Формування політично? еліти перехідних суспільств

 

Виділяють шість можливих різновидів зміни політичної еліти в період переходу:

• окремі представники та групи еліт є недоторканими і зберігають свої владні позиції;

• деякі представники старої еліти змушені зайняти менш важливі і менш престижні посади, але все ж зберігають впливові політичні позиції;

• деякі представники старої політичної еліти виштовхуються з політичних впливових постів, вони отримують неполітичні або вузькоспеціалізоваиі посади;

• представникам старої політичної еліти надають незначні посади, наприклад посади послів у “другосортних країнах";

• окремі представники старої еліти на ранніх стадіях стають прихильниками нової ідеології та зберігають високі політичні позиції при новому політичному режимі;

• звільнення осіб з елітних посад або / і ліквідація таких посад.

Зпоміж зазначених варіантів лише один варіант передбачає виключення представників попередньої еліти. Цей

 

 

процес я окремих ностсоційлістичних країнах МІСТИТЬ особливу ПрОЦвДУрУ НОреВІрКИ осіб, які ЗЯЙМАЮТЬ ВІДПОВІДаЛЬНІ дерМОННіІ ПОСАДИ, А ТАКОЖ КАНДИДАТІВ НА ЦІ ПОСАДИ СТОСОВНО

їхньої приналежності (в минулому) до керівництво комуніс» пічними партіями, службами дерЖАвної безпеки чи співпраці З цими глужбнми. Ця ИрОЦеДУрА НАЗИВАЄТЬСЯ ЛЮСТрАЦІСЮ

Люстрація (з латинської luslr.it іо — очищення); р<> їликміо і ь як очищення держанного апарату та важливих громадських Інститутівосіб, які таємно співпрацювали зі спецслужбами і приховують факти співпраці вій спеціальних "люстраційних" органів*

Ця Процедура ПРОВАДИТЬСЯ НА ОСНОВІ СНСЦІАЛІ.НИХ ЛЮС*

граційних законів. Якщо під час люстрації встпновлеио факти співпраці а попереднім режимом, особі пропонують вибір: добровільно піти у відставку (аі збереженням таєм* ниці виявлених фактів) або примусово піти у відставку (з публічним оголошенням компрометуючої інформації). В окремих країнах Центральносхідної Європи були прийняті відповідні закони.

Для перехідних суспільств дослідники відзначають дві найвагоміші тенденції трансформації сліпі. Першу мож» на сформулювати так: старл еліта не сходить повністю аі сцени, а включається в нову зв будьяких, навіть радикала них. політичних змін як її частина та при революційних потрясіннях як окремі фрагменти. Причинами, через які утримують представників старої політичної еліти при владі, г: брик у рядах нової еліти професіоналів а інформацією і практичними знаннями, необхідними для керування країною; існування “перебіжчиків*', які завбачливо покинули стару еліту ще до її поступового чи раптового розпаду; неможливість швидкої зміни старих кадрів на всіх ключових иосадах. Друіа тенденція нова еліта запозичає або копіює цінності, норми, Ідеї, звичаї, традиції старої еліти. Це може відбуватися відкрито, коли Йдеться про повагу до загальнонаціональних цінностей, про розрив Іо “проклятим

минулим", але Шф(ШЖНО запозичення відбувається "контрабандним" шляхом, негласно» a інколи усупереч публічним деклараціям.

На основі зазначених тенденцій у широкому спектрі концепцій, які пояснюють перехід від “старої* еліти до “нової'’, виокремлюють два неукові ПІДХОДИ. ИерІПНЙ. як основи систематизації концепцій трансформації еліт, вивчас аміну структури політичної еліти, співвідношення у НОВО“ створених елітпх між політичними (партійними) і госпо* дарськими (управлінськими) компонентами старої еліти ти новоутвореними компонентами, що формально не пов'язпиі в попереднім політичним режимом. Концепції другого підходу роблять акцент на способах і механізмах зміни еліти. У рпмках цього підходу передбачено або "революційну" (повну, докорінну) зміну еліти, або самозбереження і лише аміну “декорації" навколо еліти. Останній процес дістпп назву "заміна еліти'\ що означає повне знищення попередньої еліти і прихід до влади контрелітн, а це, зазвичай, є наслідком революційних перетворень.

Трансформація політичної еліти а перехідних суспільствах маг свої особливості в кожній країні, зокрема. Ці особливості зумовлені передусім історичними традиціями» державним устроєм, протистоянням між центральною та національними елітами, рівнем політичної культури ип* селення, характеристикою соціальної структури, наявністю та характером політичних партій, відносинами між ними, типом політичного режиму, в якому перебувала країна до початку трансформації, та іншими чинниквми. Від»»значених чинників залежить характер і зміст як трянсфор* мації суспільства загалом, так І «міни політичної еліти зокрема.

Трансформація політичної еліти не г рівномірним процесом. інтенсивність змін відмінна па різних етапах трансформації. Український вчений Миколи Сазонов пи:шачж кілька стаОій трансформацій політичної еліти.

Перша це спроба реформувати політичну та економічну систему, пристосувати її до нових реалій, "вдихнути

в неї друге дихання”, внаслідок чого еліта втратила свою колишню монолітність і дезінтегрувалася.

