Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Цивільне право країн англо-американської та континентальної світових правових сімей↑ Стр 1 из 11Следующая ⇒ Содержание книги
Поиск на нашем сайте
Цивільне право країн англо-американської та континентальної світових правових сімей
Теоретичні засади цивільного буржуазного права
Як відомо, прихід буржуазії до влади був ідеологічно обґрунтований теорією природного права, що представляла не стільки юридичне, скільки загальнофілософське вчення, у рамках якого розвивалися різні погляди — від ліберально-поміркованих до безкомпромісно-радикальних. Проблемам цивільного права в них відводилось незначне місце, проте найважливіші з них зазнали на собі впливу як загальних, так і окремих установок природно-правової концепції.
Доктринальні ідеї цивільного права у природно-правовій, теорії З проблем цивільного права особлива увага була приділена праву власності. Так, Дж. Локк вважав, що власність створюється працею, а тому невіддільна від людини й у її природному стані. Ж.-Ж. Руссо, поділяючи в цілому ці погляди, пояснював утворення власності як результат розкладу природного стану людей. Ш. Монтеск'є, на відміну від них, пов' язував появу власності не з природним станом, а з державно-організованим суспільством, де держава покликана лише охороняти власність, а її використання надане цілком розсуду власника, незалежність і автономія якого мають бути гарантовані цивільним правом. Таких же поглядів на співвідношення природного і юридичного Монтеск' є дотримувався стосовно спадкоємного права, стверджуючи, що утримання своїх дітей є обов' язок за природним правом, а передача їм своєї спадщини — цивільним або державним. В основу поглядів на сімейне право ним було покладено припущення, що держава повноважна врегулювати відносини між подружжям інакше, ніж вони могли б скластися в природному стані, а це в свою чергу дозволило проголосити, у протиріччі з «природним станом», юридичну нерівність чоловіка і жінки, повновладдя батька як глави родини — те, що згодом було сприйнято буржуазними законодавцями, зокрема у Франції. У світлі природно-правової доктрини всебічному аналізу був підданий договір. Так, Гу-го Гроцій, розмірковуючи над природою цивільно-правового договору, розглядав його як акт обміну, який відрізняється від акту добродійності, оскільки має відплатний характер. Ним були обґрунтовані основні принципи договору: рівність, обов'язковість виконання, ціннісна еквівалентність. При цьому рівність, на його думку, виражається не тільки в загальній рівноправності сторін, що укладають договір, але й у ціннісній еквівалентності прийнятих ними на себе обов' язків. Виконання договірних обов' язків, а також таких, що виникають унаслідок заподіяння шкоди, розглядалися ним як веління природного права. Таке розуміння не тільки договірних, але і взагалі зобов' язальних відносин, цілком відповідало тій загальності, що товар і властиві йому форми придбали із затвердженням капіталізму. І хоча теорія природного права не була суто правовою, а тим більше цивільно-правовим вченням, як ідеології висхідного капіталізму їй фактично вдалося сформулювати найбільш істотні початки (автономія власника, рівність і воля учасників договору ін.), що стали на тривалий час фундаментальними і непорушними для буржуазного цивільного права.
