Джерела цивільного права і процесу США

 

Джерела цивільного права. Поняття «цивільне право США» є досить умовним, оскільки, згідно з Конституцією, регулювання цивільно-правових відносин віднесено до компетенції окремих штатів, тому у країні немає єдиного цивільного законодавства. Основними джерелами цивільного та цивільно-процесуального права є Конституція, федеральні закони, конституції й закони штатів. Для судів усіх інстанцій обов' яз-ковими вважаються рішення Верховного Суду США.

Відомо, що США більше, ніж Великобританія, сприйняли досвід країн континенталь­ної правової сім' ї у сфері кодификації правових актів. За проектом Філда (з невеликими змінами) був прийнятий у 1872 р. Цивільний кодекс Каліфорнії. Але навіть у штатах з частково кодифікованою системою права кодекси не посіли авторитетного місця в сис­темі джерел права, як це можна побачити у країнах континентальної правової сім' ї. У цивільному та сімейному праві більшості американських штатів діють не кодекси, а закони, котрі регулюють окремі правові інститути або норми загального права. Виняток становлять штат Луїзіана, де в 1870 р. було прийнято Цивільний кодекс, який продов­жував традиції французького права, і штати Джорджія, Каліфорнія, Монтана, Північна й Південна Дакота, де цивільні кодекси регулюють лише вузьке коло питань цивільно­го та сімейного права.

Строкатість, роздробленість норм майнового права породжували конфліктні ситуа­ції, призводячи до судових колізій. Наприкінці ХІХ ст. почали укладатися приватні ко­дифікації прецедентного права, які охоплювали основні інститути цивільного й торгі-вельного права, договори, представництва, довірчу власність. Ці кодифікації не набули нормативної сили; але суди зверталися до них при розгляді цивільно-правових казусів.

З кінця XIX ст. у зв'язку з потребами американського суспільства й насамперед під­приємницьких кіл, особливо зацікавлених в однаковості правових норм по всій країні, у США починається рух за уніфікацію права у штатах. З цією метою в 1889 р. був ство­рений спеціальний комітет, що розробив проекти деяких уніфікованих законів (із про­дажу товарів, торгівлі паперами тощо), пов' язаних головним чином з регулюванням то­ргівлі, і рекомендував їх до прийняття легіслатурами штатів. А в 1892 р. була створена Національна конференція вповноважених з уніфікації права штатів, котра підготувала близько 200 проектів законів, переважно з торгового права.

У самостійну галузь правового регулювання, здійснюваного здебільшого федераль­ними законами, перетворилося так зване антитрестівське законодавство, спрямоване на недопущення надмірної концентрації економічної могутності в руках окремих моно­полій на шкоду системі капіталістичної конкуренції. Першим федеральним актом у цій галузі став Закон Шермана 1890 р., доповнений у 1914 р. важливими для цієї галузі За­коном Клейтона і Законом про федеральну торгову комісію, якими заборонялися спро­би монополізації інших сфер економічної діяльності.

Регулювання сімейно-шлюбних відносин історично належить до компетенції шта­тів. Відповідно, джерелами сімейного права є законодавства штатів, котрі дуже відріз­няються між собою: в окремих штатах зберігають своє значення прецеденти загального права, причому не тільки американських, але й англійських судів.

Значні розбіжності в сімейному праві різних штатів сприяли постійному виникнен­ню правових конфліктів, що й зумовило потребу в Одноманітному законі про шлюб і сім' ю. Такий закон був розроблений Національною конференцією вповноважених у 1970 р., але остаточне схвалення отримав лише в 11 штатах. Як бачимо традиція, що склалася, пріоритет законодавства штатів у галузі сімейно-шлюбних відносин над фе­деральним законодавством, продовжує зберігатись і до сьогодні.

Чисельне зростання федеральних законів, актів делегованого законодавства зумови­ли потребу в роботі з систематизації й ревізії федерального законодавства. У 1926 р. було складено федеральний Звід законів, який періодично оновлюється і раз на шість років перевидається. Він складається з 50-ти розділів, пов'язаних з певною сферою правового регулювання, конкретною галуззю або інститутом права. За своєю структу­рою цей Звід є неоднорідним: окремі його розділи являють собою зібрання близьких за змістом актів, виданих у різні часи й мало пов' язаних між собою, інші, навпаки, вклю­чають у себе кодекси законів з відповідної галузі і складені за певною схемою.

