Тема 8: Теорії еліти В. Липинського і Д. Донцова

 

Головні поняття: національна аристократія, класократія, каста, провідна верства, ініціативна меншість.

Головні дослідники і вчені: В. Липинський,

Д. Донцов.

н г

Початок XX ст. для України визначався змаганнями за незалежність, ідеологічними дискусіями стосовно майбутнього устрою держави, гострою боротьбою між політиками. Серед великої кількості тогочасних концепцій розвитку держави особливе місце займають елітарні дослідження, представлені самостійником В’ячеславом Липинським та націоналістом Дмитром Донцовим.

1. Концепція "національної аристократії" В. Липинського

 

В’ячеслав Липинський постать, яка вирізняється зпо між інших авторів концепцій незалежної України, оскільки він, на відміну від більшості політиківфедералістів, був самостійником і консерватором. Науковотеоретичні дослідження В. Липинського спрямовані на реалізацію великої мети відродження української державності на основі власних національнополітичних традицій. У головному політичному творі “Листи до братівхліборобів”, опублікованому у Відні в 19221923 рр., учений зазначав, що “ніхто нам не збудує держави, коли ми її самі не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути”. В. Липинський пов’язував розвиток Української держави з відродженням і модернізацією станового суспільства періоду Богдана Хмельницького, запровадженням спадкової монархії.

1.1. Поняття "національна аристократія", ознаки політичної еліти

 

У своїх поглядах В. Липинський використовував надбання світової соціальної філософії та політичної думки. Як прихильник цивілізаційного підходу історичного розвитку, він вважав, що наявність держави є передумовою творення нації. Аби така держава постала, необхідна група осіб, яка стоятиме на чолі її політичних та організаційних установ. Ця група творить певні культурні, моральні, політичні й цивілізаційні цінності, які потім привласнює собі ціла нація для нормальної життєдіяльності. Таку провідну групу В. Липинський називає 44національною аристократією99.

 

"... Для означення тієї групи найкращих в даний історичний момент серед нації людей, які найкращі серед неї тому, що власне вони в даний момент являються організаторами, правителями і керманичами нації". В. Липинський У суспільстві, на його думку, завжди існує меншість, приречена керувати, й аморфна більшість, яка зазвичай підпадає під вплив цієї меншості. Своя меншість є запору кою ідентичності й окремішності суспільства, “бо без своєї власної національної аристократії без такої меншости, яка б була настільки активна, сильна та авторитетна, щоб зорганізувати пасивну більшість нації внутри, і тим захистити її од всяких ворожих наскоків зовні — немає і не може бути нації”, зазначає В. Липинський у “Листах до братів хліборобів”. Національна аристократія може реалізуватися лише тоді, коли нація захоче створити свою державу, “... бо без власної держави вона не матиме власної національної аристократії, а не маючи власної аристократії, вона ніколи не стане не нацією і лишиться по віки балакаючим на іншій мові племенем, підлягаючи державнонаціональній організації чужої аристократії”. У своєму вченні про еліту український вчений виходить із традиції європейської соціологічної думки, яку репрезентували такі вчені, як В. Парето, Г. Моска, Р. Міхельс. В. Липинський, як і зазначені дослідники, вважає, що невіддільним атрибутом соціальної системи є наявність найвищого привілейованого стану суспільства. Визначення цієї групи пов’язане з якостями осіб та їхнім місцем у системі, а тому воно не є однозначно ціннісним чи функціональним. Концепція еліти В. Липинського ґрунтується на трьох вихідних постулатах:

• засаднича нерівність людей;

• структурованість суспільних одиниць, колективів на елементи пасивні (статичні) та активні (динамічні), що перебувають у співвідношенні “більшість меншість”;

• активна меншість черпає свою активність й силу зі свого внутрішнього державного потенціалу і поведінка решти членів суспільства залежить від цієї внутрішньої сили.

