Джерела цивільного права і процесу Великобританії

 

У нову епоху основними джерелами англійського цивільного права виступили пре­цедент і закон. При цьому, незважаючи на специфічне ставлення англійців до законо­давчого акту як до джерела права, в XIX—XX ст. саме закон став основним джерелом регулювання найважливіших цивільних відносин. Свідченням тому є законодавство 1844—1867 рр. про компанії. Не кодифікованому в цілому англійському праву в цей час намагаються надати систематизованого вигляду. Так, наприкінці ХІХ ст. стали з'являтися своєрідні «сурогати кодексів» — консолідовані статути з елементами коди­фікації (Акт про перевідний вексель 1882 р., Акт про товариства 1890 р., Акт про про­даж товарів тощо).

Посилення значення акціонерної форми об' єднання капіталів, різке збільшення пи­томої ваги компаній в англійській економіці на початку XX ст. сприяли появі нового закону про компанії — Акту 1908 р., що мав характер консолідованого й об'єднав усе попереднє законодавство в цій галузі. У ньому був закріплений розподіл компаній на так звані публічні і приватні.

Різке зростання ролі корпоративного капіталу в Англії у XX ст. сприяло активізації законодавчої діяльності в цій сфері, що мало наслідком появу цілої низки нових актів про компанії (1929, 1948 рр.). Як консолідуючий акт Закон про компанії 1985 р. ставив за мету, не кодифікуючи чинне законодавство про компанії, об' єднати і певним чином перетворити його. Це дало результати, хоча існуюче законодавство і досі залишається складним і заплутаним.

У середині XX ст. була прийнята ціла низка консолідованих законів і зокрема коди­фікованих законів, що зумовило суттєві зміни в регулюванні шлюбно-сімейних відно­син: наприклад, Закон про помешкання сім'ї 1967 р., Закон про реформу порядку розі­рвання шлюбу 1969 р., консолідуючий Закон про шлюбно-сімейні справи 1979 р., Консолідуючий Закон про судочинство у шлюбно-сімейних справах 1984 р. Водночас вони не виключали дії попередніх актів і прецедентів, які зберігали традиційні і своєрі­дні риси.

Ускладненню статутного права сприяла поява й порівняно «молодого» джерела права — актів делегованого законодавства. До їх числа відносять акти виконавчої вла­ди, котрі видаються на основі і в межах спеціальних законів парламенту про делегуван­ня своїх повноважень. Найбільш поширеною формою делегованого законодавства є на­кази міністрів; в окремих сферах суспільного життя, зокрема, освіти, охорони здоров'я тощо за своєю кількістю і значенням вони переважають статутне право.

Процесуальне право в розвинутих європейських країнах на початку XIX ст. мало різні форми. В Англії в галузі цивільного процесу діяли спеціальні норми: процес мав обвинувальний характер, тобто сторони визначали сам хід процесу, його матеріали, що багато в чому мало відбиток інституту суду присяжних.

Сучасними джерелами цивільного процесуального права Англії виступають насам­перед законодавчі акти судоустрійного характеру, що визначають структуру, компете­нцію й деякі питання діяльності судів відповідних рівнів (Закон про Верховний суд 1981 р., Закон про суди графств 1984 р., Закон про суди і юридичні послуги 1990 р.). Важливу роль у регулюванні цивільного судочинства відіграють закони про відправ­лення правосуддя, зокрема Закон 1985 р., а також правила Верховного суду й інших су­дів, що розробляються комітетами, до складу котрих входить невелика кількість суддів та інших висококваліфікованих юристів. Ці правила затверджуються лордом-канцлером (він же безпосередньо очолює комітет із правил Верховного суду) і набува­ють чинності, якщо їх проекти не заперечуються з боку парламенту.

Відсутність в англійському цивільному праві будь-якої внутрішньої стрункості, на­копичення прецедентів і законів, що відносяться до різних епох, не заважала англійсь­кій буржуазії, яка набула досвіду у правовій казуїстиці, успішно використовувати його у власних цілях. Недалеке від класичних зразків цивільне право Англії було сприйняте здебільшого в країнах, що раніше були англійськими колоніями: США, Канаді, Австра­лії та інших (тут воно піддалося ще більшій капіталістичній модернізації).