Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Трудове право Великобританії

Поиск

 

Англійське трудове право ґрунтується на прецедентному праві, що формується в ході судового розгляду трудових суперечок, а також на законодавстві. Перші закони про працю в Англії нового часу являли собою безпосереднє продовження робітничого законодавства Тюдорів і характеризувалися надмірною жорстокістю. Примусове дер­жавне регулювання умов праці лишалося характерною рисою протягом усього ХУШ століття. З посиленням економічних позицій підприємців потреба в жорсткому регулюванні трудових відносин втратила своє значення. На початку ХІХ ст. були ска­совані старі закони про регулювання заробітної плати, що зробило можливим для гос­подарів диктувати робітникам свої умови. Проголошення політики економічного лібе­ралізму не призвело до урівняння у правах господарів і робітників, лишалося кримі­нальне переслідування робітників у разі порушення ними трудового контракту. З' явилися чисельні заборони, обмеження, які встановлювались у зв' язку з появою та зростанням робочих об' єднань. Але поступове зростання організованості й активності робітничого класу протягом усього ХІХ ст. дозволило йому постійно впливати на пози­цію англійської держави в питаннях регулювання праці. Фабричне законодавство торк­нулося насамперед жіночої та дитячої праці. Закони 1802, 1803 рр. регламентували ро­бочий час дітей, умови його контролю, а в 1842 р. було заборонено підземну працю для жінок і дітей віком до 10 років.

У другій половині ХІХ ст. з' явилися перші закони, які передбачали відшкодування збитків робітникам у разі виробничих травм. Важливою віхою в розвитку трудового за­конодавства став закон 1911 р., котрий поряд з соціальним страхуванням на випадок хвороби, інвалідності, пологів передбачив страхування по безробіттю.

Основи сучасного трудового законодавства в Англії склалися після другої світової війни. Його характерною рисою було те, що провідну роль у регулюванні важливих ас­пектів трудових відносин: умови праці, заробітна плата, час відпочинку, відіграли ко­лективні договори. Окремі з цих актів були видані в ті роки, коли у влади знаходився уряд лейбористів, і тому сприяли зміцненню профспілок, їх упливу на державні справи, наданню тим, хто працював, більших прав.

Інші акти, надто ж ті, що були прийняті в роки правління консерваторів, хоч і збері­гали багато соціальних завоювань трудящих, з ряду питань суттєво обмежували права профспілок. У 1980-і роки при консервативному уряді М. Тетчер було видано ряд важ­ливих актів у сфері трудових відносин, у тому числі закони про зайнятість 1980, 1982 і 1988 рр., про профспілки 1984 р., про заробітну плату 1986 р. і нормативні акти про пі­кетування 1980 р., про закритий цех 1980 і 1983 рр. та інші. Цими постановами знову були дещо обмежені права профспілок і право трудящих на пікетування і страйки, зок­рема визнані незаконними політичні страйки і страйки солідарності.

Особливо бурхливого розвитку після другої світової війни набуває система соціаль­ного забезпечення: створена мережа установ, через які фінансуються відповідні про­грами (національна служба охорони здоров' я, національне страхування від нещасливих випадків на виробництві). Ці та інші численні фонди формуються за рахунок внесків працівників, підприємців, коштів муніципальних органів, а також державного бюджету. З них виплачуються пенсії за старістю, утримання по безробіттю, інвалідності, хворобі, багатодітності, на материнство, а також на освіту, оплату житла тощо.

Одним із центральних у цій сфері є Закон про національну службу охорони здоров'я 1977 р., що консолідував більшість раніше виданих актів. Ряд важливих доповнень до нього внесені Законом про охорону здоров' я 1980 року. У сфері пенсійного законодав­ства велике значення мають Закон про соціальне забезпечення 1985 р. і Закон про не­щасні випадки на виробництві і професійні хвороби 1975 р., у яких консолідовані по­ложення багатьох раніше виданих актів. Зберігає самостійну дію Закон 1970 року про хронічних хворих та інвалідів.

 

Трудове законодавство США

 

Становлення трудового законодавства в США пройшло тривалий і важкий шлях у силу особливих історичних умов формування робочої сили в США, організації проф­спілки. Протягом XIX ст. у країні склалася судова доктрина, згідно з якою діяльність профспілки, організація робітничих страйків визнавалися незаконними. Американські підприємці широко використовували для боротьби з організованим робітничим рухом «свободу договору», тобто договірні методи тиску на робітників. Спроби Конгресу за­боронити таку договірну практику як яскраво виражену антиробітничу заперечувалися Верховним судом США, котрий розглянув прийняття такого закону як неприпустиме втручання у відносини власності, що є неконституційним.