Джерела цивільного права і процесу
Джерела цивільного права і процесу країн континентальної правової сім'ї Уже в ході революції 1789—1794 рр. були закладені основи нового (буржуазного) цивільного права. Французька буржуазія під час революції не тільки домагалася перетворення цивільного права, але й ужила заходів стосовно його систематизації, що знайшло конституційне закріплення в 1791 році. Основні інститути цивільного права
Основні інститути цивільного права країн англо-американської правової сім'ї
Суб'єкти цивільного права Зміни у правовому становищі суб' єктів цивільного права в зарубіжних країнах, значною мірою залежали від радикалізму перетворень, що відбувались унаслідок революційних подій. Англо-американське право суб 'єктами цивільного права визнало як громадян, так і юридичних осіб. Фізична особа як суб'єкт цивільного права. Незважаючи на проголошення принципу юридичної рівності, правоздатність деяких категорій фізичних осіб (заміжніх жінок, іноземців) була обмеженою. У США особливістю статусу фізичних осіб було те, що темношкіре населення, іменоване в Конституції 1787 р. «іншими особами», включно до громадянської війни 1864—1865 рр. взагалі не мало правосуб'єктності. У другій половині XIX — першій половині XX ст. формальне визволення негрів та надання їм прав громадянства ще не означало ліквідації їх дискримінаційного статусу (в тому числі й у сфері майнового обігу). Відомим є рішення Верховного суду кінця XIX ст., котрий підтримав систему сегрегації білих і чорних на основі доктрини «роздільних, але рівних прав», до відкритого обмеження цивільної правосуб'єктності негрів. I тільки у другій половині XX ст. завдяки серії рішень Верховного суду США, що переглянув свою колишню позицію, а потім і деяким законам Конгресу про цивільні права (60— 70-і рр.) для американського суспільства проблема встановлення рівності темношкірих американців та реалізації ними цивільних (у тому числі майнових) прав в основному була вирішена. Середина XX ст. характеризувалася подальшою демократизацією законодавства, спрямованого на пом' якшення обмежень, що не давали повною мірою «рівного захисту законів» (XIV поправка до Конституції), у тому числі в цивільному обігу для заміжніх жінок, іммігрантів. Був знижений також вік, з досягненням якого пов' язувалося набуття повної цивільної правоздатності і дієздатності. Юридична особа як суб'єкт цивільного права. Xарактерною рисою цивільного права нової епохи є поява юридичної особи як суб'єкта цивільно-правових відносин. В Англії та США немає особливої загальнотеоретичної конструкції «юридична особа»: нею виступає корпорація (компанія). Виникнення в Англії першої компанії датується кінцем XV ст., коли в 1496 р. Генріх VII надав їй монополію на торгівлю з зарубіжними країнами. Ця монополістична компанія мала успіх, проте невдовзі виникли труднощі у зв' язку з браком коштів. На початку XVI ст. королева Єлизавета надала компанії права корпорації та різні привілеї, пов' язані з увезенням та вивезенням товарів. Про внутрішню організацію компанії уряд питання не порушував, розважливо надавши компанії вирішувати його самостійно. У XVII ст. поширення набула практика утворення компанії шляхом випуску акцій. Почалася біржова спекуляція ними. Англійський уряд тих часів не залишався осторонь діяльності корпорацій: ним був встановлений обов' язок реєструвати акціонерні товариства, уведено попередню й остаточну відповідальність, вимогу позначати у статуті місце знаходження юридичної особи, мету її діяльності, статутний капітал, дозволялося вводити лише іменні акції, вимагалося складати списки акціонерів з виставленням їх для загального ознайомлення, допускалося відчуження акцій лише за договором, а після їх реєстрації існував обов' язок скликати збори не рідше одного разу на рік і вести протокол засідання. В англійському законодавстві XIX ст. виразно простежується проблема механізму ліквідації компаній, яка вирішувалася в добровільному або судовому порядку. Акти про компанію 1856 і 1857 рр., хоч були суперечливими, проте, на відміну від попередніх законів, несли на собі прагнення законодавців до заохочення приватної ініціативи. Англійці одні з перших вдалися до таких нововведень у галузі корпоративного права як привілейовані акції, а також акції на пред' явника. Досвід корпорацій як форми організації капіталу США був запозичений в Англії, але використання його відбувалося з певними видозмінами. За визначенням Верховного Суду 1819 р., корпорація є «штучним утворенням, яке не можна побачити, яке існує тільки у припущенні правил закону; вона має ті можливості, що їх надає їй установчий устав або які притаманні самому її існуванню». До середини XIX ст. тут діяли дозвільні правила утворення корпорацій. Але