Екологічне право Великобританії

У Великобританії законодавство про охорону навколишнього середовища ще мо­лодше, ніж у США. У 1951 р. уперше була введена система видачі дозволів на скидання відходів у внутрішні води, в 1956 р. на ряді територій країни заборонена експлуатація підприємств, якщо вони дають шкідливі викиди в атмосферу. У 1970 р. створено Мініс­терство навколишнього середовища, у 1972 р. починає діяти Королівська комісія з бо­ротьби з забрудненням навколишнього середовища — незалежний орган при уряді Ве­ликобританії; існують також численні центральні установи — ради з охорони повітря, з обробки різних відходів і десять регіональних управлінь з контролю за якістю навко­лишнього середовища. Важливу роль відіграють місцеві органи влади й численні гро­мадські об' єднання.

У 1974 р. був прийнятий Закон про контроль над забрудненням навколишнього се­редовища, який встановив систему податків на природоспоживачів і штрафів для за­бруднювачів.

Охорона водяних ресурсів регулюється: Законом про захист і використання вод 1973 р., Законом про скидання забруднювальних речовин у море 1974 р., прийнятим у 1977 р. Законом про повноваження місцевих органів влади в контролі за витратою води та скиданнями промислових відходів у внутрішні та прибережні води й іншими актами.

У 1958 і 1968 рр. були видані акти про захист атмосферного повітря від шкідливих викидів — Закони про чисте повітря, а в 1978 р. — Закон про контроль над забруднен­ням атмосфери. Прийнятим у 1974 р. Законом передбачено отримання попереднього дозволу на закопування промислових відходів. У тому ж 1974 р. виданий Акт, який встановлює превентивні заходи для боротьби з шумом. Закон про охорону природи 1968 р. визначив режим створених в Англії й Уельсу природних заповідників. Важливе значення має також Закон про захист диких тварин і рослин 1981 р. з виправленнями

1985 р.

 

Екологічне право Франції

 

У Франції державна програма з охороні навколишнього середовища була прийнята в 1970 році. Вона спрямована насамперед на захист лісів, флори і фауни, а також на інші загальнодержавні заходи, в основі яких лежить екологічна податкова політика, побудо­вана за принципом «той, хто забруднює, платить». У 1971 р. створені міністерство охо­рони природи і навколишнього середовища, Рада з управління територіями та регіона­льного розвитку. З 1972 р. у всіх департаментах засновані бюро з охорони природи і навколишнього середовища. Один із найважливіших актів цієї сфери — прийнятий у 1976 р. закон, котрим передбачений широкий перелік природних об' єктів, що підляга­ють захистові під загрозою покарання, в тому числі флора, фауна, вода, корисні копа­лини. Закон передбачає також створення резервних територій, де забороняється будь-яка діяльність, що негативно впливає на навколишнє середовище. Окремим законом 1976 р. регулюється порядок розміщення й експлуатації будь-яких підприємств, що можуть становити загрозу для навколишнього середовища: вони розподілені на три ка­тегорії залежно від ступеня такої небезпеки. Крім того, до системи природоохоронних актів входять: Декрет про радіоактивні відходи 1964 р., Декрет про охорону повітря від забруднення 1974 р., Декрет про обмеження рівня шуму 1975 р., Декрет про регіональні заповідники 1988 р. та інші акти.

 

Екологічне право ФРН

 

У ФРН в останні десятиліття ХХ ст. дуже активно розвивався рух на користь захи­сту навколишнього середовища від забруднення, викликаного насамперед вихлопними газами автомобілів та відходами промислового виробництва у ФРН. Під тиском прихи­льників цього руху як самостійна галузь законодавства виникла система нормативних актів екологічного характеру. Згідно з прийнятим у 1974 р. Законом засновано Федера­льне міністерство у справах навколишнього середовища. Створені в окремих землях відповідні відомства контролюють встановлені стандарти належної якості вод та атмо­сферного повітря, і разом з федеральною владою й громадськістю борються з підпри­ємцями та іншими порушниками законодавства про екологію.

Велике значення в цій боротьбі надається і вдосконаленню системи оподаткування обкладання за принципом «хто більше забруднює природу, більше і платить». Серед природоохоронних законів переважають акти, спрямовані на попередження конкретних видів шкідливого впливу на навколишнє середовище: Закон про заходи для забезпечен­ня усунення відпрацьованих масел 1968 р. (у редакції 1979 р.) і прийнята з метою роз­витку цього Закону постанова уряду 1987 р., Закон про захист від шуму літаків 1971 р., Закон про захист навколишнього середовища від забруднень повітря, шумів, вібрацій та подібних шкідливих впливів 1974 р., Закон про попереджувальний захист населення від шкідливих випромінювань 1986 р., Закон про стічні води (у редакції 1987 р.) і Закон про охорону природи 1976 р. (у редакції 1987 р.), спрямований на захист ландшафтів, флори й фауни тощо.

Таким чином, екологічне право встановило механізми, які перешкоджають споживчому й суто кон'юнктурному підходові до природних ресурсів і навколишнього середовища.