В. Липинський чітко окреслює функції політичної елі ти, які відрізняють її від інших. Це “керівництво в перетворенні усякого пасивного, хоча й відмінного від інших, але часто національно несвідомого колективу в організовану, усвідомлюючу себе націю, і керівництво у творенні нових форм громадського життя вже усвідомленої нації...” Ефективність функціонування національної аристократії залежить від того, на скільки вона відповідає ознакам політичної еліти.

Ознаки політичної еліти національної аристократії є:

• матеріальна сила;

• моральний авторитет;

• національна пам’ять;

• свідома воля;

• інтелігентність;

• емоційність;

• організація;

Найважливішою ознакою аристократії є "матеріальна сила”, і щоб її набути, національній аристократії потрібно:

• мати бажання правити та організовувати, тобто мати ірраціональну, стихійну волю до влади;

• володіти безпосередньо чи посередньо засобами війни та оборони, тобто володіти державним апаратом і армією;

• володіти землею, на якій живе дана нація, і машинами (фабриками), які вона під проводом аристократії створює для боротьби за своє існування як з природою, так і з сусідніми націями.

В. Липинський зазначає, що очолити владу мають “персонально ті, які самі... продукують хліб і товари, які володіють засобами продукції (землею і фабриками)'’. Лише ті провідники, які належать до верств виробників, матимуть свій приватний інтерес у нормальному функціонуванні держави.

Проте влади лише однієї матеріальної сили не досить. На думку В. Липинського, аристократія мусить мати в очах пасивної маси моральний авторитет, який лежить в основі законності влади. Моральний авторитет сильніший за Матеріальна сила це передусім причетність до економічного виробництва, а отже, добробуту нації. писані закони, він стійкий у кризових ситуаціях. Учений наголошує, що політична еліта має бути відповідальна за все, що відбувається в державі, особиста ж відповідальність означає готовність розплачуватися своїм добром за помилки правління.

Національна пам'ять сприяє формуванню нації на основі спільних уявлень про минуле народу. Політична еліта не лише пам’ятає минуле, вона здатна засвоїти його уроки починаючи від внутрішніх традицій організації державної влади й закінчуючи міжнародними відносинами. Лише тоді, коли вона зможе користуватися історичним досвідом, буде дотримуватися національних традицій, забезпечуватиме тяглість політичної поведінки, можна говорити про зрілість та ефективність цієї групи. Проаналізувавши український досвід, В. Липинський стверджує, що саме монархічна форма правління найбільше відповідає українському народові. Пам’ять, здоровий консерватизм, які притаманні еліті, передаються широким верстам населення як легенди і міфи. Такі національні міфи мають здебільшого історичний характер, вони акцентують на героїчних моментах в історії народу, подаючи їх як взірці поведінки. Мислитель упевнений, що для існування нації потрібен міф, створювати який має політична еліта. Головними ознаками слабкої пам’яті нації, на його думку, є слабкий розвиток історичної науки, рідної історії, надмірна схильність до денаціоналізації серед провідної верстви, велика емоційність.

Свідома воля це усвідомлений вибір управління суспільством, прагнення виховати в собі і суспільстві “орґанізу ючі громадянські прикмети” “чести, вірности, послуху, дисципліни, обмеження імперіялізму послухом владі (монархії) і містицизму послухом орґанізованій ідеології (релігії)”. Без свідомої волі в громадянстві розвиваються “розперезане хамство, зрадництво, політична проституція, “отоманія”, слабодухість, взаємно себе пожираюче релігійне, політичне, філологічне і всяке инше сектанство, безідейність, безвольність, глупота і врешті отой “імперіялізм” та “містицизм” дикунів, який, крім хвилевих революційних вибухів, нічого сильного та тривалого сотворити не в силі”.

Інтелігентність це освіченість політичної еліти, такт і висока політична культура. Представники національної аристократії повинні прагнути до пізнання, засвоєння нових знань. Однак це не просте запам’ятовування нового, усі нові знання мають бути адаптовані до місцевих умов, ставати власною громадянською традицією. Такт і політична культура є індикатором належних громадянських і політичних цінностей, зразків поведінки, форм взаємодії. Політична еліта є неоднорідною групою, і все ж її представники повинні досягати взаєморозуміння без гучних скандалів та протистоянь. Лише таким чином зможе сформуватися освічена нація.