збільшення числа корпорацій у результаті промислового перевороту з його фабрично-заводською формою виробництва призвело до необхідності скасування чинного дозвільного порядку й заміни його реєстраційним. Спочатку це було зроблено лише щодо деяких галузей, а згодом окремі штати своїми законами встановили реєстраційний порядок. В історії розвитку корпорацій у США чимала роль належить Верховному суду США, судам штатів, котрі широко застосували норми загального права, створювали нові прецеденти. Розумно користуючись наданим їм правом тлумачити закон, суди наполегливо втілювали в життя політику держави, спрямовану на заохочення корпоративної форми виробництва. Це знайшло відображення й у спробах дати нові уявлення про корпорацію. У визначенні, запропонованому Верховним Судом США в судовому прецеденті «Дартмуд коледж проти Вудворда», корпорація розглядається як юридична особа, що «існує особисто, відокремлена від її учасників, наділена здатністю безперервного правонаступництва незалежно від змін, які відбуваються в складі її членів, на певний термін, або безстроково, і діє як організація або окрема особа у справах, котрі відносяться до загальної мети асоціації, в межах влади і повноважень, покладених на таких осіб законом». Згідно з правовою доктриною американській корпорації були притаманні 5 «критеріїв»: 1)статус юридичної особи; 2)обмежена відповідальність; 3)безстроковість існування; 4)вільна передача акцій; 5)централізоване управління корпорацією. Зростання великих корпорацій призвело до негативного явища — монополізму. Це змусило американських економістів та юристів «винайти» антимонопольне законодавство і стати лідерами в цій справі. Першим федеральним актом у цій галузі став Закон Шермана 1890 р., котрий з посиланням на норми загального права оголосив незаконними об' єднання, які переслідують ціль монополізувати міжштатну й зовнішню торгівлю США. Закон Шермана, що залишається основою антитрестовського законодавства в США, був доповнений у 1914 р. настільки ж важливими для цієї галузі Законом Клей-тона та Законом про федеральну торгову комісію, які забороняли спроби монополізації інших сфер економічної діяльності. ХХ століття ознаменувалося подальшим розвитком законодавства про юридичну особу як організаційну структуру, що має насамперед власну правосуб' єктність і майнову відокремленість. Зберігається розходження між юридичними особами приватного права та юридичними особами публічного права. До першого виду відносяться різні банківсько-комерційні, промислові й інші структури (організації), створювані приватними особами, що на підставі юридичного акту визначають завдання організації, створюють її матеріальну базу. їх статус фіксується нормами цивільного права і має здебільшого диспозитивний характер. До юридичних осіб публічного права належать державні органи, державні підприємства й організації, держава в цілому. Вони створюються на основі публічно-правового акту, що має імперативний характер. їм притаманна публічна природа поставлених перед ними цілей, наявність владних правових повноважень, особливий характер членства. Найбільш помітні національні особливості у класифікації зводяться до такого. У США закони федерації і штатів як юридичних осіб розглядають насамперед корпорації (компанії), що поділяються на публічні (урядові), підприємницькі, а також закриті підприємницькі та непідприємницькі. Характерними в цьому плані є закон про підприємницькі корпорації штату Нью-Йорк 1963 р. і штату Делавер 1967 року. Особлива увага, приділена в них акціонерному товариству, багато в чому пояснюється тим, що юридичні особи такого роду стали найбільш ефективним інструментом централізації та концентрації капіталу. Значного поширення набула властива їм «система участі», що дає можливість великим транснаціональним, багатогалузевим компаніям створювати в різних країнах контрольовані дочірні товариства, котрі мають статус юридичної особи країни перебування. Ці дочірні підприємства зазвичай створюються також у формі акціонерних товариств. Організаційно-структурна форма об'єднання обирається його учасниками (акціоне-рами-засновниками), які володіють власною правосуб' єктністю, наділеною майновою відокремленістю, що несе виключну майнову відповідальність за своїми обов' язками тільки в межах свого майна. Основний (статутний) капітал утворюються головним чином за рахунок продажу випущених цінних паперів — акцій. Він є матеріальною базою функціонування товариства і разом з тим грошовою гарантією, в межах якої акціонерні товариства зобов' язуються нести відповідальність за своїми обов' язками. У разі зменшення основного капіталу в результаті понесених збитків прибутки, отримані в наступному фінансовому році, спрямовуються