Тема: відповідальність за правопорушення при здійсненні цивільного судочинства.

 

Мета заняття: засвоєння курсантами, студентами та слухачами поняття та видів відповідальності, що може бути застосована судами та іншими уповноваженими органами при розгляді цивільних справ, загальними засадами цивільно-процесуальних примусів та окремими заходами процесуального примусу, встановленими ЦПК У.

Опорні поняття: кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, матеріальна та цивільно-правова відповідальність, заходи процесуального примусу, попередження, видалення із залу судового засідання, тимчасове вилучення доказів, привід.

Обладнання: крейдовані схеми, транспаранти.

 

План

1. Поняття та класифікація юридичної відповідальності у цивільному процесі.

2. Відповідальність суду (судді) за невиконання чи неналежне виконання своїх обов’язків.

3. Відповідальність осіб, що беруть участь у справі.

4. Відповідальність учасників цивільного процесу, які сприяють розгляду справи.

5. Відповідальність інших осіб, які не належать до учасників цивільного процесу,

 

Теми рефератів: 1. «Дисциплінарна та матеріальна відповідальність за порушення норм цивільного процесуального права»; 2. «Кримінальна відповідальність за порушення норм цивільного процесуального права».; 3. «Адміністративна відповідальність за порушення норм цивільного процесуального права»; 4. «Цивільно-правова відповідальність за порушення норм цивільного процесуального права».

 

Задача № 1

Рішенням суду було проведено розділ домоволодіння між спадкоємцями Мамєдовим та Єлісєевою.

Після вступу рішення в законну силу Мамєдову стало відомо, що рішення суду ґрунтувалось на завідомо неправильного перекладу перекладача Корал-огли, як з’ясувалось пізніше – колишнього коханця Єлисєєвої. Факт завідомо неправильного перекладу став відомий Мамєдову при поверненні на батьківщину, коли він показав копії наявних у нього документів, що були ним отримані у зв’язку з розглядом справи юристу, який володіє українською мовою.

Визначте, яким чином Мамєдов може захистити свої права?

Який вид юридичної відповідальності має місце у даному випадку?

Які правові санкції і до кого вони можуть бути застосованії?

Задача № 2

По справі про відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю у судове засідання були викликані свідок Сомов та судмедексперт Пріступа. У зв’язку з неявкою з невідомих причин зазначених учасників процесу, судове засідання було відкладено. Свідку та судмед експерту знов направлено виклик, але і у наступне судове засідання вони не з’явились та не попередили про причини неявки, як не з’явились і в третє судове засідання з незрозумілих причин.

Які види юридичної відповідальності можуть бути застосовані до Приступи та Сомова зазначеним учасникам?

Чи можливе застосування такого заходу процесуального примусу як привід до судмедексперта Приступи?

Задача № 3

Опікун хворого на СНІД 7-річного Саши К. пред’явив до дитячої лікарні позов про стягнення матеріальних збитків у розмірі 1 000 грн. за неякісно проведене лікування и прохав витребувати у відповідача як письмові докази медичну картку та направлення обласної дитячої поліклініки з рекомендаціями стосовно лікування, оскільки керівництво лікарні ці документи позивачу на руки відмовляється видати. Ухвалу суду про витребування медичної картки та направлення відповідач проігнорував.

Яким чином можливе залучення у справу необхідних письмових доказів?

 

Методичні рекомендації

 

При підготовці до заняття і правильного вирішення задач слід звернутись до інших, вже вивчених дисциплін та галузей права. При цьому слід виходити з того, що однією із гарантій конституційного принципу законності у цивільному про­цесі є встановлення санкцій, тобто негативних наслідків неви­конання чи неналежного виконання обов'язків учасниками ци­вільного процесу. Відповідальність за порушення норм цивіль­ного процесуального права встановлена ЦПК та іншими законодавчими актами. Залежно від форми участі особи у цивільному процесі, відповідальність можна поділити на такі види: 1)відповідальність суду (судці) за невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків; 2) відповідальність сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; 3) відповідальність учасників цивільного процесу, які сприя­ють розгляду та вирішенню справи; 4) відповідальність осіб, які не визначені законом як учасники цивільного процесу.

Класифікація видів юридичної відповідальності залежно від правової природи правопорушення та норм, які їх закріплюють на, слід поділяється: 1) кримінальну; 2) аміністративну; 3) дисциплінарну або матеріальну; 4) цивільно-правову відповідальність; 5) відповідальність, підстави та порядок застосування якої ви­значені цивільним процесуальним законом.

