Суміжні з цивільним правом галузі права

 

Торгове право

У своєму розвитку торгове право пройшло три періоди: італійський, французький і німецький. Перший характеризувався повним пануванням станових початків: торгове, точніше, купецьке право виражалося у звичаях, а самі звичаї мали місцевий характер. У другий період становий характер хоч і зберігався, але вже суттєву роль у розробці нових правових норм почала відігравати держава — частина торгового права була ко­дифікована. У третій період купецьке право продовжувало змінюватися і стало торго­вим, відокремленим від цивільного.

 

Торгове право Франції

До кінця XVIII ст. купецтво настільки економічно зміцніло, що більше не побажало відігравати другорядної політичної ролі й рішуче протиставило торгово-промисловий капітал дворянському землеволодінню, що знайшло юридичне закріплення в Цивіль­ному кодексі Франції (1804 р.), норми котрого були присвячені найзагальнішим питан­ням майнового обігу. Вони не регламентували цілу низку специфічних сторін торгової діяльності підприємців (комерсантів). У 1807 р. після серії скандальних банкрутств був прийнятий спеціальний Торговий кодекс, який доповнив Кодекс Наполеона положен­нями про юридичні дії комерсантів. Значно менший за обсягом від Кодексу Наполеона (648 статей), він явно поступається йому й за досконалістю юридичної техніки, що ста­ло однією з причин його радикальних перетворень у подальшому.

Спочатку кодекс складався з чотирьох книг: «Про торгівлю взагалі», «Про морську торгівлю», «Про неспроможність і банкрутства» «Про торгову юрисдикцію». Книга че­тверта містить здебільшого норми, що стосуються судоустрою й процесуального права: в ній визначені порядок формування та компетенція торгових судів, а також регулю­ються питання процедури судового розгляду в них і правила оскарження прийнятих рішень. Якщо взяти до уваги: а) що книги третя й четверта відносяться переважно до формального права; б) що морське й вексельне право, які входять до змісту першої книги, не мають відповідних відділів у Цивільному кодексі; в) що у першій книзі гово­риться тільки про такі торгові угоди, як купівля-продаж г) що через це торгові угоди залишилися цілком під дією норм цивільного кодексу, то стає очевидним, що Торговий кодекс мав діяти не паралельно, а додатково до Цивільного кодексу. Його поява викли­кана не стільки особливими вимогами торгового обігу, нездатного примиритися з принципами цивільного права, скільки прагненням почасти зберегти старе торгове за­конодавство, досить точно відтворене в новому укладенні, почасти прагненням торго­вого класу, що переміг у буржуазній революції, протиставити себе іншому, «цивільно­му» суспільству.

Кодекс набув чинності 01.01.1808 року. Поява окремого торгового кодексу затверд­жувала самостійність торгового класу, а у французькому праві (згодом і у праві інших країн континентальної правової сім' ї, а також США) зумовила своєрідний дуалізм у приватному праві — розподіл його на цивільне і торгове.

Панування французьких ідей на початку XIX ст., а також успіхи французької зброї сприяли поширенню цього торгового кодексу. Він став застосовуватися в!талії, Швей­царії, Бельгії, Голландії, місті Данцигу, герцогстві Варшавському. Після повалення На­полеона I багато країн поспішили зректися французького кодексу (щоправда, не стільки за його незадовільність, скільки за його національне спрямування).

Подальший розвиток французького торгового права здійснювався не так шляхом змін і доповнень тексту Торгового кодексу, як шляхом вилучення з нього цілих розділів і навіть книг (книга третя виключена цілком, із книги другої чинними є тільки дві стат­ті). Замість них протягом десятиліть приймалися великі законодавчі акти для регулю­вання найважливіших сфер торгового права і, за окремими винятками такі, що не включалися до кодексу. Найбільш значні серед цих актів — закони про деякі види тор­гових договорів, декрети з питань банків, морської торгівлі, страхування, неспромож­ності і банкрутства (особливо щодо акціонерних товариств).

Прийняття у 1966 р. Закону про торгові товариства було зумовлено потребами від­повідного етапу економічного розвитку Франції. У цьому законі, а також у Декреті про торгові товариства 1967 р. визначений порядок створення і правила діяльності акціонер­них товариств, товариств з обмеженою відповідальністю та інших видів торгових това­риств. У них докладно регулюються питання управління акціонерними компаніями, їх внутрішня організація і правовий статус цінних паперів, що випускаються акціонерни­ми товариствами. У Законі про торгові товариства 1966 р. міститься великий перелік кримінально караних діянь, скоєних при порушенні правил діяльності торгових това­риств. У 70-х і особливо 80-х рр. XX ст. для розвитку названих актів були видані зако­ни, спрямовані на посилення контролю за діяльністю акціонерних товариств з боку і самих акціонерів, і держави, а також на стимулювання придбання акцій працівниками відповідних підприємств. У 1986 р. урядом був прийнятий ордонанс Про свободу вста­новлення цін та про вільну конкуренцію. Цим ордонансом визначені санкції за дії під­приємців і комерсантів, спрямовані на те, щоб обмежити й спотворити принципи віль­ної конкурентної боротьби.

 

Торгове право Німеччини

 

На противагу єдиній Франції, котра мала сильну центральну владу, Німеччина, як відомо, являла собою безліч великих і малих королівств, герцогств і князівств із неза­лежною законодавчою владою, що зумовило партикулярний характер німецького пра­ва. Тому в першій половині XIX ст. У межах Німеччини діяли численні джерела права (вексельні статути), норми яких регулювали торгові відносини. Цивільне право, що ґрунтувалося головним чином на римських джерелах, було написано недоступною на­селенню мовою й не відповідало вимогам товарного обігу того часу.

