Стадії та види цивільного судочинства

Стадія цивільного процесу - це визначена в процесуальному законі сукупність процесуальних дій, об'єднаних однією найближчою процесуальною метою.

Перша стадія - відкриття провадження у справі шляхом подання до суду заяви (позовної заяви) і постановления судом ухвали про відкриття провадження у справі.

Метою другої стадії - підготовки справи до судового розгляду є забезпечення правильного та швидкого вирішення справи, а також з'ясування можливості врегулювання спору між сторонами.

Третя стадія процесу - судовий розгляд справи. У цій стадії справа в судовому засіданні вирішується по суті та ухвалюється судове рішення.

Четверта стадія - оскарження судових рішень, що не набрали законної сили (апеляційне провадження). Справа повторно розглядається судом апеляційної інстанції з метою перевірки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції.

П'ята стадія - касаційне провадження, в якому оскаржуються рішення, ухвали суду першої та/або апеляційної інстанцій з підстав неправильного застосування ними норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перегляд судових рішень ВСУ становить шосту стадію цивільного процесу, якою передбачені підстави перегляду судових рішень після їх перегляду в касаційному порядку.

Сьома стадія - перегляд рішень, ухвал суду, якими закінчено розгляд справ, що набрали законної сили, а також судовий наказ у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Останньою, восьмою, стадією цивільного процесу є звернення судового рішення до виконання, без якого неможливо досягти кінцевої мети процесу - захисту порушеного права.

Розгляд і вирішення цивільної справи не завжди проходить усі вищезазначені стадії. Наприклад, після розгляду справи по суті в суді першої інстанції (третя стадія) рішення суду може бути добровільно виконано сторонами, у зв'язку з чим відпадає необхідність у наступних стадіях процесу. В разі визнання відповідачем позову під час проведення попереднього судового засідання суд може ухвалити рішення про задоволення позову ще на стадії до судового розгляду справи.

Отже, цивільне судочинство - це процесуальний порядок здійснення справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Крім стадій цивільного процесу необхідно розрізняти і види цивільного судочинства. ЦПК встановлює такі основні види: позовне провадження, наказне та окреме провадження.

Справи позовного провадження характеризуються наявністю двох сторін з протилежними інтересами і спірністю їх майнових та особистих немайнових правовідносин, які передаються на розгляд суду.

Окреме провадження спрямовуються на встановлення певних обставин, наявності чи відсутності юридичних фактів або юридичного статусу громадян, необхідних для реалізації суб'єктивних прав.

Справи наказного провадження характеризуються умовно безспірним процесуальним порядком стягнення з боржника грошових коштів за чітко визначеними ЦПК вимогами.

Вид цивільного судочинства є визначається характером і специфікою підлягає захисту матеріального права чи охоронюваного законом інтересу процесуальний порядок порушення, розгляду і вирішення певних груп цивільних справ у суді першої інстанції.

Цивільний процесуальний кодекс поділяє всі цивільні справи, що підлягають веденню суду загальної юрисдикції, на шість видів:

позовні справи;

справи наказного провадження;

справи, що виникають з публічних правовідносин;

справи окремого провадження;

справи, що виникають з рішень третейських судів;

справи, що виникають з рішень іноземних судів та іноземних арбітражів.

Для позовного провадження головною умовою є наявність спору про право цивільному, що надійшов на розгляд суду. Воно було і залишається основним і найбільш поширеним видом судочинства, в порядку якого розглядаються справи по спорах, що виникають із цивільних, сімейних, трудових, житлових, земельних, екологічних та інших правовідносин. Позовна виробництво в даний момент має два різновиди: повнесудовий розгляд у судовому засіданні і спрощене - заочне виробництво.

В даний час є всі підстави говорити про наказовому виробництві як про окремий вид цивільного судочинства, хоча характер справ, що розглядаються за правилами цього судочинства (ст.122 ЦПК), незначно відрізняється від справ позовного провадження і по суті являє їх різновид, так як стан спору про право аж ніяк не вичерпується запереченнями проти законності та обгрунтованості пред'явленого позову, але передбачає також і невиконання пред'явленої вимоги.

Поряд зі справами по спорах про громадянське право (у широкому сенсі цього слова), які розглядаються в порядку позовного судочинства, до відання суду віднесені деякі справи, що виникають з публічних правовідносин (ст. 245 ЦПК).

Суд також розглядає справи, в яких немає спору про право.

Розглядаючи такі справи, суд захищає охоронювані законом інтереси громадян і організацій, встановлюючи наявність чи відсутність безперечних прав, для підтвердження яких потрібно судове рішення. Ці справи в силу істотної специфіки виділені в особливу виробництво (ст. 262 ЦПК).

Справи, що виникають з адміністративно-правових відносин, а також справи окремого провадження розглядаються за загальними правилами судочинства за окремими винятками, встановленими ЦПК і іншим законодавством.

Не утворюють самостійних видів цивільного судочинства правила розгляду та вирішення справ, що виникають з рішень третейських судів (розділ 6 ЦПК), іноземних судів і міжнародних арбітражів (гл. 45 ЦПК).

