Методика навчання - сукупність прийомів навчання для конкретного заняття чи теми навчальної дисципліни.

Приватна методика - методика навчання з конкретної навчальної дисципліни.

Метод навчання - підхід до досягнення мети навчання при зміні одного або декількох параметрів навчання.

Наприклад:

• за ступенем включеності учня в навчальний процес розрізняють пасивні (лекції, розповідь) і активні (самостійна робота учнів з книгою) методи навчання (Є.Я. Голант)
• за рівнем включення в продуктивну (творчу) діяльність розрізняють інформаційно-рецептивний, репродуктивний, проблемний, евристичний, дослідницький методи (М.Н. Скаткін, І.Я. Лернер);
• по поєднанню методів викладання з відповідними методами навчання: інформаційно-узагальнюючі і виконуючі, пояснювальні і репродуктивні, інструктивно-практичні і продуктивно-практичні, пояснювально-які спонукають і частково-пошукові, які спонукають і пошукові (М.И. Махмутов) і т.п. [1,6].

До теперішнього часу в педагогіці розроблено та впроваджено чимало ефективних методів і методик навчання, однак проблеми високої результативності при груповому нероздільній навчанні, стабільності результатів навчання, їх відтворюваності будь-яким викладачем і передбачуваності для більшості навчаються залишаються невирішеними і до цього дня.

Не випадково в 60-ті роки ХХ століття в США були вперше зроблені спроби впровадження вже апробованих, позитивно зарекомендували себе прийомів технологізації промислових виробництв в освітні процеси.

Технологія - процес перетворення початкового об'єкта - матеріалу, енергії, інформації, людини з метою отримання кінцевого результату, продукту із заданими параметрами і властивостями.

«Ключовою ланкою будь-якої технології (промислової або соціальної) є детальне визначення кінцевого результату і точне досягнення його» [1, с.246].

Точне досягнення планованого результату, запланованої мети пов'язане з необхідністю і можливістю її об'єктивній верифікації, наявністю інструментарію для її діагностування. Іншими словами, ключовою ознакою будь-якої технології є чітке визначення її диагностируемой мети («діагностичності» по Беспалько В.П.).

Разом з тим між промисловими і соціальними технологіями є і суттєві відмінності.

Промислова технологія - технологія перетворення вихідних матеріалів (руди, деревини, заготовок, напівфабрикатів і т.п.), енергії (вугілля, газ, сонячна та гідроенергія і т.п.) і інформації (мова громадського діяча, прийнятий парламентом закон і т. п.) в кінцевий продукт з заданими параметрами - деталь виробу і саме готовий виріб, теплова енергія у вигляді гарячої води з t = +80 ⁰ С або електрична енергія напругою 220В, зображення на телевізійному екрані або газетна стаття.

Основна ознака промислової технології - строго певний набір і послідовність процесів і операцій в технологічному ланцюжку. Редбачена технологією заміна процесів і операцій або зміна їх послідовності веде до порушення технології, зміни параметрів кінцевого продукту і, в кінцевому підсумку, до шлюбу.

Можлива запланована перенастроювання технологічного ланцюжка, але тоді або вихідний об'єкт, або кінцевий продукт, або і той, і інший разом будуть іншими.

Соціальна технологія - це технологія, в якій вихідним об'єктом і кінцевим продуктом технологічного процесу виступає один і той же чоловік, а перетворенню піддається одне або декілька його властивостей і якостей.

Основна особливість соціальної технології навчання полягає в тому, що об'єктом технологічного процесу є людина - система багатофакторна, на яку впливають величезна кількість зовнішніх впливів, які важко все врахувати, і сила, і спрямованість яких різна, а деколи і протилежна.

Заздалегідь передбачити точний результат і навіть результуючий вектор спрямованості тих чи інших впливів і їх сукупності досить складно.

Тому соціальні технології більш гнучкі, менш детерміновані, більш складні з організації і повинні налаштовуватися в ідеалі на кожний об'єкт, тобто бути особистісно-орієнтованими на учасників процесу навчання, за елементами змісту навчання і прийомам, методикам і методам навчання.

Проблема технологізації процесу навчання - це заснований на концептуальній моделі навчання відбір прийомів, методів і методик, форм, засобів навчання, обов'язкове врахування індивідуальних особливостей кожного суб'єкта навчання, високий рівень вирішення завдань організаційного управління та розробки системи контролю та оцінки процесу навчання. Крім того повинна вирішуватися задача відтворюваності результату навчання при певному для кожного учня, об'єктивному, особистісно - обумовленому результаті в навчанні.

Головні характерні ознаки технології навчання:

• чітке і точне визначення кінцевої мети навчання і наявність об'єктивних методів контролю і оцінки її досягнення - диагностируемая мета навчання;
• можливість проектування навчальної діяльності зі стабільними, відтворюваними позитивними результатами для практично будь-якого числа учнів;
• чітка система вхідного, поточного, рубіжного та підсумкового діагностування процесу навчання;
• високий рівень менеджменту навчання;
• особистісно-орієнтована настройка технології по кожному з учнів і по елементах змісту навчання.