передусім на його відновлення до статутних розмірів. У сучасному законодавстві все більше уваги приділяється акціям та їх правовому режимові. Наділені за законом властивостями цінних паперів, акції є об' єктом права власності. На сьогодні отримали поширення акції різних видів: — іменні — їх власники занесені у реєстраційну книгу АТ, їх прізвище зазначене на самій акції, перехід права власності на таку акцію здійснюється шляхом трансферту, що передбачає передатний напис на акції і запис у реєстраційній книзі; — на пред 'явника — для пред'явлення таких акцій в обіг необхідна їх повна оплата, а в деяких країнах (наприклад, у Великобританії) потрібна ще згода казначейства; перехід права власності на них здійснюється шляхом передачі документа; — привілейовані, що дають їх власникам певні переваги (підвищений розмір дивіденду, першочерговість отримання прибутку, право на фіксований відсоток прибутку тощо); — звичайні, позбавлені будь яких переваг. Крім акцій, поширеними були облігації, котрі є різновидом цінних паперів, випускаються акціонерними товариствами і є борговими зобов' язаннями. У зв'язку з комп 'ютеризацією операцій у галузі цінних паперів намітилася тенденція до їх «дематеріалізації». Замість випуску акцій за традиційною — документованою — формою, все частіше практикується їх фіксація, так само як і угоди з ними, в пам' яті комп' ютера. У США, наприклад, контроль за всіма акціонерними структурами покладений на Федеральну комісію з цінних паперів і фондового ринку. Таким чином, один з основних початків акціонерного товариства — його «анонімність» — власне кажучи, втрачає колишнє значення. В останні десятиліття інтенсивно розвивається й законодавство про товариства з обмеженою відповідальністю, оскільки йому властиві майже всі ознаки акціонерного товариства, його правове регулювання в разі прогалин у спеціальному законодавстві здійснюється на основі акціонерного права. Але у Великобританії товариство з обмеженою відповідальністю певною мірою відповідає так званій приватній компанії, а в США — закритій корпорації. Що стосується юридичних осіб публічного права, то провідною тенденцією розвитку їх правового статусу є підпорядкування приватному праву, коли вони беруть участь у майновому обігу: йдеться насамперед про державні підприємства. Організаційно-правове оформлення останніх різноманітне, проте найчастіше в США, Великобританії використовуються форми акціонерних товариств, публічної корпорації, казенного підприємства. Форми акціонерних товариств і навіть товариств з обмеженою відповідальністю сьогодні виявилися найбільш оптимальними для поєднання державного і приватного капіталів, а також їх можливої приватизації шляхом розпродажу акцій, пайових свідоцтв. Державні підприємства такої форми підлягають звичайному оподатковуванню. Переважна більшість осіб, зайнятих у них, не має статусу державних службовців (виняток становить директорат). Казенні підприємства є повною власністю держави. Ці підприємства виконують від імені й за дорученням держави різні економічні, наукові та соціальні функції (наприклад, Британська радіомовна корпорація Бі-бі-сі). Вони відповідальні за свою діяльність перед державою, безпосередньо перед урядом, але мають у своєму розпорядженні відокремлене майно у зв' язку з цим наділені правами комерційної організації. Як правило, їм надаються податкові пільги. Ці підприємства входять до системи державного управління, перебувають цілком на державному бюджеті й позбавлені будь-якої господарської, фінансової та юридичної автономії (це насамперед пошта, телеграф, засоби геліокосмічного зв'язку, порохові заводи й королівські доки у Великобританії тощо). Останнім часом розширилася спеціальна правоздатність такого роду підприємств, так само як і присутність приватного капіталу в названих сферах. Інститут власності Право власності в Англії. У цивільному праві Англії, яка раніше від інших країн вступила на шлях капіталістичного розвитку, ще в дореволюційний період домінували, незважаючи на зовнішню середньовічну оболонку, більш гнучкі підходи до регулювання власності, договорів та інших сторін майнового обігу. Підприємницькі кола Англії, котрі не мали в XVII—XVIII ст. своєї власної правової програми, цілком задовольняючись компромісами й традиційними конструкціями «загального права» і «права справедливості». Речове право як один із основних розділів буржуазного цивільного права в Англії тлумачилося найбільш широко, оскільки до речей відносять деякі абсолютні права: авторське, винахідницьке тощо. Англійське право, на відміну від французького, поділяло речі на реальні та персональні. До реальних речей належали земля, будівлі, документи, що встановлювали право на земельні ділянки й речі, пов'язані з