При розгляді питань заняття необхідно, керуючись наведеною класифікацією, визначитись з юридичною відповідальністю суду (судді) за невиконання чи неналежне виконання своїх обов’язків; відповідальністю осіб, які беруть участь у справі; відповідальністю учасників цивільного процесу, які сприяють розгляду справи та відповідальністю інших осіб, які не належать до учасників цивільного процесу.

Особливими санкціями за порушення норм цивільного проце­суального права є заходи процесуального примусу (ст.ст. 90-94 ЦПК). Заходи процесуального примусу можна віднести до цивільно-процесуальної відповідальності. Судова процедура вимагає чіткого виконання правил та дотримання порядку в суді з боку усіх учасників судового процесу, тому чинна редакція ЦПК передбачає механізми певного примусу для підтримання порядку в судовому засіданні, що забезпечується використанням заходів процесуального примусу. Таким чином, заходи процесуального примусу - це процесуальні дії, що застосовуються до осіб, які порушують встановлені в суді правила або проти­правно перешкоджають здійсненню правосуддя.

Відповідно до ст. 90 ЦПК Заходи проце­суального примусу застосовуються судом негайно після вчи­нення порушення, про що постановляється відповідна ухвала. До заходів процесуального примусу належать:

1) попередження (захід процесуального примусу, який полягає у наголошенні головуючим у судовому засіданні на факті порушення учасником процесу своїх обов 'язків);

2) видалення із залу судового засідання (це такий захід процесуального примусу, який полягає у наголошенні головуючим у судовому засіданні на факті порушення учасником процесу своїх обов 'язків);

3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом (санкція яка має характер забезпечення і застосовується у випадку, коли судом згідно зі ст. 137 ЦПК витребувані речові чи письмові докази, однак вони без поважних причин до суду не подані чи не повідомлено про причини їх неподання);

4) привід (примусове (проти волі особи) доставленя свідка до зали судового засідання для давання ним показань).

Для правильної кваліфікації правопорушень по неви­конанню чи неналежному виконанню обов'язків учасниками ци­вільного процесу слід звернути увагу на те, що заходи процесуального примусу можуть бути застосовані тільки за певні правопорушення, з підстав прямо передбачених законом та по відношенню до суб’єктів правопорушення.

Питання для самоконтролю:

1. Які функції властиві відповідальності за порушення норм цивільного процесуального права?

2. У якому випадку особа може бути видалена із залу судового засідання?

3. Які види санкцій можуть бути застосовані судом до порушників порядку у залі судового засідання?

4. До яких учасників цивільного процесу можуть бути застосовані заходи процесуального примусу?

5. За порушення яких норм цивільного процесуального права встановлено кримінальну відповідальність?

6. За порушення яких норм цивільного процесуального права встановлено адміністративну відповідальність?

7. За порушення яких норм цивільного процесуального права встановлено цивільно-правову відповідальність?

8. Якою є відповідальність суду за порушення норм цивільного процесуального права?

9. Якою є відповідальність осіб, що беруть участь у справі за порушення норм цивільного процесуального права?

10. Якою є відповідальність осіб, що сприяють здійсненню правосуддя за порушення норм цивільного процесуального права?

 

Основна література

1. Конституція України. - К., 1996.

2. Цивільний процесуальний кодекс України //Відомості Верховної Ради України. 2004.- № 40; 41; 42. - ст. 492.

3. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 7 липня 2010 року № 2453 // Голос України. – 03.08.2010. – № 142

4. Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук.-практ. посіб. – Х.: ФІНН, 2009. – 256 с.

5. Цивільне процесуальне право України: підручник / Бичкова С.С., Бірюков І.А., Бобрик В.І. та ін.; За заг. ред. С.С. Бичкової. – К.: Атіка, 2009. – 760 с.

6. Цивільний процес України: академічний курс: Підручник / За ред. С. Я. Фурси. – К.: Видавець Фурса С.Я., КНТ, 2009. – 848 с.

7. Цивільний процес України: Підручник / За ред. Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Н. Ю. Голубєвої. – К.: Істина, 2011. – 536 с.

