Пам’ятник Івану Федорову у Львові

У 1572 р. російський першодрукар Іван Федоров прибув до Львова і при підтримці свідомих громадян організував друкарню, в якій у 1574 р. надрукував «Апостол» і грецький «Буквар», що використовувався навіть болгарськими книжниками. У 1576 р. І. Федоров переїхав до Острога, де надрукував близько 30 творів, найціннішою серед них була Біблія (1581 р.). Пізніше І. Федоров знову повернувся до Львова, де члени Львівського Ставропігійського братства організували братську друкарню. Львівська братська друкарня дала поштовх бурхливому розвиткові друкарства в Україні, переважно в Галичині та на Волині. У 1604 – 1606 рр. спершу в Стрятині (поблизу Рогатина), а згодом у Крилосі (поблизу Галича) діяла друкарня Федора та Гедеона Балабанів.

Цікавим явищем культурного життя на західноукраїнських землях були «мандрівні» друкарні. Зокрема, у різних селах і містах випускав книжки мандрівний друкар Павло-Домжив Люткевич-Телиця. Спільник Телиці ієродиякон Сильвестр передав цю друкарню Луцькому братству. У цій друкарні у 1628 р. було видано «Лямент», єдиний примірник цієї книги зберігається у Львівському музеї українського мистецтва, а в 1646 р. було випущено «Апостол і Євангеліє на все дни недели й праздники».

У Кременці діяла друкарня, що випустила в 1638 р. «Граматику» церковнослов'янської мови, автором якої був єпископ Луцький і Острозький Афанасій Пузина. Мандрівну друкарню мав Кирило Транквіліон Ставровецький. У 1639 – 1667 рр. у Львові, крім братської, діяла друкарня Михайла Сльозки, яка видала 42 книги.

З 1615р. розгорнула свою діяльність друкарня Києво-Печерської лаври, заснована архімандритом Єлисеєм Плетенецьким. За кілька років вона стала найпотужнішою в Україні, відзначалася розмаїттям тематики і високохудожнім рівнем друків. Зокрема, тут вийшли «Вірші на жалосний погреб... Петра Конашевича-Сагайдачного» К. Саковича, полемічна «Книга о вірі» Захарії Копистенського та церковнослов'янсько-український словник Памва Беринди (1627 р.).Отже, у першій половині XVII ст. вже працював цілий ряд друкарень, кожна з яких зробила свій внесок у розповсюдження книжкової справи та літератури в цілому.

5.3 Відлуння Ренесансу і гуманізму в Україні. Під Ренесансом (від франц. renaissanse - відродження) слід розуміти перехідну епоху в розвитку європейської культури від Середньовіччя до нового часу, що охоплює період кінця XIII – XVI ст. включно. Це означає, що в культурі Відродження присутні елементи як середньовічної, так і новочасної культури.Передові люди XV – XVI ст. добре усвідомлювали, що вони живуть у нову епоху, яка докорінно відрізняється від попередньої.

Ґрунтом ренесансної культури були нові економічні відносини, що стали формуватися, насамперед, в Італії наприкінці XIII ст.У цей час текстильне мануфактурне виробництво Флоренції, Мілана, Болоньї значно випереджає інші країни Європи, тут використовується вільнонаймана праця. В Італії створюються перші банки, лихварські контори, що обслуговують виробництво, дають у борг під великі проценти. У хід ідуть векселі, акредитиви. У 1252 р. після перерви майже у п´ятсот років Флоренція, першою в Італії, починає карбувати золоту монету – флорін, що стає міжнародною валютою. Генуя стає найсильнішою в світі морською державою, посередником у торгівлі між заходом і сходом.

Паралельно економічним, в Італії XIII – XIV ст. формуються нові суспільно-політичні відносини. Швидко зростають нові соціальні прошарки майбутніх буржуа – торгівці, банкіри, лихварі, багаті ремісники, юристи.Збільшується кількість міст, найбільшим з яких була Флоренція. У середині XIII ст. міста стають самостійними державами республіканського типу, громади яких називають «комунами». У містах-комунах зростає роль органів демократичного самоврядування, політичних партій, ремісничих цехів і торговельних гільдій.Формуванню нового світогляду сприяли численні наукові відкриття й винаходи, кожен з яких допомагав самоствердженню нової культури і нової людини в постійному суперництві зі старими традиціями.

Найсуттєвіший вплив на розвиток ренесансної культури справило, мабуть, винайдення Іоганом Гутенбергомдрукарського верстата (1445 р.), що дало можливість у багато разів збільшити кількість друкованих видань. Це, в свою чергу, прискорило поширення наукових знань, освіти, літератури, стало підґрунтям для поширення реформаційних ідей.

Найхарактернішою рисою Відродження є розвиток гуманізму (від лат. humanus – людський, людяний). Гуманізм – це система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність.У його основі - прагнення до свободи особистості, утвердження поваги до її гідності й розуму, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей. Гуманісти стверджували самоцінність земного життя, можливість людини саме в ньому (а не в потойбічному світі) досягти вищого блаженства.Характерними рисами гуманізму є: прагнення розмежувати світське й релігійне життя; звільнити людську думку від богословського догматизму; відкривати й пізнавати світ;розвивати світську духовну культуру, науку.

