Програма визначення психологічної готовності дітей до навчання в школі

Батарея методик, які розраховані на індивідуальне обстеження:

При індивідуальному прийомі дітей до школи психолог може використати таку батарею методик:

1. Тест Люшера — проективна методика дослідження особистості. «Базується на суб’єктивному відданню переваги кольоровим стимулам. Використовується 8-кольорова таблиця. Бажано застосувати тест на початку та наприкінці бесіди.

2. Методика «Так і ні» (модифікація відомої дитячої гри «так та ні не говорити») визначає розвиток довільності у дітей.

Щоб правильно відповісти на питання, дитині необхідно постійно тримати в пам’яті умови гри та прийнятий нею намір відповідати певним чином; контролювати свої відповіді, стримувати бажання відповісти словами «так» і «ні» і водночас обдумувати змістовну відповідь. Усе це неможливо без певного розвитку довільності.

Психолог задає питання, серед яких зустрічаються такі, що провокують дитину висловити своє ставлення до школи та навчання. Оскільки в цей момент усі помисли дитини зосереджені на дотриманні правил гри, вона звичайно відповідає щиро. Таким чином, психолог отримує деякі дані про мотиваційну готовність дитини до школи. Можна задавати такі запитання:

1) Чи хочеш ти піти до школи?

2) Чи подобається тобі слухати казки?

3) Чи полюбляєш ти дивитися мультфільми?

4) Чи хочеш ти залишитися ще на рік у дитячому садку? (Якщо дитина не ходить до дитячого садка, питання формулюється так: «Чи хочеш ти піти до школи не восени, а тільки через рік?»).

5) Чи полюбляєш ти гуляти?

6) Чи полюбляєш ти гратися?

7) Чи хочеш ти навчатися?

8) Чи подобається тобі хворіти?

9) Тобі подобається робити уроки?

10) Багато хто говорять, що в школі цікаво вчитися. Ти згодний із цим?

11) Щоб добре вчитися треба вміти читати й писати, так?

3. Методика Д.Б. Ельконіна з вивчення мотивації дітей (Методика «Беседа о школе»). Психолог говорить дитині: «Знайомі діти мені розповідали, чому вони йдуть до школи»:

а) тому, що змушують батьки;

б) отримати знання — там цікаво;

в) бо йдуть друзі;

г) тому, що виріс;

д) будуть ставити гарні оцінки, будуть хвалити.

Закінчується цей перелік запитанням: «А ти як гадаєш, хто з них має рацію?»

4. Методика «Хто більше?». Дитину запитують: «Заєць більший за вовка, вовк більший за ведмедя? Хто в цьому випадку більший —заєць чи ведмідь?»

Для того, щоб правильно відповісти на запитання, дитині треба абстрагуватися від власного досвіду і сприйняти певну умовність навчального завдання.

5. Методика «виключення зайвого предмета» (на картках). Дані, отримані за допомогою цієї методики, дозволяють зробити висновки про володіння дитиною операціями узагальнення і абстрагування, про здатність обстежуваного виділяти суттєві ознаки предметів і явищ.

6. Складання фігур з кубиків (9-й субтест методики Векслера) потребує здатності до просторового аналізу й синтезу.

7. Методика «Визначення понять». Виявляє словниковий запас і культуру мови. Якісний аналіз відповідей, отриманих за допомогою цієї методики, дає змогу розкрити особливості характеру мислення та особистісні риси (імпульсивність, егоцентризм, раціоналізм тощо).

8. Методика «Будиночок» (дивись групове обстеження дитини).

9. Рисунок чоловічої фігури за пам’яттю (дивись групове обстеження дитини).

Якщо треба виявити основні типи розвитку дітей 6-7 років «(навчальний, переднавчальний, ігровий тощо), можна скористатися комплексом методик для індивідуального обстеження дітей, запропонованим у методичних розробках для шкільного психолога: «Готовність дітей до школи. Діагностика психічного розвитку і корекція його несприятливих варіантів».

Узагальнивши результати діагностики дітей щодо їх готовності до навчання в школі психолог може рекомендувати такі заходи:

1) записати дитину в перший клас;

2) відкласти початок навчання на рік;

3) перевести дитину до спеціальної групи дитячого садка або зарахувати шкільного класу вирівнювання;

4) направити на медико-педагогічну комісію;

5) здійснювати індивідуальний підхід до дитини з урахуванням виявлених особливостей її підготовки.

 

4- Групова психокорекція- це цілеспрямоване використання групової динаміки, тобто всієї сукупності взаємовідносин і взаємодій, що виникають між учасниками групи, включаючи і психолога, в корекційних цілях.

