Великий князь київський Ярослав Мудрий

Розвиток освіти. Поступове оформлення і зростання Київської держави, розширення різноманітних зв'язків з іноземними країнами, а особливо культурно-просвітницька діяльність Кирила та Мефодія і прийняття християнства, спонукали владу звернути пильну увагу на розвиток освіти. Київ починає посилати своїх людей до Візантії на науку й закладає в себе перші школи. Як правило, школи існували при монастирях, хоча освіту там давали не лише церковну, але й світську. В 1086 р. у Києві відкрили школу для дівчат, що зустрічається не вельми часто в історії середньовічної Європи. Взагалі ж, як стверджує польський дослідник Ванчура, у XIII ст. у Києві та поблизу нього було понад 200 шкіл, де навчались понад 1000 учнів. Найкращі з учнів мали можливість підвищувати освіту за кордоном, переважно у Візантії. Зокрема, маємо відомості, що в 1030 р. князь Ярослав Мудрий відрядив продовжувати освіту за кордоном 300 київських учнів. Освітня система в Україні-Русі мала три типи шкіл: палацова школа – державний навчальний заклад, що утримувався за рахунок князя; монастирська або церковна школа – найбільш поширений на Русі та в середньовічній Європі навчальний заклад (першу заснував Володимир Великий при Десятинній церкві у Києві невдовзі після свого хрещення); приватна школа – займалася переважно домашнім навчанням дітей купецького і ремісничого прошарків населення.

Традиції монастирської освіти продовжила школа Ярослава Мудрого при Софії Київській, що за своїм рівнем наближалася до Константинопольського університету. Серед інших найпопулярніших церковних шкіл були заклади при Києво-Печерській лаврі й Троїцькому монастирі. Зокрема, лаврська школа готувала вище духовенство, художників, лікарів, перекладачів, каліграфів тощо. Тільки до 1240 р. зі стін монастиря вийшло понад 50 єпископів. Навчання починалося з вивчення абетки, складів та читання по книгах Апостола та Псалтиря, які виконували роль підручників.

Усі школи організовувалися за грецьким зразком, а викладали в них здебільшого священики, ченці та дяки, як і в решті європейських країн. Окрім суто богословських дисциплін вивчалися мови, філософія, діалектика, математика тощо. Вивчалися привезені грецькими вчителями твори Платона, Аристотеля, Сократа, Епікура, прообрази підручників «Фізіолог» (популярна зоологія), «Шестиднев» (про створення світу), а також «житія» святих, князів.

У вищих школах особливого значення надавалося вивченню іноземних мов. Серед них на першому місці була грецька мова, якою написані канонічні книги й велися церковні відправи. Саме тому володіння грецькою мовою було вкрай необхідне для вищих ієрархів церкви. Крім того, київські митрополити були переважно греками, більшість яких мали вищу візантійську освіту. Друге місце за значенням, посідала латинська мова. Вивчення іноземних мов було необхідне не тільки духовним особам, а й світським, що добре усвідомлювалося за тих часів.

У Київській Русі дуже рано з'явилася іноземна перекладна література. Вже в XI ст. у скрипторії при Софійському соборі, а пізніше й інших місцях, слов'янською мовою перекладено відомі у всьому світі твори: «Хроніка» Георгія Амартола, «Історія іудейської війни» Иосифа Флавія, «Хроніка» Сінкела, «Житіє Василія Нового», «Християнська топографія» Козьми Індикоплова, «Житія Стефана Сурозького», «Александрія», «Пчела», «Повість про Акіра премудрого», «Шестоднев» Іоанна, екзарха болгарського, «Деівгенієве діяніє», «Фізіолог», Пандекти Никона. Ці твори мали велике значення для поширення освіти та тогочасних наукових знань.

Св. Нестор-літописець

Літописання. Розвиток освіти рідною мовою призвела до виникнення власної книжної справи. Найбільшим культурним центром був Софійський собор у Києві. Тут виникла своєрідна академія – гурток високоосвічених книжників і вчених, зайнятих перекладом з грецької та створенням нових літературних творів. При соборі існувала перша книгописна майстерня, звідки перекладені з грецької книжки розходилися по інших монастирях.

З Софією Київською пов'язана поява літописання на Україні-Русі та найвищі досягнення українського середньовічного слова: укладення першого літописного зводу 1037-1039 рр., написання й проголошення знаменитого «Слова о законі і благодаті», розробка основ першої систематизованої збірки давньоруських законів «Руська правда», створення «Ізборника Святослава» тощо. Книжки, які вийшли зі стін Софії, стали основою для створення нових бібліотек, зокрема у Києво-Печерському монастирі, котрий протягом століть був і залишається центром духовно-культурного життя нашого народу. Саме там створювалися такі видатні пам'ятки української історії та слова, як «Повість временних літ» і «Києво-Печерський патерик».

Центром київської писемної школи став Києво-Печерський монастир. Він виник у середині XI ст., його засновниками були Антоній, Феодосій та письменник Іларіон. Від самого початку монастир стає відомим як місце переписування богослужбових книг. Ченці переписували й виготовляли книги. Зокрема серед майна Святоші (Святослава Давидовича) згадуються саме книги. Багате зібрання книжок було і в монастирській бібліотеці. В Печерському монастирі написано багато різних ориґінальних творів. Тут творили багато відомих літописців, редакторів та переписувачів. Серед них величні постаті Никона, Іоанна та славетного Нестора – автора «Повісті минулих літ», що стала видатним досягненням не лише в галузі київського літописання, а й літератури. Нестор був автором й інших відомих творів: «Читання про Бориса і Гліба» та «Житія Феодосія Печерського».

Ще одним центром київської писемної школи був Михайлівський Видубицький монастир. Він був розташований поблизу Києва, в місцевості, яка здавна мала назву Видубичі. Це був «вотчий» монастир Всеволода Ярославича та його роду. У 1070 р. в монастирі закладено кам'яну церкву архістратига Михаїла. Поруч з монастирем, на придніпровських кручах, стояла заміська резиденція Всеволода Ярославича – «Красний двір». Видубицький монастир, починаючи з князювання у Києві Володимира Мономаха (1113 – 1125 рр.) став одним із важливих центрів київської писемної школи, де продовжувалося київське літописання, переписувалися книжки, створювалися ориґінальні літературні твори, існувала велика бібліотека. На початку XII ст. ігумен Видубицького монастиря Сильвестр піддав ретельному редагуванню «Повість минулих літ», висунувши на перший план діяльність Володимира Мономаха.

Отже, у Києві в XI – XII ст. існувало три осередки київської писемної школи: Софійський собор – Руська митрополія, Печерський та Видубицький монастирі. Вихованцями монастирів були високоосвічені літописці, письменники, церковні та державні діячі, їхніми трудами писемність і література Київської Русі досягла дуже високого рівня. З Києва література поширювалися по різних містах та землях Київської Русі.

Архітектура. АрхітектураКиївської Русі мала самобутні риси.При будівництві житла й оборонних споруд слов'яни споконвіку використовували місцеві матеріали та спиралися на традиції. Одразу після хрещення Русі з'являються перші церкви: Василівська, побудована з дерева за зразком храму в Корсуні, Десятинна або Богородицька – перша кам'яна церква у Києві.