З урахуванням викладеного можна стверджувати, що технологія навчання повинна включати в себе наступні структурні одиниці:

• диагностируемая мета навчання з заданим рівнем навчання та оцінкою засвоєння знань і освоєння дій і діяльностей;
• система навчання, в основі якої мають бути концепція, концептуальні принципи, інваріанти і варіативний навчання;
• система стимулювання, психологічної підтримки та мотивації навчання;
• система об'єктивного контролю, діагностування рівня навчання та оцінки засвоєння навчального матеріалу;
• ефективний менеджмент навчання - організаційне управління технологією навчання.

5.2. ТЕХНОЛОГІЯ ІНТЕРАКТИВНОГО ПРОФЕСІЙНОГО САМОНАВЧАННЯ

МЕТА ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ

Отже, ключовим, визначальним ознакою технології навчання є чітке визначення кінцевого результату навчання, диагностируемой мети навчання.

У цьому зв'язку хотілося б відразу відзначити, що великим недоліком сучасної професійної освіти в Росії є аморфність, «розмитість» формулювань цілей навчання, а часто і їх повна відсутність як для окремо взятого установи професійної освіти, так і на рівні навчання з окремих дисциплін.

У той же самий час, як ми вже відзначали вище, в сучасних умовах, на початку XXI століття, загальносвітова тенденція до інтеграції світової спільноти у всіх сферах діяльності вже сформувала ряд стійких закономірностей, що впливають на продуктивні сили суспільства, а отже і на систему професійної освіти.

Найважливішими серед них є:

• постійно прискорюваний темп зміни технологій та обладнання;
• величезний, все збільшується ріст обсягу інформації, в тому числі і професійної;
• зростання значущості наукоємних та інформаційних технологій в порівнянні з трудомісткими.

Це, в свою чергу, визначило головні концептуальні тенденції у реформуванні професійної освіти Росії - гуманізація, гуманітаризація (для професійно-технічної освіти), фундаменталізація, інформатизація, безперервність, ефективність і технологізація.

У цих умовах метою професійного навчання є застосування ефективних моделей навчання, які забезпечують якісну, інтенсивну і економічну підготовку фахівців, здатних до продуктивної діяльності у своїй професійній області.

При цьому під якістю навчання ми розуміємо його фундаментальність і міцність, що виключають так звану професійну неграмотність, некомпетентність, головними ознаками якої є «... мозаїчність професійних знань і великі прогалини в них, слабке володіння методами діяльності, невміння ефективно вирішувати конкретні виробничі, управлінські або творчі завдання (особливо в умовах дефіциту або надлишку інформації), відсутність організаторських здібностей...»[7, С.7].

Однак сьогодні, в умовах прискореного темпу зміни технологій та обладнання якісно, швидко і недорого навчити індивіда знанням і вмінням в певній професійній області вже недостатньо. Сьогодні необхідно готувати не тільки кваліфікованого, але і функціонально грамотного професіонала, здатного до навчання, навчання, перенавчання у своїй професійній області і взагалі до соціальної і професійної адаптації в швидкозмінних умовах соціуму протягом всього дієздатного періоду свого життя.

Як ми вже відзначали раніше, сьогодні число функціонально неписьменних людей у промислово-розвинених країнах становить від 10% до 20% дорослого населення, причому серед них чимало й тих, хто має університетський диплом.

Відзначається, що функціональна неграмотність обходиться суспільству досить дорого. В умовах, коли наростаючими темпами йде процес зміни технологій та обладнання, функціональна неграмотність породжує професійну некомпетентність. «Всілякі аварії, пошкодження, травми, зниження конкурентоспроможності і т.п., пов'язані з нею (функціональної неписьменністю - Ю.Р.), стоять США, наприклад, близько 20 млрд, Канаді - 10 млрд. доларів щорічно» [7, С.6].

Таким чином, треба не тільки навчити професіонала, але і навчити його вчитися. А це значить за час його навчання треба сприяти розвитку його пізнавальної сфери, формуванню і підтримці навичок розумової діяльності, інтелекту, вихованню емоційно-вольових якостей - перейти, таким чином, від навчання до освіти, до цілісного освітнього процесу.

Тому метою професійної освіти на сучасному історичному етапі розвитку Росії є підготовка з індивіда професіонала, здатного до продуктивної діяльності в певній галузі суспільної практики, до самоученію, саморозвитку, самовиховання і, в кінцевому підсумку, самоосвіти протягом усього дієздатного періоду свого життя.

У цьому контексті не зайве згадати сформульоване А. Дистервегом фундаментальне положення дидактики, де сказано, що «... самостійність - засіб і одночасно результат освіти».

А це означає, що досягти наміченої мети можна через власну, самостійну навчальну діяльність суб'єкта навчання в повній відповідності з концепціями навчання та інтерактивного самонавчання при непрямому, опосередкованому управлінні навчальною діяльністю суб'єкта адаптованої, інтерактивної навчально-розвиваючої інформаційним середовищем самонавчання.
^