землею. Персональні речі охоплювали інші предмети і права, у свою чергу поділяючись на два види об'єктів: речі, що перебували у володінні, — тілесні речі; позови — права, що не мають речового субстрату (авторське право, патентне право тощо). Такий специфічний середньовічний розподіл майна на «реальну» і «персональну» власність був пов' язаний зі специфічними формами захисту майнових інтересів — «реальними» і «особистими» позовами, котрі історично склалися в Англії. У XIX ст. розпорядження реальною власністю було пов'язано хоча і з меншими, ніж раніше, проте з цілком визначеними формальностями й обмеженнями. При спадкуванні такої власності діяло збережене від середньовічного періоду правило майорату, що перешкоджало дробленню родового майна, виключало жінок з числа спадкоємців тощо. Тривале збереження середньовічних за формою атрибутів права власності, що оновлювалися поступово, мало й певні позитивні наслідки. По-перше, традиційні англійські конструкції права власності забезпечили унікальну стабільність самих майнових відносин. По-друге, еволюційний шлях розвитку англійського права власності дозволив уникнути в цій країні крайнощів буржуазного індивідуалізму й затвердити погляд на право власності як на соціальний інститут, що корегує й самі правомочності власника. У британському сучасному праві використовується поняття рухоме та нерухоме майно. Але система речових прав в Англії продовжує залишатися невизначеною. Чимало юридичних понять у цій галузі несуть на собі відбиток епохи середньовіччя. Усі речові права розглядаються як різновиди права власності. Крім того, серед видів речових прав можна виділити: речове право оренди нерухомості в різних формах (сервітути, в тому числі персональні, довірчу власність), різноманітні речові права, що мають забезпечувальний статус (наприклад, іпотека). Своєрідність права власності на землю обумовлена тим, що до цих пір вся земля в Англії визнається власністю короля, а окремі особи розглядаються як утримувачі землі. Однак практично право утримування приватних осіб нічим не відрізняється за своїм змістом від права власності: воно є безстроковим і встановлює можливість користуватися ділянкою й відчужувати її без будь якого дозволу. Але передача права на неї вимагає виконання складних формальностей. Суттєво розрізняється й порядок успадкування земельних ділянок і персональної відповідальності. Оригінальним інститутом англійського права є довірча власність (траст) — форма власності, при якій одна особа (довірчий власник) керує, розпоряджається майном, переданим їй іншою особою (засновником) на користь третіх осіб (бенефіціантів). Довірчий власник розпоряджається означеним майном не зовсім вільно, а лише у відповідності до цілей, які були визначені засновником. Інститут довірчої власності застосовується для охорони майнових інтересів недієздатних, для оформлення відносин, що виникають у зв' язку з утворенням благодійних фондів і та ін. Право власності у США. Суттєві зміни у праві власності Сполучених штатів Америки відбувалися з розвитком корпоративної форми підприємництва. Дрібні й середні фірми, які до закінчення громадянської війни відігравали вирішальну роль в економіці США, уособлювали ту стадію розвитку капіталізму, для котрої характерною була насамперед індивідуальна приватна власність. Швидкий індустріальний розвиток країни у другій половині XIX ст. та у XX ст. не означав зникнення малого бізнесу, що й зараз відіграє не останню роль як в економіці країни, так і в повсякденному житті американців. Але сам розвиток сучасного капіталізму привів до затвердження й домінування асоційованої корпоративної форми власності: ця форма власності тісно пов' язана не тільки з приватними, але і з суспільними інтересами. Інститут трасту (довірчої власності). В останній чверті XIX ст. в умовах бурхливого промислового розвитку зі встановленням складних відносин у підприємницькому світі нове життя одержав інститут трасту (довірчої власності). У зв' язку з набуттям трастами величезної ринкової влади сам термін «траст» став синонімом монополії, маючи однак, і спеціальний, більш вузький правовий зміст, узятий з англійської конструкції довірчої власності. У цей час правова форма довірчої власності використовувалася для створення об'єднань декількох корпорацій (супероб'єднань), яким вхідні його фірми передавали всі свої цінні папери з правом голосу спеціальним довіреним особам. Лава довірених осіб ставала вищим органом управління для всіх фірм. Акціонери корпорацій, котрі увійшли до трасту, замість старих акцій отримували у визначеній пропорції сертифікати трасту. Обмін акцій на сертифікати дозволяв організаторам контролювати всі фірми, що увійшли до трасту, провадити єдину виробничу й ринкову