Психокорекційна група - це штучно створена мала група, об'єднана цілями міжособистісного дослідження, особистісного навчання, саморозкриття. Ця взаємодія «тут» і «тепер» при якому учасники вивчають відбуваються з ними процеси міжособистісної взаємодії в даний момент і в даному місці.

Завдання групової психокорекції фокусуються на трьох складових самосвідомості:

1. Саморозуміння (когнітивний аспект)

2. Ставлення до себе (емоційний аспект)

3. Саморегуляція (поведінковий аспект)

У груповій психокорекції основним інструментом корекційного впливу виступає група, яка допомагає виявити і скоригувати проблеми клієнта за рахунок міжособистісної взаємодії і групової динаміки, сфокусованих на процесі «тут» і «тепер». На цій підставі іноді формується точка зору, згідно з якою групова психокорекція спрямована на опрацювання конфліктів у сфері межлічностоного взаємодії, у той час як індивідуальна - на розкриття, опрацювання глибинного внутрішньоособистісних конфліктів.

Один з найважливіших механізмів корекційного впливу в груповий психотерапії - виникнення і переживання клієнтом у групі тих емоційних ситуацій, які були у нього в реальному житті в минулому і були суб'єктивно нерозв'язними і неотреогірованнимі, - припускає опрацювання минулого негативного досвіду, який проявляється в актуальній, емоційної ситуації в групі, без якої неможливо домогтися позитивних, досить глибинних особистісних змін. Адекватне саморозуміння також не може бути досягнуто поза загальним контекстом формування розвитку особистості клієнта.

Розглядаються такі основні правила:
1. Спілкування на основі довіри. Важливо, щоб учасники максимально довіряли один одному. Створення атмосфери довіри можна почати з пропо­зиції прийняти єдину форму звертання один до одного на «ти». Це психологічно ставить усіх в рівні позиції, в тому числі і ведучого, незалежно від віку, соціального статусу, життєвого досвіду й т.і.
2. Спілкування за принципом «тут і тепер». Важливо вміти говорити про свої актуальні відчуття і думки. Розвинена рефлексія допомагає людині бути самокритичною, краще пізнавати себе і власні особистіші особливості, використовувати свої ресурси, що сприяє успішній адаптації людини. Тому, під час занять всі говорять лише про те, що турбує їх саме зараз, і обговорю­ють те, що відбувається з ними в групі.
3. «Я-висловлювання. Для більш відвертого спілкування під час занять варто відмовитись від безособового мовлення, яке доноші;Іс І Ірнховувати влас­ну позицію і, тим самим, уникати її усвідомлення. Тому ми замінюємо вис­ловлювання типу: «Більшість людей вважає, що...» —па таке: «Явважаїс, що...»; «Деякі з нас думають...» — па «Я думаю...» і т.і. Це передбачає відмову від бе­задресних суджень про інших. Наприклад, заміна фрази типу: «Багато хто мене не зрозумів» — на конкретну репліку: «Оля і Катя не зрозуміли мене».
4. Щирість спілкування. Під час роботи ми говоримо лише про те, що відчуваємо і думаємо з приводу того, що відбувається. Якщо немає бажання висловитися щиро і відверто, краще промовчати. Це правило означає відверте висловлювання своїх почуттів стосовно до дій інших учасників і до самого себе. Ніхто не ображається на висловлювання інших. Той, хто дає оцінку, повинен проявити толерантність до іншого.
5. Конфіденційність того, що відбувається в групі. Все, що відбуваєть­ся під час занять, ні в якому разі не розголошується. Ми впевненні в тому, що ніхто не розповість про переживання людини, про те, чим вона поділи­лась. Це допомагає нам бути щирими, сприяє саморозкриттю. Ми довіряємо один одному і групі в цілому.
6. Визначення сильних сторін особистості. Упродовж заняття (під час вправи або її обговорення, в процесі виконання завдань) будь-хто з нас нама­гається підкреслити позитивні якості людини, з якою ми працюємо разом. Кож­ному члену групи треба сказати, як мінімум, хоч одне добре слово.
7. Неприпустимість безпосередніх оцінок людини. Під час обговорен­ня того, що відбувається, ми оцінюємо не учасника, а лише його дії і поведін­ку. Ми не використовуємо висловлювання тину: «Ти мені не подобаєшся», а говоримо: «Мені не подобається твоя манера спілкування».
8. Активна участь у тому, що відбувається. Це норма поведінки, у відповідності з якою, в будь-яку хвилину ми реально включені в роботу. Ак­тивно дивимось, слухаємо, відчуваємо себе, партнера і колектив в цілому. Не замикаємось, навіть якщо почули па свою адресу щось не дуже приємне. Не думаємо лише про власне «Я», отримавши багато позитивних емоцій. Ми весь час у групі, уважні до інших, нам цікаві оточуючі.
9. Повага до того, хто говорить. Коли висловлюється хто-небудь з това­ришів, ми його уважно слухаємо, даючи можливість сказати те, що він бажає. Допомагаємо йому, всім своїм виглядом показуючи, що ми його слухаємо, цікаиіїмося Його думкою, внутрішнім світом. Не перебиваємо і мовчимо до тих нір, поки він не закінчить говорити. І, тільки після цього, запитуємо, дякуємо або сперечаємось з ним.