Робота щодо спроб уніфікації федерального законодавства, законодавства штатів значно посилилась у XX столітті. Про це свідчить прийняття в 1952 році Одноманітно­го торговельного кодексу, підготовленого Національною конференцією вповноважених з уніфікації законодавства штатів. Розробка уніфікованого законодавства штатів є од­ним із напрямків роботи Інституту американського права, заснованого в 1923 році.

За останні десятиліття здійснюються також спроби наблизити норми загального права окремих штатів. У багатотомному виданні «Оновлене викладення права», підго­тованому Інститутом американського права, в систематизованому вигляді й у формі, що нагадує статті законів, викладені норми американського загального права з різних його галузей, і передусім з тих питань, які майже не регулюються законодавством: до­говірне право, представництво, цивільно-правові делікти, власність, страхування, квазі-договори, довірча власність. Кожному з цих питань присвячено від одного до чотирьох томів у першому виданні з 19 книг, яке з' явилося протягом 1932—1957 років. З 1952 р. Інститутом розпочато видання «Другого оновленого викладення права». Незважаючи на те, що воно є приватною систематизацією норм звичаєвого права й не має формаль­ної юридичної сили закону, його авторитет є досить високим, що зумовлює їх викорис­тання не тільки при розгляді справ у суді, але й під час прийнятті судових рішень.

Джерела цивільного процесу. На початковому етапі історії американського суспіль­ства для захисту прав індивідуальних власників і власницьких інтересів підприємниць­ких корпорацій використовувалося законодавство штатів і традиційні форми позовів за загальним правом. Але з початком промислового буму та з затвердженням політики економічного лібералізму виникла необхідність і в конституційних засобах захисту власницьких прав. Це знайшло відбиття в рішенні Верховного суду США про поступо­ве поширення на індивідуальну й корпоративну власність V та XIV поправок до Кон­ституції. Ці поправки в загальній формі встановлювали, що жодна особа не може бути позбавлена життя, волі або власності «без відповідної правової процедури». У подаль­шому потреба в систематизації та уніфікації цивільно-процесуального законодавства призвела до появи в 1848 р. у штаті Нью-Йорк завдяки зусиллям відомого американ­ського юриста Д. Філда кодексу цивільного судочинства, котрий згодом послужив зра­зком для інших штатів.

У XX ст. основними джерелами цивільного процесуального права продовжували за­лишатися відповідні акти законодавства, правила, які видавалися судовими органами, і норми загального права, котрі зазнавали незначних змін. Одним із джерел федерально­го цивільного процесуального права служить розділ 28 («Судоустрій і судова процеду­ра») Зводу законів США (у редакції 1948 р. з подальшими змінами й доповненнями). Суттєву роль у регулюванні питань судочинства відіграють нормативні акти, видані Верховним судом США на підставі повноважень, наданих йому в низці актів Конгресу 1930-х рр., наказувати федеральним судам правила процедури з цивільних справ. Най­важливішими серед цих постанов Верховного суду є такі федеральні правила: цивіль­ного судочинства (1938 р.), апеляційного судочинства (1968 р.), про докази (1975 р.). Такі акти, як і зміни в них, набувають чинності, якщо після їх схвалення Верховним су­дом США не з' являться заперечення з боку обох палат Конгресу в ході найближчої йо­го сесії. Вони публікуються у Зводі законів США як додатки до відповідного розділу.

У цивільних процесуальних кодексах штатів спостерігається значно більша подіб­ність, оскільки законодавці різних штатів нерідко спиралися на єдиний зразок — Циві­льно-процесуальний Кодекс штату Нью-Йорк 1848 р., складений Д.Філдом. Джерелами процесуального права виступають також правила, котрі розроблюються вищими судо­вими органами кожного зі штатів, але, як правило, з орієнтуванням на відповідні акти Верховного суду США. Особливо великою тут є роль федеральних правил цивільного судочинства, сприйнятих у багатьох штатах практично без змін. Принципове значення для всіх американських судів (і федеральних, і штатів) мають рішення Верховного суду США, в яких сформульовані постанови з процесуальних питань.