політику, встановлювати монопольні ціни й вести більш «тверду» війну проти конкурентів, які залишилися поза трестівським об' єднанням. Корпоративна революція XX ст., в основі якої лежать науково-технічна й інформаційна революції, привела не тільки до зміни співвідношення індивідуальної й асоційованої приватної власності: вона викликала саму модифікацію приватної власності, її дифузію, більш тісний зв' язок із суспільними інтересами. Подальша соціалізація виробництва і праці додали приватній власності більш яскраво вираженого суспільного характеру. Це означає, що право власності як право суб'єктивне втрачає свій абсолютний характер. Виключні правомочності (правомочия — рус.) власника піддаються значно більшим, ніж у минулому, юридичним обмеженням. Ці обмеження стосуються закріплених законами примусових, але порівняно компенсованих, відчужень деяких видів приватної власності, або обов' язкового порядку їх експлуатації, або інших обмежувальних заходів для їх цивільно-правової реалізації. Найбільший прояв це знайшло передусім у праві власності на землю. У США все більшого поширення набуває так зване зонування — регульоване законами чи постановами місцевої влади обов' язкове для земельних власників розміщення житлових, торгових, промислових зон, зон відпочинку тощо. «Зонування», яке розпочалося ще у 20-х рр. XIX ст. з міських земель, тепер поширилося й на сільськогосподарські землі і проводиться з урахуванням збереження навколишнього середовища, боротьби з сільськогосподарськими шкідниками тощо. Зразком у цій сфері вважається законодавство штату Вер-монт, де встановлений дозвільний порядок не тільки для землекористування, але й для продажу. Власне кажучи, визнано конституційний примусовий продаж землі однієї особи іншій при наявності «справедливої компенсації та суспільної необхідності». Продовжується розпочате ще в XIX ст. обмеження прав земельних власників на надра й повітряний простір. Детально розроблений адміністративно-правовий режим виробничої експлуатації надр, що передбачає придбання в державі концесії на розвідку й видобуток корисних копалин. Усі ці зміни багато в чому зумовлюються ускладненням виробничо-економічного життя суспільства, необхідністю підтримки його нормального функціонування. Захист навколишнього середовища відповідає інтересам усіх. Разом із тим у соціальному плані від більшості названих змін у праві найбільші переваги отримують великі компанії, котрі в таких умовах фактично звільняються від необхідності ділитися частиною своїх прибутків з дрібними й середніми власниками використовуваних земель. Мало місце й поширення такої крайньої міри вторгнення у відносини приватної власності, як націоналізація. Законодавство визнає можливість компенсованого вилучення землі у приватних осіб у власність держави, наприклад, для будівництва військових чи цивільних об' єктів. При націоналізації підприємств установлюється пільгове відшкодування понесених колишніми власниками збитків з державного бюджету. Прикладом такої форми соціалізації власності, скажімо, в Англії було прийняття відразу після закінчення другої світової війни лейбористським урядом принципово нового для англійського права законодавства про націоналізацію життєво важливих галузей промисловості та інфраструктури. Відповідно до актів парламенту, націоналізовані галузі набули форми публічних корпорацій. Націоналізація, таким чином, здійснювалася на основі соціального компромісу, оскільки колишнім власникам була надана компенсація, і в такий спосіб вони отримали можливість зробити капіталовкладення в технічно більш розвинуті й прибуткові галузі економіки. З початку історії американського суспільства для захисту прав індивідуальних власників та власницьких інтересів підприємницьких корпорацій використовувалися законодавства штатів і традиційні форми позовів за загальним правом. Але з початком промислового буму з затвердженням політики економічного лібералізму виникла необхідність у конституційних засобах захисту власницьких прав. Оскільки сам текст Конституції 1787 р. не передбачав спеціальних механізмів захисту приватної власності, Верховний суд США поступово поширив на індивідуальну й корпоративну власність V і XIV поправки до Конституції, котрі в загальній формі встановлювали, що жодна особа не повинна позбавлятися життя, волі або власності «без належної правової процедури». Це положення, яке мало спочатку суто процесуальний зміст, набуло в конституційному та в цивільному праві матеріально-правового характеру. Воно перетворилося на важливий засіб захисту права власності (доктрина «матеріальної належної процедури»). Суть цієї доктрини полягала в захисті прав приватних власників від надмірних обтяжувань з боку державної влади (федерації і штатів).