Якісні зміни у трудовому праві США почали відбуватися лише з 30-х років XX ст. У результаті активізації федеральної політики у сфері трудових відносин, побудованій на принципі соціального миру і створення справедливих умов праці.

У період «нового курсу» Ф.Рузвельта були прийняті закони Норриса Ла Гардія (1932 р.) і Вагнера (1935 р.), Закон про справедливі умови праці (1938 р.), якими гаран­тувалися права робітників на створення профспілок, укладання колективних договорів з підприємцями, страйки тощо.

Після Другої світової війни, в період наступу монополій на права трудящих були видані закони про трудові відносини Тафта-Xартлі (1947 р.) та Лендрама-Гриффіна (1959 р.). У деяких випадках закони штатів, у тому числі видані незабаром після прийн­яття Закону Тафта-Xартлі, містили більше обмежень прав профспілок, ніж федеральне законодавство. Поряд із цим федеральні закони, прийняті в 1960-х рр., багато в чому відбивали інтереси трудящих і гарантували рівну оплату за рівну працю, проголошува­ли заборону дискримінації в галузі праці з міркувань расової належності, походження, релігії, статі тощо. Чинні закони забороняють участь профспілок у політичній боротьбі та проведенні виборчих кампаній, систему «закритих цехів» (прийом на роботу тільки членів профспілок), містять ряд інших обмежень профспілкової діяльності. Органи мі­ністерства праці мають право контролювати фінансову та організаційну практику профспілок.

Трудове законодавство — як федерації, так і штатів — визначає лише загальні на­прямки і правила боротьби за встановлення умов праці. Самі ці умови та норми праці регулюються в колективних договорах. Таким чином, колективні договори посідають вагоме місце у трудовому праві і в самій профспілковій практиці. Важлива роль у про­цесі укладання колективних договорів належить Національному управлінню з питань трудових відносин та відповідним спеціалізованим адміністративним органам штатів.

У період «нового курсу» були закладені й основи чинної в США системи соціально­го забезпечення (федеральний Закон про соціальне забезпечення 1935 р. та інші акти). Вона включає насамперед засоби соціального страхування, пов'язані з трудовими від­носинами, фінансованими за рахунок внесків працівників і підприємців: виплату пенсій за віком, з інвалідності, через втрату годувальника, утримання по безробіттю та у зв'язку з нещасними випадками на виробництві. До системи соціального забезпечення входять також заходи соціальної допомоги, що надається незаможним сім' ям, матерям-одиначкам з недостатнім прибутком, особам, що бідують у тривалому лікуванні, індіан­цям та іншим категоріям осіб.

Здійснення таких заходів набуло значних розмірів у 1960-х рр., за часів правління президента Джонсона, коли під гаслом побудови суспільства «загального благоденст­ва» були прийняті багатомільярдні програми надання допомоги нужденним, у тому числі шляхом роздачі безкоштовних талонів на придбання продовольчих товарів, без­коштовної чи пільгової медичної допомоги. У подальшому асигнування за цими програ­мами піддалися великим скороченням, але продовжують залишатися дуже значними.

Боротьба проти расової дискримінації, за рівноправність негрів, іспаномовних аме­риканців та інших меншостей у галузі праці, освіти, наймання житла тощо, яка з новою силою розгорнулася після Другої світової війни, знайшла відбиток у ряді принципових актів Верховного суду США (за справами Брауна — 1954 р., Браудера — 1956 р., Тер-нера — 1962 р. тощо), а також у федеральних законах про цивільні права — 1964 і 1968 р., про справедливе наймання житла — 1968 р. і ін. У липні 1990 р. був прийнятий Закон про інвалідів, спрямований на значне розширення прав фізично або розумово не­повноцінних громадян: закон забороняє дискримінацію їх при найманні на роботу чи просуванні по службі.

У самостійну галузь правового регулювання законодавство про працю та соціальне забезпечення перетворилося й у Франції, хоча глибоких історичних коренів воно не мало. Більш за те, перші акти французької революції мали яскраво виражений антиро-бітничий характер: прийнятий у 1791 р. закон Ле Шапельє був спрямований на заборо­ну союзів робітників однієї й тієї ж професії.

В умовах політичних потрясінь ХІХ ст. французький уряд поступово узаконює віль­не утворення робочих союзів, виявляє готовність до незначних поступок у питаннях ре­гулювання умов праці.

Як складові частини французької правової системи трудове і соціальне законодавст­во беруть свій початок лише у ХХ столітті. Помітним явищем на цьому шляху став прийнятий у 1910 р. перший кодекс про працю та соціальне забезпечення.

Значні успіхи були досягнуті французькими трудящими при уряді Народного фрон­ту в 1936 р., а потім безпосередньо після Другої світової війни, коли до преамбули Кон­ституції 1946 р. були включені норми, котрі проголошували право на працю, створення профспілок, страйк, участь працівників у колективному визначенні умов праці тощо. У цій же преамбулі проголошувалися гарантії соціального забезпечення для дітей, ма­терів та літніх, на випадок хвороби, інвалідності й безробіття.

