мова, спільні політичні інтереси, релігія.

За тогочасних умов необхідні господарські знання передавалися від покоління до покоління разом із синкретичним комплексом язичницьких вірувань, свят, обрядів. Християнські звичаї, які поступово входили в культурний обіг, змінювали вихідні засади світогляду русичів, але цей процес ішов повільно й не набув однолінійного характеру. Вельми показовою ілюстрацією розбіжностей у релігійних уявленнях населення різних регіонів Київської Русі може служити поховальний обряд, який суттєво відрізнявся навіть у найближчих сусідів, що складали етнічне ядро держави – у полян та древлян. Поляни ховали небіжчиків під невеликими курганами, закопуючи разом з тілом і звичні ужиткові речі покійного. Древляни спалювали тіло на погребальному вогнищі, куди також потрапляли знаряддя праці, зброя, інші необхідні у повсякденному житті предмети. Відмінності у способі поховання свідчать не лише про залишки язичницьких вірувань, а й про принципові розходження в уявленнях про потойбічний світ і подальшу долю душі.

Домовики, польовики, лісовики, русалки, мавки, інші злі й добрі духи продовжували сповнювати народну уяву, оскільки виникли на певному місцевому ґрунті й були тісно пов'язані з природними умовами, в яких доводилося жити й господарювати людям. Ці уявлення, введені в науковий обіг під узагальнюючою назвою народної демонології, на обширних теренах Київської Русі мали вельми строкатий характер і поповнювали скарбницю народно-поетичної творчості, забезпечуючи розвиток казкового й пісенного жанрів. Фольклор у Давній Русі, як і пізніше, слугував не тільки засобом передачі інформації, виконував він і ритуально-магічну функцію. Виконання фольклорних творів супроводжувалося музикою, танцями й мало характер урочистих і видовищних обрядових дій, що, поступово втрачаючи релігійне значення, продовжували задовольняти естетичні й моральні потреби людей. Такі обряди пов'язували життя кожної окремої людини з одвічними традиціями народу. Саме через це великого значення набуває у Київській Русі обрядова й календарна поезія,співи й ритуальні дії, що супроводжували повсякденні господарські справи, передували початку календарних польових робіт (сівба, косовиця, жнива тощо) або пов'язувалася зі щорічними астрономічними датами, важливими для землеробства (колядки, веснянки, гаївки тощо). Існувала розгалужена система жанрів родильної, весільної, поховальної обрядової поезії.

Музичним супроводом частіше за все була гра на рожку, сопілці, гудку, гуслях. Особливою любов'ю в південній частині Русі користувалися струнні інструменти, які верогідно з'явились в наших землях під впливом культури міст античного Причорномор'я. Запозичені в греків, інструменти вдосконалювалися відповідно до слов'янських смаків і уподобань і згодом перетворились на популярні протягом багатьох століть бандуру й цимбали.

Пісні, музика й танці супроводжували давніх русичів і під час розваг та відпочинку. Князі й представники заможних верств населення запрошували на бенкети (пири) професійних співаків та акторів, яких тримали при своїх дворах. Переважна частина професійних виконавців, згуртувавшись у невеликі колективи, вела мандрівний спосіб життя, виступаючи в різних містах на ринковій площі (торжищі). Цих акторів називали скоморохами. Скоморошництво також було запозичене з Візантії, однак згодом набуло специфічних національних рис. Скоморохи мали орієнтуватися на смаки й уподобання своєї аудиторії – переважно з городян (купців, ремісників, дружинників, княжої челяді). Разом з розвагами актори приносили й політичні новини, сповіщали про життя в інших князівствах, відповідно до настроїв юрби обирали об'єкти сатиричного зображення.

Оскільки населення страждало від нападів кочових сусідів, прагнення всіх жителів Давньої Русі були пов'язані зі зміцненням військової могутності держави. Народна мрія про надійну й міцну державу знаходила втілення у творах героїчного епосу. Його напів-легендарні, напівміфічні герої – захисники рідної землі – були популярні серед населення усіх князівств. Найбільшою любов'ю користувалися фольклорні твори про Вольгу та Микулу, Святогора, Вернигору, Прудивуса, Вирвидуба, Добриню, Микиту Кожум'яку, Альошу Поповича, Іллю Муромця.

У фольклорі та літописних джерелах знаходили відображення ностальгічні настрої, пов'язані з ідеалізацією давно минулих часів. Цьому сприяло поступове посилення й зміцнення централізованої влади, збільшення податків, суворі покарання, що на той час здійснювалися у вигляді штрафів (вири).

 

4.3 Прийняття християнства.Християнізація східнослов'янських племен почалася у середині IV ст., саме в цей час спостерігається пожвавлення місіонерської діяльності греків у Подніпров'ї. Відповідно до повідомлень літописних джерел у 60-х роках IX ст. дніпровська Русь на чолі з київським князем Аскольдом вчинила військовий похід на Царград – Константинополь. Похід був невдалим, і з Візантією укладено мир, а частина військової дружини разом з князем прийняла християнство. На Русь було надіслано єпископа і навіть складено спрощену азбуку. Ці відомості підтверджуються «Окружним посланням» константинопольського патріарха Фотія та біографією візантійського імператора Василія Македонянина, написаною Константином Багрянородним.

Важливе значення для поширення християнства мала діяльність київської княгині Ольги (дружини князя Ігоря), її хрещення, подорож з посольством до Константинополя, урочисті прийоми та вшанування Константином Багрянородним, по поверненні до Києва побудова церков св. Софії та, можливо, св. Миколая на Аскольдовій могилі. Її діяльність переконливо свідчить про існування в середині X ст. в Києві церковної общини.



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 136; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.227.97.219 (0.006 с.)