Тренінг саморегуляції: Перший етап заняття включає в себе управління на релаксацію - досягнення зміненого стану про свідомість і візуалізацію, спрямовану на розвиток навичок створення подумки-зорових образів. Ведучий задає певний візуальний ряд: «Зосередьтеся на своєму диханні. Уявіть великий білий екран. Уявіть на екрані будь-квітка. Приберіть квітка з екрану, замість нього помістіть на екран білу троянду. Поміняйте білу троянду на червону. Якщо виникли труднощі, уявіть, що ви пензликом пофарбували троянду в червоний колір. Приберіть троянду. Уявіть кімнату, в якій ви знаходитеся, всю її обстановку: меблі, колір. Переверніть картинку. Подивіться на кімнату зі стелі. Якщо це важко зробити, уявіть себе на стелі, що дивиться на кімнату і всю обстановку згори вниз. Тепер знову уявіть великий білий океан. Помістіть фільтр перед джерелом світла так, щоб весь екран став яскраво-синім. Помістіть синій колір на червоний. Зробіть екран зеленим. Уявляйте будь-які кольори і зображення за своїм вправі».

Після виконання даних вправ необхідно спокійним рівним голосом повернути учасників в обстановку «тут» і «тепер», наприклад за допомогою монотонного зворотного відліку: «Після того як прорахувати від 10 до 1, ви повільно на вдиху, відкриєте очі і повернетеся в цю кімнату». Далі учасники обмінюються своїми враженнями, з яких керівник отримує інформацію про готовність групи до створення зорових образів. Вправи на релаксацію:

1. Розслаблення м'язів обличчя.

2. Рівне глибоке черевне або поверхневе грудне дихання.

3. Розслаблені кисті рук.

5. Загальне зниження м'язового тонусу.

Емоційна підтримка:

окремі учасники тренінгу грають роль людини, що зазнає радість (виграв велику суму грошей, народилася дитина, отримав підвищення і т.д.). інші мовчки, невербально повинні привітати його. Аналізується, хто найбільше співпереживати в ситуацію.

Висновок __________ спілкування на емоційним рівні, формує специфічні взаємини, причини яких мало усвідомлюються, а саме: симпатію (позитивний образ іншого; розташований до нього) або антипатію(негативний емоційний образ партнера, що перешкоджає конструктивному спілкуванню). При спілкуванні люди часто не розуміють один одного, а звідси виникає ілюзія соціального сприйняття.

Проективний малюнок:

Треба намалювати два малюнки: «Я - такий я є» і «Я - яким хотів би бути». Малюнки не підписуються. Всі учасники висловлюються по ланцюжку, у тому числі й анонімний автор. За бажанням, автор наприкінці називає себе і називає тих, чиї інтерпретації йому сподобалися.

Мета _______________ розвиток перцептивної сторони спілкування, розвиток здатності до емпатія, групова оцінка особистості як засіб самовдосконалення.

Дилема в'язня:

Учасники сидять попарно спиною один до одного. Ведучий пояснює правила гри: «Вас підозрюють у спільному злочині. Ви знаходитесь в окремих камерах і в кожного є можливість повідомити про злочиніншого або промовчати. Ваш вибір: мовчати або розповідати. Вибір вашого партнера: мовчати або розповісти. При вирішенні цього питання можна керуватися матрицею з балами, які отримає кожен з учасників у разі того чи іншого поєднання розповіді та мовчання. Чим більше позитивне число балів, тим легше буде покарання і навпаки.

Вибір мовчати - мовчати - по +3 бали; мовчати-розповідати - 1; +5 і т.д.