Емоційність міра впливу емоційних станів людини і групи на політичну поведінку. Такі емоційні характеристики, як запальність та байдужість, дражливість та енергійність, впертість та чутливість особливо впливають на поведінку політиків. Надмірна емоційність завдає шкоди політиці, тому представники політичної еліти не повинні піддаватися впливу емоцій, оскільки наслідки дій, вчинені під впливом емоцій, можуть бути тривалими. В. Липинський вважає, що провідній верстві українців притаманна надмірна чутливість: “Всі наші одушевлення зі слізьми, молитвами і “всенародніми” співами проходять так само скоро і несподівано, як скоро і несподівано вони появляються. Виявити наше хотіння в ясній і тривалій ідеї та закріпити його витривалою, здержаною, довгою, орґані зованою, послідовною і розумною працею нам трудно тому, що увага наша, не керована віжками волі і розуму, весь час розпорошується під впливом нових емоціональних подраж нень, які нищать попередні”.

Організація політична еліта є інститутом, а не просто соціальною групою. Між індивідами та групами еліти існують тривалі зв’язки, творяться норми й правила в межах цього інституту, панують спільні цінності. Національна аристократія є структурованою групою, яка організовано (а не спонтанно) виконує свої функції. Організація політичної еліти особливо потрібна для пропаганди ідей еліти серед населення, лише грамотна організація робитиме пропаганду цільовою й ефективною.

В. Липинський розглядає різні національні аристократії на основі комбінації їх рис. Якщо провідна верства нації має слабку пам’ять, слабку свідому волю і слабку інтелігентність за сильної емоційності, то нація з такою провідною верствою не може мати ані політичної культури, ані побудованого на ній власного державного життя. Така нація, зазначав мислитель, “може тільки вічно “відроджуватися”, перебувати в стадії вічного політичного булькот іння та стихійного примітивізму, в стадії недорозвиненої, незреалізованої, недержавної нації...”

У складі національної аристократії В. Липинський виділяв лідера особу, яка володітиме сильною волею й зможе врегульовувати суперечності в колі еліти і в державі. Таке положення українського вченого передувало теорії Макса Вебера про структуру політичної еліти, яка складається з лідерів та управлінців. Однак, на відміну від М. Вебера, лідер у В. Липинського має бути спадковим аристократом; єдиним каналом рекрутування для лідера є походження. Для нього лідер це своєрідна “надлюдина”, тобто людина як державний символ, яка б увінчувала собою органічну ієрархію соціального світу і втілювала в собі єдність нації та держави. На думку В. Липинського, для ефективного лідерства слід відновити посаду гетьмана, який був би господарем у державі.

І тільки Господар Землі Української тільки Монарх Український може створити силу, без існування якої свобода це анархія. Тільки одна людина, один провід, одна воля, тільки він, Господар, може створити підставу Держави Українську Армію. І тільки стоячи сам один на чолі тієї армії, він буде авторитетом, що свободу українських громадян загварантує, і тільки він один дасть дійсну свободу, бо свобода без гарантії авторитету це пустий звук без ніякої вартости.

В. Липинський

Такі уявлення вченого є прямим втіленням його романтичнопатріархальних переконань.

В. Липинський створив власну типологію національних аристократій, що різняться способами організації своєї влади: олігархію, класократію і демократію.

Класократія є найпридатнішою для України формою організації керівної еліти. На відміну від марксизму, який головною ознакою класу вважає ставлення до власності, В. Липинський, визначаючи поняття класу, має на увазі певний органічний колектив із загальною традицією, загальними психічними переживаннями та фізичною спорідненістю.

Отже, національна аристократія — це політична еліта, меншість суспільства, яка здійснює державну владу, мас матеріальну силу та моральний авторитет.