Принципи ЦПП

Принципи цивільного процесуального права - фундаментальні положення, основні правові ідеї щодо завдань і мети здійснення правосуддя в цивільних справах, які чітко визначають характер і зміст діяльності суб'єктів цивільних процесуальних відносин. Класифікація принципів цивільного процесуального права може здійснюватися за різними критеріями, однак найбільш прийнятною є класифікація принципів за формою нормативного закріплення. Виокремлюють такі принципи процесуального права:

Здійснення правосуддя виключно судами. Цей принцип регламентовано частиною І ст. 124, ст. 126 Конституції України, ст. 5 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

Колегіальність та одноособовість розгляду цивільних справ визначено Конституцією України (ч. 2 ст. 129, ч. 4 ст. 124), ЦПК (ст. 18, ст. 234), ст. 15 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

Незалежність суддів при здійсненні правосуддя передбачено Конституцією України (ч. 1 ст. 129, ч. 1 ст. 126), ст. 6 Закону України "Про судоустрій та статус судців": Законодавством встановлена відповідальність за недотримання положень цього принципу (ст. 185-3 КпАП, ст. 376, 377, 378, 379 КК).

Законність передбачено Конституцією України (п. 1 ч. 3 ст. 129) і ЦПК (ст. 8). Сутність цього принципу полягає у тому, що судді розглядають і вирішують справи на підставі точного виконання ними матеріального і процесуального законодавства.

Здійснення правосуддя на засадах поваги до честі і гідності, рівності перед законом і судом визначено Конституцією України (п. 2 ч. 3 ст. 129) та ЦПК (ст. 5, ст. 27, ст. 31), ст. 11 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

Гласність та відкритість судового розгляду регламентовано Конституцією України (п. 7 ч. 3 ст. 129), ЦПК (ч. 8 ст. 6), ст. 9 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

Мова, якою здійснюється цивільне судочинство, - державна тобто українська (ст. 1, ч. 3 ст. 127 Конституції України, ст. 7 ЦПК, ст. 12 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

Змагальність сторін визначено ст. 10 ЦПК. Суть цього принципу полягає у тому, що судовий розгляд відбувається у формі змагання між сторонами, в основу якого покладено протилежність матеріально-правових інтересів.

Забезпечення апеляційного і касаційного оскарження судових рішень передбачено Конституцією України (п. 8 ч. 3 ст. 129, ч. 5 ст. 124), ЦПК (ст. 13, ст. 14, п. 5 ч. 2 ст. 295). Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності (ч. 1 ст. 185-6 КпАП України, ст. 382 КК).

Диспозитивність цивільного судочинства - сторони можуть вільно розпоряджатися своїми матеріальними та процесуальними правами, не порушуючи тим самим чинного законодавства, прав та свобод інших осіб(ст. 174, 175 ЦПК).

Безпосередність судового розгляду визначено ст. 159 ЦПК, ст. 132 ЦПК.

Також у судах діє автоматизована система документообігу суду, яка забезпечує об'єктивний та неупереджений розподіл справ між суддями; надання фізичним та юридичним особам інформації про стан розгляду справ, в яких вони є учасниками процесу; централізоване зберігання текстів судових рішень та інших процесуальних документів; підготовку статистичних даних тощо. Справи у такому документообігу розподіляються за принципом черговості

Принципи змагальності в ЦПП

Принцип змагальності

Збирання необхідних суду відомостей про існування обставин, що мають значення для справи, може бути покладено винятково на сторони, на суд або у певних пропорціях на сторони та на суд, чим буде визначатись і відповідна форма процесу. Від форми процесу залежить уся система процесу і доказова активність сторін.

Змагальна форма процесу визначає покладання тягаря доказування на самі сторони і зняття із суду обов'язку по збиранню доказів. Суду цьому випадку тільки дає оцінку доказам. Судочинство має характер спору, змагання сторін перед судом у доведенні обставин, взятих за підставу їхніх вимог та заперечень. Змагальні засади процесу визначають мотивацію поводження сторін у суді, тому що результат вирішення спору залежить цілком від активності сторін. Такий спосіб організації судочинства зветься змагальними засадами чи принципом змагальності

Слід також зазначити, що принцип змагальності і змагальна форма процесу є тісно пов'язаними, але різними процесуальними явищами. Принцип змагальності тісно пов'язаний із змагальною формою процесу, що фактично являє собою не що інше, як спосіб вираження змісту цього принципу.

Обов'язок збирання доказів може бути цілком покладений на суд, незалежно від діяльності сторін. Відповідно змінюється і зовнішня форма процесу, набуваючи характеру розслідування, що може бути визначене як слідчий процес.

Можлива побудова процесу і на поєднанні обох засад. Як правило, необхідні суду відомості про обставини справи надають, насамперед, сторони, а суд у цьому випадку збирає зі своєї ініціативи тільки відсутні докази.

Згідно зі ст. 129 Конституції України до основних принципів судочинства відноситься принцип змагальності сторін і свободи в наданні ними суду своїх доказів та в доведенні перед судом їхньої переконливості. Згідно зі ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, установлених ЦПК України.

Принцип змагальності невіддільний від процесуальної рівноправності сторін, що є його основою, оскільки саме наділення їх рівними правами й обов'язками дає їм можливість змагатися перед судом. Варто зазначити, що в нинішній час істотну роль відіграє забезпечення не тільки юридичної, але й фактичної рівності сторін, що показує: перехід до цілком змагального процесу є кінцевою метою, що неможливо забезпечити простим проголошенням.