Друга стадія пов’язана з наростанням дезінтеграційних тенденцій усередині СРСР і посиленням автономності регіональних політичних еліт.

Для третьої стадії характерна активна участь “пізньої генерації” еліти та регіональних еліт у перерозподілі державної власності. З комсомольських комерційних структур згодом вийшло чимало підприємців пострадянської доби.

Наступним етапом капіталістичної трансформації радянської еліти була прихована від широкої громадськості приватизація найперспективніших промислових підприємств, фінансових структур. Приватизація “держави державою” (через її чиновників) переважно вже була завершена, коли оголосили масову приватизацію.

У перехідних суспільствах у рекрутуванні еліти присутні елементи антрепренерської і гільдійної систем. Демократичні зміни в політичних системах повинні принципово змінити моделі рекрутування еліти, стиль її поведінки, спосіб життя, щоб вона не уподібнювалася старій еліті, надто коли йдеться про номенклатуру. Незрілість рекрутування еліти в перехідних суспільствах пов'язана зі слабкістю політичних партій, передусім партій демократичної орієнтації. У багатьох перехідних суспільствах не вдалося сформувати нові канали рекрутування політичної еліти, утворилася неономенклатура, яка стала відображенням попередньої еліти, нові елітні групи виникли внаслідок розпаду попередньої номенклатури.

На думку російського вченого Генадія Ашина, “рекрутування пострадянських еліт у багатьох випадках виявляється копією з иомеклатурного рекрутування. Власне тому пострадянську еліту небезпідставно називають неоно меиклатурною”.

Номенклатурне рекрутування опиралось на чіткі “правила гри”: осіб, які потрапили до номенклатурнмх списків, чекала, як правило, заздалегідь визначена, тривала кар’єра. Пострадянському рекрутуванню еліти властиві менша per

ламентація і багатоканальність. Плюралізм еліт (політична«економічна та інші), які прийшли на зміну єдимій номенклатурній еліті, означає різницю каналів і шляхів рекрутування еліт, різницю правил і норм, які складаються під час просування наверх у різних елітних групах і прошарках. Загалом просування в еліту пришвидшилось у 90 ті роки: з’явилося більше можливостей у порівняно молодих людей зайняти елітні позиції. У зв'язку з розпадом старих політичних систем та необхідністю якнайшвидше формувати нові, у 19911994 роках було створено умови для часткової зміни й оновлення еліти, приходу нових людей в політичну еліту. Це був шлях швидких, інколи карколомних кар'єр і не менш швидких падінь. Хоч злети й падіння тривали, у другій половині 90х років притік свіжих людей в еліту зменшується, простежується процес зміцнення виконавчих органів порівняно з представницькими, збільшується кількість призначених на елітні посади; доступ в елітні групи обмежується. Це пояснюється сформованістю у попередній період основної структури еліти.

Підтримуючи теорію Вільфредо Парето про циркуляцію еліти, яка відбувається у двох основних формах: як заміна однієї еліти іншою та як просування нееліти в еліту, болгарська дослідниця А. Крестєва зазначає, що на “відміну від герметичної комуністичної еліти, посткомуністична має значну пропускну здатність. Ця особливість найбільше виявилася на початку змін, коли, наприклад, у Болгарії упродовж кількох місяців асистенти стали міністрами, адвокати прем’єрами, письменниця віцепрем'сром. Ця відкритість демократичної еліти, яка сформувалася, була природною: окрім нечисленних дисидентів і перших партійних функціонерів, вона не мала інших кадрових резервів і повинна була рекрутувати своїх членів іззовні. Сугп вим індикатором життєвої еліти є збереження цього зовнішнього джерела оновлення”.

На думку німецької дослідниці Уреули ХоффмаиЛаїїге, у процесі політичних змін трансформація еліти виявляється у двох формах. Перша циркуляція індивідівчленів

еліти на керівних посадах у тих політичних інститутах і приватних організаціях, які зберегли свою силу і базову організаційну структуру зі зміною режиму. Уряди, парламенти, юридичні органи, збройні сили, політичні партії, великі суспільні і приватні підприємства, газети, ділові кола зазнають досить часто лише невеликої реорганізації, прагнуть до режимних змін опосередковано, через зміну верхівки свого керівництва.

Суть другої форми полягає в тому, що трансформація еліти відбувається завдяки перерозподілу функцій між організаціями, що існували, і тими, що утворилися. Парламенти, які спершу лише затверджували рішення, що приймав уряд, набувають якісно нового значення. Правлячі партії припиняють своє існування або перетворюються в незначні політичні сили, а нові партії заручаються масовою підтримкою.

Погоджуючись із думкою У. ХоффманЛанге, варто зазначити, що вивчення елітної трансформації та результатів зміни режиму передбачає виділення обидвох аспектів, відтак доцільно аналізувати як старі, так і нові інституційні структури, а також увесь процес циркуляції еліт, її структурні та функціональні характеристики.

За дослідженнями проведеними у країнах Латинської Америки та, меншою мірою, Південної Європи, американські дослідники Джон Хіглі і Річард Гюнтер головною тенденцією переходу від авторитаризму до демократії вважають трансформацію еліт від фрагментованої до нормативно інтегрованої еліти.