Вибір треба зробити не спілкуючись один з одним. Своє рішення треба написати на папері і здати ведучому, який враховує окуляри під час турів. При цьому зовнішній коло учасників рухається навколо внутрішнього. Проводиться n / 2 турів, де n - число учасників у групі. Після того, як зроблені всі вибори, підбиваються загальні підсумки.

Мета - розвиток вміння розуміти один одного і організовувати спільну діяльність.

Репетиція поведінки:

Учасники розбиваються на пари і взаємодіють в ситуації напарника.

Можливі ситуації:

Вищестоящі - нижчестоящі. Завдання нижчестоящого домогтися якихось пільг, підвищення, вигод. Завдання вищестоящого - відмовити.

Черга за грошима. Один - чесно стоїть інший раптово йдуть без черги.

Можливі інші варіанти запропоновані самими учасниками. При розборі необхідно обговорити почуття партнера по спілкуванню, вироблену ним стратегію.

Мета - придбання навичок діяльності в конфліктній ситуації.

Форми, методи та прийоми психологічної підтримки безробітних можна поділити на дві групи. До першої належать ті, які фактично “вмонтовані” в саму технологію і позитивно впливають на психологічний стан кожного клієнта, тобто:

- діють як антистресорні фактори: ліквідація черг завдяки диспетчеризації прийому відвідувачів; створення єдиного психологічного простору в центрі зайнятості (відсутність штучних бар”єрів між фахівцями та клієнтами);

- спрямовані на задоволення потреби в інформації – найактуальнішої потреби клієнтів – з перших хвилин відвідування ними центру зайнятості: створення інформаційно-довідкового, профінформаційного секторів, сектора самостійного пошуку вакансій; розробка психологічно обгрунтованого змісту наочної інформації;

- сприяють формуванню адекватних настанов безробітних щодо поведінки на ринку праці шляхом включення в стандартні процедури, які повторюються кожного відвідування клієнтом центру зайнятості: робота в секторі самостійного пошуку вакансій, складання плану самостійного пошуку роботи та звітування про результати його виконання.

З метою ефективного психологічного впливу на безробітного перевагу слід віддати таким прийомам: інформування, з’ясування, відкриті питання, пропозиції, поради, прохання, аргументація точки зору, спільне розв”язання проблеми та інші. Цей підхід допоможе громадянам з високим потенціалом працевлаштування та високою мотивацією до праці швидко працевлаштуватися – як правило, протягом місяця.

Громадяни, які в цілому готові до трудової діяльності, але недостатньо володіють технікою пошуку роботи, що перешкоджає їх успішному працевлаштуванню, мають отримати психологічну підтримку на поведінковому рівні, щоб опанувати в повному обсязі навичками пошуку роботи. Це додасть їм оптимізму, впевненості у власних силах, посилить мотивацію до пошуку роботи.

Паралельно фахівці центру зайнятості повинні підтримувати та посилювати мотивацію безробітних до праці, сприяти їх професійному самовизначенню. Ефективним для цих громадян є залучення до семінарів з техніки пошуку роботи, профорієнтаційних, профінформаційних заходів, наприклад ярмарок вакансій, ярмарок професій.

У процесі взаємодії з безробітними фахівцям слід активно впливати на формування власної відповідальності людини за результати своєї діяльності, вмінь послідовно та наполегливо досягати визначених цілей щодо працевлаштування. Доцільно використовувати й такі психологічні прийоми впливу, як посилання, рекомендації, приклади, підкреслювання переваг будь-якої пропозиції, перефразування, відкриті питання, підведення підсумків, відслідковування позитивних змін та інші.

Безумовно, у подібних ситуаціях важливо допомогти безробітному правильно оцінити свої нахили й здібності, розширити уявлення про свої можливості та наміри, сформувати адекватний рівень домагань, регулювати рівень самооцінки, яка за шість місяців безробіття, як доводять результати психологічного дослідження, має тенденцію до зниження.

У випадку зниженої самооцінки необхідно використовувати такі прийоми: уникати критики, догани, осуду у випадках невдачі в процесі пошуку роботи; при розробці плану самостійного пошуку роботи суворо дотримуватися принципу поступовості шляхом навчання піднімати професійно-кваліфікаційний рівень безробітного, вдосконалювати його навички та вміння пошуку роботи.

У випадку завищеної самооцінки необхідно: показати громадянину, що рівень його домагань не відповідає рівню його вмінь та навичок; ставити перед ним такі цілі, які запобігають розхолодженню; принципово оцінювати досягнення; не порівнювати його досягнення з більш низькими досягненнями інших людей.