 

 

Додаткова література

1. Кодекс України про адміністративні правопорушення //Відомості Верховної Ради Української РСР (ВВР) 1984, додаток до № 51, ст.1122) з сайту ВР України zakon 1.rada.gov.ua.

2. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, № 40-44. ст.492) з сайту ВР України zakon 1.rada.gov.ua.

3. Кримінальний Кодекс України //Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, № 25-26, ст. 131) з сайту ВР України zakon 1.rada.gov.ua.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.92 р. № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» // Бюлетень законодавства та юри­дичної практики України. – 2004.- № 11

5. Постановление Пленума Верховного Суда Украины от 01.11.1996г. № 9 «О применении Конституции Украины при осуществлении правосудия» // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 2004. - № 11..

6. Васильев С. Иммунитет свидетеля в гражданском судопроизводстве Украины // Предпринимательство, государство и право. – 2003. - № 3.

7. Українчук О.О. Зловживання правом: господарський та цивільний процесс. //Юриспруденція: теорія та практика. – 2007. - № 4. – С. 35-41.

8. Бобровник О.В. Зобов’язання у цивільному процесі. //Юриспруденція: теорія та практика. – 2007. - № 4. – С. 24-25.

9. Смітюх А.В. Процесуальні диверсії та зловживання процесуальним правом в умовах правової реальності України. //Вісник господарського судочинства. – 2007. - № 1. – С. 89-93.

10. Федина А.С. Значение решений Европейского Суда по правам человека в реализации принципа законности в гражданском судопроизводстве. //Юрист. – 2007. - № 3. – С. 55-59.

11. Шутенко Д.Проблеми захисту суб’єктивних прав у порядку цивільного судочинства // Підприємництво, господарство і право. – 2009. - №9 – С.130-133.

12. Гетманцев М. Заходи процесуального примусу як засоби реалізації цивільної процесуальної відповідальності // Юридична Україна, 2011.- №5.- С. 71-77

Заняття № 19

Практичне 2 години

Тема: Загальна характеристика виконавчого провадження.

Мета заняття: засвоєння курсантами та студентами сутності, цілей і завдань виконавчого прова­дження, видів рішень, які підлягають примусовому виконанню; умов, підстав та строків виконання судових рішень.

Опорні поняття: виконавче провадження, стягувач, боржник, строки виконавчої давності, виконавчий лист, підстави виконання, відстрочка виконання, розстрочка виконання, строк виконавчої давності, державний виконавець.

Обладнання: крейдовані схеми, транспаранти.

 

План

1. Поняття стадії виконавчого провадження.
2. Учасники виконавчого провадження.
3. Підстави виконання та виконавчі документи.
4. Строки у виконавчому провадженні. Виконавча давність.
5. Загальні правила виконавчого провадженняю

Тема реферату: „Види виконавчих документів.”

 

Задача № 1

Зазначте, хто з перелічених осіб відноситься до осіб, які приймають участь у виконавчому провадженні, до посадових осіб органів виконання та до осіб, яки сприяють примусовому виконанню судових рішень:

1. Податкова інспекція при стягненні недоїмки по податкам;
2. Адвокат боржника;
3. Дільничній інспектор міліції, залучений держвиконавцем до примусового виконання рішення суду про звільнення помешкання від майна боржника;
4. Стягувач;
5. «Промінвестбанк», який згідно з рішенням суду провадить перелік коштів з рахунку боржника на рахунок стягувача;
6. Державний виконавець;
7. Особа, у якої на збереженні знаходиться майно боржника;
8. Орган опіки та піклування по рішенню суду про відібрання дитини та передачі її на виконання у державну дитячу установу:
9. Пойняті, при описі майна боржника;

 

Задача № 2

Гр. Ушаков звернувся до державної виконавчої служби Ленінського району м. Луганська з вимогою поновити його порушені права. Рішенням комісії по трудових спорах його поновили на попередній посаді, а адміністрація підприємства ігнорує рішення КТС. Державний виконавець відмовився відкрити виконавче провадження, мотивуючі тим, що рішення КТС не є підставою для відкриття виконавчого провадження.

Чи вірно роз’яснення держвиконавця?

У яких випадках видаються виконавчі листи?

 

Задача № 3

Рішенням суду з Семенова на користь Руденка стягнуто 10 тис. грн. – вартість пошкодженого автомобіля та зобов’язав відповідача передати позивачу бампер та крило автомобіля залишковою вартістю 1тис. 950 грн. В ході виконання Руденко відмовився від отримання запропонованих йому бампера та крила, посилаючись на те, що вони підмінені і Семенов бажає передати йому інші, зовсім негожі частини.