Боротьба проти Наполеона I, поширення ідей французької буржуазної революції на землях Німеччини закладали підвалини для єднальних державотворчих процесів. Але бажання мати єдине німецьке цивільне право на території всієї країни не здійснилося на початку XIX ст. через підозріле ставлення до цього питання з боку німецьких урядів, котрі небезпідставно побоювались того, що правове об' єднання позначиться на їх са­мостійності. У той же час посилення економічних відносин привели до утворення мит­ного союзу. Розуміння необхідності визначеності у праві для подальшого розвитку тор­гівлі зумовило спробу створення єдиного цивільного кодексу. Після успішного видання загальнонімецького вексельного статуту (1847 р.) законодавці зважилися й на кодифі­кацію торгового права, і в 1861 р. вийшов загальнонімецький торговий кодекс. Це уло-ження складається з п' яти книг: 1) про торгових діячів; 2) про торгові товариства; 3) про негласне товариство і з' єднання для одиничних операцій; 4) про торгові угоди; 5) морське право.

Отже бачимо, на відміну від французького, німецький кодекс виключив формальне право. Якщо не враховувати останньої книги, то німецький торговий кодекс має зна­чення не тільки додаткове. Поряд із застарілим, неузгодженим, малозрозумілим цивіль­ним правом торговий кодекс, що ґрунтувався на нових принципах, які відповідали ви­могам сучасного обігу, був структурно виважений завдяки систематичності й логічнос­ті своїх положень, написаний зрозумілою мовою. Його вплив став швидко витісняти вплив французького кодексу. Звичайно, цьому сприяло також політичне й культурне значення, що його набувала Німеччина у другій половині XIX століття.

Об'єднання Німеччини в 1871 р., що супроводжувалося значним піднесенням в усіх галузях німецької економіки, виникненням цілої низки нових форм приватноправових об' єднань (промислового товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, коло­ніального товариства тощо), привело до необхідності кардинального реформування тор­гового законодавства. Результатом цього стало прийняття в 1897 р. нового Торгового кодексу, що прийшов на зміну Загальнонімецькому торговому уложенню 1861 року. Він складається з чотирьох книг. У книзі першій детально визначаються поняття «ко­мерсант», «торгова фірма», «торговий представник» і правила ведення торгових книг. Книга друга містить загальні положення про торгові товариства. Книга третя присвя­чена торговим угодам (купівлі—продажу, транспортної доставки, наймання приміщен­ня для збереження товарів та ін.). Книга четверта — регулюванню морського права, включаючи питання торгівлі, транспорту і страхування. Хоча новий Торговий кодекс виступав як доповнення до НЦУ, його прийняття стало помітним явищем в історії бур­жуазного права не тільки Німеччини.

Зміни, що відбулися в економіці Німеччини наприкінці XIX ст., зумовили якісно новий підхід німецького законодавця до визначення суб' єкта торгового права, що відбилося й на змісті Торгового кодексу 1897 р. Відтепер, комерсанти стали розгляда­тися не тільки як купці у вузькому розумінні слова, але і як усі великі підприємці — як посередники, так і виробники. Для визначення їх правового статусу введено по­няття «повного» і «неповного» комерсанта, комерсанта «за обов'язком», «за необхід­ністю», «за бажанням» і «за формою». Це перетворює торгове право з «особливого приватного права купців» в особливий комплекс норм, що регулюють підприємниць­ку діяльність.

ХХ ст. у розвитку німецького торгового права означене обмеженням сфери дії норм Торгового кодексу у зв' язку з прийняттям цілої низки спеціальних законів, що містять докладне регулювання окремих торгово-правових інститутів. Зміни були внесені також завдяки прийняттю Закону про несумлінну конкуренцію 1909 р., Закону про сприяння стабільності і росту економіки 1967 р., Закону про загальні умови купівлі-продажу 1976 р. та ін. Серед них важливе місце посідає Закон про акціонерні товариства 1965 р., що складається з п' яти книг і регулює більшість питань, пов' язаних з заснуванням, вну­трішньою структурою, діяльністю й ліквідацією акціонерних компаній, з відповідаль­ністю їх засновників та посадових осіб.

Зміни у змісті торгового права в умовах науково-технічної революції можна поба­чити у прояві основних тенденцій, загальних для всіх економічно розвинутих країн. Стирається межа між публічним і приватним правом, насамперед у праві країн кон­тинентальної правової сім' ї. Такому явищу значною мірою сприяють заходи державно­го регулювання виробництва, фінансів і торгівлі, які стали, власне кажучи, найважли­вішим фактором підтримки відносної стабільності економіки. Багато в чому у зв' язку з цим спостерігається вторгнення імперативних норм адміністративного права в галузь диспозитивних норм цивільного і торгового права.

Намітилася міждержавна уніфікація національних норм цивільного й торгового права, обумовлена кількісним та якісним розширенням міжнародних економічних зв'язків (виникнення Європейського економічного співтовариства, що веде до економіч­ної інтеграції тощо). Утім, цей процес ще не пройшов своєї початкової стадії.

Відбувалася соціалізація й демократизація основних інститутів торгового права, тобто врахування інтересів суспільства в цілому, а не окремих осіб.