На цій правовій базі французьким трудящим вдалося домогтися видання численних актів у галузі правового регулювання праці та соціального забезпечення. Прийняття більш сприятливих для них законодавчих актів здійснювалося найчастіше тоді, коли влада перебувала в руках уряду лівих сил, особливо після парламентських і президент­ських виборів 1981 року.

У 1973 р. було видано чинний і сьогодні Кодекс законів про працю. Він складаєть­ся з дев' яти книг, кожна з яких регулює важливий самостійний інститут трудового пра­ва: трудовий договір, колективний договір, заробітну плату, профспілки, трудові конф­лікти тощо. У 1981—1982 рр. численні його положення були викладені в новій редакції, при цьому істотно розширені права профспілок на підприємствах. Відтепер підприємці повинні радитися з делегатами персоналу та комітетами підприємств стосо­вно доцільності підвищення цін на продукцію і з багатьох інших питань. У 1982 р. встановлена чинна зараз процедура врегулювання конфліктів, що виникають у зв' язку з укладанням і виконанням трудових договорів. Контроль за розв' язанням цих конфлік­тів покладений на Національну комісію з трудових договорів.

Сучасна система соціального забезпечення у Франції почала складатися після Другої світової війни й постійно вдосконалювалася, охоплюючи все більш широкі категорії громадян. її регулювання здійснюється на основі Кодексу соціального страхування

1956 р. з подальшими змінами та додатками. За своїм змістом цей кодекс містить дві групи норм, які складають у цілому соціальне право: по-перше, право соціального за­безпечення, по-друге, право сім' ї та соціальної допомоги. Перша група норм гарантує все більшому колу осіб захист на випадок «соціального ризику»: травматизму, хвороби, безробіття, пологів, інвалідності, старості, втрата годувальника тощо. Розміри соціаль­них виплат і пенсій регулярно (двічі на рік) індексуються відповідно до змін середньої заробітної плати. Вони фінансуються, головним чином, за рахунок внесків підприємців і працівників, обумовлених у відсотках від фонду заробітної плати, а також за рахунок дотацій з боку держави.

Закріплений у Кодексі соціального страхування 1956 р. вік виходу на пенсію за ві­ком у 65 років був знижений ордонансом 1982 р. і становить тепер 60 років — однаково для чоловіків і для жінок, за наявності стажу виплати страхових внесків у 37,5 років. При цьому поряд з основними передбачені й додаткові пенсії, котрі виплачуються ціл­ком за рахунок підприємців. У 1983 р. у межах широкої реформи в галузі соціального страхування був укладений договір про зміну системи додаткових пенсій між Загаль­ною конфедерацією власників невеликих і середніх підприємств та інших об'єднань підприємців, з одного боку, і Загальною конфедерацією праці й інших об'єднань тру­дящих — з іншого.

Право соціальної допомоги передбачено особам, які опинились у скрутному ста­новищі: залишені діти, літні самотні люди, особи, які позбавлені засобів для існу­вання, біженці тощо. Основним джерелом цієї допомоги виступає державна благо­дійність.

 

Трудове право Німеччини

 

Xарактерною рисою розвитку німецького права наприкінці XIX ст. стає його посту­пова соціалізація, що знайшло відображення в появі цілого комплексу норм, які регу­лювали укладення угод між підприємцями та найманими робітниками з питань визна­чення робочого часу й умов оплати праці. Цей комплекс отримав назву тарифних угод, котрі з часом разом з іншими нормами сприяли появі нової галузі права — «трудового права». Перша така угода була укладена в 1873 р. і поклала початок легалізації проф­спілок, їх законодавчому закріпленню, що стало можливим унаслідок активної полі­тичної діяльності соціал-демократів.

Новим етапом у розвитку трудового права став період існування Веймарської рес­публіки. Основним питанням була подальша розробка інституту тарифних угод, котрі набули рис певної автономії і стали розглядатись як єдиний правовий акт, котрий регу­лював взаємовідносини між власником підприємства та робітниками.

Після Другої світової війни в 1949 р. у ФРН було прийнято Закон про тарифні угоди, який заклав законодавчу базу для визначення умов організації й оплати пра­ці. Згодом були прийняті: у 1969 р. — Закон про сприяння здійсненню права на працю (з часу його видання було внесено кілька десятків змін), 1952 р. — Закон про мінімальні умови праці, в 1953 р.— Закон про мінімальні відпустки працівникам, у 1980 р. — Закон про рівність чоловіків і жінок на робочих місцях і багато інших нор­мативних актів.