Державний виконавець закрив провадження по справі по мотивам відмови стягувача від виконання.

Чи правомірні дії держвиконавця?

Як Руденко може захистити свої права?

 

Задача № 4

Рішенням суду подружжя Сімонових було позбавлено батьківських прав відносно двох неповнолітніх дітей. На момент винесення рішення молодший Костя мешкав у бабусі з дідом, а старша Ірина – з батьками. Бабка з дідом, призначені опікуни у денний час неодноразово з державним виконавцем намагалися виконати рішення суду стосовно відібрання Ірини, але боржники чинили перешкоди: вдень були відсутні вдома та не відповідали на телефонні дзвінки. По свідченню сусідів, Сімонови продовжують знущатися над дитиною – залишають дома одну, вночі постійно чути плач дитини та ін.

Яким чином повинен діяти державний виконавець у цьому випадку?

Перелічите учасників виконавчого провадження в даному випадку?

Методичні рекомендації

 

Виконання судових рішень досягається процесуальним порядком примусової реалізації рішень шляхом застосування процесуальних засобів примусу до боржників, які у добровільному порядку відмовляються виконувати свої обов’язки.

Виконавче провадження, як заключний етап юрисдикційної діяльності суду вченими-цивілістами розглядається одночасно і як стадія цивільного процесу і як самостійний вид провадження. Це цілком виправдано, оскільки захист порушених прав можливий лише після фактичної реалізації судових рішень та рішень певних несудових юрисдикційних органів. Аналіз діючого законодавства дозволяє припустити, що норми права, які регулюють виконавче провадження «у чистому виді» не відносяться ні до цивільно-процесуального, ні до адміністративного права, а становлять по суті нову галузь права – виконавче право. На це слід звернути увагу при підготовці до першого питання.

Готуючись до другого питання варто визначитись з юридичною зацікавленістю учасників цивільно-процесуальних правовідносин, яка заздалегідь визначає правовий статус, форму участі, виконувані функції. Виходячи з цього суб’єктів виконавчого провадження можна звести у певні групи: 1) органи виконання; 2) особи, які приймають участь у виконавчому провадження; 3) особи, які сприяють виконавчому провадженню; 4) суд (займає особливе положення, оскільки вирішує ряд важливих у виконавчому провадження питань).

Органи виконання займають особливе положення в цій групі. Закон України «Про виконавче провадження» (далі Закон) ст. 2 визначає коло осіб – органів виконання. Безпосередньо, виконавчі дії здійснює державний виконавець, який має діяти керуючись принципами неупередженості, своєчасності і повноти.

До осіб, які приймають участь у виконавчому провадженні Закон (ст.8,9) відносить сторін, представників сторін та прокурора. Це ті учасники виконавчого провадження, які зацікавлені в ньому юридично, тобто мають особисту або функціональну зацікавленість.

Сторонами є стягував та боржник, якими можуть бути фізичні та юридичні особи. фізичні та юридичні особи. Стягувачем називається сторона, право вимоги якої визнано рішенням суду чи іншого юрисдикційного органу і реалізується проведенням на його користь виконання. Боржник – це сторона, яка зобов’язана судом або іншим юрисдикційним органом виконати певні дії на користь позивача. Сторони володіють особистою (матеріально-правовою) та функціональною (процесуально-правовою) зацікавленістю.

Представники у виконавчому провадженні володіють функціональною юридичною зацікавленістю. Через них сторони реалізують свої права та обов’язки. Як і у цивільному судочинстві вони можуть бути договірними або законними. Від виду представництва залежить порядок оформлення їх повноважень і допуск до виконавчого провадження.

Прокурор бере участь у виконавчому провадженні у випадку здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді та відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого документа за його заявою.

До осіб, які сприяють виконавчому провадженню належать експерти, фахівці, перекладачі, суб’єкти оцінної діяльності – суб’єкти господарювання, працівники органів внутрішніх справ, хранителі майна і ін.