Зобов'язальне право
В англо-американському праві відсутнє загальне поняття зобов' язання. Окремими підгалузями цивільного права є договірне право й зобов' язання, які виникають з правопорушень. Норми англійського права, що відносяться до договорів і правопорушень, складалися в казуїстичній манері на базі традиційних позовів та понять, характерних для дореволюційної епохи. Зокрема, сама сучасна концепція договору сформувалася шляхом судової адаптації ряду середньовічних позовів, у тому числі позову про невиконання чи неналежне виконання боржником прийнятого на себе обов' язку. У США найбільший розвиток отримало договірне право. Зростаюча роль договору стала особливо очевидною після громадянської війни в період стрімкого промислового розвитку США й формування динамічної ринкової системи. Удосконаленню договірного права сприяла політика економічного лібералізму, за якої склалася майже необмежена свобода укладання всіляких угод, котрі мають юридичну чинність. У свою чергу свобода договору була у принципі не зв' язана власницькими інтересами й відкривала шлях для індивідуальної та корпоративної підприємницької діяльності. До кінця XIX ст. тут повністю сформувалася характерна для договірного права конструкція зустрічного задоволення, заснована на обіцянці зробити очікувані дії. При такому широкому розумінні договору ринкові відносини отримали своє юридичне вираження саме в договірному праві та праві, заснованому на договорі правопорядку. З аграрною і промисловою революціями договір став основною правовою формою, в якій виражалися відносини щодо наймання робочої сили, обміну товарами, надання послуг. У зв' язку з цим у традиційні доктрини англійського права судовою практикою були впроваджені загальновизнані принципи договору (рівність сторін, визнання в них «свободи волі і вибору», непорушність виконання зобов'язання тощо). У XIX ст. була скасована особиста відповідальність боржника за невиконання зобов' язання, що могла спричинити його поміщення до боргової в' язниці. Одержують розвиток і врегульовуються в законодавстві нові види договірних зв' язків: договір публічного перевезення вантажів і пасажирів, договір страхування. З' являються нові види договорів, поява яких обумовлена зростанням ліцензійних угод (власник винаходу технологічних знань дає своєму контрагентові ліцензію на використання у визначених межах: своїх прав на патенти («ноу-хау»), лізингу (особливої форми продажу — довгострокової оренди машин, устаткування, підприємств), диференціацією банківських операцій тощо. Отримують розвиток бартерні угоди (безвалют-ний, але оцінений і збалансований обмін товарами, оформлений єдиним договором). Намітився відхід від класичних принципів договору: свободи договору, рівності сторін у договорі, його юридичної непорушності. Відхід від принципу свободи договору відзначався ще в XIX ст., але повсюдним це явище стало у XX ст., коли великі компанії одержали від держави ліцензії на право однобічного складання договору-приєднання, що не може бути змінений контрагентом. Поява таких договорів була обумовлена вимогами господарського життя, зокрема, необхідністю удосконалення, інтенсифікації значної частини ринку товарів та послуг. Подібні договори значною мірою зводили нанівець юридичну рівність сторін у договорі. Прагнення запобігти надмірному зловживанню цим правом викликало до життя нормативні акти, що забороняють включення у договори-приєднання умов, які не можуть бути прийнятими (наприклад, виключення відповідальності продавця або постачальника за неналежне виконання договору). У цьому плані характерним є британський закон 1977 р. про «несправедливі умови договору». Під тиском рядових громадян-виборців були прийняті закони, покликані захистити інтереси осіб, котрі здобувають товари й послуги для особистого, сімейного використання. Тут варто також згадати законодавство США — як загальнофедеральне, так і окремих штатів (тільки у штаті Нью-Йорк зараз діє близько ста законів такого роду). Загальнофедеральний закон Магнуссона-Мосса 1975 р. передбачає заходи, що ускладнюють