За час існування ФРН були прийнятий акти (Закони про структуру підприємств 1952 і 1972 рр.), що передбачають участь працівників в управлінні підприємствами та об' єднаннями шляхом представництва у виробничих радах, причому у вугільній і ста­леливарній промисловості представники працівників мали становити половину членів виробничої ради, а один працівник — входити до ради керівників. У ФРН проголоше­ний принцип «свободи колективних договорів» дозволяє профспілкам від імені праців­ників укладати з підприємцями угоди про ставки заробітної плати й інші умови праці (у ряді випадків колективний договір поширюється й на працівників, котрі не є членами даної профспілки).

Право утворити профспілку з метою «охорони й поліпшення умов праці та економіч­них умов», як і відповідне право підприємців створювати свої об'єднання, закріплене в Основному Законі (ст. 9). У свою чергу право трудящих на страйки лише виводиться з зазначених та інших положень Конституції ФРН, але прямо в ній не згадується (це пра­во зафіксоване в конституціях деяких земель). Критерії, за якими визначається «закон­ність», правомірність страйку, як і реальний юридичний статус її організаторів та учас­ників, встановилися у ФРН головним чином на основі рішень Федерального суду з трудових справ. Ці рішення визнають незаконними страйки, що підривають «загальне благо», політичні страйки, страйки солідарності, страйки державних службовців тощо. Важливим елементом регулювання трудових відносин у ФРН є «заборони на профе­сію», встановлені в урядових постановах 1972 і 1976 рр. та у Спільній заяві федераль­ного канцлера і прем' єр-міністрів земель. Вони передбачають відмову у прийнятті на державну службу і звільнення з неї особам, котрі належать до партій, що переслідують «антиконституційні цілі».

Водночас з нормами, які регулювали взаємовідносини між роботодавцями і найма­ними робітниками, в кінці ХІХ — на початку ХХ ст. у Німеччині розвивався особливий комплекс норм, що отримали тут окрему назву — «соціальне законодавство». Першим соціальним законом став Закон 1871 р. про матеріальну відповідальність, який встанов­лював особливу відповідальність власників залізничних підприємств за нещасні випад­ки на виробництві.

Вісімдесяті роки ХІХ ст. позначилися прийняттям цілої низки законів про соціа­льне страхування, котрими було закладено основу для створення в Німеччині висо­коефективного соціального законодавства й розвиненої системи страхових органі­зацій у ХХ ст. На цьому шляху важливе місце посіла постанова про імперське (державне) страхування, яка з'явилась у 1911 р., і пізніше отримала назву Соціаль­ного кодексу. Значне за обсягом, це видання обіймало всі чинні на той час соціаль­но-правові норми, в тому числі і прийнятий у тому ж році закон про пенсійне стра­хування службовців.

Реформи соціального законодавства, проведені в 70-ті роки ХХ ст., зумовили появу сучасного Соціального кодексу, що складається з десяти книг, які набули чинності про­тягом 1975—1982 років. Зберігають також самостійне значення закони про соціальне забезпечення (у редакції 1982 р.), про федеральні виплати на дітей (у редакції 1986 р.), про соціальну допомогу (у редакції 1987 р.).

Розвинена нині система соціального страхування та забезпечення фінансується з фондів, утворених частково з коштів державного бюджету, частково з внесків підпри­ємців і значною мірою — шляхом утримань із заробітної плати працівників (існують також інші, менш суттєві джерела поповнення цих фондів).

Законодавство ФРН передбачає виплату різного роду утримувань по безробіттю, сприяння в перекваліфікації тих, хто втратив роботу, заходи заохочення для підприєм­ців, що відкривають нові робочі місця. Діє система пенсій за віком для робітників та службовців, а також сільських працівників, пенсій через інвалідність, професійне за­хворювання й нещасні випадки на виробництві. Виплачуються утримання через тимча­сову непрацездатність, вагітність і пологи, утримання на виховання дітей. За певних умов провадяться доплати особам, котрі знімають житло, здійснюється соціальна до­помога молодим людям і тим, хто потрапив у важкі життєві умови. Законодавство з усіх цих питань являє собою складний конгломерат актів, серед яких і декотрі джерела трудового права, зокрема Закон про сприяння здійсненню права на працю 1969 р. (у ньому викладені заходи допомоги безробітним тощо).

Як можна було побачити, разом із загальними рисами в розвитку трудового права та соціального законодавства розвинутих західноєвропейських країн у кож­ній є свої відмінності. У той же час посилення інтеграційних процесів у світовій економіці обумовило появу тенденції до уніфікації трудового законодавства. У Західній Європі цей процес став більш інтенсивним у зв'язку з утворенням Загаль­ного ринку.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-12-28; просмотров: 681; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 13.59.35.116 (0.015 с.)