Суд займає особливе положення, оскільки вирішує ряд важливих у виконавчому провадження питань – Розділи VІ, VІІ ЦПК

При підготовці до третього питання слід зрозуміти різницю між поняттями «підстави виконання» та «виконавчі документи». Підстави виконання – акти органів правосуддя та інших юрисдикційних органів, що встановлюють обов’язки боржника та підлягають примусовому виконанню у разі невиконання в добровільному порядку. Виконавчі – документи це письмові, оформлювані за встановленою формою і змістом документи, які видаються судом та іншими юрисдикційними органами для примусового виконання постановлених ними рішень. Ними є виконавчі листи, виконавчі написи нотаріусів, судові накази, посвідчення комісій по трудових спорах. В усіх інших випадках, передбачених ст. 17 Закону документи водночас є і підставами виконання і виконавчими документами. Вимоги до виконавчого документу передбачені ст. 18 Закону.

При підготовці до цього питання варто згадати види судових рішень. Примусовому виконанню підлягають лише рішення про присудження. Рішення про визнання та перетворювальні примусовому виконанню не підлягають.

Готуючись до третього питання слід враховувати загальні правила стосовно видів, обчислювання, перебігу, закінчення процесуальних строків.

Строки виконавчого провадження забезпечують впорядкування та прискорення виконавчих дій, впливають на правовідносини між стягувачем та боржником, гарантують своєчасне фактичне поновлення порушених прав.

Строк пред’явлення виконавчих документів до виконання передбачено:

а) три місяці для посвідчення комісій по трудових спорах;

б) один рік для всіх інших виконавчих документів;

в)протягом усього періоду на який присуджені періодичні платежі по рішенням про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, втратою годувальника тощо.

Строк здійснення виконавчого провадження:

а) до закінчення виконавчого провадження;

б) до повернення виконавчого документа стягувачу;

г) до повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу, який його видав.

Строки проведення виконавчих дій:

а) шість місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження;

б) два місяця по виконанню рішень немайнового характеру;

Строк для добровільного виконання рішення:

а) сім днів;

б) п'ятнадцять днів по примусовому виселенню.

Слід враховувати, що виконавчий документ може бути пред’явлено до примусового виконання у межах строків, зазначених ст. 22 Закону, тобто у рамках виконавчої давності.

Вивчення п’ятого питання передбачає широкий аналіз Закону України «Про виконавче провадження» та відповідних норм ЦПК. До загальних правил виконавчого провадження Закон відносить:

а) строки виконання (ст. 22 Закону);

б) час виконання. Ст. 29 Закону Виконавчі дії провадяться державним виконавцем у робочі дні не раніше шостої і не пізніше двадцять другої години. Виконавчі дії в неробочі та святкові дні, встановлені законом, провадяться у разі якщо зволікання неможливе або якщо такі дії не можуть бути проведені в інші дні з вини боржника. Провадження виконавчих дій у нічний час допускається у разі, якщо невиконання рішення створює загрозу життю чи здоров'ю громадян або якщо виконавчі дії, розпочаті до двадцять другої години.

в) місце виконання. Виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем
проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням
його майна, місцезнаходженням постійно діючого органі або майна юридичної особи. Виключення з цього правила міститься в ст. 20 Закону.

г) обов’язковість пропонування добровільного виконання. В постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з
моменту винесення постанови а у разі виконання рішення про
примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів (ст. 25 Закону)

д) забезпечення виконання. Якщо є підстави, що боржник може скрити майно, накладається арешт (ст.ст.25, 33 і ін.);

є) відстрочка та розстрочка виконання.(ст. 36 Закону);

ж) перешкоди у виконавчому провадженні. У разі виникнення перешкод є чотири засоби їх подолання: відкладення виконавчого провадження, зупинення виконавчого провадження, закінчення виконавчого провадження та повернення виконавчих документів стягувачу (ст.ст.35, 37-38, 47 Закону).

Питання для самоконтролю:

1. Виконавче провадження – це стадія чи провадження?

2. На яких стадіях і у яких видах провадження цивільного судочинства вирішується питання про негайне виконання судового рішення?

3. Які види судових рішень звертаються до примусового виконання?

4. Яку форму і зміст має виконавчий лист?

5. Яким є загальний строк виконавчої давності?

6. Хто належить до виконавчих органів?

7. Хто належить до осіб, що беруть участь у виконавчому провадженні??

8. Хто належить до осіб, що залучаються до проведення виконавчих дій?

9. На яких принципах базується виконання судових рішень?

10. Які документи належать до виконавчих?

Основна література

1. Конституція України. - К., 1996.