можливість економічно сильній стороні включати в договір односторонньо вигідні їй умови. Покупець одержує додаткові гарантії проти можливих зловживань, у тому числі й право на повну інформацію про зроблений товар. Підсилюється відповідальність за несумлінне виконання договору. Суттєвих змін зазнають договірні відносини при уведенні державного регулювання, надто ж масштабного в часи світових воєн та економічних криз. Лімітування й розподіл багатьох видів сировини, напівфабрикатів особливо вплинуло на порядок укладення та зміст договорів, і насамперед договорів постачання. Вони могли відбуватися лише відповідно до спеціальних дозволів уповноважених на те державних органів. Аналогічним чином змінилися зовнішньо-торговельні договори, банківські операції тощо. Сьогодні форми державного регулювання зазнають важливих змін: усе більшого значення набувають заходи грошово-кредитного регулювання. Найважливішими засобами цього впливу стають бюджет, податкова політика, регулювання рівня банківського позичкового відсотку тощо. Відповідає цьому й нове нормативне закріплення такого курсу. Помітно змінився погляд на принцип непорушності договору. Вже в ході першої світової війни стала очевидною неможливість дотримання багатьох договорів і насамперед договорів про великі поставки. Подорожчання сировини, її транспортування припускало різкий стрибок цін і збільшення термінів поставок. У таких умовах неминучою стала відмова від принципу непорушності спочатку закріплених у договорі статей або навіть розірвання договору. Об' єктивної значимості набули й інші причини відмови, точніше, помітного відступу від принципу обов' язкового виконання договору. Це знайшло свій прояв у теорії цивільного права, зокрема у вченні про «непередбачені обставини», яке обґрунтовує правомірність розірвання та зміни договору, якщо обставини вчасного виконання договору змінилися радикально порівняно з тим, якими вони були в момент його укладення. Ви-никнувщи в середні віки, це вчення широко застосовувалось в судовій практиці періоду світових війн й економічних криз. Рух до визнання «про непередбачені обставини в договорі» в цивільному праві Великобританії і США почався з майже діаметрально протилежної установки: подальша можливість виконання не звільняє боржника від відповідальності. Чималу роль у цьому відігравало традиційне для «загального права» положення: неможливість виконання договору не звільняє боржника від відповідальності, але при дійсній неможливості реального виконання договору обов' язкова заміна, найчастіше — грошова компенсація. Разом із тим реалії XX ст. змушували шукати рішення, котрі допускають звільнення боржника від виконання договору за умови наявності визначених обставин. Вони втілилися в нових судових прецедентах. У праві отримало визнання вчення про «безплідність» договору, що обґрунтовує звільнення від договірних зобов'язань боржника в разі загибелі об' єкта договору; втрати значимості мети, заради якої договір був укладений, радикальної зміни умов до моменту виконання договору, що об' єктивно не могло бути передбачено сторонами та унеможливлювало його реальне виконання. Утім, як і раніше, продовжують зберігати законну силу і прецеденти, що зобов' я-зують до виконання договору. Як наслідок судам надано можливість при розв'язанні такого роду справ більшою мірою враховувати конкретну ситуацію й аналогічні справи вирішувати по-різному. На сьогодні Верховний суд США при розгляді аналогічних справ досить виразно випливає з учення про «наявність умов», відповідно до якого передбачається, що сторони, укладаючи договір, нібито домовилися: боржник не буде нести відповідальності за невчасне виконання договору за обставин, що виникли, й таких, що зробили його виконання неможливим. Рішення головного питання про те, чи реальною є можливість передбачати виникнення такого роду обставин, а відповідно, і сама проблема виконання договору цілком довіряєтьс
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-12-28; просмотров: 301; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.188.180.254 (0.031 с.) |