Характерною рисою ренесансної культури є аристократизм. Це культура суспільних верхів, буржуазної аристократії, інтелігенції. Однак аристократизм у тогочасному розумінні визначався не походженням і привілеями, не розмірами достатків, а насамперед особистими якостями людини, рівнем її освіченості й культури. Разом з тим у культурі Ренесансу відображуються також і народні інтереси. В окремих своїх проявах вона пов´язана з творчістю і культурою мас.

Характерні ознаки культури Ренесансу:

ü Світський, нецерковний, характер культури Відродження, що було наслідком секуляризації (звільнення) суспільного життя загалом.

ü Відродження інтересу до античної культурної спадщини, яка була майже повністю забута у середні віки.

ü Створення людської естетично-художньої спрямованості культури на противагу релігійній домінанті у культурі середніх віків.

ü Повернення у власне філософських дослідженнях до античної філософії і пов'язана з цим антисхоластична спрямованість філософських вчень Відродження.

ü Широке використання теорії «подвійної істини» для обґрунтування права науки і розуму на незалежне від релігії і церкви існування.

ü Переміщення людини, як основної цінності, у центр світу і в центр філософії, літератури, мистецтва та науки.

Треба сказати, що на землях України ренесансний вплив був значним, але не всеосяжним. Ренесанс в українській культурі був своєрідним і, як історичний етап, хронологічно не збігався з західноєвропейським Відродженням. На українських землях ренесанс почався на початку XVI ст., але лише в другій половині XVI ст. та на початку XVII ст. його прояви стали помітними. Причина такого відставання була пов´язана із занепадом внаслідок монголо-татарської навали. На українських землях на довгий час була загальмована культурна еволюція, знищені головні культурні центри, втрачена культурна еліта. Упродовж усього XV ст., коли в Західній Європі розквітав Ренесанс, українська культура із Заходу зазнавала асиміляції. Відзначимо польський вплив у поширенні ідей Відродження в землях України, що були в той час у складі Речі Посполитої. Спільними здобутками тут можна вважати формування нових рис гуманістичної шляхетської культури, досягнення в галузях містобудування, архітектури, скульптури, живопису. Водночас специфічна ренесансність української культури кінця XVI – початку XVII ст. полягала саме у прагненні звільнитись від польської «культурної опіки», у формуванні культури національного відродження, що так яскраво виявилось у діяльності братств, у розвитку полемічної літератури, православної освіти та книгодрукування.

 

5.4. Полемічна література. Архітектура і образотворче мистецтво. Музика. Загалом українські письменники протистояли духовному наступу католицизму на український народ. Полеміка між православними і католиками досягла своєї кульмінації в період підготовки і підписання Брестської Унії 1596 р. Питання літургії в цій полеміці були другорядними, на перший же план виходило відстоювання права українців на свою віру, мову, культуру. Полемісти гнівно звинувачували верхівку православного духовенства в зраді національних інтересів народу, моральному занепаді, багато уваги в своїх творах приділяли розвитку духовності, народної освіти, вихованню. Герасим Смотрицький у книзі «Ключ царства небесного» (1587), пронизаній ідеями суспільної рівності, свободи віросповідання та патріотизму, дав гостру відсіч претензіям ідеолога ієзуїтства В. Гербеста на духовне панування над українським народом.

Визначний полеміст Христофор Філарет, якого вважають одним із найяскравіших прибічників протестантизму та реформації в Україні, у своєму «Апокрисисі», написаному у відповідь на книгу ієзуїта Петра Скарги «Брестський собор», дав ідеологічне обґрунтування права українців на власну віру і культуру. У надісланому в Україну з Афону «Посланні єпископам-відступникам від православ´я» Іван Вишенський – український релігійний діяч і яскравий письменник-полеміст – таврував верхівку церкви і можновладців-панів за знущання над простим народом, одним з перших виступив проти кріпацтва.

Архітектура і будівництво. Вплив містобудівної та архітектурної практики європейського Відродження позначився на українських землях вже на початку XVI ст. Кращі умови для цього були в західноукраїнських землях, де відбудовуються старі та закладаються нові міста, основою яких часто були магнатські фортеці, такі як Броди, Жовква, Бережани, Меджибож, Тернопіль.

Регулярне планування відповідно до ренесансних вимог характерне насамперед для Львова і Кам´янця-Подільського. У плані кожне місто мало вигляд прямокутника, поділеного на частини – місця проживання основних громад – руської, польської, вірменської. У центрі кожної частини – ринкова площа, від якої паралельно розходяться вулиці, у центрі міста – велика площа з ратушею. У Львові основні в´їзні брами сполучилися широкими магістралями, що було одним з найпрогресивніших прикладів у тогочасному європейському містобудуванні.

З глибоким розумінням засад ренесансного мистецтва були оновлені у другій половині XVI ст. форми середньовічного замку в м. Острозі, що перетворився на справжній ренесансний центр у Східній Європі і заслужено називався «волинськими Афінами». Найкращі споруди замку – Кругла Башта і Луцька брама без перебільшення належать до визначних споруд Європи доби Відродження. У перебудованому замку м. Кам´янць-Подільський впроваджується новий тип фортифікації – бастіонна система, що включала в себе численні башти, бастіони, складні шлюзові споруди. Усі вони виконують не лише утилітарну, а й естетичну функцію.

 

Фортеця у м. Кам´янць-Подільський

 

У церковній архітектурі ще зберігав вплив візантійсько-руський тип трьохапсидної церкви поряд з унікальним зразком церкви-ротонди. З XVI ст. набули поширення готичні або ренесансові типи будівництва церков.