2. Цивільний процесуальний кодекс України //Відомості Верховної Ради України. 2004.- № 40; 41; 42. - ст. 492.

3. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 7 липня 2010 року № 2453 // Голос України. – 03.08.2010. – № 142

4. Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук.-практ. посіб. – Х.: ФІНН, 2009. – 256 с.

5. Цивільне процесуальне право України: підручник / Бичкова С.С., Бірюков І.А., Бобрик В.І. та ін.; За заг. ред. С.С. Бичкової. – К.: Атіка, 2009. – 760 с.

6. Цивільний процес України: академічний курс: Підручник / За ред. С. Я. Фурси. – К.: Видавець Фурса С.Я., КНТ, 2009. – 848 с.

7. Цивільний процес України: Підручник / За ред. Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Н. Ю. Голубєвої. – К.: Істина, 2011. – 536 с.

 

Додаткова література

1. Закон України “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 року № 606 [Електронний ресурс] // Сайт Законодавство України. – Режим доступу http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/606-14

2. Покрещук А., Фурса С. Вопросы имплементации международно-правовых норм в законодательство Украины об исполнительном производстве // Право України. - 2000. - № 3.

3. Фурса С. Правовий сенс виконавчого провадження // Юридичний вісник України. - 2003.- № 18-19.

4. Попов Ю. Исполнительное производство по мировому соглашению // Юридическая практика.- 2003.- № 17.

5. Білоусов Ю. Забезпечення законності виконавчого провадження та захисту прав його учасників // Юридична Україна. - 2003.- № 7.

6. Солодкий В. Участь прокурора у виконавчому провадженні: суть, генезис і значення // Право України.- 2003. - № 7. – С. 56.

7. Валеев Д. Правопреемство в исполнительном производстве // Российская юстиция. – 2004. - № 4. – С.57-58.

8. Размыслович М.В. Судебная защита прав лиц участвующих в исполнительном производстве //Арбитражный и гражданский процесс. – 2004. - № 2. – С. 40-43.

9. Марданов Д.А. Участие представителей в исполнительном производстве // Правоведение. – 2004. - № 1. – С. 231.

10. Щербак С. Контроль за исполнением судебных решений по гражданским делам // Юридическая практика. – 2004. - № 45. С. 12-13.

11. Черненок М. Контроль і нагляд у процесі виконавчого провадження // Юридична газета. – 2004. - № 11. – С. 10.

12. Домбурюва А. Особливості здійснення виконавчого провадження // Юридичний Вісник України. – 2005. - № 6. – С. 14-15.

13. Изварина А. Исполнение судебного решения судом должно быть неотъемлемой частью судебной защиты.//Арбитражный и гражданский процесс. – 2006. - № 9. – С. 38-42.

14. Кузнецов Е. К вопросу о модели принудительного исполнения: французский правовой опыт и российская действительность.// Арбитражный и гражданский процесс. – 2006. - № 8. – С. 41 - 45.

15. Грицай О. К вопросу о мерах принудительного исполения в исполнительном производстве.// Арбитражный и гражданский процесс. – 2006. - № 4. – С. 43 - 45.

16. Родзівілл А. Прийняття нового Закону України «Про доступ до судових рішеннь» - крок на шляху здійснення судової реформи в Україні.//Юридичний журнал. – 2006. - № 3. – С. 120-124.

17. Луспенік Д. Судовий контроль за виконанням судових рішень. Розгляд скарг на дії державного виконавця.// Юридичний журнал. – 2006. - № 1. – С. 110-115.

18. Павленко С. Проблеми співвідношення органів державної виконавчої служби та ОВС при примусовому виконанні рішень судів// Право України -2009 г. №8 С.123-127.

19. Талон І. Виконавче провадження в структурі цивільного процесу // Вісник Академії правових наук України,-2009, -№2,-С.96-102..

20. Стусова Ю. Гострі кути примирення: Укладення мирової угоди на стадії виконання рішення // Юрид. Газета – 2010,-№3-4,-С.21

21. Сокол М. Виконавче провадження як захист прав громадян // Підприємництво, господарство і право. – 2009. - №9 – С. 138-140.

22. Курдельчук Д. Гарантии исполнения судебных решений: реальное и возможное/ Д. Курдельчук// Зеркало недели, 2011.- №2 (22-28дек) С.-2

 

Заняття № 20

Практичне 2 години